Рішення № 68230605, 08.08.2017, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3170/17

2/357/1915/17

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Цуранова А. Ю. ,

при секретарі Вікторов О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_1 до Білоцерківської міської ради Київської області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Позивач вказувала, що вона та її син ОСОБА_2 являються співвласниками житлового будинку № 96-А по вул. В.Симоненка (Калініна) в м. Біла Церква Київської області.

Зазначала, що на одному подвірї з цим будинком та на одній земельній ділянці розташований будинок № 96, який належав померлій ОСОБА_3

Посилаючись на ту обставину, що за нормами цивільного законодавства станом на 03.12.1996 року позивач не входить до кола спадкоємців, інші спадкоємці на майно померлої відсутні, а вона добросовісно та відкрито володіє будинком протягом 30 років, позивач просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок № 96, що знаходиться по вул. Василя Симоненка (Калініна) в м. Біла Церква Київської області.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити.

Представник Білоцерківської міської ради Київської області в судове засідання не зявився, надіслав до суду лист про розгляд справи без його участі.

Третя особа звернувся до суду із заявою про розгляд справи без його участі, в якій щодо вимог ОСОБА_1 не заперечував.

Заслухавши пояснення представника позивача та покази свідків, а також дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач та її син ОСОБА_2 являються співвласниками житлового будинку № 96-А по вул. В.Симоненка (Калініна) в м. Біла Церква Київської області.

Згідно копії свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 29.07.1987 року, ОСОБА_3 належить будинок № 96 по вул. Калінана в м. Біла Церква.

З матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3 та її спадкоємців - ОСОБА_4 (її син) та ОСОБА_5 (онук), будь-які інші спадкоємці до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не звертались, в тому числі і третя особа ОСОБА_2, який є онуком померлої та сином позивача.

Відповідно до наданих позивачем довідок та квитанцій остання сплачує житлово-комунальні послуги за адресою: м. Біла Церква, вул. В.Симоненка, будинок № 96, при цьому особовий рахунок за даною адресою відкрито на ОСОБА_5.

07.04.2017 року постановою № 34/02-31 приватного нотаріуса ОСОБА_6 Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказаний житловий будинок № 96, який залишився після смерті ОСОБА_3

Відмова нотаріуса обґрунтована тим, що позивач не являється спадкоємцем за заповітом, чи законом.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала покази про те, що позивач постійно проживала та робила ремонт в будинку після смерті ОСОБА_8, в одному з будинків на цьому подвірї проживає позивач, а в іншому її син ОСОБА_9.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надала покази про те, що з 1955 року знає позивача, яка проживає ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, свідок зазначила, що у померлого ОСОБА_5 є діти - син та дочка, а у ОСОБА_2, що проживає з дружиною на цьому ж подвірї є також діти, які знаходяться за кордоном.

Встановлені обставини справи підтверджуються наявними у ній доказами.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Глава 84 Цивільного кодексу України визначає загальні положення про спадкування.

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1223 ЦК України закріплено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

В силу вимог ч. 1 ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось позивачем, що на час розгляду справи, крім позивача, будь-які інші особи на майно померлої ОСОБА_3 не претендували, в тому числі її онук ОСОБА_2, його діти та діти померлого ОСОБА_5

Положеннями ч. 1 ст. 344 ЦК України закріплено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України).

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п.п. 9, 11, 13 - 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно правил ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи судом не встановлено, а позивачем та її представником не доведено в судовому засіданні, що позивач добросовісно заволоділа спірним будинком і продовжувала відкрито, безперервно ним володіти у розумінні ч. 1 ст. 344 ЦК України. При цьому суд враховує знаходження цього будинку на одному подвірї з будинком № 96-А, що належить позивачу і третій особі, який фактично являється спадкоємцем будинку № 96.

Крім того, з тексту позовної заяви вбачається, що позивач з 21.01.1881 року зареєстрована та фактично проживає саме в будинку № 96-А.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку за необхідне відмовити в задоволенні даного позову про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_11