Ухвала суду № 68229234, 08.08.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/7/17Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б. Провадження № 22-ц/789/860/17 Доповідач - Хома М.В.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючої - Хоми М.В.

суддів - Ткач З. Є., Костів О. З.,

секретар - Рожук О.О.

з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2017 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ПАТ "КБ "Хрещатик" звернулось в суд із вказаним позовом, уточнивши позовні вимоги у лютому 2017 року. Позивачем зазначено, що 2 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Хрещатик" було укладено кредитний договір №014/299-СП, згідно умов якого Банк надав відповідачу кредит у сумі 125 000 грн. з терміном повернення до 31 жовтня 2017 року та з сплатою 25% річних. Відповідач зобов"язався щомісячно повертати кредитні кошти частинами, однак не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 17.02.2017 року складає 95 459, 40 грн., з яких 90 338, 99 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 990, 02 грн. - строкова заборгованість за відсотками, 1039, 50 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту, 3 090, 89 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ПАТ "КБ "Хрещатик" заборгованість за кредитним договором №014/299-СП від 02.11.2015 року в розмірі 95 459, 40 грн, а також 1600,00 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки при складанні розрахунку суми заборгованості не враховані сплачені відповідачем після пред"явлення позову платежі на погашення заборгованості у загальній сумі 56 036, 60 грн. Зокрема, 19.01.2017 року ОСОБА_1 сплатив суму 27 000 грн., 01.02.2017 року - 3 000 грн., проте ці суми не відображені у розрахунку заборгованості станом на 17.02.2017 року та не враховані при нарахуванні відсотків на прострочену заборгованість та пені, що призвело до необґрунтовано збільшеного нарахування процентів та пені за період з 1 по 17 лютого 2017 року. Крім цього, не враховано сплату відповідачем 27.02.2017 року суми 23 760 грн., та 1.03.2017 року - 2 276, 60 грн. На думку ОСОБА_1, сума простроченої заборгованості за кредитом на момет ухвалення судового рішення складала 47 201, 71 грн., а не 90 338, 99 грн., як встановлено судом.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, який доводи апеляційної скарги підтримав, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору порушені інтереси позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості, визначеної позивачем станом на 17.02.2017 року у розмірі 95 459, 40 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Судом встановлено, що 2 листопада 2015 року ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 014/299-СП, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в сумі 125 000 грн. строком на 24 місяці, а позичальник зобов'язався сплачувати банку проценти за користування кредитом у розмірі 25% річних, погашати кредит рівними частинами по 5 434,78 грн. щомісячно не пізніше останнього робочого дня з та кінцевим платежем 5 434,84 грн. не пізніше 31 жовтня 2017 року.

ОСОБА_1 не виконував належним чином свої обов"язки щодо повернення кредитних коштів.

27 вересня 2016 року ОСОБА_1 рекомендованим листом направлено вимогу № 3/9353 про усунення порушень умов Кредитного договору, у якій повідомлено про наявність простроченої заборгованості у сумі 40 636, 07 грн., та необхідність погасити її в 60-денний строк з дня отримання цієї вимоги, а також заявлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту у розмірі 103 238, 31 грн. та сплати процентів. Дану вимогу ОСОБА_1 отримав 7.10.2016 року, однак кошти згідно умов кредитного договору банку не повернув.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов"язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1040 цього Кодексу.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди із стягнутою судом сумою заборгованості, неврахування внесених ОСОБА_1 платежів на загальну суму 56 036, 60 грн., а саме 27 000 грн. - внесених 19.01.2017 року, 3 000 грн. - сплачених 1.02.2017 року; 23 760 грн. - сплачених 27.02.2017 року, 2 276 грн. - внесених 1.03.2017 року, колегія суддів оцінює критично, виходячи з наступних мотивів.

У позовній заяві, яка подана в суд 4.01.2017 року, ПАТ "КБ "Хрещатик" просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, яка станом на 15.12.2016 року становить 119 943, 48 грн., з яких 103 238, 31 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 4 719 грн. простроченої заборгованості за відсотками; 4 635, 71 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 67, 97 грн. пені за прострочення сплати відсотків; 7 282, 37 грн. інфляційних втрат.

В той же час банк продовжував щомісячно нараховувати проценти та штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до п.4.13 кредитного договору, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов"язання у повному обсязі, із суми що поступила, вимоги банку погашаються у такій черговості:

витрати банку, пов"язані з одрежанням виконання;

пеня за порушення строків сплати прострочених процентів;

прострочені проценти;

строкові проценти за користування кредщитом;

пеня за прострочення сплати кредиту;

прострочені зобов"язання за погашення кредиту;

строкові платежі у погашення основної суми боргу.

У зв"язку з тим, що під час слухання справи у суді ОСОБА_1 здійснив часткове погашення заборгованості, а саме 19.01.2017 року вніс 27 000 грн., 1.02.2017 року - 3 000 грн., банк з врахуванням умов п.4.13 договору зарахував ці кошти та 21.02.2017 року подав у суд заяву про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути заборгованість станом на 17.02.2017 року у розмірі 95 459, 40 грн., яка і була стягнута судом.

Кошти, внесені ОСОБА_1 27.02.2017 року та 1.03.2017 року, при ухваленні рішення не враховані, так як останній у судові засідання не з"являвся та не сповістив суд про такі оплати.

Разом з тим, як вбачається з письмових пояснень банку, кошти, сплачені відповідачем 27.02.2017 року у сумі 23 760 грн. та 2.03.2017 року у сумі 2 276, 64 грн. зараховані банком, і станом на 3.03.2017 року заборгованість ОСОБА_1 складає 66 210, 67 грн.

Проте, підстав для зміни рішення та зменшення суми стягнення колегія суддів не вбачає, так як у рішенні суду зазначено, що стягнута заборгованість визначена станом саме на 17.02.2017 року, а тому сплачені після цієї дати кошти на погашення кредиту будуть враховані у порядку виконання судового рішення, чого й не заперечує ПАТ "КБ "Хрещатик" в поданих апеляційному суду письмових поясненнях.

При цьому колегія суддів також враховує, що ОСОБА_1, будучи двічі належним чином повідомленим про день та час слухання справи у суді першої інстанції, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.40, 46), жодного разу не з"явився, будь-яких заперечень, доказів суду не подавав, а тому суд з врахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства вірно вирішив справу за наявними у ній доказами у передбачений ст. 157 ЦК України строк розгляду справи.

Згідно ч.2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судом апеляційної інстанції не встановлено поважних причин, які б перешкоджали відповідачу протягом 2-х місяців (з моменту отримання першого повідомлення 16.01.2017 року про наявність у суді справи про стягнення заборгованості до ухвалення судового рішення 16.03.2017 року) подати заперечення щодо суми стягнення, повідомити суд першої інстанції про часткове погашення ним заборгованості.

Підстав для зменшення пені за клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, що заявлене у суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає, так як відсутні підстави, передбачені ч.3 ст. 551 ЦК України. Стягнута судом пеня у розмірі 1 039, 50 грн. є співмірною із сумою заборгованості, не перевищує розмір збитків, а також судом не встановлено інших обставин, які мають істотне значення для зменшення розміру пені.

Рішення є законним та обгрунтованим, підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області М.В. Хома