Ухвала суду № 68228626, 09.08.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

09.08.2017 Справа №607/5818/16-к

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Позняк В.М., за участю секретаря судового засідання Осів І.В., представника власника майна ОСОБА_1 - Скиби В.М., прокурора - Гуль В.І., слідчого Осідака В.А., розглянувши в залі суду в місті Тернополі клопотання ОСОБА_1 яка діяла також в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 подане представником адвокатом Скибою Віталієм Михайловичем про скасування арешту майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, яка діяла також в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, в особі представника адвоката Скиби Віталія Михайловича звернулася до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із клопотанням про скасування арешту майна. Клопотання мотивоване тим, що арешт накладено необґрунтовано, так як майно, на яке накладено арешт не належить підозрюваному ОСОБА_4 оскільки квартира АДРЕСА_1 належить її неповнолітній дочці ОСОБА_3, а решту майна, яке оформлене на її ім'я на підставі шлюбного контракту є її особистою власністю а не спільною сумісною власністю подружжя.

В судовому засіданні Скиба В.М. клопотання підтримав з підстав викладених в ньому. Зазначив, що у зв'язку із тим, що основний тягар із придбання майна лежав на ОСОБА_1, матір якої знаходиться за кордоном та надавала їй для цього грошові кошти, а тому вони з чоловіком домовилися про правовий режим вказаного майна таким чином, що все майно, в тому числі і рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте Чоловіком або Дружиною до реєстрації шлюбу та після реєстрації шлюбу, а також після укладення договору є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно придбане чи набуте. Крім того квартира - нежитлове приміщення, офісне приміщення загальною площею 81,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 ними 2016 році подароване дочці.

В судовому засіданні слідчий, прокурор проти задоволення заяви заперечили з тих підстав, що арешт накладено обґрунтовано, ч. 5. ст. 93 Сімейного кодексу України передбачає, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Заслухавши учасників, розглянувши матеріали клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання про скасування арешту підлягає до задоволення, виходячи із наступних причин.

Слідчим управлінням фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Тернопільській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32016210000000018 від 16.03.2016 стосовно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, засновника (власника) та директора ПП «Імекс» (код ЄДРПОУ 32295469, м. Тернопіль) за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч.2 ст.366 КК України.

30 травня 2017 року ОСОБА_4, в порядку ст.276-278 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України.

Як видно із договору дарування нежитлового приміщення від 23 червня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_3 нежитлове приміщення, офісне приміщення загальною площею 81,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_1.

Також, згідно довідки з Реєстру №86169238 від 28.04.2017, за громадянкою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) зареєстровано право власності на наступні об'єкти нерухомого майна:

- земельна ділянка, кадастровий номер АДРЕСА_1Крім того, на ОСОБА_3 зареєстрованотранспортний засіб автомобіль Mercedes Benz Vito з державним номером реєстрації НОМЕР_5, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_4.

Відповідно до шлюбного договору укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 13 червня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за номером 275, все майно, в тому числі і рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте Чоловіком або Дружиною до реєстрації шлюбу та після реєстрації шлюбу, а також після укладення договору є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно придбане чи набуте. (пункти 1.1., 1.2, 1.3 договору).

Накладаючи арешт на майно слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає конфіскацію майна як вид покарання, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, в тому числі і майна яке придбане за час шлюбу та зареєстроване на ОСОБА_1 та є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч.2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Оскільки, як встановлено слідчим суддею 23 червня 2016 року на підставі договору дарування, який на даний час є дійсним ОСОБА_4 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_3 нежитлове приміщення - офісне приміщення загальною площею 81,5 кв.м., адреса: АДРЕСА_1, тому вказане приміщення не належить підозрюваному, а тому на нього не може бути накладений арешт з підстав, передбачених п.2 ч.3 ст. 170 КПК України.

Також, в силу ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею у набутті майна що доводиться на підставі доказів.

Із змісту ст. 93 Сімейного кодексу України, шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них (ч.2 ст. 97 СК України).

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду України у справі № 6-230 цс14, поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60, 61, 62 СК України) закон у статтях 7, 8, 9, 64, 74, 93-97 СК України передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права. Встановивши, що правовідносини сторін та правовий режим спірного майна урегульовано сторонами в шлюбному договорі, суд обґрунтовано, виходячи з принципу свободи договору (стаття 8 СК України, статті 6, 627 ЦК України) застосував до цих правовідносин норми шлюбного договору, а не загальні норми СК України.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, ст. 458 КПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, оскільки слідчим суддею вставлено, що подружжя на підставі ст. 97 Сімейного кодексу України уклало Шлюбний договір, яким визначили правовий режим майна, в тому числі набутого за час шлюбу, таким чином, що все майно, в тому числі і рухоме та нерухоме, придбане та/або набуте Чоловіком або Дружиною до реєстрації шлюбу та після реєстрації шлюбу, а також після укладення договору є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім'я воно придбане чи набуте, такий договір є чинним, а тому, суд приходить до переконання, що майно, яке зареєстроване на ОСОБА_1 є її особистою власністю, вказане майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підозрюваний не має частки у вказаному майні та відповідно на нього не може бути накладений арешт з підстав, передбачених п.3 ч.2 ст. 170 КПК України.

Доводи слідчого та прокурора про те, що відповідно до ч.5 ст. 93 Сімейного кодексу України, за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, суд не бере до уваги, оскільки шлюбним договором майно, яке потребує державній реєстрації не передавалося у власність, а на підставі ч.2 ст. 97 СК України визначався правовий режим майна, який нажитий за час шлюбу та вже був зареєстрований за заявником, додаткової реєстрації не потребувалося.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

У зв'язку із вищенаведеним, враховуючи, що арешт на майно - земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_5, площа 0,1 га, адреса: АДРЕСА_2 квадратних метра, адреса: АДРЕСА_1; промисловий магазин, адресаАДРЕСА_3 транспортний засіб автомобіль Mercedes Benz Vito з державним номером реєстрації НОМЕР_5, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_4, накладено необґрунтовано, а тому арешт вказаного майна слід скасувати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.ст. 169, 170, 171, 173, 174 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання ОСОБА_3 подане представником адвокатом Скибою Віталієм Михайловичем про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року на майно неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, -

Нежитлове приміщення - офісне приміщення, площа 81,6 квадратних метра, адреса: АДРЕСА_1;

та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2), а саме:

- земельна ділянка, АДРЕСА_3- транспортний засіб автомобіль Mercedes Benz Vito з державним номером реєстрації НОМЕР_5, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_4.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області В. М. Позняк