Рішення № 68226859, 07.08.2017, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/3653/15-ц

Провадження № 2/309/172/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2017 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді Кемінь В.Д.

з участю секретаря судового засідання Плиска Т.Ю.

позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3, представника відповідачки ОСОБА_4

представника третьої особи - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з батьком та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Тячівської РДА, служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір’ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Хустського районного суду із позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача – служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком за місцем його постійного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2.

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

З відповідачкою вони проживали в зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хустського районного суду від 27.10.2014 року. За час шлюбу у них народилася одна дитина, син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, якого за рішенням суду, після розірвання шлюбу між сторонами залишено на вихованні та утриманні біля матері-Жупан М.М.

У серпні 2015 року позивач дізнався, що відповідачка виїхала на заробітки в ОСОБА_8, а дитина залишилась на вихованні матері відповідачки .

У вересні 2015 року, батьки відповідачки ОСОБА_9 та ОСОБА_10, маючи намір виїжджати на заробітки за кордон та не маючи можливості опікуватися внуком, в добровільному порядку привезли до позивача додому їх з відповідачкою сина ОСОБА_7 та передали його батьку на виховання, про що склали нотаріально завірену заяву.

З того часу і по теперішній час, дитина проживає з батьком, ним створено всі необхідні умови для матеріального забезпечення та виховання сина, дитина проживає разом з ним у будинку батьків, де створені всі умови для нормального розвитку дитини. Позивач займається підприємницькою діяльністю, має постійний дохід. Дитина дуже прив’язана до нього, він займається його вихованням та розвитком, постійно піклується та турбується про сина і вважає, що проживання разом з ним буде відповідати інтересам дитини. Натомість відповідачка постійно проживає за кордоном та не має можливості у повній мірі займатися вихованням дитини, натомість має бажання вивезти його на постійне місце проживання за кордон, що порушить права позивача та унеможливить спілкування з дитиною.

В ході розгляду справи представником позивача ОСОБА_2 подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій сторона позивача просила розглядати позовні вимоги в наступній редакції: змінити місце проживання дитини неповнолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити місце проживання неповнолітнього разом з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 по місцю його постійного проживання ІНФОРМАЦІЯ_4.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі. Позивач пояснив суду, що після розлучення дитина залишилась проживати разом з матір’ю, а йому за рішенням Тячівської РДА було встановлено години спілкування з сином по суботам. Десь через рік після розлучення, відповідачка повідомила, що виїжджає до ОСОБА_8, а дитина залишається проживати з її батьками. Через три неділі мати відповідачки повідомила його, що відповідачка не буде повертатися в Україну, а тому просила забрати дитину до себе, про що було складено нотаріальну розписку. З 2015 року і по теперішній час дитина постійно проживає з ним, відвідує садочок, має всі необхідні умови для проживання та належного виховання, однак через негативні дії відповідачки, в тому числі через її бажання відібрати дитину на підставі судового рішення, дитина отримала значний стрес та потребує психологічної підтримки. Позивач також ствердив, що не заперечує щодо спілкування сина з матір’ю, однак категорично не визнає зустрічний позов, вважає такий не доведеним жодними доказами, заперечує щодо вивезення дитини за кордон. Просив суд задовольнити його позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні відповідачка за основним та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 вимоги ОСОБА_1 не визнали, зустрічний позов підтримали у повному обсязі. Відповідачка за основним позовом пояснила суду, що її колишній чоловік створює штучні умови для того, щоб дитина її боялась. Також вважає, що позивач не в змозі створити всіх необхідних умов для належного проживання, розвитку та виховання дитини. Відповідачка в своїх поясненнях та доданих письмових доказах ствердила, що одружена з громадянином ОСОБА_11 Республіки, має з ним спільний дохід, забезпечена житлом та бажає, щоб дитина проживала разом з нею в новій родині. Просила відмовити в задоволенні основного позову та надати тимчасовий дозвіл на проживання дитини в ОСОБА_8 до досягнення дитиною віку, коли та сама зможе визначатись де бажає проживати.

Представник третьої особи без самостійних вимог: служби у справах дітей Хустської міської ради - ОСОБА_5 вважає, що позивачем за первісним позовом, створено належні умови щодо виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_6, а тому залишила вирішення даного питання на розсуд суду. Щодо задоволення зустрічних позовних вимог категорично заперечила, вважає їх необґрунтованими та недоведеними.

Представник третьої особи без самостійних вимог: служби у справах дітей Тячівської РДА в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

З’ясувавши думку учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд ухвалив, справу слухати у відсутності представника служби у справах дітей Тячівської РДА.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, вивчивши та дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження, дослідивши відео докази, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком підлягають до задоволення, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Тячівської РДА, служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір’ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами, згідно ст.57 ЦПК України є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали в зареєстрованому шлюбі з 25.09.2010 року, який між ними розірвано рішенням Хустського районного суду від 27.10.2014 року (справа № 309/3791/14ц).

За судовим рішенням неповнолітню дитину сторін - сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на утриманні та вихованні біля матері ОСОБА_3 Стягнуто з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини до досягнення ним повнолітнього віку (а.с.88-90 т.1).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 разом з неповнолітнім проживала в будинку своїх батьків - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в с. Чумалево вул. Промислова №17 Тячівського району, а ОСОБА_1 в будинку своїх батьків за адресою: м. Хуст вул. Дружби № 61.

Відповідно до висновку Тячівської районної державної адміністрації № 217 від 03.11.2014 року, позивачу ОСОБА_1 надано згоду на зустрічі батька з малолітнім сином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 у визначений день – суботу (з 10.00 до 18.00 год.) по місцю проживання батька (а.с.87 т.1).

Сторони та свідки ствердили в судовому засіданні, що позивач зустрічався з дитиною у визначені комісією дні та сплачував аліментні кошти на утримання дитини, визначені за рішенням суду.

В ході розгляду справи позивач за основним позовом пояснив, що мати його колишньої дружини ОСОБА_10 у серпні 2015 року зателефонувала та попросила його забрати до себе на проживання їхнього з відповідачкою неповнолітнього сина, оскільки відповідачка не планує проживати в Україні і додому не повернеться, а вони з дідусем не в змозі утримувати дитину.

Дані обставини підтвердились, допитаними в ході розгляду справи свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є батьками відповідачки ОСОБА_3 Свідок ОСОБА_10 ствердила суду, що її донька спочатку виявила бажання на нетривалий час виїхати на проживання до ОСОБА_8 та залишила дитину на її вихованні. Однак, через деякий час вона повідомила, що зробила вибір у своєму житті та має намір вийти заміж за Мартіна ОСОБА_13, з яким буде постійно проживати у ОСОБА_11 Республіці. Позивачка також повідомила їх, що в Україну на проживання не повернеться, тому що вона зробила свій вибір на користь майбутнього чоловіка, залишивши свого сина в Україні. Після таких подій вони з чоловіком вирішили повернути неповнолітню дитину на виховання батьку - ОСОБА_1, про що склали нотаріально завірену заяву. Свідки в судовому засіданні ствердили, що вони дозволили проживати дочці ОСОБА_3 з онуком у їхньому власному будинку в с. Чумалево вул. Промислова №17 Тячівського району Закарпатської області, однак після її негативного ставлення до сімейних цінностей, неналежної поведінки та аморального ставлення до них як до батьків, вони не бажають з нею спілкуватися та хочуть вжити заходи для заборони відповідачці з’являтися у їхньому дворогосподарстві.

Дані обставини також стверджуються наявною в матеріалах справи нотаріально посвідченою заявою № 559-560 від 07.09.2015 року, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10, мешканці с. Чумалево вул. Промислова №17 Тячівського району, добровільно без будь-якого тиску передали їхнього онука ОСОБА_6, 13.05.2011 р. н., на утримання його батькові - ОСОБА_1 у зв’язку з відсутністю їхньої доньки ОСОБА_3 на території України (т.1 а.с.14).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме, із рішення Хустського районного суду від 03.11.2015 року по справі № 309/4512/15ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відібрання дитини, вирішено відібрати від ОСОБА_1 неповнолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 та передати його на постійне місце проживання до матері ОСОБА_3 18.07.1988 р. н. місце реєстрації с. Чумалево вул. Промислова №17 Тячівського району Закарпатської області, місце фактичного проживання ІНФОРМАЦІЯ_6.

Рішення суду не виконано у зв’язку з відмовою неповнолітнього ОСОБА_6 йти до матері, про що складено відповідний акт державним виконавцем від 04.11.2015 року у присутності сторін, представника соціальної служби та працівників поліції (т.1 а.с.102).

Ухвалою колегії суддів апеляційного суду Закарпатської області від 29.03.2016 року, зупинено апеляційне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відібрання дитини, до вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Судом досліджено лист № 402/03-7 від 13.11.2015 року, наданий на адвокатський запит, за підписом головного лікаря Хустської РЛ ОСОБА_15, з якого слідує, що згідно запису «Журналу амбулаторного прийому приймального відділення Хустської районної лікарні» від 05.11.2015 року, тобто на наступний день після примусового виконання рішення суду, щодо відібрання дитини від батька та передачу на виховання до матері, малолітньому ОСОБА_6 13.05.2011 р. н., мешканцю м. Хуст вул. Дружби №61, внаслідок медичного огляду, черговим педіатром встановлено діагноз: гостра реакція на стрес та скеровано малолітнього на амбулаторне лікування( а. с. 105 т.1).

Суд вбачає причинно-наслідковий зв'язок у стресовому стані малолітнього сина сторін ОСОБА_6, внаслідок його передачі матері ОСОБА_3, оскільки із заяви начальника відділу ДВС поданої на ім’я голови Хустського районного суду, щодо встановлення способу виконання судового рішення, вбачається наступне: « Однак під час безпосередньої передачі матері дитини, дитина ОСОБА_6, відмовився йти до матері, що проявилося нервовим станом дитини, а саме на очах дитини з’явилися сльози та почувся несамовитий крик»… ( а. с. 100 т.1).

Внаслідок встановлення вказаних обставин, ухвалою суду від 07.04.2017 року доручено службі у справах дітей Хустської міської ради із залученням практичного психолога Департаменту освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації провести бесіду із неповнолітнім ОСОБА_6, з метою визначення волі самої дитини у виборі нею постійного місця проживання разом з одним із батьків ( а.с.176-177 т.1).

Згідно протоколу індивідуального діагностичного обстеження від 14.06.2017 року, та висновку зробленого завідувачем центру практичної психології, соціальної роботи і колекційної освіти Закарпатського ППО ОСОБА_16, слідує, що малолітній ОСОБА_6, при обстеженні, що здійснювалось відповідно до віку за допомогою модифікованої методики «Моя сім’я» та діагностичної бесіди, проявив бажання постійно проживати з батьком, однак припускає тимчасове проживання з бабусею Марічкою ( мамою матері) ( т.2 а.с.197).

Згідно висновку виконавчого комітету Хустської міської ради № 441/22/-12 від 29.02.2016 року, щодо зміни місця проживання малолітнього ОСОБА_6, зробленого на підставі зави поданої позивачем, з врахуванням висновків Комісії з питань прав дитини від 29.06.2016 р. № 4, орган опіки та піклування Хустського виконавчого комітету рекомендував змінити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 13.05.2011 р. н., за адресою м. Хуст вул. Дружби № 61 (а. с. №170-172 т.1).

Суд також вважає доведеними обставини на які посилався позивач при подачі даного позову до суду, щодо наявності фінансової можливості утримувати неповнолітню дитину та створення ним належних умов для його виховання.

Так, на аркуші справи №10 том №1, міститься виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, з якої вбачається, що позивач є платником податків та зареєстрований як фізична особа підприємець.

Відповідно до довідки Хустського відділення №4 ПАТ КБ «Приватбанк» №12-45 від 15.02.2017 року, на рахунку позивача станом на день видачі довідки, наявні кошти в сумі 130171 грн.05 коп. (сто тридцять тисяч сто сімдесят одна гривня) ( а. с. 153 т.2).

По місцю проживання позивач ОСОБА_1І характеризується позитивно (а.с.12 т.1).

З акту обстеження житлово-побутових умов проживання, складеного депутатом Хустської міської ради ОСОБА_17, вбачається, що неповнолітній ОСОБА_6 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_7 разом зі своїм батьком ОСОБА_1, дідусем ОСОБА_18 - 1967 р. н. та бабусею ОСОБА_12 - 1971 р. н. В будинку наявні 4 житлові кімнати, одна з яких дитяча. У дитини окрема кімната, вона непрохідна, з правильним денним освітленням, нещодавно зроблено ремонт кімнати, кімната тепла, затишна, наявні дитячі меблі. З даного акту також слідує, що умови проживання дитини хороші, наявне водо та газопостачання, санітарно-гігієнічний стан будинку відповідає нормам. Сам будинок та прилегла до нього територія знаходяться в ідеальному стані ( а.с.13 т.1).

З листа завідувача ДНЗ № 3 «Дзвіночок» № 3 від 22.05.2017 року, та журналу відвідувань навчального закладу, вбачається, що неповнолітній ОСОБА_6 регулярно відвідує вказаний дошкільний навчальний заклад (а.с.183-184 т.2).

Вказані докази не спростовані відповідачем упродовж розгляду справи.

Натомість з пояснень ОСОБА_3 та наявних матеріалів справи, вбачається, що відповідачка вже тривалий час не проживає в Україні, одружена з громадянином ОСОБА_11 Республіки, бажає, щоб дитина постійно проживала з нею за кордоном. Допитана в судовому засіданні ОСОБА_3 ствердила, що немає в ОСОБА_8 власного заробітку та житла, а користується коштами чоловіка.

Відповідачем надано до матеріалів справи письмові докази, зокрема щодо укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_13, а також про майновий стан останнього.

Вказані вище докази перекладені з чеської мови на українську перекладачем, підпис якого завірений нотаріусом, однак ці документи не містять проставленого апостилю та не можуть вважатися належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України, а тому суд не бере їх до уваги.

Згідно ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.п. 94-102. рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (принцип 6) проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості: малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

На рівні національного законодавства встановлено перелік обставин, за яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір’ю. Такими є : відсутність у матері доходу, зловживання спиртними напоями, аморальна поведінка матері яка може зашкодити розвитку дитини.

Однак, принцип ст. 6 Декларації, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так і зі змісту Конвенції про права дитини.

Під забороною розлучення дитини з своєю матір’ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Визначаючи місце проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, суд не обмежує право матері на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і мати може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що відповідачка протягом останніх двох років в Україні не проживає, не має постійного місця проживання, за місцем реєстрації відсутня, місця роботи в Україні та доходу не має, у 2015 році виїхала за кордон та залишила дитину на виховання батьків. Допитані в якості свідків батьки відповідачки та сама відповідачка ствердили, що вона не має наміру проживати в Україні, оскільки нею укладено шлюб з громадянином ОСОБА_11 Республіки.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що враховуючи інтереси малолітньої дитини, а також ті обставини, що дитина останні два роки постійно проживає з батьком, виявила бажання проживати з батьком і надалі, а гр. ОСОБА_1 з турботою ставиться до своєї дитини, належним чином виконує свої батьківські обов'язки, працює та має достатній заробіток для її утримання, житлом та умовами для проживання і виховання дитини забезпечений, а мати дитини постійно проживає за кордоном, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення та слід визначити місце проживання дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з батьком за місцем його постійного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_8.

Заявляючи зустрічні позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини біля матері та надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька, а також на вчинення будь-яких дій, що стосуються неповнолітньої дитини без згоди батька у ОСОБА_11 республіці, ОСОБА_3 посилалась на те, що проживає у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_8 Мартіном ОСОБА_13, який надав безумовне право на необмежене проживання та гарантію утримання ним неповнолітньої дитини ОСОБА_6 З цих підстав вона вважає, що постійне проживання їх неповнолітньої дитини за кордоном жодним чином не буде порушувати права батька, він зможе приїздити в ОСОБА_8 та бачитись з дитиною. Посилається на принцип 6 Декларації прав дитини, коли малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли наявні виняткові обставини, розлучатись зі своєю матір’ю. Вважає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів які-б свідчили про наявність виняткових обставин, які надали б можливість суду розлучити її з сином.

В якості доказів на підтвердження зустрічних позовних вимог, ОСОБА_3 надано документи в оригіналі на чеській мові, з українським перекладом та нотаріально завіреним справжністю підпису перекладача, без проставленого спеціального штампу, який проставляється на офіційних документах некомерційного характеру країн-учасниць Гаазької конвенції про скасування вимог легалізації іноземних офіційних документів (підписана 5 жовтня 1961) – апостилю, до якої Україна приєдналася у 2003 році.

Суд констатує, що документи, видані і мають юридичну силу на території однієї держави, можуть бути використані на території іншої держави тільки після їх легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено законодавством держав або положеннями міжнародних договорів, які скасовують процедуру легалізації, учасниками яких є держави.

Зважаючи на викладене, суд дає оцінку доказам доданим до зустрічної позовної заяви, виданим в ОСОБА_11 республіці, як неналежним.

Враховуючи, що позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 в зустрічній позовній заяві ставила вимогу щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_6 до досягнення 10 річного віку із мамою за її місцем реєстрації : 90510, с. Чумалево вул. Промислова (Енгельса) будинок №17, Хустського району Закарпатської області, судом направлялись доручення на адресу служби у справах дітей Тячівської РДА, щодо надання висновку про можливість визначення місця проживання неповнолітнього з матір’ю.

Згідно листа заступника начальника служби у справах дітей Тячівської РДА № 04-13/601 від 28.09.2016 року, вбачається що надати висновок про можливість проживання неповнолітньої дитини за адресою вказаною позивачкою в зустрічній позовній заяві, неможливо, оскільки за даною адресою ніхто не проживає.

В ході допиту в судових засіданнях ОСОБА_3 ( а.с. 150-151) ствердила, що проживає в ОСОБА_11 Республіці, коли приїжджає в Україну проживає в м. Мукачево, без зазначення точної адреси та не приховувала свій намір вивезення дитини на постійне місце проживання в ОСОБА_11 Республіку, до досягнення дитиною віку, коли той зможе самостійно визначатись де бажає проживати.

З наведеного слідує, що подаючи зустрічний позов про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з матір’ю в Україні, позивачка в дійсності такого наміру не мала. За вказаною у зустрічній позовній заяві адресою не проживає, внаслідок чого суд не мав можливості встановити умови, які позивачка створила для проживання дитини. Фотографії надані до матеріалів справи в якості доказу, щодо наявності належних умов проживання для дитини за кордоном, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки в позові який був підтриманий ОСОБА_3 в ході судового розгляду, остання просила визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_7 в Україні за адресою с. Чумалево вул. Промислова №17 Тячівського району Закарпатської області.

Підтримуючи поданий зустрічний позов у повному обсязі, ОСОБА_3 в судових засіданнях неодноразово стверджувала, що бажає щоб дитина постійно проживала з нею за кордоном та не буде перешкоджати батьку у його спілкування з дитиною.

Відповідно до вимог ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Бажання позивача щодо постійного проживання неповнолітньої дитини в іншій країні, може порушити права батька на спілкування та виховування сина.

Враховуючи вказані обставини, а також відсутність доказів на підтвердження реального бажання та можливості щодо проживання в Україні ОСОБА_3 разом з неповнолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд вважає, що в задоволенні даної вимоги слід відмовити за недоведеністю.

Також суд констатує, що право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та повертатися в Україну гарантуються Конституцією України (ст. 33). Право на свободу пересування, що включає і право на виїзд за межі України, належить до особистих немайнових прав фізичної особи (ст.ст. 269, 270 ЦК України). Тож право на свободу пересування не є абсолютним і здійснюється особою з дотриманням установлених для цього державою правил, зокрема, щодо перетинання державного кордону України.

Конкретний порядок оформлення документів для виїзду дитини за кордон, перетинання дитиною державного кордону України врегульований Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМ України від 27.01.1995 № 57 (Правила), Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм, його тимчасового затримання та вилучення, затвердженого Постановою КМ України від 07.05.2014 № 152 (Порядок). Ці нормативні акти в сукупності та з урахуванням запровадження з 01.01.2015 видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон також особам, які не досягли 16-річного віку (п. 3 Постанови КМ України від 07.05.2014 № 152, п.п. 1 3 Порядку), передбачають, що:

Кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, а без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред’явлення рішення суду чи його нотаріально засвідченої копії про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків (п. 4 пп. 1, пп. 2 абз. 9 Правил).

Ці норми законодавства узгоджуються з положеннями ст. 16 ч. 1, ст. 22 ч. ч. 1, 3, 11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а також з урахуванням правил, встановлених ст. 8 ч. 1 ЦК України, узгоджуються у відповідній частині з положеннями ст. 4 ч.ч. 1, 2 Закону № 3857-XII.

Таким чином, той із батьків, який проживає окремо від дитини, вправі бути обізнаним щодо оформлення дитині паспорта громадянина України для виїзду за кордон, щодо часу, мети, місця призначення та тривалості виїзду дитини за кордон у супроводі іншого з батьків. Спір з приводу участі батьків у вихованні дитини, в т.ч., спір з приводу відсутності згоди одного з батьків дитини на тимчасовий її виїзд за кордон у супроводі іншого з батьків, вирішується судом (ст. 18 та інші норми СК України, ст. 4 ч. 2 абз. 2 Закону № 3857-XII). Законодавством передбачена необхідність подання у пункті пропуску через державний кордон України належно оформленого доказу надання згоди тим з батьків, який не супроводжує дитину, на виїзд дитини за кордон у конкретну країну та в конкретний проміжок часу, а у випадку відсутності такої згоди подання відповідного рішення суду про надання дозволу на виїзд дитини за кордон.

Водночас, законодавство не обумовлює оформлення дитині паспорта громадянина України для виїзду за кордон дозволом (згодою) того з батьків, який проживає окремо від неї, у випадку, якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, а заяву для оформлення документів подає той з батьків, з яким проживає дитина, право дитини як громадянина України на отримання паспорта для виїзду за кордон як таке є безумовним і підлягає реалізації з дотриманням передбачених законодавством процедур. Законодавчих підстав для обмеження права дитини та матері, яка діє в інтересах дитини, на оформлення відповідних документів немає, таке право підлягає захисту судом, зокрема, і від безпідставних та необґрунтованих заборон щодо цього одним з батьків дитини (ст.ст. 274, 275 ЦК України). Реалізація дитиною права на отримання вищевказаного паспорта сама по собі не може розглядатися як порушення прав відповідного з батьків, оскільки щодо перетинання дитиною державного кордону України встановлена інша процедура, яка передбачає дотримання сімейних прав того з батьків, хто проживає окремо від дитини, а за наявності відповідних підстав вирішення спору судом.

У частині вирішення вимоги позову про надання матері дозволу на виїзд сина за кордон у її супроводі або самостійно до досягнення повноліття дитини без дозволу (згоди) батька дитини та вчинення будь-яких дій щодо дитини на території іншої держави без згоди батька, суд вважає, що ця позовна вимога є неконкретною щодо обставин, на які вказувала позивачка, і не має належного обґрунтування. Крім того, надання згаданих дозволів означає фактичне вирішення спірних питань на майбутнє, щодо яких невідомо, настануть відповідні обставини, чи ні, якщо так, якими будуть правові підстави для відповідних фактів, дій, документів, якою буде їх правова природа, регулювання, надання таких дозволів не враховує положень чинного законодавства щодо реалізації відповідних прав особою залежно від досягнення певного віку тощо, а тому не ґрунтується на законі.

Зважаючи на вказані обставини, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги також не підлягають до задоволення.

Питання розподілу судових витрат сторонами не ставилося.

Враховуючи викладене та керуючись вимогами ст.ст.10,60,209,212-215 ЦПК України та ст. ст.141,155,157,160,161,171 Сімейного Кодексу України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, с у д –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з батьком - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, за місцем його постійного проживання в ІНФОРМАЦІЯ_10.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог: служба у справах дітей Тячівської РДА, служба у справах дітей Хустської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір’ю, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу батька – відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Хустського

районного суду: підпис ОСОБА_19

З оригіналом вірно:

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_19