Ухвала суду № 68212415, 02.08.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Юрченко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду м.Києва від 08 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 236600 грн., заподіяної незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури, що полягає у незаконному притягненні його до кримінальної відповідності, незаконному обранні щодо нього міри запобіжного заходу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві розслідувалась кримінальна справа № 01-20401, порушена 25 квітня 2012 року відносно ОСОБА_1 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України. 08 червня 2012 року органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 263 КК України. Запобіжний захід стосовно останнього обрано у вигляді підписки про невиїзд. 03 липня 2012 року прокурором Голосіївського району міста Києва затверджено обвинувальний висновок по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, кримінальну справу направлено до Голосіївського районного суду м. Києва.

Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України і йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Справа № 752/19717/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/7254/2017Головуючий у суді першої інстанції: Гладун Х.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 січня 2015 року за результатами розгляду касаційної скарги захисника в інтересах засудженого ОСОБА_1 ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 08 вересня 2015 року, вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2014 року скасовано. Кримінальну справу закрито за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 263 КК України.

Посилався на те, що незаконними діями відповідачів йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в незаконному притягненні його кримінальної відповідальності та застосуванні до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Крім того, моральна шкода полягає у вимушеному порушенні його життєвого укладу, оскільки він вимушений був витрачати час на прибуття до органів досудового розслідування для участі у слідчих діях та багаторазові судові засідання у судах трьох інстанцій. Під час досудового слідства погіршилися відносини з сусідами, які почали його вважати людиною, яка має проблеми із законом та схильна до вчинення протиправних дій.

Під час судового слідства він не мав змоги повноцінно працювати, отримувати гідну заробітну плату та утримувати свою родину, допомагати батькам, які є пенсіонерами. Необхідність періодичної явки до органів досудового слідства та суду унеможливило його працевлаштування на постійній основі, оскільки це роботодавців не влаштовувало. Крім того, він неодноразово отримував відмови роботодавців після того як їм ставало відомо, що він перебуває під слідством. Внаслідок порушеної щодо нього кримінальної справи погіршилися відносини у сім'ї. Для нього як до особи, яка протягом життя вела законний та порядний спосіб життя і вперше притягувалася до кримінальної відповідальності, досудове розслідування та судовий розгляд справи були важкі, морально вимотуючі. Незаконне засудження призвело до моральних страждань не тільки його, а й його батьків, зокрема матері, яка є пенсіонером органів внутрішніх справ і для якої був неприпустимим факт, що її син є порушником закону. Весь час перебування під слідством та судом він перебував в стані емоційної напруги. За цей період погіршився стан його здоров'я, він втратив почуття душевної рівноваги. Через застосований до нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, багато з його планів він не зміг реалізувати та втілити в життя. Протягом тривалого часу був обмежений у своїх права та свободах, що негативно відобразилося на його і душевному спокої та позбавило можливості вести нормальний спосіб життя. Після закриття кримінальної справи йому довелося докласти багато зусиль для організації повноцінного життя і відновлення нормальних життєвих зв'язків і планів, відносин з оточуючими людьми.

Моральну шкоду, заподіяну незаконним перебуванням під слідством та судом в період з 25 квітня 2012 року по 08 вересня 2015 року (39 місяців 13 днів) позивач оцінює з урахуванням принципу розумності та справедливості, та мінімального розміру відшкодування згідно положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними І діями органів дізнання, досудового слідства та суду» в 236600,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 75000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник Державної казначейської служби України - Богуш П.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Вказував, що Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин, відповідно до ч.1 ст. 2 ЦК України. Відповідно до ч.2 ст. 2 самостійним учасником цивільних відносин є Держава Україна. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що орган Казначейства повинен нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади. У рішенні суду не наведено жодного доказу вини Казначейства щодо спричинення шкоди позивачу, тому покладення відповідальності на Казначейство свідчить про невірне вирішення справи, а вимога про стягнення коштів саме з Казначейства є необґрунтованою і такою, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

Крім того, суд першої інстанції не врахував приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», оскільки право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб вказаних органів.

Також зазначав, що з урахуванням інкримінованого позивачу злочину, застосування відносно нього міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд було цілком логічним з точки зору кримінально-процесуального законодавства та не було дією, яка не відповідає вимогам КПК України, а тому питання відшкодування втраченого заробітку є недоцільним.

В судовому засіданні позивач та його представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити рішення без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 186, 187, 188, 189), а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутності згідно з вимогами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції посилався на п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, правову позицію Верховного суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року та виходив з того, що оскільки позивач перебував під слідством та судом в цілому 34 місяці, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню, становить 47850,00 грн. (1450,00 грн. х 33 місяців).

Крім того, суд першої інстанції посилаючись на ст. 23 ЦК України, виходив з того, що досудове та судове слідство стосовно позивача тривало 32 місяців 17 днів, позивач був вимушений докладати зусиль для доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, приймати участь в процесуальних діях на стадії досудового розслідування та в судових засіданнях, що призвело до зміни його звичного укладу життя, неможливості нормально працювати через постійну зайнятість, негативно вплинуло на його сімейний стан та сталий уклад життя та свідчить про завдання останньому моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Тому враховуючи тривалість та глибину моральних страждань, суд вважав, що розмір моральної шкоди у майже мінімальному розмірі не є справедливим по відношенню до позивача і вважав необхідним збільшити розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету України, до 75 000 грн., що відповідає засадам розумності та справедливості.

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для часткового задоволення позову відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги про те, що право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб вказаних органів, колегія суддів до уваги не приймає враховуючи наступне.

Згідно зі ст.. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Отже, сам факт закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу злочину, дає підстави останньому вимагати відшкодування моральної шкоди.

Згідно з п.5 ст.3 вказаного Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках

громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.

У випадках, зазначених у ч. 1. цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Отже, моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувідшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, і її розмір визначається судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Доводи апеляційної скарги про те, що орган Казначейства не повинен нести цивільно-правову відповідальність за неправомірні дії посадових та службових осіб інших органів державної влади, колегія суддів вважає необґрунтованими враховуючи наступне.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Казначейська служба хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в тому числі і моральної шкоди), провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ч. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, Державна казначейська служба України є лише тим органом, який здійснює списання коштів у разі стягнення цих коштів з держави.

Доводів щодо визначення судом розміру моральної шкоди апеляційна скарга не містить, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду щодо визначення розміру моральної шкоди в сумі 75 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволенні позову відповідає вимогам закону і обставинам справи. Статтею 308 ЦПК України встановлено, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного і зроблених в рішенні суду першої інстанції висновків, в зв'язку з чим підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 308, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 08 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: