Постанова № 68212239, 07.08.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2017 р. Справа № 907/378/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марко Р.І.

суддів Костів Т.С.

ОСОБА_1

при секретарі Лялька Н.Р.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Чопської міської ради, м.Чоп Закарпатської області, № 544/03-41 від 22.06.2017р. (вх. № 01-05/3103/17 від 03.07.17)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2017р.

у справі № 907/378/17, суддя Бобрик Г.Й.

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Київ в особі Закарпатської філії публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Ужгород

до відповідача: Управління праці та соціального захисту населення Чопської міської ради, м.Чоп

про стягнення суми 20 874,04 грн., в тому числі 20 486,89 грн. невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги, 133,09 грн. 3% річних та 254,89 інфляційних втрат.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2017р. позов Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Закарпатської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” до Управління праці та соціального захисту населення Чопської міської ради про стягнення суми 20 874,04 грн., в тому числі 20 486,89 грн. невідшкодованих коштів за надані пільговим категоріям громадян телекомунікаційні послуги, 133,09 грн. 3% річних та 254,89 інфляційних втрат – задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Чопської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Закарпатської філії публічного акціонерного товариства “Укртелеком” суму 20 486,89 боргу та 1 570,40 на відшкодування судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2017р. у справі № 907/378/17, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 544/03-41 від 22.06.2017р. (вх. № 01-05/3103/17 від 03.07.17), в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі зазначає про те, що стаття 102 Бюджетного Кодексу України не передбачає субвенції з бюджету щодо надання пільг з послуг зв’язку. Законом України “Про Державний бюджет 2016 рік” також не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв’язку, інших передбачених законодавством пільг на оплату електроенергії, природного газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот через компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та збільшенням ставок акцизного податку з пального і на здійснення компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Апелянт зазначає, що відповідачем з Публічним акціонерним товариством “Укртелеком” договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік не укладалися. Крім того, скаржник зазначає, що фінансування бюджетних фінансових зобов’язань взятих на себе розпорядниками коштів, можливе лише за наявності розміщеного в органах казначейства відповідного замовлення із наявним укладеним договором на надання відповідних послу, у даному випадку все вищенаведене відсутнє.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП “Документообіг господарських судів”, 03.07.2017р. справу за № 907/378/17 розподілено до розгляду судді – доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Костів Т.С. та Желіка М.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 07.08.17 р..

На адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу від 20.07.2017р. № 1184-21с000-2, в якому останній просить, рішення господарського суду Закарпатської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, однак подав клопотання № 711/01-14 від 02.08.2107р. в якому просить розгляд справи здійснювати без його участі.

Відповідно до п.3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, позивач та відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, а відтак, не був позбавлений конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, клопотань про відкладення розгляду справ до суду не поступало, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 07.08.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

У п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р. визначається, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред’явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", встановлено, що пільги щодо оплати послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Як встановлено судом, Закарпатська філія публічного акціонерного товариства “Укртелеком” протягом січня - грудня 2016 року надавала телекомунікаційні послуги на пільгових умовах відповідним категоріям громадян міста Чоп, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Законом України “Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок, Чорнобильської катастрофи”, Законом України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, Законом України “Про охорону дитинства”.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за спірний період, відповідач не відшкодував.

Відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 БК України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, п. 2 Постанови визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги

Відповідно до п. 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції підставно визначив, що розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у м. Чоп Закарпатської області є Управління соціального захисту населення Чопської міської ради, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Порядку №256 відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Згідно до п.5 Порядку №256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Відповідно до п.6 Порядку №256, фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі: зокрема, до 25 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів.

Згідно ч. 1 п. 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п’ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п.8 Порядку).

Як правомірно зазначено судом першої інстанції, акти звіряння розрахунків щодо абонентів пільгової категорії населення на загальну суму 20874, 04 грн. були складені позивачем та направлені відповідачу для проведення звірки взаєморозрахунків. Однак, витрати в загальному розмірі 20874, 04 грн., понесені позивачем внаслідок надання протягом січня - грудня 2016 р. телекомунікаційних послуг споживачам, які мають передбачені чинним законодавством України пільги на їх отримання, відповідачем відшкодовані не були.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України з наступними змінами, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов’язання, а саме зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Закону України "Про охорону дитинства" передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг і зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” та п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою КМУ від 11.04.2012 за № 295, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Управління соціального захисту населення Чопської міської ради, яке є розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населення, які проживають на території міста Чоп, зобов'язане було здійснювати відшкодування витрат, понесених позивачем, внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення, які проживають на вищезазначеній території, за рахунок державних субвенцій.

Згідно абзацу першого пункту 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійсненні відповідних видатків. Згідно абзацу другого пункту 8 зазначеного вище Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Суд першої інстанції правильно визначив, що чинним законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах. Та обставина, що Управління соціального захисту населення Чопської міської ради з публічним акціонерним товариством "Укртелеком" договори про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг на 2016 рік не укладалися, не впливає на висновки суду з огляду на те, що зобов'язання з відшкодування позивачу витрат, понесених ним внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям осіб в Управління соціального захисту населення Свалявської районної державної адміністрації виникло в силу дії норм Бюджетного кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету; укладення окремих договорів про відшкодування пільг з оплати телекомунікаційних послуг Закон не вимагає.

У п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

В силу ст.617 ЦК України, з врахуванням рішення Європейського суду з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 48 БК України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Зазначена вищенаведена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України. У листі від 30.06.2011 р. № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, зокрема, що деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів). Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, в силу закону, має ці витрати позивачу відшкодувати за рахунок бюджетних коштів.

Крім того, колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що будь-яких доказів на підтвердження виконання належним чином та в повному обсязі зобов"язань по відшкодуванню витрат, понесених позивачем за період з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, відповідач суду не надав. Надані позивачем докази підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, існування та розмір якої відповідач в установленому порядку не спростував. Позовні вимоги про стягнення 20486,89 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що відносини, які виникають між бюджетними установами та небюджетними підприємствами із залученням бюджетних коштів, не є бюджетними, та відносяться до цивільно - правових. Для таких цивільно - правових відносин характерна юридична рівність сторін. Тобто бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь - яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов"язань у відносинах, зокрема, з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 встановлено обов"язок головних розпорядників коштів місцевих бюджетів здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, що мають право на пільги. Матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до нормативно встановлених вимог, зокрема, згідно п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117) позивач надсилав відповідачу щомісячні (за період січень-грудень 2016р.) Розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов"язаних з наданням пільг. Окрім того, позивачем надіслано позивачу щомісячні акти звіряння розрахунків (Форма 3-пільга), оскільки всупереч вимог п.11 вказаного Положення такі акти звірки відповідач не складав.

Таким чином, за відповідачем нормативно визначено обов"язок щомісячно, на підставі відповідних щомісячних звітів, здійснювати з позивачем розрахунки з відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.

Також необхідно зазначити, що колегія суддів вважає правомірним висновком суду першої інстанції, щодо безпідставності заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 133,09 грн. 3% річних та 254,06 грн. інфляційних втрат від суми боргу за спірний період прострочення.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України підставою застосування передбаченої цією нормою відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана діяі чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано ного початок.

Отже, для застосування ст. 625 ЦК України, необхідно встановити наявність прострочення грошового зобов'язання та період прострочення відповідачем строків, в тому числі необхідно встановити початок періоду такого порушення.

Колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведений конкретний період, з зазначенням точної дати обов'язку виконання грошового зобов'язання відповідачем, договір між сторонами не укладений, а вищезазначеними законами такий строк не встановлено, наявні у справі листи позивача до відповідача не містять в собі визначеної суми боргу та строку її сплати, що не дає можливості встановити конкретну дату початку порушення зобов'язання, а відповідно вірно розрахувати інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення.

Відтак, заявлені позивачем до відповідача вимоги про стягнення 133,09 грн. 3% річних та 254,06 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.06.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.06.2017р. в справі за номером 907/378/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Чопської міської ради, м.Чоп Закарпатської області, № 544/03-41 від 22.06.2017р. залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Желік М.Б.