Постанова № 68212173, 08.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2017 р. Справа№ 911/747/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Смірнової Л.Г.

Секретар судового засідання: Степанець О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача1 - Северина Р.І. (дов. №27/34-578 від 20.12.2016 року);

від позивача2 - не з'явилися,

від відповідача - Мога М.В. (дов. №30/16 від 30.12.2016 року);,

від прокуратури - не з`явились;

розглядає апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2017 року

у справі №911/747/17 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі:

1) Головного управління Національної гвардії України

2) Військової частини 2269 Національної гвардії України

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"

про стягнення заборгованості у розмірі 1 087 909,05 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі: Головного управління Національної гвардії України та Військової частини 2269 Національної гвардії України подав до Господарського суду міста Києва позов до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" про стягнення заборгованості у розмірі 1 087 909,05 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2015 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" на користь Військової частини 2269 Національної гвардії України 350597,64 грн. заборгованості. В іншій частині відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 5258,96 грн. судового збору. Стягнуто з Військової прокуратури Південного регіону в дохід спеціального фонду Державного бюджету України 204,32 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Українські вертольоти" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2017 року у справі №911/747/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи. Зокрема скаржник вказує на те, що матеріалами справи підтверджено повну сплату відповідачем орендної плати за договором за період з січня 2016 року по січень 2017 року на суму 5 964 477, 64 грн. Також, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом залишено поза увагою доводи відповідача та надані ним докази про здійснені зарахування зайво сплаченої відповідачем орендної плати із орендних платежів за січень-жовтень 2016 року в рахунок часткової оплати орендної плати за грудень 2016 рік.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" прийнято до провадження колегією суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий суддя, судді: Смірнова Л.Г., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 08.08.2017 року.

27.07.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

27.07.2017 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, а також клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 08.08.2017 року, представник позивача1 та відповідача надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду. Позивач1 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.04.2012 року між Військовою частиною 2269 Національної гвардії України (Орендодавець) та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (Орендар) укладено Договір № 5/12-ФС оренди повітряного судна Мі-8МТ № 94917). (далі договір; а.с. 19-28).

Відповідно до п. 1.1. договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - вертоліт Мі-8МТ (далі - ПС), заводській номер 94917, залишкова вартість - 2 794 428, 00 грн. (без ПДВ). ПС перебуває на балансі орендодавця.

Пунктами 4.1 - 4.4. договору передбачено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди ПС і становить суму 213 700, 00 грн., без ПДВ, за базовий місяць розрахунку - лютий 2012.

Згідно п. 4.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Також, пунктом 4.3. договору встановлено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно з п. 4.6. договору орендар сплачує орендну плату щомісячно, у розмірі, який визначений пунктами 4.1.-4.4. з урахуванням пункту 4.12 цього договору, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дня отримання відповідного, виставленого орендодавцем, рахунку.

Відповідно до підпункту 6.1.8. пункту 6.1. договору орендар зобов'язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату в порядку, встановленому договором.

Згідно з підпунктом 8.1.2. пункту 8.1. договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду ПС згідно з пунктом 1.3. цього договору за актом приймання-передачі протягом 20 робочих днів з моменту підписання договору.

Відповідно до п. 14.1. договору, договір укладено строком на всім років, і діє з 03.04.2012 року до 03.04.2020 року включно.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі вертольота від 03.05.2012 року, що підтверджує виконання сторонами п. 8.1.2. договору. (а.с. 87-88).

Також, в матеріалах справи наявні рахунки - фактури №118 від 09.12.2016 року на суму 510 490 грн. 79 коп., №4 від 12.01.2017 року на суму 515 085 грн. 20 коп., №15 від 10.02.2017 року на суму 520 751 грн. 14 коп., всього на 1 546 327, 13 грн. (а.с. 33-35), які як зазначає позивач він направив на адресу відповідача, проте відповідач розрахувався з ним не в повному обсязі.

Спір у справі на думку позивача виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за надане в оренду майно за період за листопад 2016 рік, січень 2017 рік.

Колегія суддів зазначає, що за своїм змістом та своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди державного майна.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, а ст. 19 Закону встановлений обов'язок орендаря вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності та в строк, встановлений договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Проте, на 2016 рік дію норми статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати зупинено (п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік").

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір орендної плати за спірний період повинен розраховуватись без використання індексу інфляції, проте місцевим господарським судом невірно здійснено перерахунок орендної плати з урахуванням зазначених положень чинного законодавства України виходячи з наступного.

Колегією суддів досліджено, що згідно з умовами договору оренди (п.4.3.) розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Отже, сума у розмірі 458 418, 08 грн. сплачена відповідачем орендної плати за користування майном у грудні 2015 року (п/д №13 від 13.01.2016 року, а.с. 130) повинна застосовуватись як база для нарахування розміру кожного місячного орендного платежу за користування відповідачем майном у період з січня 2016 року по грудень 2016 рік (включно). Тобто, 458 418, 08 грн. * 12 = 5 501 016, 96 грн., з врахуванням зупинення нарахування індексації орендної плати у 2016 році (п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" та п. 4.3. договору).

В той же час, при визначені розміру орендного платежу за користування майном у січні 2017 року підлягає відновленню здійснення індексації, а відтак база для нарахування орендної плати зі січень 2017 рік, якою є сума у розмірі 458 418, 08 грн. (розмір орендної плати за попередній місяць грудень 2016 рік (п. 4.3. договору)) повинна бути індексована на визначений за січень 2017 рік індекс інфляції (101,10%). Таким чином, сума орендного платежу за користування відповідачем майном у січні 2017 року складає 463 460, 68 грн. із розрахунку 458 418, 08 грн. *101,10/100.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що сума, яку відповідач мав заплатити за користування орендним майном за період з січня 2016 року по січень 2017 рік складає 5 964 477, 64 грн.

В матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем за користування орендним майном за період з січня 2016 року по жовтень 2016 рік по яким сплачувались надмірні перерахування. (п/д №420 від 16.02.2016 року на суму 462 543, 85 грн., п/д №954 від 14.03.2016 року на суму 460 693, 68 грн., п/д №1864 від 14.04.2016 року на суму 465 300, 61 грн., п/д №2533 від 13.05.2016 року на суму 481 586, 14 грн., п/д №3238 від 14.06.2016 року на суму 482 067, 72 грн., п/д №3667 від 14.07.2016 року на суму 481 103, 58 грн., п/д №4435 від 12.08.2016 року на суму 480 622, 48 грн., п/д №5454 від 14.09.2016 року на суму 479 180, 60 грн., п/д №5909 від 18.10.2016 року на суму 487 805, 86 грн. та п/д №7536 від 14.12.2016 року на суму 501 464, 42 грн., всього на 4 782 368, 94 грн.; а.с. 131-140). Також, в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем за період з листопада 2016 року по грудень 2016 рік (п/д №999 від 14.02.2017 року на суму 458 418, 08 грн. та п/д №1748 від 14.03.2017 року на суму 260 229, 94 грн. всього на суму 718 648, 02 грн.; а.с. 71-72). Крім того, в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем за користування орендним майном за січень 2017 рік (п/д №2022 від 23.03.2017 року на суму 231 730, 34 грн. та п/д №2418 від 07.04.2017 року на суму 231 730, 34 грн. всього на суму 463 460, 68 грн.).

Доводи позивача2 щодо припинення зобов`язань за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року у зв`язку з повною оплатою відповідачем виставлених позивачем2 рахунків , колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач2 безпідставно нараховував орендну плату з застосуванням індексації орендної плати, що в даний період часу не відповідала нормам чинного законодавства. Тому сплата відповідачем в повному обсязі завищених рахунків позивача2 не може свідчити про правомірність дій позивача2 щодо не застосування положень п. 4.9. договору.

Отже, враховуючи що розмір орендної плати за період з січня 2016 року по січень 2017 рік становить 5 964 477, 64 грн. та той факт, що відповідачем сплачено суму за оренду майна за період з січня 2016 року по січень 2017 рік всього у розмірі 5 964 477, 64 грн., колегія суддів дійшла висновку про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем2.

Дії відповідача щодо меншої сплати розміру орендної плати за грудень 2016 рік обумовлюються тим, що оскільки останнім при здійснені платежів за період січень 2016 рік по жовтень 2016 рік було здійснено переплату, що встановлено вище, то відповідно до п. 4.9. договору зайва сума орендної плати, що надійшла до орендодавця, підлягає заліку в рахунок подальших платежів, що і мав зробити позивач2.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Установивши факт не застосування індексації орендних платежів у 2016 році, суд першої інстанції послався на пояснення позивача про те, що підставою виникнення заборгованості став факт часткового невиконання відповідачем зобов'язання за договором оренди за період листопад 2016 рік - січень 2017 рік без врахувань інших платежів відповідача за період з січня 2016 року по січень 2017 року. Проте доводи відповідача, що суд першої інстанції прийняв без перевірки розрахунків заборгованості позивача, хоча ним заявлялось суду про неправильний розрахунок позивача та відсутність заборгованості, місцевим господарським судом не взято до уваги. Мотивів, із яких суд першої інстанції не прийняв до уваги ці доводи відповідача, в рішенні не наведено.

При цьому, аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що доводи відповідача щодо неправильного розрахунку розміру орендної плати, який був поданий позивачами, є важливими і такими, що можуть прямо вплинути на результат розгляду справи, а тому не можна погодитися з відсутністю в рішенні суду будь-яких аргументів стосовно відмови в прийнятті судом цих доводів відповідача.

Отже суд першої інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне застосування норм матеріального права та вирішення спору.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2017 року у справі № 911/747/17 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2017 року у справі №р911/747/17 року скасувати та прийняти нове рішення:

«1. У задоволенні позову Військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини 2269 Національної гвардії України до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти" - відмовити повністю.»

3. Справу №911/747/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Л.Г. Смірнова