Рішення № 68211393, 28.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2017Справа №910/10448/17

За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз»доДержавного вищого навчального закладу «Університет банківської справи»простягнення 132239 грн. 50 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Замкова М.О. - представник за довіреністю № Лв-6621-16 від 05.12.2016;

від відповідача: Земляна О.О. - представник за довіреністю № 6 від 03.01.2017.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.06.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» з вимогами до Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» про стягнення 132239 грн. 50 коп., з яких 119474 грн. 03 коп. основного боргу, 8415 грн. 17 коп. пені, 944 грн. 67 коп. 3% річних та 3405 грн. 63 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору розподілу природного газу № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016, не здійснив оплату за надані позивачем послуги розподілу природного газу за період з січня по квітень 2017 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 119474 грн. 03 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8415 грн. 17 коп., 3% річних у розмірі 944 грн. 67 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3405 грн. 63 коп. за загальний період нарахування з 11.02.2017 по 07.06.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 порушено провадження у справі № 910/10448/17, розгляд справи призначено на 14.07.2017.

У судовому засіданні 14.07.2017 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідач є державним вищим навчальним закладом та повністю фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому, відповідач зазначив, що позивачем помилково було зазначено у позовній заяві, що заборгованість відповідача виникла за період з січня по квітень 2016 року. Водночас, щодо заборгованості за період з січня по квітень 2017 року відповідач зазначив, що Додатковою угодою № 1 від 23.03.2016 до Договору № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 було встановлено суму зобов'язань відповідача з оплати розподілу природного газу на 2016 рік та обсяги розподілу природного газу на 2016 рік; вказана додаткова угода діяла до 31.12.2016. Водночас, у зв'язку з довготривалим проведенням тендерних процедур та відсутністю у січні 2017 року - квітні 2017 року договору постачання газу, не була укладена додаткова угода до Договору № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016, якою визначаються обсяги та сума зобов'язань відповідача на 2017 рік.

За таких обставин, відповідач просив суд відмовити у позові Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз».

У судовому засіданні 14.07.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 28.07.2017.

28.07.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що Договір № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 укладено на невизначений строк, та докази його розірвання відсутні.

При цьому, позивач зазначив, що відповідачем були фактично отримані послуги з розподілу природного газу за період з січня по квітень 2017 року, що підтверджується актами наданих послуг за вказаний період, підписаними уповноваженим представником відповідача та скріпленими печатками Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи».

Крім того, позивач зазначив, що обов'язок з контролю газоспоживання споживача, який не є побутовим, покладається на споживача (відповідача), з огляду на що твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необгрунтованими, так як для недопущення перевищення обсягу природного газу споживач, який не є побутовим, повинен здійснити заходи з коригування підтвердженого обсягу газу або заходи із самостійного та завчасного обмеження (припинення) власного газоспоживання. Однак, такі заходи відповідачем вчинені не були.

Представник позивача у судовому засіданні 28.07.2017 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 28.07.2017 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 28.07.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 «Про затвердження типового договору розподілу природного газу» було затверджено типовий договір розподілу природного газу.

Згідно з ч. 1 ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Відповідно до п. 1.1 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, цей Типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п. 1.3 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до п. 2.1 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, за цим Договором Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Згідно з п. 6.3 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до п. 12.1 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, цей Договір укладається на невизначений строк.

Судом встановлено, що на підставі поданої відповідачем заяви-приєднання № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 до умов Договору розподілу природного газу (для споживачів, що не є побутовими), Державний вищий навчальний заклад «Університет банківської справи» приєднався до умов Договору № 09420YJWPMAB016 розподілу природного газу, що підтверджується заявою-приєднанням № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016, яка підписана уповноваженим представником відповідача та скріплена печаткою Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» (копія долучена позивачем до позовної заяви).

При цьому, судом встановлено, що 12.02.2016 між сторонами було підписано та скріплено печатками юридичних осіб позивача і відповідача Договір розподілу природного газу № 09420YJWPMAB016, умови якого відповідають положенням, визначеним Типовим договором, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 (копія долучена відповідачем до матеріалів справи у судовому засіданні 14.07.2017).

Судом встановлено, що 23.03.2016 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору розподілу природного газу № 09420YJWPMAB016, якою сторони погодили, що протягом 2016 року оператор ГРМ здійснює розподіл природного газу споживачу в обсязі 228,323 куб.м. (січень 2016 року - 59,199 тис. куб.м.; лютий 2016 року - 38,830 тис. куб.м.; березень 2016 року - 52,000 тис. куб.м.; квітень 2016 року - 25,000 тис. куб.м.; травень 2016 року - 4,000 тис. куб.м.; червень 2016 року - 4,000 тис. куб.м.; липень 2016 року - 0,000 тис. куб.м.; серпень 2016 року - 0,000 тис. куб.м.; вересень 2016 року - 0,000 тис. куб.м.; жовтень 2016 року - 5,000 тис. куб.м.; листопад 2016 року - 10,000 тис. куб.м.; грудень 2016 року - 30,294 тис. куб.м.).

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 від 23.03.2016 до Договору № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 дана угода набирає чинності з моменту її підписання і діє до 31.12.2016.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин є договором розподілу природного газу.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 6.6 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу Споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між Сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.

Судом встановлено, що у січні 2017 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування газу на суму 56870 грн. 90 коп., що підтверджується актом № ЛВ000011597 надання послуг з транспортування газу від 31.01.2017, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що у лютому 2017 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування газу на суму 39579 грн. 11 коп., що підтверджується актом № ЛВ000027489 надання послуг з транспортування газу від 28.02.2017, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що у березні 2017 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування газу на суму 22411 грн. 37 коп., що підтверджується актом № ЛВ000038720 надання послуг з транспортування газу від 31.03.2017, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

Судом встановлено, що у квітні 2017 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування газу на суму 612 грн. 65 коп., що підтверджується актом № ЛВ000048077 надання послуг з транспортування газу від 30.04.2017, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

Таким чином, у період з січня 2017 по квітень 2017 року позивачем були надані відповідачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 119474 грн. 03 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.4 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Згідно з п. 12.2 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим Договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін. У разі незгоди Споживача зі змінами він має право розірвати цей Договір шляхом надсилання письмового повідомлення Оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього Договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду Споживача з внесеними до цього Договору змінами.

Судом встановлено, що постановою НКРЕКП від 11.08.2016 № 1418 були внесені зміни до Типового договору розподілу природного газу, зокрема, п. 6.4 Типового договору розподілу природного газу було викладено у редакції: «оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів».

Таким чином, вказаною постановою НКРЕКП були внесені зміни до Типового договору розподілу природного газу, зокрема, щодо строків оплати послуг розподілу природного газу, наданих споживача, які не є побутовими, та встановлено, що остаточний розрахунок здійснюється до десятого числа місяця, наступного за звітним.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надсилання відповідачем позивачу повідомлення про розірвання Договору № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 у зв'язку із внесеними змінами до Типового договору розподілу природного газу, суд дійшов висновку, що відповідачем були погоджені зміни до Типового договору розподілу природного газу (відповідно до п. 12.2 Типового договору), зокрема, щодо строків оплати (на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду та кінцевий строк розрахунків - до 10 числа наступного місяця за розрахунковим).

Крім того, судом встановлено, що у період з січня 2017 року по квітень 2017 року відповідач фактично споживав природний газ, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу за період з січня по квітень 2017 року, складеними між відповідачем та постачальником природного газу (ТОВ «Львівгаз Збут»), копії яких долучено позивачем до матеріалів справи 28.07.2017 (акти підписані уповноваженим представником відповідача та скріплені печаткою Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи»), що свідчить про згоду споживача (відповідача) з внесеними змінами до Типового договору (відповідно до п. 12.2 Типового договору).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був у будь-якому випадку оплатити (провести кінцевий розрахунок) надані позивачем послуги з розподілу природного газу за січень 2017 року на суму 56870 грн. 90 коп. у строк до 10.02.2017; з лютий 2017 року на суму 39579 грн. 11 коп. - у строк до 10.03.2017; за березень 2017 року на суму 22411 грн. 37 коп. - у строк до 10.04.2017; за квітень 2017 року на суму 612 грн. 65 коп. - у строк до 10.05.2017.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено оплати за надані позивачем послуги з розподілу природного газу за Договором № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 на загальну суму 119474 грн. 03 коп. за період з січня по квітень 2017 року, зокрема доказів оплати за надані позивачем послуги з розподілу природного газу за Договором № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 за період з січня 2017 року по квітень 2017 року відповідачем суду не надано.

При цьому, з долучених відповідачем у судовому засіданні 14.07.2017 копій платіжних доручень вбачається, що за вказаними платіжними дорученнями відповідачем було здійснено оплату за надані позивачем послуги за 2016 рік (враховуючи призначення платежу, вказане у платіжних дорученнях - реквізити актів та дати їх складення).

Що стосується тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, що у зв'язку з довготривалим проведенням тендерних процедур та відсутністю у січні 2017 року - квітні 2017 року договору постачання газу, не була укладена додаткова угода до Договору № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016, якою визначаються обсяги та сума зобов'язань відповідача на 2017 рік, суд зазначає таке.

Так, відповідно до п. 3.3 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, споживач, що не є побутовим, зобов'язаний самостійно контролювати власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу здійснити разом зі своїм постачальником заходи з коригування в установленому порядку підтвердженого обсягу або заходи із самостійного та завчасного обмеження (припинення) власного газоспоживання.

Таким чином, у випадку наявності обставин, про які відповідач зазначив відзиві на позовну заяву, відповідач як споживач, що не є побутовим, зобов'язаний був самостійно вжити заходів щодо завчасного обмеження (припинення) власного газоспоживання.

Однак, як встановлено судом, таких заходів відповідачем вжито не було, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу за період з січня по квітень 2017 року, складеними між відповідачем та постачальником природного газу (ТОВ «Львівгаз Збут»), копії яких долучено позивачем до матеріалів справи 28.07.2017 (акти підписані уповноваженим представником відповідача та скріплені печаткою Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи»).

Крім того, щодо тверджень відповідача, що його фінансування у повному обсязі здійснюється з Державного бюджету України, суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення боржника (споживача) від обов'язку оплатити надані виконавцем послуги.

За таких обставин, оскільки позивачем були надані відповідачу послуги з розподілу природного газу за Договором № 09420YJWPMAB016 від 01.01.2016 за період з січня по квітень 2017 року на загальну суму 119474 грн. 03 коп., а відповідачем вказані послуги були прийняті, що підтверджується актами надання послуг за вказаний період, які підписані уповноваженим представником відповідача та скріплені печаткою відповідача, відповідач зобов'язаний оплати позивачу послуги розподілу природного газу за вказаний період у повному обсязі (на суму 119474 грн. 03 коп.).

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 119474 грн. 03 коп. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» у розмірі 119474 грн. 03 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» в частині стягнення з Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» суми основного боргу у розмірі 119474 грн. 03 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8415 грн. 17 коп., а саме: 4912 грн. 70 коп. пені за період з 11.02.2017 по 07.06.2017 за прострочення оплати послуг, наданих у січні 2017 року; 2568 грн. 85 коп. пені за період з 11.03.2017 по 07.06.2017 за прострочення оплати послуг, наданих у лютому 2017 року; 921 грн. 63 коп. пені за період з 11.04.2017 по 07.06.2017 за прострочення оплати послуг, наданих у березні 2017 року; 11 грн. 99 коп. пені за період з 11.05.2017 по 07.06.2017 за прострочення оплати послуг, наданих у квітні 2017 року.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.2 Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» в частині стягнення з Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» пені у розмірі 8415 грн. 17 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 944 грн. 67 коп. та інфляційні втрати у розмірі 3405 грн. 63 коп. за період з 11.02.2017 по 07.06.2017.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» в частині стягнення з Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» 3% річних у розмірі 944 грн. 67 коп. та інфляційних втрат у розмірі 3405 грн. 63 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача з огляду на задоволення позову у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 1; ідентифікаційний код: 34716922) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (79039, Львівська обл., м. Львів, вул. Золота, буд. 42; ідентифікаційний код: 03349039) суму основного боргу у розмірі 119474 (сто дев'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 03 коп.; пеню у розмірі 8415 (вісім тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 17 коп.; 3% річних у розмірі 944 (дев'ятсот сорок чотири) грн. 67 коп., інфляційні втрати у розмірі 3405 (три тисячі чотириста п'ять) грн. 63 коп. та судовий збір у розмірі 1983 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят три) грн. 59 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено:09.08.2017

Суддя І.М. Отрош