Постанова № 68210636, 08.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 року Справа № 922/3901/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Палія В.В., Селіваненка В.П.,за участю представників сторін позивача - не з'явився; відповідача - ОСОБА_4; третьої особи 1 - не з'явився; третьої особи 2 - не з'явився;розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Альфа"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від21.03.2017у справі№ 922/3901/16за позовомФермерського господарства "Альфа"доПриватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_5провизнання права власності на врожай

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Альфа" (далі - ФГ "Альфа") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Горизонт" (далі - ПСГП "Горизонт") про визнання права власності на врожай озимої пшениці 2015 року у кількості 74 176, 00 кг, вирощений позивачем і зібраний із належної йому на праві суборенди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 28, 5403 га, розташованої за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області; зобов'язання повернути даний урожай озимої пшениці, а у разі неможливості повернути урожай в натурі, відшкодувати позивачу його вартість у сумі 318 956, 80 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.11.2016 порушено провадження у справі № 922/3901/16 за позовом ФГ "Альфа" до ПСГП "Горизонт" про визнання права власності на врожай. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі Головне управління Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_5 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Денисюк Т.С.) від 21.12.2016 позовні вимоги задоволено частково, суд визнав за ФГ "Альфа" право власності на про визнання права власності на врожай озимої пшениці 2015 року у кількості 74 176, 00 кг, вирощений і зібраний із належної йому на праві суборенди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 28, 5403 га, розташованої за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області та зобов'язав ПСГП "Горизонт" повернути ФГ "Альфа" в натурі врожай озимої пшениці 2015 року у кількості 74 176, 00 кг, вирощений позивачем і зібраний із належної йому на праві суборенди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 28,5403 га, розташованої за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., судді Бородіна Л.І., Камишева Л.М.) від 21.03.2017 рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2016 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017, ФГ "Альфа" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме ст.ст. 328, 392, 775 ЦК України, ст. 95 Земельного кодексу України, а також норми процесуального права, зокрема ст.ст. 32, 35, 43 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.07.2017 касаційну скаргу ФГ "Альфа" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.07.2017.

На адресу суду 24.07.2017 від представника ФГ "Альфа" адвоката Пятницького С.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Через канцелярію суду 25.07.2017 ПСГП "Горизонт" було подано відзив на касаційну скаргу ФГ "Альфа", в якому підприємство просило відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У засіданні суду, призначеному на 25.07.2017, ПСГП "Горизонт" було подано заяву про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 продовжено строк розгляду спору у справі та відкладено розгляд касаційної скарги на 08.08.2017.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) 12.11.2014 було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 28, 5403 га кадастровий номер НОМЕР_1 із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області.

Зазначений договір оренди землі був зареєстрований Реєстраційною службою Золочівського районного управління юстиції Харківської області 17.11.2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Згодом, між громадянином України ОСОБА_5 (орендар), який діє на підставі Закону України "Про оренду землі" та договору оренди землі від 12.11.2014, та ФГ "Альфа" в особі голови ОСОБА_5 (суборендар) 30.12.2014 було укладено договір суборенди землі, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 28,5403 га, кадастровий номер НОМЕР_1 із земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області для ведення фермерського господарства.

Зазначений договір суборенди був зареєстрований Реєстраційною службою Золочівського районного управління юстиції Харківської області 13.03.2015, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право 9074451).

Керуючись приписами ст. 125 Земельного кодексу України, якою передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та приписами ст. 17 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом та враховуючи, що державна реєстрація договору суборенди була проведена 13.03.2015, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що саме з цього моменту, тобто, з 13.03.2015 договір суборенди землі між громадянином України ОСОБА_5 (орендар) та Фермерським господарством "Альфа" в особі голови ОСОБА_5 (суборендар) вважається укладеним в силу приписів ст. 640 ЦК України.

Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні огляду земельної ділянки, отриманої в суборенду, позивачем було встановлено, що на земельній ділянці знаходяться посіви озимої пшениці, що унеможливило використання земельної ділянки ФГ "Альфа".

По факту самовільного зайняття земельної ділянки слідчим відділом Золочівського РВ ГУМВС України у Харківській області 24.01.2015 було внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220310000054 (ч. 1.ст. 197-1КК України).

На підставі постанови слідчого СВ Золочівського РВ ГУМВС України у Харківській області від 06.07.2015, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Харківської області у період з 13.07.2015 року по 14.07.2015 було проведено позапланову перевірку щодо додержання вимог природоохоронного законодавства в частині використання та охорони земельної ділянки, яка знаходиться на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області в діяльності ПСП "Горизонт", за результатами якої було складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами № 75/01-04/02-09. У даному акті зафіксовано, що ПСП "Горизонт" в порушення вимог ст. 125, 126 Земельного кодексу України самовільно використовує земельну ділянку площею 28,5403 га для ведення власного сільськогосподарського виробництва.

За зверненням Золочівського РВ ГУМВС України у Харківській області ФГ "Альфа" було прийнято на зберігання зерно фуражної пшениці у кількості 74,160 тон, зібраної зі спірної земельної ділянки. Разом з тим на підставі ухвали апеляційного суду Харківської області від 20.08.2015 по справі № 622/888/15-ц, зазначене зерно було повернуто позивачем на відповідальне зберігання до ПСП "Горизонт".

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ФГ "Альфа" до ПСГП "Горизонт" про визнання права власності на врожай озимої пшениці 2015 року у кількості 74 176, 00 кг, вирощений позивачем і зібраний із належної йому на праві суборенди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 28, 5403 га, розташованої за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області; зобов'язання повернути даний урожай озимої пшениці, а у разі неможливості повернути урожай в натурі, відшкодувати позивачу його вартість у сумі 318 956, 80 грн.

Місцевий господарський суд частково задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на спірний врожай, виходив з того, що право власності позивача на зібраний врожай набуто на законних підставах, відповідно до приписів статей 189, 328, 775 Цивільного кодексу України, ст.25 Закону України "Про оренду землі", а позивач є власником врожаю озимої пшениці 2015 року у кількості 74176,00 кг, зібраного на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_1 загальною площею 28,5403 га, розташованої за межами населених пунктів Писарівської сільської ради на території Золочівського району Харківської області.

Розглядаючи вимогу позивача в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу зазначений врожай озимої пшениці, а у разі неможливості повернути врожай в натурі, відшкодувати позивачу його вартість у сумі 318 956,80 гривень, місцевий господарський суд дійшов висновку, що згідно з положеннями чинного ГПК України, в одній позовній заяві можу бути об'єднано декілька позовних вимог, але можливість заявлення альтернативних позовних вимог процесуальним законом не передбачена.

При цьому, враховуючи визнання права власності позивача на зібраний врожай, суд вважав за можливе задовольнити вимогу позивача в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу врожай озимої пшениці 2015 року у кількості 74176,00 кг в натурі.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю, в свою чергу, виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами існування та кількості спірного врожаю насіння озимої пшениці, зібраного на земельній ділянці, яка є предметом договору суборенди від 30.12.2014, укладеного між гр. ОСОБА_5 та Фермерським господарством "Альфа".

Окрім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що засівання земельної ділянки відповідач здійснював до укладення договору суборенди від 30.12.2014, тобто за відсутності порушення права ФГ "Альфа", як законного землекористувача користувача відповідної земельної ділянки з 13.03.2015. При цьому в матеріалах справи відсутні докази, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка під час посіву самовільно використовувалась відповідачем по справі, зокрема, акт державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Харківської області, в якому зафіксовано, що ПСГП "Горизонт" в порушення вимог ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно використовувало земельну ділянку, надану в суборенду ФГ "Альфа".

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У листі Верховного Суду України від 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" зазначено, що відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Часто позови про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК подаються, коли особа не є власником, але бажає ним стати. Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і позов заявляється формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволений він бути не може.

У спорах про визнання права власності позивач повинен довести такі факти: наявність спірного майна, тобто його фактичне (природне) існування; обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне майно, тобто створення майна позивачем або набуття ним майна на підставі договору тощо; володіння позивачем спірним майном.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Згідно із ч. 2 ст. 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

У п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" закріплено визначення поняття зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Статтею 189 ЦК України передбачено, що продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю.

Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження права власності на врожай озимої пшениці 2015 року позивачем до матеріалів справи надано копії таких документів: договір оренди землі від 12.11.2014, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та гр. ОСОБА_5, договір суборенди від 30.12.2014, укладений між гр. ОСОБА_5 та Фермерським господарством "Альфа", витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію вказаних договорів, лист Відділу агропромислового розвитку Золочівської районної державної адміністрації від 11.11.2016р. № 58 про середньозважену ціну на пшеницю з класу.

Статтею 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З врахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано до господарському суду першої, ані апеляційної інстанції первинних документів, які б відображали господарські операції щодо збирання та переміщення до зерносховища врожаю відповідної зернової культури, облік зазначеного майна в бухгалтерській документації позивача, з визначенням кількісних та якісних (сукупність споживчих властивостей зерна, які відповідають вимогам державних стандартів, технічних умов, фітосанітарних і ветеринарно-санітарних норм та інших нормативних документів) характеристик, які б надавали можливість виокремити його як окреме майно.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріли даної справи не містять акт зважування для обґрунтування кількості зібраного врожаю озимої пшениці, визнання право власності на який є предметом даного судового спору. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, Апеляційний суд Харківської області, скасовуючи ухвалу слідчого судді Золочівського районного суду Харківської області від 12.08.2015 щодо накладення арешту на зерно пшениці вагою 74176 кг в межах розгляду матеріалів №622/888/15-к, дійшов висновку, що наданий до матеріалів вказаної справи акт зважування в розумінні КПК України не є процесуальним документом, а слідчий не є посадовою особою, яка є фахівцем з питань зважування вантажу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами існування та кількості спірного врожаю насіння озимої пшениці, зібраного на земельній ділянці, яка є предметом договору суборенди від 30.12.2014, укладеного між гр. ОСОБА_5 та Фермерським господарством "Альфа", тобто позивачем у спорі про визнання права власності з достовірністю не доведено такого факту як наявність спірного майна, тобто його фактичне (природне) існування у заявлених позивачем характеристиках, зокрема у відповідній вазі.

Щодо інших обставин, які підлягають обов'язковому встановленню при розгляді спору про визнання права власності, а саме обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне майно, тобто створення майна позивачем або набуття ним майна на підставі договору тощо, судом апеляційної інстанції встановлено таке.

Відповідно до ст. 775 ЦК України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Згідно з п. б) ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" також передбачено, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи.

Разом з тим судом апеляційної інстанції встановлено, що договір суборенди від 30.12.2014, укладений між гр. ОСОБА_5 та ФГ "Альфа" був зареєстрований Реєстраційною службою Золочівського районного управління юстиції Харківської області 13.03.2015. Таким чином, виходячи зі змісту ст. 125 ЗК України, якою передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та змісту ст. 17 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом, судом апеляційної інстанції встановлено, що з 13.03.2015 між громадянином України ОСОБА_5 (орендар) та Фермерським господарством "Альфа" в особі голови ОСОБА_5 (суборендар) договір суборенди землі вважається укладеним в силу приписів ст. 640 ЦК України та саме з цього моменту вказана особа стала законним землекористувачем земельної ділянки, яка становить предмет договору.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на момент укладення зазначеного договору осінньо-посівні роботи вже були проведені ПСГП "Горизонт", проте термін збирання врожаю на спірній земельній ділянці ще не настав, виходячи із сівообороту культури, яка засіяна. З урахування наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що засівання земельної ділянки ПСГП "Горизонт" здійснювало до укладення договору суборенди від 30.12.2014, тобто за відсутності порушення права ФГ "Альфа", як законного землекористувача користувача відповідної земельної ділянки з 13.03.2015.

З врахуванням викладеного, оскільки ФГ "Альфа" не було доведено наявності всіх обставин, які підлягають доведенню при розгляді справ про визнання права власності, зокрема існування спірного майна у заявлених позивачем характеристиках, зокрема у відповідній вазі, а також створення (засівання) спірних плодів зернових культур саме ФГ "Альфа" чи набуття відповідних прав на засіви на підставі договору з ПСГП "Горизонт", колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування ст. 392, 775 ЦК України, ст. 95 ЗК України до спірних правовідносин та відповідно для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи ФГ "Альфа", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Альфа" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 922/3901/16 - без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Палій В.В.

Селіваненко В.П.