Рішення № 68207288, 07.08.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/3467/16-ц Головуючий у І інстанції Котлярова І. Ю.Провадження № 22-ц/780/3123/17 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 18 07.08.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

07 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого Лівінського С.В.

суддів: Журби С.О.

Фінагеєва В.О.

за участю секретаря судового засідання Вергелес О.А.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі ТОВ «Агромарс») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги за апеляційною скаргою ТОВ «Агромарс» на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року ТОВ «Комплекс Агромарс» звернулося до суду з вказаним позовом.

Обгрунтувало його тим, що 21 вересня 2015 року уклало з ОСОБА_3 договір безвідсоткової фінансової допомоги № 577/2015/КАМ/О (далі також договір), відповідно до якого відповідачу передано у власність кошти в сумі 26 500 грн, терміном до 31 грудня 2016 року. В рахунок погашення безвідсоткової фінансової допомоги (далі також допомога) з заробітної плати відповідача в період з 01 вересня 2015 року по 31 березня 2016 року було утримано 10467,64 грн.

Наказом від 23 березня 2016 року № 273 КА/к-з відповідач був звільнений за власним бажанням з 23 березня 2016 року.

З огляду на те, що відповідач обізнаний про його звільнення, сума неповерненого залишку допомоги підлягала поверненню протягом двох календарних днів з моменту ознайомлення, з урахуванням збільшення позовних вимог просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором в розмірі 18802,22 грн, неустойку в розмірі 90895 грн, штраф в розмірі 18802,22 грн, 3% річних в розмірі 528,88 грн, інфляційні нарахування в розмірі 2240,69 грн, що разом складає 131269,01 грн та 1969,04 грн судового збору .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Комплекс Агромарс» заборгованість за договором в розмірі 16032,36 грн , неустойку в розмірі 39485 грн, штраф в розмірі 16032,36 грн, інфляційні нарахування в розмірі 527,46 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1378 грн., а всього 73455,18 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ТОВ «Комплекс Агромарс» з рішенням суду не погодилося та подало апеляційну скаргу. Просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вважало рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач рішення суду не оскаржив.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Наведеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи таке.

21 серпня 2015 року між ТОВ «Комплекс Агромарс» та ОСОБА_3 укладено договір безвідсоткової фінансової допомоги № 577/2015/КАМ/О, відповідно до п. п. 1.1, 2.1., 3.1. п. 3.2. якого позивачем передано у власність відповідачу кошти в сумі 26500 грн, що по міжбанківському курсу ASK долара США на дату, що передувала даті підписання договору, складала 1190,48 дол. США і відповідач зобов'язався повернути допомогу до 31 грудня 2016 року шляхом щомісячного утримання з його заробітної плати по 1472,23 грн або шляхом самостійного внесення ним коштів на поточний рахунок позивача.

Пунктом 1. 2. договору, передбачено, що надана допомога є безвідсотковою і за користування нею плата не стягувалася.

Згідно з п. 2. 3. зазначено, що в разі зміни курсу долара США по відношенню до гривні в сторону збільшення більш ніж на 1 %, відповідач мав здійснювати погашення суми допомоги пропорційно до такої зміни.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що сума допомоги, підлягає обов'язковому поверненню відповідачем протягом двох календарних днів з моменту його звільнення шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно до п. 5.3 договору при порушенні встановлених строків оплати коштів чи неможливості утримання їх з заробітної плати позивач має право нарахувати та в подальшому утримувати суми неустойки та штрафу з заробітної плати відповідача в першу чергу до їх повного погашення.

Згідно з п. п. 6. 3., 6.4. договору способом забезпечення виконання зобов'язань є неустойка. При порушенні відповідачем строку повернення допомоги, встановленого п. п. 3. 1., 3. 2. або 5. 1. договору він повинен сплатити неустойку в розмірі 1% від розміру допомоги встановленого п. 2.1. договору, за кожен день прострочення повернення допомоги.

Пунктом 6. 5. договору передбачено, що при порушенні умов п. 3. 1. , п. 3. 2. або 5. 1. договору понад 60 календарних днів відповідач мав сплатити додатковий штраф у розмірі 100 % від суми неоплаченої / простроченої допомоги.

За період з 01 вересня 2015 року по 31 березня 2016 року позивачем із заробітку ОСОБА_3 було утримано за договором 10467,64 грн.

23 березня 2016 року ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням.

За розрахунком позивача станом на 03 березня 2017 року, за курсом НБУ 2709 грн -100 дол. США, основний борг за договором складає 18802,22 грн, неустойка - 90895 грн, додатковий штраф - 18802,22 грн, 3 % річних -528,88 грн, інфляційні нарахування - 2240,69 грн., що разом складає 131269,01 грн.

Задовольняючи позов частково, суд прийшов до висновку, що заява позивача в частині збільшення позовних вимог, з розрахунку курсу долара США до гривні, не є обґрунтованою та такою, що суперечить діючому законодавству, а вимоги в частині стягнення суми інфляції, неустойки і штрафу підлягають задоволенню частково в розмірі, відповідно, 527,46 грн, 39485 грн та 16032,36 грн.

Проте погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Зазначений висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2015 року в справі 6-284 цс17.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме такий висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі 6-2003цс15.

Крім того, ч. 3 статті 551 ЦК України, передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, наведені вище висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, мали бути враховані районним судом при застосуванні вказаних норм права. Суд мав право відступити від правових позицій, викладених у висновках Верховного Суду України, однак з одночасним наведенням відповідних мотивів, що судом першої інстанції зроблено не було.

Тому, судове рішення, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, з врахуванням наведених вище порушень норм права, колегія суддів знайшла за можливе, на підставі положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України, вийти за межі доводів апеляційної скарги та прийшла до таких висновків.

Залишок заборгованості ОСОБА_3 перед позивачем станом на 16 серпня 2016 року складає 16032,36 грн, що за курсом НБУ(2511,51 грн=100 дол. США) становить 638,36 дол. США, що сторонами не оспорюється.

Станом на 03 березня 2017 року основний борг за договором, з врахуванням курсу НБУ (2709,13 грн=100 дол. США), складає 17293,17 грн.

За наведеного вище, на думку колегії суддів, неустойка позивачем за період з 26 березня 2016 року по 03 березня 2017 року, що становить 343 дня, мала бути розрахована таким чином: 17293,17*343*1%=59315,57 грн.

Разом з тим, оскільки розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, колегія суддів, враховуючи пояснення відповідача, вважає за можливе зменшити цей розмір, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, до 17293, 17 грн.

Крім того, оскільки відповідач порушив строки повернення допомоги за договором, з нього на користь позивача, на думку колегії суддів, відповідно до ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню 3 % річних від простроченої суми, що становить 17293,17*3%:100%:365*343= 487,52 грн.

Всього на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 35115,22 грн.

Стаття 88 ЦПК України передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки позов задоволено частково, судові витрати мають бути присуджені позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнуті на його користь з відповідача в сумі 1106,13 грн.

Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. ст. 218, 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309 ст. ст. 313 - 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» задовольнити .

Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, зареєстрований АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (МФО 334851, код 30160757, п/р 26002962496410 в Київській філії ПАТ «ПУМБ» м. Київ) суму заборгованості за договором безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 577/2015/КАМ/10 від 21 серпня 2015 року в розмірі 17293, 17 грн, неустойку в розмірі 17293, 17 грн, 3% річних у розмірі 528, 88 грн, а всьго на загальну суму 35115,22 (тридцять п'ять тисяч сто п'ятнадцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору 1106,13(одна тисяча сто шість гривень) грн.

В решті в задоволені позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя С.В. Лівінський

судді: С.О. Журба

В.О. Фінагеєв