Ухвала суду № 68205486, 08.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 року К/800/13635/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Веденяпіна О.А. Нечитайла О.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової службина постанову та ухвалуЧернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2013 Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013у справі № 2а/2570/3798/2012за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-пряжа»до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової cлужбипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігіввовна-пряжа» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002852320 від 16.08.2012.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

На підставі розпорядження керівника апарату від 22.05.2017 № 477 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2017 справа № 2а/2570/3798/2012 була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо декларування в податковій звітності з ПДВ за серпень 2011, жовтень 2011 у складі податкового кредиту операцій з ТОВ ВП «Укртерммаш» та декларування в податковій звітності з ПДВ за листопад, грудень 2011, лютий 2012 у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Бентобудсервіс», за результатами якої складено акт №1441/22/32729278 від 01.08.2012;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 127 175 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002852320 від 16.08.2012, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 158 969 грн. (з яких: за основним платежем - 127 175 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 31 794 грн.).

Позиція відповідача полягає в тому, що позивачем укладено договори з контрагентами ТОВ ВП «Укртерммаш» та ТОВ «Бентобудсервіс» без мети настання реальних наслідків, а тому вони є нікчемними, що обґрунтовано матеріалами актів про неможливість проведення перевірки вказаних контрагентів позивача.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами відповідача про наявність порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ ВП «Укртерммаш» (як продавцем) укладено договір закупівлі товару №40 від 01.08.2011 (відходи волокна, ЦМПЛ № 8, № 3, № 5 та лента).

Також, судами встановлено, що між позивачем (як покупцем) та ТОВ «Бентобудсервіс» (як продавцем) укладено договір закупівлі товару від 16.01.2012 (лоскут та бавовна немита).

На підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними контрагентами позивачем надано договори, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки.

Досліджуючи спірні операції та подані позивачем докази (в тому числі, первинні документи) на підтвердження їх здійснення, судами попередніх інстанцій встановлено, що отримання товару здійснювалось на складі позивача, а його транспортування відбувалось за рахунок постачальників, відповідно до умов укладених договорів закупівлі товару. Вартість доставки товару входила до ціни придбання. У наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

За результатами перевірки встановлено, що придбаний позивачем у ТОВ «Бентобудсервіс» лоскут був використаний для виробництва ватину, а вовна немита в подальшому була реалізована. Придбаний позивачем у ТОВ ВП «Укртерммаш» ЦМПЛ № 8, № 3, № 5 та лента були використані для ремонту, а відходи волокна було використано для виробництва ватину, який був в подальшому реалізований.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату здійснення спірних операцій контрагенти позивача у встановленому законом порядку були зареєстрованими як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Суди першої та апеляційної інстанцій підставно не погодилися з доводами податкового органу про відсутність реальності спірних операцій, які обгрунтовувались відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки судами встановлено, що за умовами укладених договорів поставка придбаного товару здійснювалась за рахунок постачальників, вартість якої було враховано в ціні товару.

Колегія судів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемним, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування цих своїх доводів, зокрема, що такі договори у встановленому порядку були визнані недійсними.

Також, суди попередніх станцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на акти про неможливість перевірок контрагентів позивача, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо правомірного формування позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді О.А. Веденяпін

О.М. Нечитайло