Ухвала суду № 68205396, 08.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 року К/800/14073/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Веденяпіна О.А., Нечитайла О.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській областіна постанову та ухвалуМиколаївського окружного адміністративного суду від 05.11.2014 Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015у справі№ 814/3198/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Туристична база «Південний Буг»доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській областіпровизнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристична база «Південний Буг» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, в якому просить визнати протиправними дії щодо безпідставного застосування обмежуючих норм податкового законодавства, невиконанні своїх обов'язків, що спричинило негативні наслідки для підприємства, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 за №0017521501.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.11.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.10.2014 за №0017521501, в іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за ІІ квартал 2014 року, за результатами якої складено акт №730/14-03-15-01/32655899 від 24.09.2014;

- перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.200.5 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за ІІ квартал 2014 року на суму 304 972 грн. та занижено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 податкової декларації з ПДВ за ІІ квартал 2014 року) на суму 304 972 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0017521501 від 06.10.2014, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 304 972 грн. за податковою декларацією з ПДВ №9042774305 від 24.07.2014 за ІІ квартал 2014 року.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивач не має права на бюджетне відшкодування, оскільки мав обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування. Крім того, відповідач вважає, що позивач не має права на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість, які утворилися за результатами спорудження (будівництва) основних засобів, які не введені в експлуатацію.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки.

Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суди виходили з того, що оскаржувані дії відповідача не порушують прав позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

За змістом пп.14.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п.200.5 ст.200 названого Кодексу не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Відповідно до п.198.3 ст.198 названого Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 №288/4509. Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 №893/4186, збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (ведення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо)

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

З огляду на зміст наведених положень законодавства колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до п.200.5 ст.200 Податкового кодексу України платники податку, які мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, мають право на таке відшкодування, якщо за даними бухгалтерського та податкового обліку податковий кредит нарахований внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи). Передбачене зазначеною нормою право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби». Таким чином, якщо понесені платником податків витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», то такий платник податків має право на отримання бюджетного відшкодування.

Вищезазначене узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 20 січня 2015 року у справі №21-316а14.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що платник податків має право на отримання бюджетного відшкодування та, як наслідок, щодо наявності законних підстав для частково задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач оскаржує та вважає протиправними дії відповідача щодо безпідставного застосування обмежуючих норм податкового законодавства, невиконання своїх обов'язків з огляду на те, що оспорюване податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236, оскільки у пп. «а» - «г» пункту 2.1 розділу 2 Порядку не вказано про складання податкового повідомлення-рішення про відмову у наданні бюджетного відшкодування.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог, оскільки, в даному випадку, права позивача порушені саме оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, а не вчиненням податковим органом дій щодо його прийняття. При цьому, повноваження податкового органу на прийняття податкового повідомлення-рішення у випадку встановлення факту невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, прямо передбачено в його повноваженнях пунктом 58.1 ст.58 Податкового кодексу України.

З огляду на все вищезазначене, суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.11.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді О.А. Веденяпін

О.М. Нечитайло