Ухвала суду № 68205056, 09.08.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Дорошенко Н.О.

Суддя-доповідач:Охрімчук І.Г.

УХВАЛА

іменем України

"09" серпня 2017 р. Справа № 817/565/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від "24" квітня 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Апеляційного суду Рівненської області про визнання дії, бездіяльність, протиправною ,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Рівненського окружного адміністративного суду в якому просив визнати дії, бездіяльність Апеляційного суду Рівненської області протиправними.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 р. відмовлено ОСОБА_3 у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 р. та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржник посилається на те, що суд дійшов неправильних висновків про те, що судді при розгляді цивільних справ не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, а тому необгрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування своєї позовної заяви позивач посилався на те, що він відповідно до ч.3 ст.222 ЦПК України не отримав рішення Апеляційного суду Рівненської області від 29.03.2017 в справі № 1711/712/12, провадження № 22-ц/787/522/2017 та вимагає визнати дії, бездіяльність Апеляційного суду Рівненської області при доступі до правосуддя - протиправними.

Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції виходив з того, що при постановлені рішень порядок правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України, відтак позов ОСОБА_3, в якому оскаржуються акти, дії, бездіяльність судів (суддів) при здійсненні ними правосуддя в конкретній судовій справі, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Так, в силу вимог ч.2 ст.107 КАС України, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Як визначено в статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

В силу положень ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Так, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (п.1); забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п.8).

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Юрисдикція, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів і здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Визначення поняття «справа адміністративної юрисдикції» наведено у статті 3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Суд першої інстанції вірно вказав, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Вказаний висновок випливає з того, що відповідно до статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус судів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

В силу вимог п.1 ч.1 ст.27 Закону № 1402-VIII до повноважень апеляційного суду віднесено, зокрема, здійснення правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до статті 14 Закону № 1402-VIII учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відтак, є вірним твердження суду про те, що закон допускає оскарження рішень, дій чи бездіяльності судді чи суду лише у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.06.2009 № 6 зазначив, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Крім того, у п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів зазначено:

Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6 Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів, у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно вказав, що оскільки при постановлені рішень порядок правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України, відтак позов, в якому оскаржуються акти, дії, бездіяльність судів (суддів) при здійсненні ними правосуддя в конкретній судовій справі, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

При вирішення даного питання, з врахуванням принципу верховенства права, судом вірно застосовано положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, стаття 6 Конвенції гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками (п.36 рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства"). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (п.30 рішення у справі "Наталія Михайленко проти України" від 30.08.2013, заява №49069/11).

Разом з тим, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Отже, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" (належним судом) у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

Оскільки згідно з національним законодавством України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори з приводу правомірності рішень, дій чи бездіяльності судів (суддів) під час розгляду та вирішення конкретних судових справ, відтак даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд вірно зазначив, що підстави та порядок дисциплінарної відповідальності судді унормовані розділом VI Закону № 1402-VIII.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у даній справі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв ухвалу з додержанням вимог закону, підстави для її скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому за таких обставин колегія суддів залишає її без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від "24" квітня 2017 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч