Постанова № 68204600, 08.08.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Богдан А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,-

В С Т А Н О В И В :

13 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області (далі - ТУ ДСА у Тернопільській області) щодо не здійснення нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України ,,Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Також позивач просила стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області на її користь недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 16000 грн.

Постановою від 04 травня 2017 року Тернопільський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Постанову в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць суд першої інстанції допустив до негайного виконання.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ТУ ДСА у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що згідно із статтею 148 Закону України ,,Про судоустрій та статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Відповідно до наданих повноважень ДСА України довела до відома територіальних управлінь ДСА України роз'яснення щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у 2017 році, згідно якого з 1 січня 2017 року в штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на три категорії: а) судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16000 грн. для місцевих судів; б) судді, які станом на 01.01.2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу 24000 грн. для місцевих судів, збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт; в) судді, які станом на 01.01.2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу 24000 грн. для місцевих судів, без застосування регіонального коефіцієнту.

Територіальним управлінням до судів першої інстанції було надано штатні розписи на 2017 рік, які відповідно до вимог Закону погоджені з головою суду та затверджені начальником територіального управління, і в яких посадовий оклад судді визначено в розмірі - 16000 грн..

Таким чином, відповідач вважає, що ні в Законі України ,,Про Державний бюджет України на 2017 рік" (додаток № 8), ні в кошторисі не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 грн. для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя.

З огляду на викладене, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області строком на п'ять років згідно Указу Президента України ,,Про призначення суддів" № 571/2013 від 18.10.2013 року.

Відповідно до довідки ТУ ДСА у Тернопільській області від 10.04.2017 року за № 138 судді ОСОБА_1 за січень 2017 року виплачена суддівська винагорода в розмірі 18400 грн. (а.с.5).

Вважаючи, що розмір нарахованої та виплаченої за січень місяць 2017 року суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України ,,Про судоустрій і статус суддів", а саме: 10-ти мінімальним заробітним платам, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив гарантоване державою право позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, що виразилось в застосуванні при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за січень місяць 2017 року п.3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІ та не виконанні п.23 розділу ХІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, суперечать нормам матеріального права та є помилковими.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII ,,Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII ) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. 1,2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

За змістом статті 119 Бюджетного кодексу України нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Пунктом 23 розділу ХІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Частиною третьою статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ ,,Про судоустрій і статус суддів" визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.8 Закону України ,,Про Державний бюджет на 2017 рік" з 1 січня 2017 року встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі - 3200 грн.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII визначено установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Згідно практики застосування норм права у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.

На підставі викладеного колегія суддів вважає правильним застосування до даних спірних правовідносин приписів Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII

Таким чином судова колегія апеляційного суду дійшла переконання, що у січні 2017 року суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів правомірно встановлені посадові оклади у розмірі 16000 гривень.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідач діяв у відповідності до приписів наведених вище нормативно-правових актів, а тому право ОСОБА_1 на передбачений Законом України ,,Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2017 рік" за січень 2017 року не порушене.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу приписів п 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Оскільки суд першої інстанції допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення, апеляційний суд визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ч.1 ст. 41, ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ч. 1 ст.198, п.4 ч. 1 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 травня 2017 року у справі № 819/622/17 - скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складенні постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Постанова в повному обсязі складена 10 серпня 2017 року.