Постанова № 68204332, 09.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

09 серпня 2017 року 13:15 справа №826/9946/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доПриватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" провизнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі по тексту - третя особа, ТОВ "Кей-Колект"), в якому просить: 1) визнати протиправними дії відповідача по внесенню до Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" код ЄДРПОУ 37825968 на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; 2) скасувати рішення відповідача за номером №13872948 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; 3) зобов'язати відповідача внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/9946/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 12 грудня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечив; представник третьої особи до суду не прибув, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 березня 2016 року, індексний номер 28939352, проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Кей-Колект" (код ЄДРПОУ 37825968), за наслідками чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис (13872948).

Позивач зазначає, що вказане рішення прийнято, а запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено з порушенням норм статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки при вчиненні реєстраційної дії не перевірено всіх документів, поданих ТОВ "Кей-Колект", а позивач не отримував жодних вимог про усунення порушень та повідомлень про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а тому, відповідно, ТОВ "Кей-Колект" не міг надати відповідачу такі документи, які є підставою для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Також позивач зазначає, що в спірній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина, а тому правочини щодо неї потребують дозволу органу опіки та піклування, якого останній не надавав.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши на їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки Кобелєва Алла Михайлівна при вчиненні дій щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ "Кей-Колект" діяла як державний реєстратор, тобто суб'єкт владних повноважень, а тому заявлені позовні вимоги саме до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, який є суб'єктом цивільних правовідносин, задоволенню не підлягають.

Третя особа в письмових запереченнях вказала на безпідставність позовних вимог та правомірність прийняття оскаржуваного рішення, з огляду на те, що дозвіл органу опіки та піклування є необхідним виключно для вчинення правочинів, а не для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Частиною першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.

Згідно частини першої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Частиною четвертою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас частиною першою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Згідно частини другої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

З аналізу наведених положень вбачається, що рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.

Таким чином, в межах спірних правовідносин необхідно встановити наявність підстав для проведення державної реєстрації прав та внесення запису про державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Кей-Колект".

З матеріалів справи вбачається, що 25 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банк) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту від №11160213000 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті у доларах США в сумі 175 000,00 грн. , що дорівнює еквіваленту 883 750,00 грн.

Згідно пункту 2.1 кредитного договору виконання зобов'язань позичальника за цим зговором забезпечується наступним чином, а саме: з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника банком приймається: застава нерухомості, а саме однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору іпотеки №55417 від 25 травня 2007 року та порука, а саме громадянина ОСОБА_4 згідно договору поруки №116818 від 25 травня 2007 року.

На виконання вимог кредитного договору між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (змінено прізвище на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про шлюб від 29 листопада 2011 року) (іпотекодавець), яка є майновим поручителем за виконання зобов'язань ОСОБА_3, укладено іпотечний договір від 25 травня 2007 року №55417 (далі по тексту - іпотечний договір), згідно пункту 1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно - однокімнатну квартиру загальною площею 54,00 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Явдюк Н.А. 18 травня 2006 року, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - предмет іпотеки). За домовленістю сторін заставна вартість предмету іпотеки складає: 1 562 100,00 грн.

В подальшому, між ПАТ "УкрСиббанк", який є правонаступником АКІБ "УкрСиббанк", та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого до ТОВ "Кей-Колект" перейшли права вимоги, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту ОСОБА_3 від 25 травня 2007 року №11160213000.

12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12 грудня 2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., за умовами якого, у зв'язку із укладенням між сторонами договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року, ПАТ "УкрСиббанк" передає ТОВ "Кей-Колект" права вимоги за договорами іпотеки, зазначеними у додатку №1 до цього договору.

Водночас, як вбачається із виписки з додатку №1 до договору про відступлення права вимоги від 12 грудня 2011 року, яка міститься у складі документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1, остання містить посилання про передачу права вимоги лише щодо заставодавця ОСОБА_4 згідно договору поруки №116818 від 25 травня 2007 року. У свою чергу інформації про передачу права вимоги за іпотечним договором від 25 травня 2007 року №55417, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5, вказана виписка не містить.

21 березня 2016 року ТОВ "Кей-Колект" звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. із заявою про державну реєстрацію права на нерухоме майно, за наслідками розгляду якої та доданих до неї документів відповідачем прийнято оскаржуване рішення від 25 березня 2016 року, індексний номер 28939352, про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Кей-Колект".

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності державним реєстратором внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на підставі договору іпотеки від 25 травня 2007 року №3030.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до положень статті 37 Закону України "Про іпотеку", яка діяла на час укладення договору іпотеки від 25 травня 2007 року №55417, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року №800-VI, норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому відповідно до положень статті 36 цього Закону (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки від 25 травня 2007 року №55417) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року №800-VI змін до статті 36 Закону, її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі-Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

В даному випадку умовами іпотечного договору від 25 травня 2007 року №55417, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5, передбачено, що у разі не виконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

У відповідності до підпункту 2.2.1 пункту 2.1 іпотечного договору в обов'язки іпотекодержателя входить попередження іпотекодавця протягом п'яти календарних днів про відступлення прав за цим договором іпотеки чи за Кредитним договором.

Також пунктами 4.3, 4.4 іпотечного договору визначено, що у випадках, зазначених в пунктах 2.1.1.-2.1.2 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене згідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку", невиконання іпотекодавцем вимог якого є підставою для звернення стягнення.

Розділом 5 іпотечного договору "Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя", зокрема, встановлено, що у разі не виконання боржником зобов'язань, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. У вказаному повідомленні має міститися інформація про спосіб задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, згідно умов іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Враховуючи наведене, ТОВ "Кей-Колект" на виконання норм статті 35 Закону України "Про іпотеку" повинен був надіслати письмове повідомлення (вимогу) про усунення порушення як іпотекодавцю, так боржнику. При цьому обов'язок з надіслання вимоги може вважатися виконаним тільки в разі, коли така вимога отримана іпотекодавцем і строк її виконання обчислюється з моменту отримання такої вимоги. Таким чином, іпотекодержатель має довести не тільки факт надіслання, а також й отримання вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 березня 2015 року № К/800/50069/14.

Як вбачається з пакету документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, ТОВ "Кей-Колект" сформовано повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки вих. №734410 від 05 січня 2014 року, яке адресовано ОСОБА_5 На підтвердження направлення такого повідомлення позивачу у вказаних матеріалах міститься копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно якого, начебто, воно отримано ОСОБА_5 особисто 23 січня 2014 року.

Разом з тим, дослідивши вказане рекомендоване повідомлення, суд зазначає, що із зазначеного повідомлення не вбачається, що позивачу було надіслано саме вищезгадане повідомлення ТОВ "Кей-Колект" вих. №734410 від 05 січня 2014 року; до того ж, вказане повідомлення містить підпис від імені ОСОБА_5, який суттєво відрізняється від підпису позивача в іпотечному договорі від 25 травня 2007 року №55417, що, у свою чергу, не дає підстав для однозначного ствердження про отримання такого рекомендованого відправлення саме ОСОБА_5

Між тим, позивач категорично заперечує отримання вказаного повідомлення від ТОВ"Кей-Колект" вих. №734410 від 05 січня 2014 року.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, в даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт направлення позивачу та отримання ним письмового повідомлення (вимоги) про усунення порушення, як і не містять доказів про завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем (Іпотекодавцем) письмової вимоги ТОВ "Кей-Колект".

Більш того, як вже встановлено вище, в матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази передачі третій особі права вимоги за іпотечним договором від 25 травня 2007 року №55417, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5.

Крім того, частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача в порядку статті 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а відтак доводи, що позивач має заборгованість за кредитним договором перед ТОВ "Кей-Колект" документально не підтверджуються.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем вимог положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також пункту 57 Порядку при прийнятті оскаржуваного рішення та проведенні реєстраційних дій.

Суд також звертає увагу, що пунктом 9 частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.

Відповідно до положень статті 3 Закону України "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно частини п'ятої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У відповідності із частиною третьою статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, який вчинив таку дію.

Статтею 46№ Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва обов'язково використовує відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього.

Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію, або його помічником.

З аналізу наведеного вбачається, що нотаріус виконує функції державного реєстратора у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії.

В той же час, матеріали справи не містять доказів, які б вказували на вчинення відповідачем будь-якої з перелічених у статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріальної дії зі спірним об'єктом нерухомого майна, а тому суд зазначає, що відповідач у межах спірних правовідносин не мав передбачених чинним законодавством підстав здійснювати функції державного реєстратора щодо цього майна.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року у справі №К/800/66279/13 (реєстраційний номер в ЄДРСР 42627401) та від 02 лютого 2016 у справі №К/800/44973/15 (реєстраційний номер в ЄДРСР 55514131).

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ "Кей-Колект", а тому оскаржуване рішення є таким, що прийняте протиправно і має бути скасовано.

Поряд із цим, суд не погоджується із позовними вимогами в частині визнання протиправними дій відповідача по внесенню до Реєстру прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно, оскільки вони фактично дублюють вимоги про визнаннями протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав; та з позовними вимогами про зобов'язання відповідача внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису про реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на нерухоме майно, оскільки рішення суду, яким скасовано рішення відповідача про державну реєстрацію прав та яке набрало законної сили, є самостійною підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру про скасування спірного рішення та достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Окремо суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду.

Згідно з позицією Верховного суду України, що викладена у постанові від 14 червня 2016 року у справі №826/4858/15 (21-41а16) за позовом ОСОБА_8 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, за участю третіх осіб - ТОВ "Кей-Колект" та ТОВ "Сол-Істейт", про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, суд дійшов висновку, що спір між сторонами випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Поряд із цим, зазначена правова норма одночасно передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України 14 червня 2016 року, приходжу до висновку про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у цій постанові, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з частиною першою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до визначення пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Частиною першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державним реєстратором є, окрім інших, нотаріус.

Наведені правові норми вказують, що нотаріус, як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, наділений повноваженнями з реєстрації прав на нерухоме майно та виконує владні управлінські функції на підставі норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому у межах спірних правовідносин є суб'єктом владних повноважень.

У постанові від 14 червня 2016 року Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач оскаржує рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень з мотивів відсутності правових підстав для реєстрації права обтяження на підставі договору іпотеки.

Основні доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з посиланням, зокрема, на порушення норм Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.

Наявність у справі серед інших доказів договору іпотеки, не свідчить про пов'язаність спірних правовідносин із невиконанням умов цивільно-правової угоди, оскільки такий договір відповідно до норм статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" може розглядатись як підстава для державної реєстрації прав.

Враховуючи вкладене, оскільки даний спір виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем, як державним реєстратором функцій, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд вважає, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене також спростовує доводи відповідача про безпідставність заявлення позовних вимог саме до приватного нотаріуса, оскільки в межах спірних правовідносин останній діяв як суб'єкт владних повноважень, а тому є належним відповідачем за даним адміністративним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 березня 2016 року, індексний номер 28939352.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять одна копійка).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко