Ухвала суду № 68203597, 10.08.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання - Панькіної А.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Горбань С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

31 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про :

- визнання протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо невключення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У ході судового розгляду справи судом поставлено на обговорення питання щодо закриття провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача проти закриття провадження у справі № 816/1980/16 заперечував.

Представник відповідача проти клопотання про закриття провадження у справі не заперечував.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. У письмових запереченнях на адміністративний позов просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що провадження у справі слід закрити з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Статтею 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність", передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Пунктом 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлено, що ліквідація банку, це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону банкрутство, це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, за приписами ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Колегія Судової палати в адміністративних справах і Судової палатою в господарських справах Верховного Суду України на спільному засіданні вирішила питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у спорі цієї ж категорії і у постанові від 16.02.2016 року (справа № 21-4846а15) вказала, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність", пункту 6 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічну позицію висловила Судова палата в адміністративних справах Верховного суду України в постанові від 15.06.2016 року по справі № 21-286а16 (826/20410/14).

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_3 укладено договір № 10006008733429 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий on-line" у гривнях (а.с. 49).

Також 30.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до договору № 10006008733429 від 30.09.2014 (а.с. 58).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" (інформація розміщена на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про включення її до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що у відповіді від 07.10.2016 № 34-036-40814/46 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що договір банківського вкладу (депозиту) "Найкращий on-line" у гривнях № 10006008733429 від 30.09.2014 укладений між ОСОБА_3 та АТ "Дельта Банк" на індивідуальній основі. Водночас відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку (а.с. 56).

При цьому, позивач обгрунтовує позовні вимоги, зазначаючи про те, що договір банківського вкладу (депозиту) № 10006008733429 від 30.09.2014 не є договором, укладеним на індивідуальній основі.

Суд зазначає, що у даній справі спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й в силу вимог закону саме на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в указаному спорі покладено обов'язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.

Отже, вирішуючи питання про правомірність дій відповідача, суд зобов'язаний надати оцінку цивільно-правовим відносинам, які виникли між ОСОБА_3 та АТ "Дельта Банк", а саме: умовам, на яких укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 10006008733429 від 30.09.2014 та додаткову угоду №1 від 30.09.2014 до цього договору.

Згідно із ч.ч. 1 і 2 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

При цьому абзацом 2 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Оскільки звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства, позивач не позбавлений можливості звернутися за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правової угоди, до суду у порядку цивільного судочинства.

Зазначеного висновку дійшла Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 09.11.2016 року № 6-2309цс16.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до місцевого загального суду із відповідним позовом в порядку, встановленому цивільним судочинством.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали складено 10 серпня 2017 року.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва