Постанова № 68190089, 08.08.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2017 р. Справа № 922/1/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Бородіна Л.І. , суддя Лакіза В.В.

при секретарі Євтушенку Є.В.

за участю представників:

позивача не зявився,

відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1659 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська область,

про стягнення 120936,05 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17 (суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012 р. у розмірі 11 417,98 грн., плату за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 11 257,49 грн., пеню у сумі 1 945,90 грн., 3% річних 582,91 грн., інфляційні втрати у розмірі 3423,16 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 429,41 грн.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17 скасувати в частині відмови у стягненні збитків у розмірі 91052,53 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині оскаржуване рішення просить залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції при прийнятні оскаржуваного рішення у частині відмови у стягненні з відповідача збитків порушено норми матеріального права, а саме: ст. 22, 628 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено умови договору, укладеного між сторонами.

Вважає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні збитків у розмірі 55500,53 грн., що є різницею між сумою грошових коштів, які було фактично отримано позивачем в результаті продажу обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), оскільки дана сума є упущеною вигодою, отримання якої мало б місце в разі належного виконання стороною взятих на себе зобовязань щодо виплати повної вартості товару та його викупу.

Також не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 35552,00 грн., та вважає, що понесені ним витрати у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" з метою підготовки документів для вчинення виконавчого напису, подання заяви, супроводження виконавчого провадження та процедури вилучення обєкту лізингу, а також ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою стягнення заборгованості, є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки спрямовані на відновлення порушеного права, підтверджені належними та допустимими доказами.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24 травня 2017 року прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження, розгляд справи призначено на 27 червня 2017 року.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26 червня 2017 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Шутенко І.А., для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Лакіза В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27 червня 2017 року відкладено розгляд справи на 08 серпня 2017 року. Запропоновано відповідачу виконати вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 24 травня 2017 року, а саме надати суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу з документальним та нормативним обґрунтуванням викладених доводів.

У призначене судове засідання представники сторін не зявились.

Натомість, 08 серпня 2017 року від позивача до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. (вх. № 8279 від 08.08.2017р.).

Конверт з судовою кореспонденцією, адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Постман" направлявся на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб, проте повернувся до суду з відміткою поштового відділення "адресат вибув".

Враховуючи припису пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а також зважаючи на невідкладне розміщення ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 27.06.2017р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень, колегія суддів зазначає, що всіх учасників процесу належним чином повідомлено про час та місце судового засідання.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" зобовязань за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р. в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів, просив стягнути з відповідача заборгованість за вказаним договором у загальній сумі 120936,05 грн., у тому числі заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 11417,98 грн., плату за фактичний час користування обєктом лізингу у розмірі 11257,49 грн., збитки у сумі 91052,53 грн., пеню у сумі 1945,90 грн., 3% річних у розмірі 583,77 грн., інфляційні втрати у розмірі 4678,38 грн.

Як убачається із матеріалів справи, 09.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00005940, відповідно до умов якого позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу: VW Caddy GP Maxi Kasten 1.6 I TDI; рік виробництва 2012; шасі № WV1ZZZ2KZCX129193; двигун № НОМЕР_1 (обєкт лізингу), а відповідач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття виплат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невідємну частину договору (а.с.20).

Згідно з умовами зазначеного договору вартість об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 22290,00 дол. США, не враховуючи авансового платежу, що становить еквівалент у гривні 6687,00 доларів США; кількість лізингових платежів 60; строк лізингу (місяців) 60; лізинговий платіж становить еквівалент у гривні 380,56 доларів США.

Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3; відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до положень договору лізингоодержувач своїм підписом підтверджує, що він ознайомився та зрозумів усі умови цього договору про фінансовий лізинг, Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/ Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також погоджується, що всі вищезазначені документи є невідємними частинами цього договору про фінансовий лізинг та мають обовязкову силу по відношенню до лізингоодержувача. Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем.

Згідно з преамбулою Додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий лізинг спільно іменується як "Контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі обєкту лізингу лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннямиЗакону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими чинними положеннями українського законодавства.

У відповідності до пункту 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Відповідно до пункту 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Згідно пункту 5.1, 5.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу обєкт лізингу буде доставлений та переданий Порше Лізинг Україна або належним чином уповноваженою особою (дилером-продавцем) безпосередньо лізингоодержувачу відповідно до умов контракту; лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки обєкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі.

За змістом пункту 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу для експлуатації обєкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невідємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості обєкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Згідно з пунктом 6.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погоджують, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим Контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті), встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ КредіАгріколь" або іншим банком) або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ КредіАгріколь" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні (надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті.

З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Згідно з пунктом 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

Згідно з пунктом 6.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Згідно з пунктом 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування обєктом лізингу.

Згідно з п 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу);

- компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Порше Лізинг Україна надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати. Проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, не зважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.

Відповідно до пункту 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десяти) робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Порше Лізинг Україна надсилає в такій же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобовязань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобовязання за цим контрактом (пункт 8.3.1 контракту).

Згідно пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону УкраїниПро фінансовий лізинг), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 8.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обовязків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу встановлено, що строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Положеннями п. п. 12.2, 12.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 Контракту). Даний Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до пунктів 12.6 та 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення обєкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Згідно пункту 12.7 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, звязується з ним доступними телефону засобами звязку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача. У випадку неотримання відповідачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим.

Пунктом 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати обєкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення обєкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобовязаний повернути обєкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю обєкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу обєкту лізингу або, якщо обєкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту.

Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства.

Зобовязання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку/розірвання контракту.

За умовами пунктів 12.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка обєкта лізингу, доставка обєкта лізингу метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

У випадках, передбачених пунктами 12.6, 12.12 контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 контракту).

Згідно пункту 13.6 контракту лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені Порше Лізинг Україна у звязку з вилученням (поверненням) обєкта лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги повязані з вилученням обєкта лізингу.

Відповідно пункту 13.7 контракту, якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, Порше Лізинг Україна матиме право на вилучення обєкта лізингу у лізингоодержувачав примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Додатком до контракту є Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), відповідно до якого сторони визначили порядок сплати лізингових платежів, дату сплати та розмір (а.с. 31-34).

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Порше Лізинг Україна у гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна.

Згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа, строк лізингу становить 60 місяців до 15.09.2017р. (а.с. 30-33).

12 січня 2015 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та ТОВ "Постман" (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду №1/1 до договору про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р., відповідно до якої змінено строк дії лізингу - 84 місяці, кількості лізингових платежів - 84, розмір лізингового платежу еквівалент у гривні 295,85 доларів США (а.с. 36).

Крім того, у звязку з внесеними змінами сторонами погоджено та підписано оновлений Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) від 22.01.2015р., відповідно до якого відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа, строк лізингу становить 84 місяці до 15.10.2019р. (а.с. 37-42).

Згідно акта прийому-передачі від 05.11.2012р. ТОВ Порше Лізинг Україна у якості лізингодавця та покупця предмета лізингу передав, ТОВ Атлант-М Лепсе у якості продавця та постачальника поставив, а ТОВ Постман у якості лізингоодержувача отримало на підставі договору лізингу № 00005940 від 09.10.2012р. предмет лізингу: вантажний автомобіль VW Caddy GP Maxi Kasten, рік виробництва 2012; шасі № WV1ZZZ2KZCX129193; реєстраційний знак НОМЕР_2, колір білий (а.с. 35).

02 червня 2015 року ТОВ "Порше Лізинг Україна", керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 договору, звернувся до відповідача з вимогою (№ 00005940 від 05.05.2015р.) про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), в якій зазначив про розірвання договору в односторонньому порядку у звязку з несплатою лізингових платежів, та вимагав у відповідача протягом десяти робочих днів повернути обєкт лізингу та протягом трьох днів сплатити існуючу заборгованість у розмірі 20871,62 грн. Вказані обставини підтверджується копіями опису вкладення з відміткою УДППЗ Укрпошта та поштового конверта, який було повернуто відділенням поштового звязку «за заявою, відсутній адресат» (а.с.49-52).

21.06.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис № 843 про повернення Об'єкта лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р. за невиплачену в період з 16 лютого 2015 року по 05 травня 2015 року заборгованість у загальному розмірі 20871,62 грн. (а.с.57).

28.07.2015р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48286312 щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 843 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (а.с.56).

Відповідно до акта державного виконавця від 03.08.2015р. ТОВ Постман повернуто обєкт лізингу позивачу, про що також зазначено у постанові про закінчення виконавчого провадження 06.08.2015р. з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 843 у звязку з поверненням транспортного засобу ТОВ "Порше Лізинг Україна" (58-59).

Підставою звернення позивача з даним позовом стало те, що відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий № 00005940 від 09.10.2012р. у період з лютого 2015 року по квітень 2015 року не здійснено своєчасної сплати лізингових платежів згідно з рахунками-фактурами: № 00256849 від 02.02.2015р., № 00262533 від 06.03.2016р., № 00268283 від 06.04.2016р. внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 11417,98 грн. Також у звязку з простроченням сплати лізингових платежів позивач просив стягнути 3% річних у сумі 583,77 грн. та інфляційні витрати у розмірі 4678,38 грн. у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, пеню у розмірі 1945,90 грн. пункту 8.2.1 договору про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р.

Посилаючись на те, що об'єкт лізингу повернуто відповідачем лише 03.08.2015р., позивачем заявлено до стягнення плату за фактичний час користування обєктом лізингу за період з травня 2015 року по липень 2015 року у сумі 11257,49 грн.

Крім того, просив стягнути з відповідача збитки у сумі 91052,53 грн., з яких реальні збитки у розмірі 35552,00 грн., що складаються з понесених позивачем витрат у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ Юридична фірма Вернер з метою надання послуг по юридичному супроводу інтересів позивача у суді у розмірі 6000,00 грн. та спеціалізованої організації ТОВ Юридична компанія Тріпл Сі з метою надання послуг з юридичного супроводу інтересів позивача у процесі повернення обєкту лізингу у розмірі 29552,00 грн., а також упущена вигода у розмірі 55500,53 грн. що є різницею між сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог, керуючись приписами ст.ст. 6, 11, 22, 509, 526, 530, 546, 549, 610, 611, 623, 625, 627-629, 638, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 175, 216, 224, 225, 232, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 7, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", посилаючись на відсутність доказів оплати відповідачем лізингових платежів за лютий 2015 року по квітень 2015 року, дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р. по сплаті лізингових платежів у сумі 11417,98 грн., а також зазначив на правомірності позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1 945,90 грн., 3% річних 582,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3423,16 грн.

Також, місцевий господарський суд, посилаючись на те, що позивачем правомірно нарахована плата за користування обєктом лізингу в сумі 11 257,49 грн. після розірвання договору, дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Одночасно, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення реальних збитків у розмірі 35552,00 грн., що складаються з витрат на правову допомогу та податку на додану вартість, оскільки такі витрати не мають обовязкового характеру та необхідних ознак збитків, а також упущеної вигоди (різницею між ринковою вартістю та сумую несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу) у розмірі 55500,53 грн. у звязку з її недоведеністю.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00005940 від 09.10.2012р. по сплаті лізингових платежів, плати за фактичний час користування обєктом лізингу у звязку з неправомірним утриманням обєкта лізингу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобовязань зі сплати лізингових платежів, а також збитків, завданих невиконанням та припиненням умов договору.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору фінансового лізингу лізинг № 00005940 від 09.10.2012р., який у розумінні ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України "Про фінансовий лізинг", а також Господарським та Цивільним кодексами України.

За приписами частини першої статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Пунктом 1 частини 2 статті 10 Закону України Про фінансовий лізинг встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до пункту 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Виходячи з пунктів 3.4, 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом; Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

За змістом пункту 6.1 контракту для експлуатації обєкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невідємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості обєкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Отже, за договором фінансового лізингу № 00005940 від 09.10.2012р. майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Водночас, лише належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Позивач - ТОВ Порше Лізинг Україна, належним чином виконав прийняті на себе зобовязання, визначені договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р., та передав у користування ТОВ Постман предмет лізингу, а саме автомобіль VW Caddy GP Maxi Kasten, рік виробництва 2012; шасі № WV1ZZZ2KZCX129193; реєстраційний знак НОМЕР_2, що підтверджується актом прийому-передачі від 05.11.2012р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р. у період з лютого 2015 року по квітень 2015 року не здійснено своєчасної та повної сплати лізингових платежів:

- відповідно до рахунку №00256849 від 02.02.2015р. (відшкодування частини вартості обєкту лізингу 2305,02 грн. + проценти і комісії 3671,15 грн., всього 5976,17 грн.), належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015р. (а.с.53);

- відповідно до рахунку № 00262533 від 06.03.2015р. (відшкодування частини вартості обєкту лізингу 2874,00 грн. + проценти і комісії 4522,25 грн., всього 7396,25 грн.), належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015р. (а.с. 54);

- відповідно до рахунку № 00268283 від 06.04.2015р. (відшкодування частини вартості обєкту лізингу 2721,54 грн. + проценти і комісії 4230,94 грн., всього 6952,48 грн.), належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015р. (а.с. 55).

Отже, відповідно до наданих позивачем рахунків загальна сума лізингових платежів за лютий - квітень 2015 року складає 20324,90 грн., з яких відшкодування частини вартості обєкту лізингу 7900,56 грн. + проценти і комісія - 12424,34 грн.

Отже, загальна сума лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р. у період з лютого 2015 року по квітень 2015 року складається із заборгованості з відшкодування частини вартості обєкту лізингу та заборгованості по процентам і комісіям.

З огляду на те, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, то лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Відтак, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Фактичні обставини свідчать, що відповідач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв'язку з чим, керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг та пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 договору, позивач повідомив відповідача про розірвання договору і вимагав повернення предмета лізингу впродовж 10 днів з дня отримання вимоги.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України).

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

За приписами частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України Про фінансовий лізинг), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пунктів 12.6 та 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення обєкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

У випадках, передбачених пунктами 12.6, 12.12 контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу).

Факт відправлення вважається підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ Укрпошта, курєрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або курєром) (п. 20.4 Загальних комерційних умов).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Порше Лізинг Україна направлено ТОВ "Постман" вимогу № 00005940 від 05.05.2015р. про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), в якій позивач зазначив про розірвання договору в односторонньому порядку у звязку з несплатою лізингових платежів, та вимагав у відповідача протягом десяти робочих днів повернути обєкт лізингу та протягом трьох днів сплатити існуючу заборгованість.

Згідно з відміткою УДППЗ "Укрпошта" на описі поштового відправлення вимога про сплату заборгованості від 05.05.2015р. надіслана відповідачу 02.06.2015р. Зазначена вимога повернута відділенням поштового звязку «за заявою; відсутній адресат» (а.с. 49-52).

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що договір про фінансовий лізинг лізинг №00005940 від 09.10.2012р. вважається розірваним з 16 червня 2015 року.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 653 ЦК України).

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ "Порше Лізинг України" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ "Постман" і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, у лізингоодержувача відсутній обовязок зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 року у справі № 7/5005/2240/2012, які в силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.

Разом з тим, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати платежів, що є винагородою лізингодавцю, який підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі яка складається з процентів та комісії.

Згідно з додатком до договору фінансового лізингу Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів від 22.01.2015р. лізинговий платіж становив еквівалент у гривні 295,85 доларів США., який за лютий 2015 року складався з відшкодування частини вартості обєкта лізингу 114,11 дол. США та процентів і комісії 181,74 дол. США, за березень 2015 року складався з відшкодування частини вартості обєкта лізингу 114,96 дол. США та процентів і комісії 180,89 дол. США та за квітень 2015 року - з відшкодування частини вартості обєкта лізингу 115,81 дол. США та процентів і комісії 180,04 дол. США.

Зважаючи на те, що відповідно до пункту 6.3 укладеного між сторонами договору лізингові платежі розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом, зокрема, ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_3", чинним на дату виставлення рахунку, колегія суддів, здійснивши запит в мережі Інтернет на офіційному сайті ПАТ "Креді ОСОБА_3 банк" - https://credit-agricole.ua/kurs-valyut, встановила, що курс долару США станом на 02.02.2015р. 16,7 грн.; станом на 06.03.2015р. 29 грн.; станом на 06.04.2015р. 26,5 грн.

Судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок лізингових платежів (в частині процентів та комісії) за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_3", чинного на дату виставлення рахунку, а також даних щодо розміру комісії та процентів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування): за лютий 2015 року 3035,06 грн. (181,74 * 16,7); за березень 2015 року 5245,81 грн. (180,89 * 29); за квітень 2015 року - 4771,06 грн. (180,04 * 26,5). Загальна суму заборгованості 13051,93 грн.

Отже, перевіривши розрахунок лізингових платежів з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_3", чинного на дату виставлення рахунку, а також даних щодо розміру комісії та процентів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), враховуючи відсутність доказів сплати відповідачем лізингових платежів за спірний період, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за лізинговими платежами за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року у сумі 11417,98 грн.

Щодо висновку суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог інстанції про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 11257,49 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а за ст. 11 даного закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Згідно пункту 8.3.2 контракту, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Матеріали справи свідчать, що у звязку з розірванням договору про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р. та неповерненням у добровільному порядку обєкту лізингу, 21.06.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис №843 про повернення Об'єкта лізингу за договором про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р. за невиплачену заборгованість у загальному розмірі 20871,62 грн. (а.с.57).

28.07.2015р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48286312 щодо примусового повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 843 від 21.06.2015р. (а.с.56).

03.08.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві складено акт державного виконавця, з якого вбачається, що боржником виконавчий документ виконано, а саме передано транспортний засіб ТОВ "Порше Лізинг Україна".

06.08.2015р. постановою старшого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 843 від 21.06.2015р. у звязку з поверненням транспортного засобу ТОВ "Порше Лізинг Україна".

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» та положень договору про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р. продовжував утримувати та безпідставно користуватися обєктом лізингу до 03.08.2015р., тобто після розірвання договору.

Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.

Відповідно до п. 6.17 договору сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача, відповідно до п.12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012р. у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 вказано на те, що у постановах Вищого господарського суду України: від 26 червня 2007 року у справі № 36/75, від 22 вересня 2010 року у справі № 8/5пн, від 27 квітня 2011 року у справі № 12/99-1806 та від 19 липня 2012 року у справі № 36/12 суд касаційної інстанції правильно застосував положення статті 629 та частини другої статті 795 ЦК України та дійшов вірних висновків щодо задоволення вимоги про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди.

Враховуючи правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012р. у справі № 12/75-2167-33/75-4/180, положення частини 2 статті 806 ЦК України, якою передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються, зокрема положеннями ЦК України про найм (оренду), а також положення пункту 6.17 договору про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р., колегія суддів зазначає на правомірності та обґрунтованості позовних вимог про стягнення плати за час користування об'єктом лізингу.

Разом з тим, враховуючи розірвання договору про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р., наслідком чого є відсутність у лізингоодержувача обовязку зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, слід розраховувати плату за фактичне користування обєктом лізингу у розмірі, що складається з процентів та комісії.

З огляду на те, що відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії є 15 число поточного місяця, судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок лізингових платежів (в частині процентів та комісії) з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_3" станом на 15 число кожного місяця, а також даних щодо розміру комісії та процентів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування): за травень 2015 року 4664,06 грн. (179,18 * 26,03); за червень 3922,82 грн. (178,31 * 22); за липень 4294,05 грн. (177,44 * 24,2).

Враховуючи, що договір про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р. вважається розірваним з 16 червня 2015 року та відповідач користувався обєктом лізингу на підставі договору до моменту його розірвання до 15.06.2015р., то позовні вимоги в частині стягнення плати за фактичний час користування обєктом лізингу на підставі пункту 6.17 договору за травень 2015 року є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а за червень 2016 року слід розраховувати з урахуванням кількості днів фактичного користування обєктом лізингу після розірвання договору, у звязку з чим, судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір комісій та процентів за червень 2015 року становить 1961,40 грн. (3922,82/ 30 *15).

Отже, відповідно до здійсненного судом апеляційної інстанції розрахунку заборгованість зі сплати за користування об'єктом лізингу за період з червня 2015 року по липень 2015 року становить 6255,45 грн. (1961,40 грн. + 4294,05 грн.).

Враховуючи викладене та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. 6.17 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 6255,45 грн.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача плати за фактичне користування обєктом лізингу у розмірі 5002,04 грн.

Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача пені суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 8.2.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні штрафні санкції, зокрема, пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Сторони спору у договорі про фінансовий лізинг встановили розмір штрафних санкцій, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, та визначили більш тривалий строк її нарахування, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Проте, у звязку з розірванням договору на вимогу лізингодавця в односторонньому порядку, у відповідності до вимог статті 653 ЦК України зобовязання сторін за цим договором припинились у день його розірвання.

Правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 р. у справі № 6-111цс13).

Разом з тим, зі змісту ст. 653 ЦК України випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобовязаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 19 грудня 2011 року № 3-136гс11.

Отже, нарахування пені за договором про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р. здійснюється в період з моменту виникнення заборгованості, оскільки розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобовязань за договором, та до моменту розірвання договору, у той час як стягнення відсотків та інфляційних виплат, передбачених ст. 625 ЦК, можливо за весь період прострочення.

При цьому, відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Порше Лізинг Україна щомісяця не пізніше 15 числа відповідного місяця.

Враховуючи викладене, та зважаючи, що колегія суддів дійшла висновку про правомірність розміру лізингових платежів за спірний період, здійснивши розрахунок пені за період з моменту виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів до припинення зобовязань за договором, з урахуванням суми боргу, зазначеної Порше Лізинг Україна, та дат виникнення прострочення по кожному з платежів, колегія суддів зазначає на правомірності та обґрунтованості вимог щодо стягнення пені за прострочення сплати частини лізингових платежів (процентів та комісії) за лютий на суму 2664,79 грн. з 16.02.2015р. по 15.06.2015р. у розмірі 87,16 грн., за березень на суму 4522,25 грн. за період з 16.03.2015р. по 15.06.2015р. у розмірі 113,99 грн., за квітень на суму 4230,94 грн. з 16.04.2015р. по 15.06.2015р. у розмірі 70,71 грн., у загальному розмірі 271,86 грн.

Оскільки позивачем невірно визначений період нарахування пені, що призвело до неправильного її розрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1674,04 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції в цій частині скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

В рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобовязань за договором про фінансовий лізинг №00005940 від 09.10.2012р., враховуючи суми платежів з урахуванням їх виникнення та строку оплати, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3423,16 грн. за період прострочення з березня 2015 року по грудень 2016 року та 3% річних у сумі 582,91 грн. з 16.02.2015р. по 01.12.2016р. та відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України збитків у розмірі 91052,53 грн., з яких: збитки, що виникли у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором у розмірі 35552,00 грн. (реальні збитки) та збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 55500,53 грн. (упущена вигода), колегія суддів виходить з такого.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з положеннями ст. 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з вимогами статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Приписи даної норми цивільного права передбачають деліктну відповідальність, тобто таку, що виникла не з зобов'язання по договору, а із завдання збитків. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність збитків; 2) протиправна поведінка заподіювача збитків; 3) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

При цьому, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до п. 8.2.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

Пунктом 12.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.

Підстави стягнення з відповідача 35552,00 грн. аргументовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для стягнення заборгованості за договором, вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі") та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді.

Як вже було зазначено у цій постанові, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань в частині виплати лізингових платежів договір про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р. є розірваним з 16.06.2015р., проте ТОВ "Постман" не було здійснено самостійне повернення об'єкта лізингу.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу на підставі договору про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012р.

Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.

Однак в даному випадку матеріалами справи підтверджується вчинення дій, пов'язаних з вилученням об'єкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_2 в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

Акт наданих послуг №227 від 22.06.2015р. та акт наданих послуг № 324 від 03.08.2015р. (а.с.70, 74) не містить інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення об'єкта лізингу.

В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення об'єкта лізингу у ТОВ "Постман" саме державною виконавчою службою Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на підставі виконавчого напису нотаріуса, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Відтак, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як пов'язаних з безпосереднім вилученням об'єкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару у розмірі 29552,00 грн. в порядку пункту 13.5 договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався також до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" для супроводження зазначеної справи в суді, підготовки процесуальних документів та участі в судових засіданнях, на підтвердження чого надано наступні документи: договір про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. (а.с.76-81); додаткову угоду від 15.01.2013р. №47 до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010; додаткову угоду від 10.08.2015р. №206 до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010; додаткову угоду № 211 від 01 серпня 2016 року до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010; додаток № 1 до Додаткової угоди № 211 від 01 серпня 2016 року до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 (а.с. 82 - 94).

Згідно з п. 1.2.1 додаткової угоди № 211 від 01 серпня 2016 року до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 з метою погодження надання послуг виконавцем, замовник за допомогою засобів електронної пошти зобов'язаний надати виконавцеві заявку на надання юридичних послуг. В заявці замовником обов'язково вказується дата подання заявки, найменування клієнта замовника, предмет спору та інші умови, які замовник вважає за необхідне зазначити.

Сторони домовились, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником в гривнях в порядку передплати за кожну стадію надання послуг на підставі рахунку, що виставляється виконавцем. Впродовж 3 (трьох) робочих днів після завершення відповідної стадії надання послуг, виконавець надсилає замовнику акт виконаних послуг за таку стадію надання послуг. Замовник зобов'язаний підписати акт впродовж 3 (трьох) робочих днів з дня надіслання акту виконавцем та повернути виконавцю (п. 2.8, 2.9 додаткової угоди).

Разом з тим, матеріали справи не містять заявку на надання юридичних послуг; рахунку-фактуру, акту виконаних послуг, на підставі яким можливо визначити ціну наданих з боку виконавця послуг, зокрема, їх категорію.

Отже, умовами додаткової угоди № 211 від 01 серпня 2016 року до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 сплата таких послуг (розмір якої заявлено як частина понесених реальних збитків) поставлена в залежність від фактичного надання їх юридичною фірмою, факт здійснення чого (надання послуг) в порядку положень вказаного договору в рамках справи, яка розглядається, не доведено.

Також матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" у розмірі 6000,00 грн., що також унеможливлює віднесення їх до витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Крім того, колегія суддів, враховуючи рекомендації викладені в оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014р. «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків», зазначає, що заявлені до стягнення збитки, пов'язані із сплатою юридичних послуг, не можна розцінювати як збитки у розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із заборгованістю.

Отже, за своєю правовою природою заявлена позивачем сума у розмірі 35552,00 грн. не є збитками, а є витратами за надання правової допомоги за договором про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 та додаткових угод до нього та договором про надання консультаційних послуг від 21.06.2012р., які не мають обов'язкового характеру для відновлення порушеного права, оскільки позивач жодною мірою не позбавлений був самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, а залучення посередників є його власним вибором, здійснення якого не визначається порушенням відповідача.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків (прямих збитків) у розмірі 35552,00 грн.

Доводи апелянта щодо неправомірної відмови судом першої інстанції у стягненні збитків у розмірі 55500,53 грн., що на думку ТОВ "Порше Лізинг Україна" є упущеною вигодою, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Упущена вигода в розумінні статті 22 ЦК України - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Пунктом 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу встановлено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат, та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Вказану різницю сторони спору у договорі визначили упущеною вигодою, яка має підтверджуватись оцінкою, здійсненою професійним оцінювачем майна, або у разі продажу майна - відповідними доказами (договором купівлі-продажу, за яким проданий обєкт лізингу).

Втім, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів продажу обєкта лізингу, який був предметом договору про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012р., як і його оцінки, здійсненої субєктом оціночної діяльності у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже, позивачем не доведено наявності та розміру упущеної вигоди, порядок визначення якої визначений сторонами у спірному договорі.

Таким чином, розрахунок позивачем упущеної вигоди виходячи з розміру Лізингових платежів, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) є теоретичним (умовним), побудованим на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджений відповідними належними та допустимим доказами.

Також, у п.12.9 договору про фінансовий лізинг зазначено, що якщо грошових коштів, що були фактично отримані лізингодавцем внаслідок продажу обєкта лізингу (або якщо обєкт лізингу залишився у власності лізингодавця - ринкова вартість обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до графіку покриття та виплати лізингових платежів (плану погашення), а також інші платежі, що залишилися несплаченими до контракту, цей пункт 12.9 не застосовується.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів в розумінні статті 34 ГПК України, які б свідчили, що різниця між вартістю об'єкту, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу (або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), та лізинговими платежами є меншою за суму непогашених лізингових платежів відповідачем.

Позивачем також не надано доказів, які б свідчили, що ним вчинялись будь-які заходи для одержання доходу, який він вважає упущеною вигодою.

Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. у справі №910/18234/13.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов п.п. 3.4 та 6.1 додатку до договору № 00005940 від 09.10.2012р., відповідач, сплачуючи лізингові платежі протягом 2011-2015 років, здійснив часткове погашення вартості обєкта лізингу, однак у звязку з невиконанням своїх зобовязань у 2015 році повернув обєкт лізингу, а отже суми отриманих коштів лізингодавцем за обєкт лізингу (частина його вартості) є прибутком позивача.

З огляду на викладене, апелянтом (позивачем), як у суді першої, так і апеляційної інстанцій не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 55500,53 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення збитків.

Разом з тим, в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення плати за фактичний час користування обєктом лізингу у розмірі 5002,04 грн. та пені у сумі 1674,04 грн. рішення господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17 підлягає скасуванню у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судовий збір, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України за подання позовної заяви покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" плати за фактичний час користування у розмірі 5002,04 грн. та пені у розмірі 1674,04 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Абзац 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17 викласти у наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00005940 від 09.10.2012 р. у розмірі 11417,98 грн., плату за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 6255,45 грн., пеню у сумі 271,86 грн., 3% річних 582,91 грн., інфляційні втрати у розмірі 3423,16 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 329,25 грн.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 24 квітня 2017 року у справі №922/1/17 залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 09.08.2017р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Лакіза В.В.