Постанова № 68189966, 03.08.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2017 р. Справа № 922/3341/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, дов.б/н від 24.04.2017 (копія у справі)

1-го відповідача - ОСОБА_2, дов.б/н від 04.04.2017 (копія у справі), ОСОБА_3, дов. б/н від 08.02.2017 (у справі)

2-го відповідача ОСОБА_2, дов.№ б/н від 05.05.2017 (у справі)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» (вх. №1917Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 по справі №922/3341/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Сбербанк», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Термолайф», м. Харків

Товариства з обмеженою відповідальністю «Терморок», м. Харків

про звернення стягнення на предмет застави, -

ВСТАНОВИЛА:

У 2016 році ПАТ «Сбербанк» - позивач по справі - звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.11.2016, до ПрАТ «Термолайф» 1-го відповідача по справі, в якій просив звернути стягнення на предмет застави за договором застави №2 від 12.09.2012, укладено з ПрАТ «Термолайф», а саме: споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ «Термолайф», перелічені в додатку 1 до договору застави, що є його невід'ємною частиною, загальною вартістю 4 519 305,00 грн., шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення вимог ПАТ «Сбербанк» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784) до Приватного акціонерного товариства «Термолайф» в рахунок часткового погашення заборгованості за договором №31-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 у розмірі 1 235 876,56 дол.США.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2017 (суддя Світличний Ю.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, ПАТ «Сбербанк», з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 у справі №922/3341/16. При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що на його думку оскаржуване рішення, прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає, що господарський суд ігнорував необхідність встановлення фактичних обставин справи, які мають вирішальне значення для справи.

Перший відповідач, ПрАТ «Термолайф» надав відзив на апеляційну скаргу. В якому висловив свою позицію по справі, з рішенням суду першої інстанції погоджується. Просить рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 залишити без змін, як законне та обґрунтоване. А апеляційну скаргу без задоволення, як таку, що не знайшла свого підтвердження в матеріалах справи.

Другий відповідач - ПрАТ «Терморок» відзиву на апеляційну скаргу не надав, проте його представник в ході судового засідання висловив свою позицію по справі, просив рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення

Позивач, ПАТ «Сбербанк», звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із клопотанням про призначення судової експертизи, в якому просив поставити на вирішення експерта наступне питання: визначити ринкову вартість основних засобів, а саме: споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ «Термолайф» та перелічені в додатку №1 до договору застави, що є його невідємною частиною.

Розглянувши вищезазначене клопотання, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про залишення його без задоволення з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення експертизи повинно вирішуватись лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідно до пункту 12 вказаної Постанови, недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

З матеріалів даної справи вбачається, що господарським судом Харківської області призначалась судова експертиза з поставлених позивачем аналогічних питань, а саме: 01.12.2016 господарський суд своєю ухвалою задовольнив клопотання позивача та призначив судову оціночну експертизу з метою зясування ринкової вартості основних засобів, а саме: споруд з передавальними пристроями в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ «Термолайф».

19.04.2017 на адресу господарського суду Харківської області з Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора ОСОБА_4 надійшло повідомлення про неможливість дати висновок експерта №12859 разом із матеріалами справи №922/3341/16.

З метою вирішення питання щодо поновлення провадження у даній справі, господарський суд Харківської області повідомлено про необхідність зявитися до суду: 10.05.2017 о 10:30 год.

10.05.2017 при вирішенні питання про поновлення провадження у справі, присутній у судовому засіданні представник позивача проти поновлення провадження у справі не заперечував. При подальшому розгляді справи в суді першої інстанції позивач не заявляв яких-небудь клопотань щодо отримання, надання чи витребування додаткових доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, в тому числі щодо повторного призначення у справі судової експертизи.

Таким чином, зважаючи на те, що надане позивачем клопотання не містить обґрунтування неможливості його повторного подання до суду першої інстанції в підтвердження заявлених позовних вимог, та з урахуванням того, що позивач не заперечував проти відновлення провадження у справі, колегія суддів вважає відсутніми підстави для його задоволення на стадії апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 04.09.2012 між ПАТ «Сбербанк» (позивач у справі) та ПрАТ «Термолайф» (1-й відповідач у справі) був укладений договір про відкриття кредитної лінії: №31-В/12/66/ЮО з наступними змінами та доповненнями, за умовами якого 1-му відповідачу було відкрито кредитну лінію та надано кредит у сумі 1000000,00 (один мільйон) доларів США.

За вказаним кредитним договором ПрАТ «Термолайф» зобов'язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови кредитного договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені кредитним договором та/або додатковими угодами до нього. Боржнику було відкрито кредитну лінію та надано кредит у сумі 1000000,00 доларів США.

12.09.2012 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими ж сторонами було укладено договір застави №2, предметом якого є основні засоби, а саме споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать на праві власності ПрАТ «Термолайф» (перелік у додатку 1 до договору застави, що є його невід'ємною частиною). Загальна вартість заставного майна на момент укладання договору становила 4519305,00 грн.

Позивач, прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором, виконав та надав 1-му відповідачу кредит у встановленому договорі розмірі. Але, 1-й відповідач, взяті на себе зобовязання за кредитним договором не виконав, а саме: не сплатив нараховані проценти, та не повернув кредит, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду за захистом своїх прав із позовом про звернення стягнення на предмет застави.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на положення ст. 20, 23, 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень», та на п.6.4 договору застави, та те, що у разі настання випадків передбачених п. 6.2.-6.3. договору, звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленого чинним законодавством України, або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Приймаючи оскаржуване рішення, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог, господарський суд зазначив, що визначена в договорі застави №2 від 12.09.2012 загальна вартість предмету застави у розмірі 4 519 305,00 грн. встановлювалась у вересні 2012 року та початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації станом на 2017 рік можуть значно відрізнятись. Зважаючи на те, що у матеріалах справи, відсутні докази узгодженої станом на час розгляду справи між позивачем та 1-м відповідачем ціни продажу предмета застави (іпотеки); оцінки предмету іпотеки (застави) суб'єктом оціночної діяльності на предмет встановлення вартості предмету застави (іпотеки), суд визнав позовні вимоги про звернення стягнення на предмет договору застави №2 від 12.09.2012 шляхом продажу предмета застави на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

По-перше, стосовно висновків, покладених в основу рішення господарського суду, то колегія суддів апеляційної інстанції цілком погоджується із ними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Отже, зважаючи на те, що оцінка предмету застави, що зазначена в договорі застави, встановлювалась ще у вересні 2012 року, місцевий господарський суд дійшов мотивованого та законного висновку, що початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації станом на 2017 рік може суттєво відрізнятись.

По-друге, в даному випадку мало місце порушення порядку звернення стягнення на предмет застави з боку підприємства позивача, яке полягало в наступному.

Спеціальним законом, що регулює питання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань є Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», нею визначений правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлений з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

За змістом частини 3 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяжувач (Кредитор, Заставодержатель, Банк), який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Зі змісту позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивачем було обрано судовий порядок звернення стягнення на предмет застави, отже, до початку процедури звернення стягнення на предмет застави (до подання позову) за договором застави №2 від 12.09.2012 ПАТ «Сбербанк» мало зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Вищий господарський суд України в своїй практиці дотримується такої ж точки зору, що реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження повинна мати місце до подачі позовної заяви. Зокрема, у постанові №908/2781/15 від 26.04.2016 ВГС України зазначив: «Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами реалізації свого права на звернення стягнення на предмет застави у встановленому чинним законодавством порядку, оскільки доказів вчинення заставодержателем дій, передбачених ч. З ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію предмету обтяжень", матеріали справи не містять».

Отже, порушення вказаної норми з боку ПАТ «Сбербанк» є порушенням встановленої законом процедури (порядку) звернення стягнення на предмет обтяження, яке також унеможливлює задоволення позовних вимог.

По-третє, в даному випадку має місце нікчемність договору застави №2 від 12.09.2012 внаслідок недотримання сторонами вимог закону щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення, оскільки предметом застави за вказаним договором є нерухоме майно, що також є підставою для залишення позовних вимог без задоволення.

Так, за змістом статті 13 Закону України «Про заставу», договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Поняття нерухомого майна визначене статтею 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої нерухоме майно (нерухомість) це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також згідно із статтею 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

У відповідності до частини 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Тобто, частиною 2 статті 331 ЦК України споруди безпосередньо віднесено до нерухомого майна.

Згідно пункту 3.1. договору застави №2 від 12.09.2012, предметом застави за цим договором є основні засоби, а саме споруди з передавальними пристроями, в кількості 17 одиниць, які належать заставодавцю на праві власності, що підтверджується балансовою довідкою №371 від 12.09.2012. Предмет застави, що передається в момент підписання цього договору в заставу заставодержателю, перелічений в додатку 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Додатком №1 до вказаного договору застави визначено, що предметом застави є: КПП1, перевантажувальний вузол, очисні споруди дощових стоків, лс/д естакада з розвантажувальними майданчиками, градирня з камерою та насосною станцією оборотного водопостачання, резервуар перекачування води з насосної, установка газифікації кисню і киснепровід, свердловина водопостачання №1, свердловина водопостачання №2, димова труба №2, димова труба №1, теплопровід, огородження території, внутрішньозаводські дороги, майданчики; лінія електропередач, лінія каналізації лінія водопроводу.

Отже, умовами договору застави та додатком до нього прямо визначено, що предметом застави є споруди з передавальними пристроями, які частиною 2 статті 331 ЦК України віднесено до нерухомого майна.

Наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 №660/5 було затверджено Методичні рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках право власності на які підлягає державній реєстрації.

Так, пунктом 1.3. згаданих Методичних рекомендацій, роз'яснено, що цивільний кодекс використовує конструкції «нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)» (стаття 331 ЦК України), «житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно» (стаття 376 ЦК України).

Відповідно до п. 2.9. вказаних Методичних рекомендацій, за Гірничим законом України (1127-14) свердловина - це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами, а гірнича виробка, у свою чергу, це порожнина у гірничому масиві після виймання корисних копалин та інших порід (стаття 1). При цьому, Водним та Земельним кодексами України використовують словосполучення «будівництво свердловини», що є побічною ознакою нерухомого майна, так як технічний стан свердловини - це конструкція їх вибоїв, герметичність та якість цементування обсадних колон, надійність та герметичність гирлового обладнання.

Отже, така споруда як, наприклад, артезіанська свердловина є нерухомим майном, оскільки вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні, а тому право власності на неї підлягає державній реєстрації.

Предметом застави за договором застави №2 від 12.09.2012, окрім іншого, є свердловина водопостачання №1 та свердловина водопостачання №2. Вказані свердловини відповідно до закону є також нерухомим майном.

Крім того, перший відповідач є підприємством з повним циклом вироблення кам'яної вати і є єдиним майновим комплексом, який в свою чергу відповідно до закону є нерухомим майном.

Відповідно до статті 191 ЦК України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Статтею 66 Господарського кодексу України визначено, що цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Відповідно до пункту 2.3. Методичних рекомендацій, єдиний майновий комплекс згідно зі статтею 188 Цивільного кодексу України є складною річчю (нерухомим майном) до складу якої, зокрема, входять інші нерухомі речі, речові права на які підлягають державній реєстрації.

Статтею 14 Закону України «Про заставу» передбачено, що недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Також згідно з частиною 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонам вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зі змісту договору застави №2 від 12.09.2012 вбачається, що згаданий договір вчинено сторонами в простій письмовій формі, і він не містять посвідчувального напису нотаріуса та його текст викладений не на спеціальних бланках.

Згідно з приписами статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу, правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний право чин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, сторони за взаємною згодою визначили в п. 5.1. договору застави №2 від 12.09.2012, що право застави за цим договором виникає з моменту укладення цього договору в письмовій формі, а у випадку, коли цей договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з пунктом 4.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», у разі недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення договору застави право застави в силу статті 585 ЦК України та статті 16 Закону України «Про заставу» не виникає.

Таким чином, право застави за договором застави №2 від 12.09.2012 не виникло, а сам договір застави є нікчемним і суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку щодо необґрунтованості та неправомірності позовних вимог, в звязку з чим рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 по справі №922/3341/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2017 по справі №922/3341/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.