Постанова № 68189825, 26.07.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.07.2017 справа №908/332/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: суддіОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи: розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Не з’явився ОСОБА_4 – довіреність №85 від 26.05.2017р. Не з’явився Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від26.04.2017р. (повний текст складено та підписано 28.04.2017р.) у справі№ 908/332/17 (суддя Колодій Н.А.) за позовомДержавного промислового підприємства “Кривбаспромводопостачання”, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область до за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя Публічного акціонерного товариство “ДТЕК Дніпрообленерго”, м. Дніпропростягнення 130 296,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.04.2017р. у справі №908/332/17 позовні вимоги Державного промислового підприємства “Кривбаспромводопостачання”, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя про стягнення 130 296,08 грн., з яких: пеня у розмірі 115 944,05 грн., 3% річних у розмірі 7 944,65 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 6 407,38 грн. – задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 3% річних у розмірі 7762,85грн. та витрати по сплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Публічним акціонерним товариством “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя подана апеляційна скарга, відповідно до якої останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити у повному обсязі. Зокрема, підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не досліджені певні обставини, а саме: несвоєчасні розрахунки Державного підприємства «Енергоринок» за поставлену електроенергію, потреба у наявності значних коштів для закупівлі енергоносіїв, поточного ремонту устаткування, оновлення матеріальної бази ускладнюють своєчасне виконання відповідачем зобов’язань перед іншими підприємствами, організаціями та фондами.

Таким чином, відповідач посилався на відсутність його вини у простроченні сплати заборгованості та зазначає, що примусове стягнення 3% річних у розмірі 7 762,85грн. погіршить фінансове становище підприємства відповідача.

Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, у судовому засіданні надав усні пояснення, відповідно до яких просив врахувати обставини, які зазначені в апеляційній скарзі стосовно фінансового становища підприємства відповідача та застосувати положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшивши розмір штрафних санкцій на 90%.

Представники позивача та третьої особи наданими йому правом не скористались, у судове засідання не з'явились, позивач у відзиві заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Державне промислове підприємство “Кривбаспромводопостачання”, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя про стягнення пені в розмірі 115 944,05 грн., 3% річних у розмірі 7 944,65 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 6 407,38 грн.

Позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на послуги з постачання технічної води № 15т/н від 15.12.2014р. в частині своєчасної оплати наданих послуг з постачання технічної води за період січень, листопад, грудень 2015р. У зв’язку з порушенням відповідачем строків оплати наданих послуг, позивачем на суму заборгованості нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором на послуги з постачання технічної води № 15т/н від 15.12.2014р. щодо своєчасної оплати наданих послуг з постачання технічної води, у зв’язку з чим стягнув 3% річних у розмірі 7762,85грн. В частині вимог щодо стягнення пені, суд першої інстанції застосував строк позовної давності, а в частині інфляційних витрат відмовив за необгрунтованістю. Одночасно, означеним рішенням господарський суд відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних та 3% річних зазначивши, що такі нарахування не відносяться до неустойки, а тому не можуть бути зменшенні в силу приписів чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Так, 15.12.2014р. між Державним промисловим підприємством “Кривбаспромводопостачання”, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область (виконавець, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя (замовник, відповідач у справі) укладено Договір № 15т/н на послуги з постачання технічної води (далі – договір), за умовами якого виконавець зобов’язався надавати замовнику вчасно та відповідної якості послуги з постачання технічної води з каналу Дніпро-Кривий Ріг до межі розподілу балансової належності мереж сторін, а замовник зобов’язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором. (п. 1.1. договору)

Пунктом 4.3 договору передбачено, що розрахунки за послуги з постачання технічної води проводяться замовником на протязі поточного місяця, в повному обсязі, але не пізніше 06 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Відповідно до п. 8.1 договору, він набирає чинності з дня його підписання і діє з 01.01.2015р. о 31.12.2015р., та вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде письмово заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Доказів розірвання, припинення або визнання недійсним спірного договору сторонами не представлено, тобто, на момент виникнення вказаної заборгованості, сторони перебували у договірних правовідносинах.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов укладеного договору позивач протягом січня, листопада, грудня 2015 року надав відповідачу послуги з постачання технічної води на загальну суму 4850608,94 грн., що підтверджується актами про надання послуг б/н від 28.01.2015р. на суму 1 405 387,63 грн., б/н від 27.11.2015р. на суму 2 211 931,49 грн., №44 від 28.12.2015р. на суму 1233289,82 грн.

Як встановлено господарським судом, за надані позивачем послуги з постачання технічної води згідно актів надання послуг відповідачу виставлено наступні рахунки: №0000076 від 28.01.2015р., № 0002094 від 27.11.2015р., №0002230 від 28.12.2015р.

Отримання наданих послуг та рахунків відповідачем не заперечується.

В свою чергу, відповідач оплату за отримані послуги здійснив в повному обсязі, що підтверджується виписками з банку (а.с. 11-16), однак з порушенням строків, встановлених п. 4.3. договору.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів за надані послуги з постачання технічної води, всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, виконав з простроченням.

У зв’язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості наданих послуг з постачання технічної води, позивачем нараховано суму пені у розмірі 115 944,05 грн. за загальний період з 07.02.2015р. по 28.01.2016р. (нарахування здійснено за кожним з актів окремо).

При прийнятті рішення, судом першої інстанції за заявою відповідача до вимог про стягнення пені застосовано строк позовної давності та відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Пункт 3 статті 549 ЦК України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Таким чином, неустойка поділяється на законну і договірну.

Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення, за який вона стягується, і конкретний її розмір.

Проте, дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що в наданій суду копії договору на послуги з постачання технічної води №15т/н від 15.12.2014р. (а.с. 8-10) відсутні умови щодо зобов’язання відповідача сплатити пеню у визначеному позивачем розмірі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі у даному випадку – відсутні.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про застосування до вимог про стягнення пені строку позовної давності є помилковим, однак, враховуючи відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення пені, рішення господарського суду Запорізької області в цій частині з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 7944,65 грн. за період з 07.02.2015р. по 28.01.2016р.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, при порушенні зобов’язань щодо терміну проведення розрахунків “замовник” сплачує заборгованість з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних та 3% річних за користування чужими грошовими коштами. (п. 6.5. договору).

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 7 944,65 грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 7 762,85 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат у розмірі 6407,38грн. за період 07.01.2016р. по 21.01.2016р., колегія суддів погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки враховуючи приписи п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”, нарахування індексу інфляції здійснюється за повний календарний місяць.

Щодо вимог відповідача, визначених у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що у даному випадку положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу не можуть бути застосовані, оскільки вказана стаття передбачає можливість зменшення штрафу та пені, однак у даній справі рішенням суду відмовлено у стягненні пені. В свою чергу, за своєю правовою природою 3% річних не є штрафними санкціями, що виключає можливість їх зменшення.

Також, зазначені апелянтом обставини здійснення своєї господарської діяльності на ринку електроенергетики, в тому числі й несвоєчасні розрахунки контрагентів, в силу ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України не можуть вважатися обставинами, які звільняють відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.

Твердження скаржника про здійснення взаємозаліку між сторонами справи та третьою особою заліку зустрічних однорідних вимог не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, оскільки відповідачем не надано жодних документів на підтвердження викладеного. В свою чергу, наявні в матеріалах справи договори поруки №409-ДЭ від 07.04.2015р., №460-ДЭ від 21.05.2015р., №480 – ДЭ від 09.06.2015р., №495-ДЭ від 08.07.2015р., №527-ДЭ від 18.08.2015р., №14021-00 від 23.09.2015р., №236/16154-00 від 05.10.2015р., №18106 від 18.11.2015р., укладені між сторонами спору та третьою особою, не стосуються предмету спору, оскільки останні укладені за договором на постачання електричної енергії №34Ц від 01.01.2002р., в той час, як спірним у даній справі є договір на послуги з постачання технічної води № 15т/н від 15.12.2014р. Протилежного суду не доведено, доказів проведення заліку саме за спірним договором та за спірний період суду не надано.

За таких обставин, доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процессуального законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування судового акту колегія суддів не вбачає.

Таким чином, рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Дніпроенерго”, м. Запоріжжя – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2017 р. у справі № 908/332/17 –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3