Постанова № 68188670, 08.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2017 року Справа № 918/1271/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.

розглянув касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, м. Рівне (далі - Головне управління), та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Рівне (далі - Підприємець),

на рішення господарського суду Рівненської області від 30.01.2017 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.04.2017

зі справи № 918/1271/16

за позовом заступника військового прокурора Рівненського гарнізону, м. Рівне (далі - Прокурор), в інтересах держави в особі державного концерну "Укроборонпром", м. Київ (далі - Концерн),

до: Головного управління;

державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, м. Київ (далі - Підприємство),

про визнання недійсними результатів електронних торгів,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: державне підприємство "Рівненський автомобільний ремонтний завод", м. Рівне (далі - Завод);

регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, м. Рівне (далі - Відділення);

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Підприємець;

Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, м. Рівне (далі - Управління).

Судове засідання проведено за участю:

Прокурора - Шекшеєвої В.С.,

представника Концерну - не з'яв.,

представника Головного управління - Бабишкевича Ю.М.,

представника Підприємства - не з'яв.,

представника Заводу - не з'яв.,

представника Відділення - не з'яв.,

представника Підприємця - ОСОБА_4,

представника Управління - не з'яв.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано в інтересах держави в особі Концерну до відділу примусового виконання рішень Головного управління (далі - Відділ) та Підприємства про визнання недійсними результатів проведених Підприємством електронних торгів (далі - ЕТ) арештованим майном від 25.03.2015 з продажу лоту № 50153 - комплексу будівель, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вулиця Соборна, 364В (далі - Лот № 50153).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 30.01.2017 (суддя Політика Н.А.) у позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 (колегія суддів у складі: Філіпова Т.Л. - головуючий, Мельник О.В. і Гудак А.В.): задоволено апеляційну скаргу Прокурора; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено; визнано недійсними результати ЕТ від 25.03.2015 з продажу Лоту № 50153; з Головного управління стягнуто на користь військової прокуратури Рівненського гарнізону витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 689 грн. і за подання апеляційної скарги в сумі 757,90 грн.; стягнуто з Підприємства на користь названої прокуратури витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 689 грн. і за подання апеляційної скарги в сумі 757,90 грн.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з письмовими поясненнями до неї) Головне управління просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи і залишити без змін рішення місцевого господарського суду від 30.01.2017, а також "вирішити питання щодо розподілу судових витрат". Скаргу з посиланням на приписи Конституції України, Законів України "Про виконавче провадження", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підприємець у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить зазначені судові рішення з даної справи скасувати та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу з посиланням на положення Конституції України, Законів України "Про прокуратуру", "Про виконавче провадження", "Про управління об'єктами державної власності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Господарського кодексу України, ГПК України мотивовано порушенням місцевим та апеляційним господарським судами норм матеріального і процесуального права у розгляді даної справи.

У письмових запереченнях на згадані касаційні скарги Прокурор, зазначаючи про незгоду з доводами скаржників, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги Підприємця та часткового задоволення касаційної скарги Головного управління з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.05.2010 зі справи № 11/75 за позовом Заводу до Відділу та приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство "Юстиція" (далі - ПП "Юстиція") про визнання протиправними дій відповідачів, визнання частково недійсним договору, визнання недійсним акта опису і арешту майна, скасування акта державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна, скасування результатів проведення прилюдних торгів та визнання недійсним протоколу відмовлено в задоволенні вимог Заводу про визнання протиправними дій ПП "Юстиція" та визнання недійсним пункту 1.3 договору від 30.04.2009 № 09/079/09-А, а провадження у справі в частині інших позовних вимог припинено. Згадане рішення на час вирішення місцевим господарським судом спору з даної справи набрало законної сили, не скасоване.

Тим же рішенням встановлено, зокрема, що на виконанні у Відділі перебувало зведене виконавче провадження про стягнення із Заводу боргів у сумі 7 771 543,57 грн., у т.ч. заборгованості із заробітної плати, на користь Управління Пенсійного фонду України, Контрольно-ревізійного управління в Рівненській області, комунального підприємства "Київпастранс", комунального підприємства "Комуненергія", державного господарського об'єднання концерн "Техвоєнсервіс". Стягнення заборгованості здійснювалося на підставі низки судових рішень.

У зв'язку з ухиленням боржника від добровільного виконання цих судових рішень відповідні постанови державного виконавця про відкриття виконавчих проваджень були приєднані до зведеного виконавчого провадження про стягнення із Заводу заборгованості із заробітної плати та іншої заборгованості.

Державним виконавцем було накладено арешт на кошти Заводу, яких виявилося недостатньо.

14.08.2008 державним виконавцем Відділу винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження.

Постановою державного виконавця Відділу від 09.04.2014 на все нерухоме майно Заводу, яке належить чи закріплене за боржником (крім будівлі складу лакофарбових матеріалів, літ. 2Г-1, інв. № 514, загальною площею 155,5 кв.м, - місто Рівне, вулиця Соборна, 364в), було накладено арешт у межах суми звернення стягнення в розмірі 10 861 193,35 грн. та заборонено відчужувати вказане майно.

Листом від 13.11.2014 № 4996/14 Відділ повідомив, зокрема, Завод, Концерн та Фонд державного майна України про склад описаного майна, його вартість, визначену експертом фірми "Експерт-Рівне-Консалт" Шекелем Ю.В., та про передачу майна на реалізацію; тим же листом роз'яснено право зазначених осіб на оскарження оцінки майна до суду. У справі відсутні докази заперечень Заводу проти експертної оцінки майна або звернення Концерну чи Прокурора до суду з відповідного питання.

18.02.2015 майно було передане на реалізацію в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" та наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 № 656/5 "Про проведення експерименту із запровадження порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів".

Переможцем призначених ЕТ було визнано Підприємця. На підставі протоколу про проведення ЕТ від 25.03.2015 № 65007 державним виконавцем Відділу було складено акт від 10.04.2015 про проведені ЕТ та реалізацію Підприємством в системі ЕТ арештованим майном Лоту № 50153, і цей акт направлено Підприємству, Заводу та Підприємцю.

Підприємець одержав від нотаріуса свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 15.04.2015 № 1298.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор послався на те, що право власності на нерухоме майно на момент проведення ЕТ належало не Заводу, а державі Україна в особі Концерну, і боржник не мав права господарського відання цим майном, а Відділ та Підприємство не були уповноважені на продаж не належної Заводу нерухомості.

Підставами для визнання прилюдних (електронних) торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів. Що ж до дій державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення таких торгів, то вони мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання торгів недійсними.

Прокурор же в обґрунтування своїх вимог посилався не на порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, а саме на відсутність у Відділу та Підприємства необхідного обсягу прав на продаж нерухомості шляхом проведення ЕТ, а також на порушення службовими особами Відділу норм матеріального і процесуального права при проведенні ЕТ.

У матеріалах справи відсутні докази оскарження постанов державного виконавця Відділу про накладення арешту на нерухоме майно, а також докази пред'явлення будь-ким вимог щодо виключення майна з актів опису й арешту майна Заводу чи докази оскарження до суду експертного висновку стосовно вартості арештованого майна.

Прокурором не було доведено спричинення у зв'язку з проведенням ЕТ шкоди обороноздатності держави з огляду на реалізацію нерухомого майна за погодженням із Заводом, а також зважаючи на аварійний стан майна та невикористання його у виробничих процесах.

За письмовими поясненнями Концерну, в результаті проведених ЕТ з продажу Лоту № 50153 інтереси держави, Заводу і Концерну порушені не були.

З матеріалів справи вбачається, що Завод був створений у 1947 році; у 1999 році його було віднесено до підприємств військово-промислового комплексу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.1999 № 800, у 2005 році - передано в управління концерну "Техвоєнсервіс", а в 2011 році - Концерну. Майно, що було предметом ЕТ, належить державі з моменту його побудови, власник майна не змінювався, а змінювалися лише представники власника, останній з яких - Концерн. Право господарського відання Заводу щодо згаданого майна виникло з моменту створення останнього, а, отже, таке право згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час проведення ЕТ) не підлягало обов'язковій державній реєстрації.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Концерн утворено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром"; до його складу включено Завод.

Реалізоване за Лотом № 50153 майно закріплено за Заводом на праві господарського відання, але на момент продажу відповідного майна за Заводом зареєстроване не було.

За статутом Заводу, затвердженим наказом Концерну від 03.10.2012 № 199, Концерн веде облік об'єктів державної власності, що перебувають в його управлінні, здійснює контроль за ефективністю використання та контроль за збереженням таких об'єктів. На час продажу майна шляхом ЕТ право власності на об'єкти, що становили предмет продажу, було зареєстровано як власність держави в особі Концерну.

Згідно з тим же статутом відчуження підприємством майнових об'єктів, що належать до основних фондів, здійснюється виключно на конкурентних засадах за погодженням з Концерном в порядку, встановленому законодавством, у тому числі за погодженням з Фондом державного майна України.

Відомостей щодо державної реєстрації Заводом або Концерном права господарського відання Заводу на об'єкти державного нерухомого майна не встановлено.

Під час реалізації 25.03.2015 об'єктів нерухомого майна державної власності (Лот № 50153) шляхом проведення ЕТ допущено порушення норм чинного законодавства, що є підставою для визнання результатів цих ЕТ недійсними.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання результатів проведених ЕТ недійсними за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Концерну.

15.07.2015 набрав чинності розділ IV Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, що визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, в тому числі, стаття 23, що встановлює підстави представництва інтересів громадянина або держави в суді. Цим Законом було внесено також зміни до ГПК України, зокрема до статей 2 та 29.

Так, за приписами статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 (читати статті 23) Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, зокрема, в особі державних компаній.

Отже, з наведеного випливає, що прокурор має право здійснювати в господарському суді представництво законних інтересів держави в особі органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому обома попередніми судовими інстанціями не встановлено належним чином та не відображено в оскаржуваних судових рішеннях обставини, пов'язані з наявністю у Концерну (в особі якого подано позов зі справи) зазначених повноважень, зокрема в спірних правовідносинах саме у цій справі. Водночас такі обставини були визначальними для вирішення питання про правильне застосування господарськими судами наведених положень Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України під час розгляду справи.

Не з'ясувавши відповідних обставин, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування цими судовими інстанціями й норм матеріального права, в тому числі названих у цій постанові Законів України та Господарського кодексу.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

До того ж судом апеляційної інстанції допущено істотне порушення норм процесуального права у заміні первісного відповідача зі справи, а саме Відділу іншим відповідачем - Головним управлінням. Так, згідно з частинами другою і третьою статті 24 ГПК України господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем; про заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

З наявної у матеріалах справи ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 (т. 3, а.с. 58-60) вбачається, що згадану заміну здійснено за усним клопотанням Прокурора. При цьому, всупереч вимозі пункту 3 частини другої статті 86 ГПК України, вчинення зазначеної процесуальної дії судом не мотивовано. В тій же ухвалі не відображено наявності чи відсутності згоди позивача на згадану заміну, відсутні відомості (і в інших матеріалах справи також) про розгляд справи заново у зв'язку із заміною відповідача, про зобов'язання позивача згідно з частиною другою статті 56 названого Кодексу надіслати новому відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів (про що йдеться, зокрема, у підпункті 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

З огляду на викладене та відповідно до пункту 3 статті 1119 і частини першою статті 11110 ГПК України прийняті по суті справи судові рішення підлягають скасуванню з передачею останньої на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду слід врахувати викладене, встановити обставини та (за необхідності) вчинити процесуальні дії, зазначені в цій постанові, дати згаданим обставинам та доводам учасників судового процесу і поданим ними доказам належну правову оцінку та прийняти судове рішення у відповідності з вимогами норм матеріального і процесуального права. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

2. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду Рівненської області від 30.01.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 зі справи № 918/1271/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Палій

Суддя В. Студенець