Ухвала суду № 68187750, 09.08.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4137/17

УХВАЛА

09 серпня 2017 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Кравченко М.М., вивчивши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2, про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2, про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження.

Відповідно до ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; 5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2, про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження слід відмовити з наступних підстав.

З огляду на матеріали справи суд встановив, що в позовній заяві позивач просить суд звільнити з-під арешту та зняти заборону на відчуження на квартиру № 72, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вул. Бугаївська, буд. № 46/3, який був накладений постановою АА № 612931 від 30.05.2008 року, виданою Другим відділом державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції м. Одеси.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб’єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Відповідно до п.1 та п.7 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору. Наявність у суб'єкта владних управлінських функцій означає, що він наділений адміністративною правосуб'єктністю, яка реалізується через певний обсяг конкретних прав і обов'язків (повноважень), необхідних для здійснення управлінської діяльності в тій чи іншій сфері публічної влади.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачені ст.181 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

В своїй позовній заяві позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що: 03.07.2007 року ОСОБА_2 (позичальник) уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11177342000 (кредитний договір); в забезпечення належного і в повному обсязі виконання позичальником грошового зобов'язання за вищезазначеним договором надавалась застава, відповідно до якої банк приймає нерухоме майно, а саме квартиру № 72, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вул. Бугаївська, буд. № 46/3; 12.12.2011 року АКІБ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу № 1 свої права вимоги за зобов'язаннями позичальника за кредитним договором; 09.06.2017 року позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на нерухоме, яке є предметом застави за кредитним договором накладено арешт постановою АА № 612931 від 30.05.2008 року, виданою Другим відділом державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції м. Одеси.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч.1 ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Згідно з ч.4 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно з п.19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» № 3 від 13.12.2010 року судами при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

При цьому, в адміністративному позові позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що суть порушеного права полягає в тому, що заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, а позивач має бажання скористатись свої правом щодо задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави, однак реалізувати вказане право не є можливим внаслідок існування накладеного арешту на нерухоме майно, розташованого за адресою предмета застави, а саме на квартиру № 72, що знаходиться за адресою: місто Одеса, вул. Бугаївська, буд. №46/3.

Тобто, суд прийшов до висновку, що даний адміністративний позов про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження нерухомого майна, що були накладені постановою АА № 612931 від 30.05.2008 року, заявлений виходячи з тверджень про наявність у позивача пріоритетного (переважного та першочергового) права на отримання задоволення своїх вимог на звернення стягнення, шляхом набуття права власності, тобто наявний спір про право на майно.

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов’язані з виконанням умов цивільно-правової угоди та набуття права власності на спірне нерухоме майно, які на думку позивача відбулись с порушенням вимог Закону України «Про заставу» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», то суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, в позовній заяві відсутні вимоги про оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Також, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 14 червня 2016 року по справі № 826/4858/15 (в ЄДРСР № 59205451).

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд вважає, що даний спір належить до розгляду у місцевому загальному суді в порядку цивільного судочинства, оскільки він стосується захисту порушених цивільних прав позивача.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, з урахуванням ст.109 КАС України, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справ слід відмовити.

Суд зазначає, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись ст.ст.2, 3, 17, 107, 109, 160, 165, 181 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Малиновського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_1 територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа: ОСОБА_2, про звільнення з-під арешту та зняття заборони на відчуження.

Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко