Ухвала суду № 68187612, 04.08.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 серпня 2017 р.Справа №804/11825/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВерба І.О.

при секретарі судового засіданняЧмоні А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі заяву позивача про поновлення пропущеного строку для предявлення виконавчого листа по справі №804/11825/13-а за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

26 липня 2017 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про поновлення пропущеного строку для предявлення виконавчого листа по справі №804/11825/13-а.

В обґрунтування клопотання зазначено наступне:

- виконавчий лист по справі №804/11825/13-а про стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» у сумі 2294,00 грн. позивач отримав 22 червня 2017 року;

- строк предявлення документа до виконання встановлено до 2 жовтня 2016 року;

- статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими для виконання на всій території України. Згідно з частиною 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обовязковими для виконання на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом;

- питання виконання судових рішень неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» суд наголосив: «...пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно буд-яких його прав та обовязків цивільного характеру. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ до суду, тобто право подати позов щодо цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б примарним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обовязкову силу, не виконувалось на шкоду одній із сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 Конвенції, детально описуючи процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі , а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобовязалися поважать, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду»;

- стягувачам, які пропустили строк для предявлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено;

- згідно з часиною 3 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на дату набрання судового рішення законної сили), виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до державних податкових інспекцій;

- однак, судом не надіслано виконавчий лист про стягнення судового збору до державної податкової інспекції, в строк предявлення його до виконання;

- ПАТ «Дніпроважмаш» вважає, що строк предявлення виконавчого листа до виконання був пропущений з поважних причин, оскільки, обовязок надсилання виконавчих листів, про стягнення судового збору до відповідних органів, уповноважених виконувати такі рішення, згідно з частиною 3 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на суд.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить із наступного.

9 вересня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Дніпроважмаш» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №№0000102201, НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 30.08.2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року по справі №804/11825/13-а у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

1 жовтня 2015 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року у справі №804/11825/13-а задоволено, постанову скасовано та прийнято нову постанову про задоволення адміністративного позову, якою:

- визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000102201, №0000112201, №0000122201 від 30.08.2013 року;

- стягнуто судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на користь Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» у сумі 2294 грн.

Постанова суду була проголошена у присутності представника Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» ОСОБА_1, що діяв на підставі довіреності від 12 серпня 2015 року, та набрала законної сили 1 жовтня 2015 року з моменту оголошення (т.5, а.с.103).

18 травня 2017 року представник Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції із заявою про видачу виконавчого листа у справі №804/11825/13-а (т.5, а.с.108). До вказаного часу з дати набрання постановою по справі законної сили позивач не звертався за видачею виконавчого документа.

Згідно із власноручним написом на заяві представника ОСОБА_2, виконавчий лист отримано 22 червня 2017 року (т.5, а.с.108).

Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції станом на дату проголошення постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, було передбачено, зокрема, що:

- за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено видається один виконавчий лист;

- виконавчий лист видається судом першої інстанції;

- якщо за результатами перегляду справи суд апеляційної чи касаційної інстанції залишить прийняте по суті позовних вимог рішення без змін, ухвалить нове судове рішення по суті позовних вимог чи змінить судове рішення, то виконавчий лист видається судом апеляційної чи касаційної інстанції, за умови, що заява особи про видачу виконавчого листа надійшла до моменту повернення адміністративної справи до суду першої інстанції;

- виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до державних податкових інспекцій.

З 5 жовтня 2016 року набрали чинності зміни до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII, згідно яких:

- за судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно та яке підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист;

- виконавчий лист видається судом першої інстанції;

- якщо за результатами перегляду справи суд апеляційної чи касаційної інстанції залишить прийняте по суті позовних вимог рішення без змін, ухвалить нове судове рішення по суті позовних вимог чи змінить судове рішення, то виконавчий лист видається судом апеляційної чи касаційної інстанції, за умови, що заява особи про видачу виконавчого листа надійшла до моменту повернення адміністративної справи до суду першої інстанції;

- виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до органу державної виконавчої служби.

Надаючи оцінку доводам представник позивача, що суд мав самостійно вжити заходів до направлення виконавчого листа за цією справою до державної податкової інспекції у 2015 році, що позбавило позивача права на отримання розподілених апеляційним судом судових витрат, та призвело до поважності причин пропуску позивачем строку на предявлення такого виконавчого листа до виконання, суд вважає їх необґрунтованими.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, незалежно від наведених редакції прямо передбачено, що виконавчий лист видається за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили.

Частиною третьою вказаної норми передбачено, що виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до державних податкових інспекцій, а з 5 жовтня 2016 року до органу державної виконавчої служби.

Обовязок суду, визначений частиною третьою статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо направлення виконавчих листів до державних податкових інспекцій, був пов'язаний із необхідністю виконання судових рішень про стягнення судового збору на користь бюджету, оскільки податкові органи виступали стягувачам у виконавчих провадження про стягнення у дохід Державного бюджету України судового збору.

З 5 жовтня 2016 року виконавчі листи про стягнення судового збору направляються до державної виконавчої служби, де стягувачами визначались органи податкової служби, а з 5 січня 2017 року набрали чинності зміни, якими законодавцем доповнено статтю 15 Закону України «Про виконавче провадження» абзацом другим згідно із Законом України від 21.12.2016 року №1798-VIII, відповідно до якого - за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України, у зв'язку із чим у виконавчих листах стягувачам суди визначають вказаного суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, процесуальне законодавство не визначало та не визначає обовязку суду самостійно видавати та направляти для виконання виконавчі листи про стягнення судового збору на користь сторін адміністративної справи, які не є субєктами владних повноважень, тобто про стягнення виконавчого не на користь державного бюджету.

Порядок отримання виконавчих листів сторонами адміністративних справ, які не є субєктами владних повноважень, залишається незміннім особа за власною заявою отримує виконавчий лист та предявляє його для виконання органам казначейської служби, реалізуючи право сторони в адміністративному процесу.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем несвоєчасно подано заяву про видачу виконавчого листа, заява про його видачу подана із спливом 18 місяців після набрання законної сили судовим рішення у цій справі, а поважних причин пропущення вказаного строку позивачем не заявлено.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності застосування практики Європейського суду, визнавши поважними причини пропуску строку для предявлення виконавчого листа, суд зазначає наступне.

Можливість реалізації судового рішення прямо повязана із реалізацією права на доступ до правосуддя, та є його складовою частиною.

Одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, який означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод.

Таке право покладає на державу як негативний обовязок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

Держави користуються певною свободою розсуду у сфері регулювання права на доступ до суду, яке залежить як від потреб і ресурсів суспільства, так і від конкретних осіб.

Безпосередньо доктрина обмежень на право доступу до суду була сформульована Судом у справі Ashingdane v. United Kingdom (1985), згідно якої такі обмеження, для того, щоб відповідати вимогам частини 1 статті 6 Конвенції мають:

- переслідувати правомірну мету, і

- не порушувати саму сутність права.

Як зазначено у пункті 36 рішення Суду у справі Golder United Kingdom, стаття 6 Конвенції містить право на суд, у якому право на доступ до суду, тобто право розпочати провадження в суді, становить лише один із його аспектів.

У рішенні Комісії за заявою №10475/83 Dyer v. United Kingdom, Decisions and Reports 39, pp. 24666 at pp. 25152).

Відповідні принципи Суд виклав таким чином:

а) право на доступ до суду, гарантоване частиною 1 статті 6, не є абсолютним і може бути обмежене. Це дозволяє сама суть цього права, позаяк право на доступ до суду «за своєю природою вимагає регулювання державою - регулювання, що може різнитися залежно від часу та місця і відповідно до потреб і ресурсів суспільства та особи».

б) при встановленні таких обмежень Договірні держави користуються певною свободою розсуду, однак, остаточне вирішення того, чи було дотримано вимог Конвенції залишається за Судом. Він має впевнитися, що встановлені обмеження не порушують чи зменшують доступ, що залишився особі таким чином, що завдають шкоду самій суті права.

в) більше того, обмеження не буде сумісним із частиною 1 статті 6, якщо воно не має правомірної мети і коли відсутнє пропорційне співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

Ці принципи визначають процес, що є невідємною частиною завдання Суду відповідно до Конвенції, визначення справедливої рівноваги між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту фундаментальних прав особи.

З огляду на викладене, суд зазначає, що встановлені строки на отримання виконавчого документа по справі не порушують право на доступ до правосуддя, у тому числі в частині реалізації судового рішення, визначені процесуальні строки створені в межах допущеної Конвенцією свободи держави встановлювати регулювання поведінки учасників судового процесу, яке ніяк не направлено на понадмірне або протиправне обмеження прав сторони в адміністративному процесі.

З системного аналізу наведених обставин, суд не знайшов поважних причин пропущення виконавчого листа у цій справі до виконання, у звязку із чим відмовляє в задоволенні вказаного клопотання.

Керуючись статтями 160, 165, 261 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Дніпроважмаш» про поновлення пропущеного строку для предявлення виконавчого листа по справі №804/11825/13-а - відмовити.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текс ухвали складений 8 серпня 2017 року.

Суддя ОСОБА_3