Постанова № 681805, 21.05.2007, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"21" травня 2007 р. Справа № 15/109

Господарський суд Рівненської області у складі судді Коломис В. В. при секретарі судового засідання Михалевській Л.В. розглянув справу

за позовом Державна податкова інспекція у Рівненському районі

до відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Літа"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ровес"

про визнання недійсним господарського зобов'язання

За участю представників сторін:

Від позивача:Слесарчук О.П.(дов. у справі);

Маслюк О.М. (дов. № 229/10-32 від 11.01.07р.) ;

Остапчук А.А.(дов. № 7127/10-32 від 16.05.07р.) ;

Від відповідача 1: не з"явився;

Від відповідача 2:Черкова В.П.( дов. у справі);

Зернова О.В.(дов. у справі)

Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України роз’яснені.

ВСТАНОВИВ: : Позивач - ДПІ у Рівненському районі звернувся до господарського суду з адміністративним позовом, відповідно з яким просить суд визнати недійсним господарське зобов’язання між ТОВ “Ровес” та ТОВ “Торговий дім “Літа” на підставі податкової накладної на купівлю поліграфічної машини "HEIDELBERG" на суму 3121200,00 грн.

При цьому, просить суд, з врахуванням здійснених уточнень позовних вимог в частині застосування наслідків недійсного правочину (а.с.160), стягнути з ТОВ “Ровес” в доход держави поліграфічне обладнання, що придбане у ТОВ “Торговий дім “Літа”, а саме: поліграфічну машину "HEIDELBERG" на суму 3121200,00 грн. згідно податкової накладної № 0009856 від 14.07.2005 року.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на таке.

08.07.2005 року за № 08/07-01 між ТОВ “Ровес” та ТОВ “Торговий дім “Літа” було укладено договір постачання. На підставі вищевказаного договору ТОВ “Торговий дім “Літа” поставило відповідачу 2 поліграфічне обладнання “HEIDELBERG” на суму 3121200 грн., згідно видаткової накладної № ДМ –0010042 від 14.07.2005 року, податкової накладної № 0009856 від 14.07.2006 року. В серпні 2005 року вказаний товар було повернуто згідно накладної № 281. Актом документальної перевірки від 24.02.2006 року за № 266/23-100/31751702 ТОВ “Ровес” було встановлено відсутність в графах “приріст” “убуток” балансової вартості товарів. Придбаний товар є поліграфічним згідно експертного висновку № 60906/1 від 14.09.2006 року, що суперечить застосуванню відповідачем пункту 11.37 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Порушено відповідачем 1 статтю 675 Цивільного кодексу України, оскільки технічна документація є невід’ємною частиною Договору. Вартість товару станом на серпень 2005 року становить 35951,00 грн. Відповідачем 1 порушено абзац 2 статті 1 Закону України “Про металобрухт” від 05.05.1999 року № 619-XIV, оскільки здійснення купівлі-продажу товару повинно відбуватися за наявності ліцензії. Таким чином, позивач стверджує, що зі сторони ТОВ “Торговий дім “Літа” умисел полягав в тому, що по податковому обліку та бухгалтерському обліку майно, що придбавалося не обліковувалося, амортизація не нараховувалася, ліцензія на торгівлю металобрухтом не придбавалася, документи, що підтверджували факт придбання майна та технічна документація - відсутні. Позивач стверджує, що умисел ТОВ “Ровес” полягає в тому, що в деклараціях по податку на додану вартість за липень 2005 року посадові особи підприємства ТОВ “Ровес”, шляхом включення до складу податкового кредиту зменшили суму податкового зобов’язання відповідно за серпень 2005 року за операціями, які звільнені від оподаткування. Враховуючи це, просить адміністративний позов задоволити в повному обсязі.

Відповідач 1 - ТОВ “Торговий дім “Літа” у поданих на позов запереченнях (а.с.134) вимоги позивача не визнає, стверджує, що господарські зобов’язання, які виникли між ТОВ “Торговий дім “Літа” та ТОВ “Ровес” про купівлю–продаж товару здійснені у відповідності до чинного законодавства України і підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Відповідач 2 - ТОВ "Ровес" позовні вимоги не визнає в повному обсязі, як вказує в своїх запереченнях (а.с.108-110), отримане ним обладнання було повернуто разом з технічною документацією на дане обладнання згідно накладної № 284 від 03.08.05 р. постачальнику ТОВ "Торговий дім "Літа" на підставі довіреності останнього ЯИЧ 056591 від 02.08.05 р. Крім того, зазначає, що правильність відображення ним бухгалтерської операції за оспорюваним позивачем зобов"язанням підтверджується висновком незалежної аудиторської фірми "Інфо-Сервіс-Аудит" та експертним висновком фірми "Експерт-Рівне". Наводить відповідач і інші обставини, які на його думку спростовують викладені позивачем доводи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі фактичні докази у справі, як кожний окремо, так і в їх сукупності, давши цьому достатню і об"єктивну оцінку, суд прийшов до висновку про безпідставність та необгрунтованість позовних вимог.

При цьому суд встановив та врахував таке.

Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке виникло між ТОВ “Торговий дім “Літа” та ТОВ “Ровес” на придбання товару, ДПІ у Рівненському районі стверджує, що підставою для визнання його недійсним є відсутність технічної документації та не відображення по бухгалтерському та податковому обліку їх придбання, та як на підтверджуючий доказ - висновок експертизи № 60906/1 від 14.09.2006 року, складений на підставі порушеної кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ “Ровес”.

При цьому, доводи податкового органу, що на укладення спірного податкового зобов’язання у сторін був умисел на ухилення від сплати податків є безпідставними та необгрунтованими.

Наявність умислу та мети на ухилення від сплати податків може бути встановлена у юридичної особи, шляхом встановлення вини у її посадових (фізичних) осіб, що діяли від імені юридичної особи, оскільки у відповідності до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа бере на себе цивільні права та обов’язки через свої органи, якими є посадові особи, що діють у межах прав наданих законом або Статутом. Некоректним та таким, що не має правового значення для справи є посилання позивача на висновок судової експертизи №60906/1 від 14.09.2006 року, зроблений на підставі порушеної кримінальної справи, оскільки згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, єдиним можливим доказом наявності вини у посадових осіб ТОВ “Ровес” може бути обвинувальний вирок суду. Проте, позивачем не надано доказів наявності обвинувального вироку, в якому б вказувалося, що посадові особи ТОВ “Ровес” використовували господарські операції, проведені з ТОВ “Торговий дім “Літа” в 2005 році в цілях, що суперечать інтересам держави, суспільства та законодавству з питань оподаткування, що є недопустимим. А відтак, спростовується твердження позивача про зменшення ТОВ “Ровес” за серпень 2005 року податкового зобов’язання на суму податкового кредиту шляхом невірного застосування пункту 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно п.п.4.2.2. статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181- ІІІ від 21.12.2000 року у випадку неподання платником податку у встановлені строки податкової декларації, або якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податку свідчать про заниження, або завищення його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків.

Отже, податкова служба, метою якої є контроль за додержанням податкового законодавства, зобов’язана своєчасно виявити порушення податкового законодавства з боку відповідача ТОВ “Торговий дім “Літа” та вжити заходи передбачені чинним податковим законодавством до стягнення податкового боргу з боржника. Окрім того, як вбачається з поданих суду доказів, відповідач в установленому порядку зареєстрований, взятий на податковий облік, є платником податку на додану вартість та подавав звітність. Тобто, станом на момент укладення та виконання спірних податкових зобов’язань, підприємство було господарюючим суб’єктом і здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі, як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 статті 18 цього Закону).

Як з"ясовано судом і про що свідчать наявні в матеріалах справи докази 08.07.2005 року між ТОВ "Ровес" та ТОВ "Торговий дім "Літа" було укладено договір постачання за № 08/07-01. На підставі вищевказаного договору відповідачу 2 було поставлено поліграфічне обладнання “HEIDELBERG” на суму 3121200 грн., згідно видаткової накладної № ДМ –0010042 від 14.07.2005 року , податкової накладної № 0009856 від цього ж числа. В серпні 2005 року вказаний товар було повернуто згідно накладної № 281.

Позивач вважає (акт перевірки №266/23-10/31751702 від 24.02.2006 року), що операція з отримання ТОВ “Ровес” поліграфічного обладнання згідно п.п.11.37 Закону України “Про податок на додану вартість” №168-97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, належить до пільгових і тому звільняється від оподаткування. Перелік операцій, які не включаються до об’єкту оподаткування ПДВ, наведений у п.3.2. статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”, а операції, що звільнені від оподаткування регулюються статтею 5 цього Закону, а стаття 11 “Прикінцевих положень” закону дає перелік операцій, що пільгуються тимчасово. Таким чином, є помилковим посилання позивача на застосування статті 1 Закону України “Про металобрухт”, оскільки з первинних бухгалтерських та податкових документів не вбачається здійснення операцій з металобрухтом.

Сама по собі угода про продаж поліграфічної продукції не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Судом встановлено, що господарські зобов’язання між відповідачами вчинені у відповідності до чинного законодавства, підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ч.1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 КАС України.

Статтею 11 Закону України “Про систему оподаткування” передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів і додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платники податки і зборів. Пункт 7.5. статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” також закріпив принцип індивідуальної відповідальності винної особи, який передбачає, що обов’язок платника податків сплачувати податки і збори, як і відповідальність за таку несплату є індивідуальною, то відносно позовних вимог, це означає, що ніхто, крім ТОВ “Ровес” не зобов’язаний правильно сплачувати податки з доходів отриманих ТОВ “Ровес”, і ніхто, крім ТОВ “Ровес” не може бути притягнутий до відповідальності за несплату податків.

Відповідно до вимог ст. 49 ЦК УРСР, який втратив чинність з 01.01.2004, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави й суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди в обох сторін - у разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другої стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише в однієї зі сторін, все одержане нею за угодою повинне бути повернуто другій стороні, а одержане останньою, або належне їй на відшкодування виконаного, стягується в доход держави.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004, серед правових наслідків учинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову, висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Таким чином, позивачем не доведено наявність у ТОВ “Торговий дім “Літа”, ТОВ “Ровес” умислу на вчинення даних господарських зобов’язань, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і вимоги щодо стягнення з ТОВ “Ровес“ усього одержаного ним згідно господарських зобов’язань є неправомірними.

Позивач, всупереч вимогам ч.1 ст.71 КАС України, належними і достатніми доказами не довів обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, з огляду на всі фактичні докази у справі, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.94 ч.1, ст. 158, ст.ст.160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Коломис В. В.

Постанова складена в повному обсязі і підписана суддею "30" травня 2007 р.