Рішення № 68163464, 08.06.2017, Приазовський районний суд Запорізької області

Провадження № 2/325/122/2017

Справа №325/219/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2017 року Приазовський районний суд Запорізької області у складі головуючої судді Діденко Є.В., за участю секретаря судового засідання Олексюк І.В., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши в смт. Приазовське Запорізької області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з Міністерства оборони України суму моральної шкоди в розмірі 100000 грн. 00 коп.

Позов обґрунтований тим, що з 16.10.1983 року по 18.11.1987 року він проходив військову службу у Демократичній республіці Афганістан та приймав участь у бойових діях у складі військової частини 43164. У 1986 році при виконанні військового обовязку він отримав множинні вогнепальні осколкові поранення правої верхньої та правої нижньої кінцівок, контузію головного мозку, що підтверджено медичними висновками. Через отримані поранення він був змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди. В результаті отриманих травм у нього розвинулись захворювання, наслідки яких турбують його і сьогодні, а саме невроз, головні болі, запаморочення, похитування при ходінні, погіршення памяті, зниження слуху, порушення сну, загальний озноб, різку безпричинну слабкість, постійне погіршення працездатності. У звязку з травмою, отриманою під час захисту Вітчизни, який він здійснював за призовом, а не за контрактом, у нього порушився нормальний життєвий стан, що повязано з наслідками хвороб, він не має можливості працювати, оскільки не може без сторонньої допомоги пересуватись на велику відстань, не може матеріально забезпечити свою родину. Позивач змушений витрачати багато коштів на ліки, оскільки у видачі безкоштовних ліків йому відмовляють. За результатами медичних оглядів позивачу була встановлена третя група інвалідності, яка безпосередньо повязана з виконанням обовязків військової служби. Також позивач має статус інвалід війни. Вважає, що держава Україна, як правонаступник УССР, в особі уповноваженого органу Міністерства оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, зобовязана відшкодувати йому моральну шкоду, в розмірі 100000 грн., виходячи з тривалості та глибини душевних страждань та чисельністю негативних наслідків від отриманих поранень.

Ухвалою суду від 11.05.2017 року в якості співвідповідача залучено Державну казначейську службу України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, зазначив, що Міністерство оборони України не є правонаступником Міністерства оборони СРСР, в отриманих позивачем травмах жодної вини або будь-яких протиправних дій з боку Міністерства оборони України немає, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачений соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, повязаної з проходженням військової служби шляхом виплати грошової допомоги, яку позивач отримав.

Вислухавши пояснення сторін та оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 з 16 жовтня 1985 року по 18 листопада 1987 року проходив строкову військову службу у військовій частині № 43164 у Демократичній Республіці Афганістан.

Згідно з довідкою Приазовського районного військового комісаріату від 16.04.2002 року ОСОБА_3 є учасником бойових дій на території Афганістану в період з 16.10.1985 року по 18.11.1987 року.

Відповідно до акту судово-медичного обстеження № 433 від 16.04.2002 року та свідоцтва про хворобу від 16.04.2002 року, під час проходження строкової служби в Афганістані ОСОБА_3 отримав численні осколкові поранення правої руки і правої ноги при підриві на міні.

Згідно з посвідченням серії Б № 408427 від 12.06.2014 року, ОСОБА_3 має третю групу інвалідності і пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни.

Як свідчить Витяг з протоколу № 1135 від 18.04.2014 року Центральної військово-лікарської комісії МО України, множинні вогнепальні осколкові поранення правої верхньої та правої нижньої кінцівок (контузія головного мозку), наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що в подальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркулярної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією частими судинними кризами змішаного характеру, мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, післятравматичного церебрального арахноїдиту з вираженим лікворо-гіпертензивним та вестибуло-атактичним синдромами, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст., стійко вираженим цефалгічним синдромом. ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз, - повязані з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

В судовому засіданні 11.05.2017 року за клопотанням представника позивача на підставі ст. 62 ЦПК України в якості свідка був допитаний позивач ОСОБА_3, який пояснив, що з 1985 по 1987 роки проходив військову службу за призовом у Афганістані. Під час служби при виконанні бойового завдання отримав поранення при підриві на міні. В результаті поранення проходив тривале лікування, яке продовжується і на даний час. Вважає неправомірним те, що його направили для проходження служби у місце ведення бойових дій та незабезпечили йому безпечних умов для проходження служби.

Наведеними доказами суд вважає доведеним факт заподіяння шкоди здоровю позивача, що сталось під час проходження ним військової служби і причинно повязано з виконанням військового обовязку.

Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 4 Конституції Української РСР, яка діяла на час проходження позивачем служби і отримання поранення, було передбачено, що радянська держава, всі її органи діють на основі Соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

З метою виконання загального військового обовязку, позивача від імені держави УРСР було направлено на проходження строкової військової служби в країну, де велись бойові дії.

На переконання суду, покладаючи на позивача виконання військового обовязку, і беручи його під свою юрисдикцію на час проходження служби, держава водночас була зобовязана забезпечити йому безпечні умови проходження строкової військової служби, проте зазначений обовязок державою не був виконаний, фактично позивач під час проходження служби не за власним бажанням приймав участь у бойових діях, що водночас призвело до порушення права позивача на здоровя.

Відповідно до Закону України «Про правонаступництво», Україна є правонаступником Української РСР.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законом порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ст.ст.23, 1167ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1173 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК та в Постанові Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Так під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, під немайновою шкодою, завданою юридичній особі, слід розуміти втрати немайно вого характеру, що настали у звязку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3).

Судом встановлено, що позивачу встановлена 3 група інвалідності і яка є наслідком поранення, контузії отриманих внаслідок виконання військового обовязку при перебуванні у державі, де велись бойові дії, у період дії нормативно правових актів, що регулюють правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, а тому суд приходить до висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

А відповідно до ч.4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, які викладено у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру і обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат і з урахуванням інших обставин, при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На переконання суду, є доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди, що кореспондується з правом на її відшкодування за рахунок держави.

Визначаючи розмір заподіяної ОСОБА_3 моральної шкоди, суд також керується вимогами ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, та враховує характер та обсяг фізичних та душевних страждань, які зазнав позивач, важкість вимушених змін в житті позивача, характеру додаткових зусиль для організації його життя та побуту.

Допитаний в судовому засіданні якості свідка позивач ОСОБА_3, пояснив, що моральна шкода виражається для нього у погіршенні стану його здоровя, переживаннях, які повязані із необхідністю витрачати багато коштів на ліки. У нього є сімя, і діти, після проходження служби він отримав середньо-спеціальну освіту, працював. Отримав від держави суму одноразової грошової допомоги в розмірі 182500 грн.

На думку суду, з наведених позивачем підстав для відшкодування моральної шкоди, ним не було надано будь-яких доказів на підтвердження втрати життєвих завязків, неможливості матеріально забезпечити сімю, наявності симптомів постійного поганого самопочуття, та їх повязаність саме із отриманими травмами.

В іншій частині підстав для відшкодування моральної шкоди, а саме отримання т яжких травм, постійне лікування і зміну у звязку з цим звичайного способу життя, суд знаходить їх обґрунтованими та з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, яких позивач зазнав, приймаючи до уваги їх глибину, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 25 000 грн., стягнувши зазначену суму грошової компенсації з Міністерства оборони України.

Тим самим спростовуються твердження відповідача, щодо відсутності правових підстав щодо відшкодування моральної шкоди, як такі, що не базуються на нормах діючого законодавства та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Твердження відповідача, що Міністерство оборони України не є належним відповідачем у справі щодо відшкодування моральної шкоди, суд вважає неспроможним з наступних підстав.

Т ак, ст.170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України.

Отже, обов язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Зазначений висновок міститься у правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, який згідно ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для судів.

У відповідності до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже з Міністерства оборони України на користь держави слід стягнути 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

в и р і ш и в:

П озов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 25000 (двадцять пять тисяч) грн. 00 коп.

В задоволення інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави суму судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Приазовський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.В. Діденко