Постанова № 68162889, 07.08.2017, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

07.08.2017

Провадження № 3/331/985/2017

331/4629/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2017 року м. Запоріжжя

Суддя Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Антоненко М.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління юстиції в Запорізькій області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, працевлаштованої на посаді державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, мешкає адресою: АДРЕСА_1,

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 166-23 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 2 від 05 липня 2017 року, ОСОБА_1, яка займає посаду державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, перебуваючи в приміщенні Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, що знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, вулиця Олександрівська, будинок № 84, всупереч вимогам ч. 3 ст. 10, ст. 24, п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, п. 40, п. 58 Порядку, затв. пост. КМУ № 1127 від 25.12.2015, ігноруючи приписи ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», ст. 124, 129-1 Конституції України, за результатами перевірки поданих заявником документів, за відсутності правових підстав прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Суть порушення полягає в наступному:

При винесенні рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень ОСОБА_1 дійшла необґрунтованого та протиправного висновку із зазначенням, що заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.04.2017 року по справі № 314/1521/17, яке набуло законної сили 04.05.2017 року, прийнято із порушенням процесуальних норм, та не відповідає нормам чинного законодавства.

При винесенні оскаржуваного рішення про відмову посадовою особою органу місцевого самоврядування державним реєстратором ОСОБА_1 були порушені норми п. 19 ч. 1 ст. 27 ЗУ № 1952-ІУ, п. 10. Порядку № 1127 від 25.12.2015 року, ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», ст. 124, ст. 129-1 Конституції України, що призвело до прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16.05.2017 року № 35189039 з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За наслідками вчинення таких дій державним реєстратором ОСОБА_1 фактично зупинено виконання заочного рішення від 21.04.2017 року по справі № 314/1521/17, яке набуло законної сили, чим порушено права, свобода та інтереси особи, на користь якої рішення винесено.

Вищезазначеним ОСОБА_1 вчинено дії, які підпадають під ознаки адміністративного правопорушення у сфері державної реєстрації, відповідальність за вчинення якого передбачена частиною 1 ст. 166-23 КУпАП, порушення порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину не визнала, та пояснила суду, що відмова ОСОБА_2 у державній реєстрації права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, зумовлена тим, що заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.04.2017 року, яке посвідчувало право власності, прийнято із порушенням процесуальних норм, та не відповідає нормам чинного законодавства, так, під час вирішення спору було порушено вимоги статті 114 ЦПК, тому, що обєкт нерухомого майна, щодо якого визнано право власності Вільнянським районним судом Запорізької області, знаходяться у місті Запоріжжі.

Крім того, у поданому разом із заявою рішенні суду відсутній факт встановлення дійсності договору на підставі якого виникає право власності.

Крім того, під час перевірки відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що відносно квартири АДРЕСА_3 Карого у місті Запоріжжі, зареєстровано обтяження арешт нерухомого майна, на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2017 по справі №335/4259/17, відповідно до якої арешт нерухомого майна накладено з метою запобігання незаконному продажу вищезазначеної квартири, зокрема отримано інформацію про спроби продажу квартири за підробленими документами шляхом їх представлення нотаріусам на території Вознесенівського району у м. Запоріжжі.

Вислухавши пояснення правопорушника в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 166-23 КУпАП передбачена відповідальність за порушення порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Порядок здійснення державної реєстрації речових прав передбачений ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015 року №1127.

Порядок проведення державної реєстрації прав визначений частиною 1 статті 18 Закону та передбачає вісім етапів, серед яких:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав).

Частиною 1 статті 24 Закону визначений виключний перелік обставин, за наявності яких у державній реєстрації може бути відмовлено.

При цьому, частина 5 цієї статті містить застереження про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною 1 цієї статті, заборонена.

Відмова в державній реєстрації, у разі коли подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом передбачена пунктом 3 частини 1 статті 24 Закону.

Перелік документів на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав визначений частиною 1 статті 27 Закону.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради ОСОБА_1 рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №35189039, відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на квартиру, що розташована АДРЕСА_4, за субєктом: ОСОБА_2

30.05.2017 року ОСОБА_2Д, звернувся до в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області із скаргою на рішення державного реєстратора ОСОБА_1 про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень.

Згідно висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 29 червня 2017 року, встановлено, що заявником ОСОБА_2 для державної реєстрації права власності на обєкт нерухомого майна подано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності у відповідності до вимог ст. 27 Закону та пунктів 40, 58 Порядку №1127. Разом з цим, державним реєстратором ОСОБА_1 проігноровано рішення суду, яке набрало законної сили, що призвело до порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації та прийняття незаконного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 16.05.2017 року №35189039, у звязку із чим скаргу ОСОБА_2 було задоволено.

Позиція правопорушника ОСОБА_3 щодо невідповідності рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.04.2017 року №314/1521/17 нормам чинного законодавства, а саме порушення правил підсудності та відсутність у рішенні суду факту встановлення дійсності договору на підставі якого виникає право власності є помилковою виходячи з наступного.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.04.2017 року (провадження №2/314/850/2017, справа №314/1521/17)позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру №45, що знаходиться у м. Запоріжжя, по вул. Карпенко-Карого у житловому будинку 13, рішення набрало законної сили 04.05.2017 року.

Згідно положень статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (статті 124 Конституції України).

В контексті забезпечення дотримання принципів Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположник свобод, задля утвердження верховенства права та європейських підходів до розуміння прав людини, 23 лютого 2006 року Верховною Радою України було прийнято ЗУ №3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Основними цілями даного Закону є застосування практики Європейського суду з прав людини з метою забезпечення виконання рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України та впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення Європейського суду є офіційною формою розяснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у звязку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Положення статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод закріплюють право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» наголосив на гарантоване ст. 6 Конвенції «право на суд», яке повинно розцінюватися не лише в аспекті права особи звернутися до суду за захистом своїх прав, а і як обовязковість до виконання судового рішення. Тому, виконання судового рішення має розглядатися як невідємна частина судового процесу з метою забезпечення положень статті 6 («права на суд»).

В цьому контексті системний аналіз ряду рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Алпатов та інші проти України», «Варава та інші проти України», «Робота та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України», якими було встановлено порушення п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та ст. 1 Першого протоколу до конвенції з огляду на порушення права на виконання рішення суду протягом розумного строку) також засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що в повній мірі узгоджується з положеннями ст. 124 Конституції України.

19 листопада 2010 року Консультативною радою європейських суддів прийнято Висновок №13 (2010 року), який, зокрема встановлює, що у державі, яка керується верховенством права, державні органи передусім зобов'язані поважати судові рішення і виконувати їх швидко та ефективно.

Крім того, частинами 1 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлюється, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Обовязковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Більш того, згідно з частиною 7 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Посилання правопорушника ОСОБА_1, що під час перевірки відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що відносно квартири АДРЕСА_3 Карого у місті Запоріжжі, зареєстровано обтяження арешт нерухомого майна, на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2017 по справі №335/4259/17, відповідно до якої арешт нерухомого майна накладено з метою запобігання незаконному продажу вищезазначеної квартири, зокрема отримано інформацію про спроби продажу квартири за підробленими документами шляхом їх представлення нотаріусам на території Вознесенівського району у м. Запоріжжі є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Так, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 24 Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини 1 цієї статті (наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно) не застосовуються у разі державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону, якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобовязаний повідомити про це правоохоронні органи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в рішенні про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №35189039 від 16.05.2017 року в мотивувальній частині не посилається на вищевказані обставини, крім того, ОСОБА_1 не надано суду жодного підтвердження звернення до правоохоронних органів після виникнення сумнівів щодо справжності поданих документів.

Таким чином, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 166-23 КУпАП.

Враховуючи особу порушника, яка вперше вчинила адміністративне правопорушення, відсутність обставин, що помякшують або обтяжують відповідальність порушника згідно положень ст. 34, 35 КУпАП, з метою виховання порушника та для попередження здійснення ним нових правопорушень, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_1 мінімальний розмір штрафу, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 163-23 КупАП, в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

За правилом ст. 283 КУпАП, постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 173, 40-1, 221, 283-285, 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 винною у скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 163-23 КУпАП та піддати адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 3400 гривень у доход держави. (Реквізити для зарахування адміністративних штрафів, які накладаються по рішенню суду: Одержувач: УДКСУ у Жовтневому районі (Жовтневий р-н) 21081100, Розрахунковий рахунок: 31110106700003; Код ЄДРПОУ: 38025440; Банк: ГУДКСУ у Запорізькій області; МФО: 813015. Призначення: адміністративний штраф.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 320 грн. судового збору. (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; Код за ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; Код банку отримувача: 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106.)

Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена учасниками процесу на протязі десяти днів з дня винесення постанови до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя апеляційної скарги, а також прокурором у порядку, передбаченому ч.5 ст. 7 КУпАП.

Суддя: М.В. Антоненко