Постанова № 68160850, 01.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 911/462/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Мідляр В.В. - за дов.

від відповідача: Дворцов В.І. - за дов.

від третіх осіб: не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»

на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2017

у справі №911/462/17 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»

до Свято-Николо-Тихвінського жіночого монастиря Київської Єпархії Української Православної Церкви

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Приватне підприємство «Валмар»;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Домашній птах»

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо» (далі, позивач або Банк) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Свято-Николо-Тихвінського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви (далі, відповідач або Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир), в якому просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості Приватного підприємства «Валмар» (далі, третя особа-1 або ПП «Валмар») за кредитним договором №11-2008 від 24.03.2008 в розмірі 9 742 947,39 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки загальною площею 11 422,7 кв.м., а саме:

- майновий комплекс загальною площею 3 322,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, що складається з: складу «А» загальною площею 696,1 кв.м., ферми «Б» загальною площею 841,6 кв.м., ферми «В» загальною площею 801,4 кв.м., ферми «Г» загальною площею 982,9 кв.м.;

- будівлю адміністративного комплексу загальною площею 217,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- майновий комплекс загальною площею 1 247,0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, що складається з: будинку тваринника «А» загальною площею 10,6 кв.м., забійного пункту «Б» загальною площею 86,9 кв.м., плотні «В» загальною площею 57, 0 кв.м., ферми «Г» загальною площею 1 033,9 кв.м., погребу «Д» загальною площею 58,6 кв.м.;

- майновий комплекс загальною площею 6 636,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, що складається з: ферми «А» загальною площею 1 680,3 кв.м., ферми «Б» загальною площею 1 433,9 кв.м., ферми «В» загальною площею 1 452,7 кв.м., ферми «Г» загальною площею 1 455,8 кв.м., кормцеху «Д» загальною площею 613,6 кв.м.,

що належить Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю Київської Єпархії Української Православної Церкви як іпотекодавцю, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою вартістю, що буде визначена в рамках виконавчого провадження.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Домашній птах» (далі, третя особа-2 або ТОВ «Домашній птах») відчужило вищезазначений предмет іпотеки 16.10.2012 за договором купівлі-продажу громадянці ОСОБА_5, яка, в свою чергу, за договором купівлі-продажу від 10.07.2013 здійснила відчуження зазначеного майнового комплексу відповідачу - Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю. На думку позивача, з моменту придбання у власність майнового комплексу, Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув статус іпотекодавця, в якому до цього знаходився спочатку ТОВ «Домашній птах», а потім ОСОБА_5.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.05.2017 у справі №911/462/17 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Банк звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2017 у справі №911/462/17 скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що предмет іпотеки зазнав значних змін у результаті його поділу/перетворення, який відбувся без згоди позивача. Однак, за своїми складовими частинами, об'єкти нерухомості, які станом на дату подання позовної заяви у даній справі належать Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю на праві власності, у повній мірі відповідають предмету Іпотечного договору.

Таким чином, на думку скаржника, судом порушено норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» щодо дійсності іпотеки для нового набувача, навіть якщо він не був обізнаний про існування договору іпотеки під час укладання договору купівлі-продажу предмету іпотеки.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача у справі було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 01.08.2017.

31.07.2017 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд залишити оскаржене рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зазначив, що належним способом захисту позивача у спірних правовідносинах було звернення до суду в порядку статті 121-4 Господарського процесуального кодексу України із заявою про заміну боржника у справі №4/662, і позивач цим правом вже скористався. Доводи про набуття відповідачем статусу іпотекодавця за Іпотечним договором на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» були розглянуті та відхилені ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №4/662 про заміну сторони виконавчого провадження. Позивач, на думку відповідача, звертаючись до суду із даним позовом, фактично намагається здійснити перегляд обставин, встановлених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 та нового розгляду справи №4/662, що може призвести до існування двох взаємовиключних судових рішень щодо одних і тих же правовідносин між тими ж сторонами. Також, відповідач наголосив, що у матеріалах справи відсутні докази того, що належне відповідачу спірне майно є предметом іпотеки за Іпотечним договором.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причин неявки суд не повідомили.

Оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третіх осіб про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, та з огляду на те, що неявка їх представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку оскарженого рішення суду в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Позовні вимоги Банку в даній справі обґрунтовані тим, що 24.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальний комерційний банк «Камбіо», правонаступником якого є позивач, та приватним підприємством «Валмар» було укладено кредитний договір, зобов'язання за яким було забезпечено Договором іпотеки від 15.07.2008, укладеним з іпотекодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Домашній птах», предметом якого був належний іпотекодавцю нежитловий комплекс загальною площею 21 449,3 кв.м., за адресою Київська обл., Кагарлицький район, с. Стави, вул. Першотравнева, 1, розташований на земельній ділянці площею 17,6403 га, яка знаходилась в оренді іпотекодавця, за договором оренди, укладеним з Кагарлицькою районною державною адміністрацією.

Предмет іпотеки за договором купівлі-продажу від 16.10.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Домашній птах» був відчужений громадянці ОСОБА_5, яка, в свою чергу, за договором купівлі-продажу від 10.07.2013 здійснила відчуження зазначеного майнового комплексу відповідачу - Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю.

На підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та згідно даних Висновку про технічний стан майна, виготовленого ФОП ОСОБА_6 станом на 09.07.2014, позивач твердить, що наразі загальна площа предмету іпотеки складає 11 422,7 кв.м.; було знесено споруд загалом на 9 439,8 кв.м., зменшено загальну площу завдяки внутрішній перебудові окремих будівель на 176,3 кв.м.; збільшено загальну площу завдяки будівництву погреба «Д»- 2014 року забудови на 58,6 кв.м.

Земельна ділянка, на якій був розташований спірний комплекс, була поділена на чотири земельні ділянки, яким були присвоєні окремі поштові адреси (АДРЕСА_1 - 0,2706 га кадастровий номер НОМЕР_1, АДРЕСА_2 - 4,6401 га кадастровий номер НОМЕР_2; АДРЕСА_3 - 5,5096 га, кадастровий номер НОМЕР_3; АДРЕСА_4 - 4,6544 га, кадастровий номер НОМЕР_3), і які знаходяться у відповідача в орендному користуванні на підставі договорів оренди від 19.12.2014.

За таких обставин, на думку позивача, іпотечне майно без згоди іпотекодавця зазнало значних змін, що унеможливлює визначення початкової ціни предмету іпотеки для подальшої реалізації. Разом із тим, позивач, посилаючись на статтю 23 Закону України «Про іпотеку» стверджує, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не була доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Також, позивач, посилаючись на позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у справах №6-51828св12, №5-47128св13, №6-19140св14 наголошує, що незалежно від того, чи перейшло право власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи та чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв'язку з перебудуванням, добудовою тощо предмету іпотеки чи ні, іпотека є дійсною для нового власника майна та поширюється й на таку реконструкцію, оскільки неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об'єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об'єкт нерухомості із зміненими зовнішніми чи внутрішніми параметрами.

З огляду на вищевикладене, позивач просив суд звернути стягнення на належне відповідачу іпотечне майно, яке, хоч і зазнало поділу та значних змін, є тим самим об'єктом, що був переданий в іпотеку Банку Товариством з обмеженою відповідальністю «Домашній птах».

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 15.07.2008 між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Домашній птах» укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець ТОВ «Домашній птах» передав іпотекодержателю ПАТ «Банк Камбіо» в іпотеку нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 21 449,3 кв.м., розташований за адресою Київська обл., Кагарлицький район, с. Стави, вул. Першотравнева, 1. Вказаний договір укладено в забезпечення вимог іпотекодержателя відповідно до кредитного договору від 24.03.2008 №11-2008, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та позичальником ПП «Валмар».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі №4/662 за позовом ПАТ «Банк Камбіо» до ПП «Валмар» та ТОВ «Домашній птах» про стягнення 9 931 731,57 грн. позов задоволено повністю. Вирішено стягнути солідарно з ПП «Валмар» та ТОВ «Домашній птах» на користь ПАТ «Банк Камбіо» 7 600 000,00 грн. наданого кредиту, 1 937 481,26 грн. коштів за користування кредитом, 124 779,80 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 269 470,51 грн. пені за непогашені в строк відсотки за кредитом, 25 500,00 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Погашення вирішено здійснити шляхом звернення стягнення на майно згідно Іпотечного договору від 15.07.2008, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7 15.07.2008, зареєстрованого в реєстрі за №811, а саме нерухоме майно загальною площею 21 449,30 кв.м., що знаходиться за адресою Київська область, Кагарлицький район, АДРЕСА_1, а також шляхом звернення стягнення на майно згідно договору застави №11-2008/1 від 27.03.2008.

На виконання вказаного рішення суду 02.02.2010 видано наказ, за яким 03.11.2010 відкрито виконавче провадження ВП №22515445 (боржник, іпотекодавець ТОВ «Домашній птах», стягувач іпотекодержатель ПАТ «Банк Камбіо»). У межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про опис майна боржника та накладення на нього арешту від 02.12.2010. Постановою від 04.01.2011 для участі у виконавчому провадженні призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності, для здійснення оцінки іпотечного майна з метою його подальшої реалізації, виконавче провадження зупинено у зв'язку із призначенням експертизи.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 12.04.2012 у справі №35/444 щодо заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження майном боржника державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження від 13.04.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012, у справі № 35/444 визнано недійсним з моменту укладення Іпотечний договір від 15.07.2008, укладений між ТОВ «Домашній птах» та ПАТ «Банк Камбіо».

15.10.2012, у зв'язку з набранням вищезазначеними рішеннями у справі №35/444 законної сили, постановами державного виконавця поновлено та закінчено виконавче провадження №22515445, знято арешт з майна боржника ТОВ «Домашній птах».

16.10.2012 між ТОВ «Домашній птах» та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Домашній птах» продало ОСОБА_5 спірний майновий комплекс.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, ПАТ «Банк Камбіо» звертався до Кагарлицького районного суду Київської області з позовом про визнання даного договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на порушення зазначеним договором прав банку як іпотекодержателя. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 07.02.2013 у справі №368/55/13, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21.05.2013, в позові ПАТ «Банку Камбіо» було відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2012 у справі №4/662 скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції від 15.10.2012 про закінчення виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва №4/662 від 02.02.2010. Ухвала мотивована тим, що на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження рішення суду у справі №4/662, на виконання якого видано виконавчий документ, не скасоване, а сам наказ не визнано таким, що не підлягає виконанню. У зв'язку з цим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області винесено постанову від 20.12.2012 про відновлення виконавчого провадження №22515445.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013 у справі №35/444 за позовом ТОВ «Домашній птах» до ПАТ «Банк Камбіо» про визнання недійсним договору іпотеки рішення судів першої та апеляційної інстанції були скасовані, справа була направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.07.2013 ОСОБА_5 відповідно до договору купівлі-продажу продала майновий комплекс Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю, що стало підставою для реєстрації права власності на будівлі майнового комплексу за монастирем. Перед посвідченням договору купівлі-продажу від 10.07.2013 приватний нотаріус вилучив з Єдиного реєстру іпотек запис про іпотеку майнового комплексу, зазначивши в якості підстави рішення Кагарлицького районного суду Київської області.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 за наслідками нового розгляду справи №35/444 відмовлено в позові ТОВ «Домашній птах» до ПАТ «Банк Камбіо» про визнання іпотечного договору недійсним.

Разом із тим, 06.11.2013 державний реєстратор реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області на підставі іпотечного договору від 15.07.2008, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Домашній птах» прийняв рішення №7655420 про внесення до Єдиного державного реєстру запису про іпотеку на спірний майновий комплекс, зазначивши при цьому Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир як іпотекодавця.

Вважаючи вказані дії державного реєстратора незаконними, Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій державного реєстратора. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2014 у справі №810/2194/14, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2015, позов монастиря задоволено. Визнано незаконними дії державного реєстратора реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області щодо прийняття рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іпотеки на об'єкт нерухомого майна, загальною площею 21449,3 кв.м., розташованого за адресою Київська область, Кагарлицький район, АДРЕСА_1, від 06.11.2013 №7655420. Рішення від 06.11.2013 №7655420 про державну реєстрацію іпотеки скасовано. Рішення адміністративних судів мотивовані тим, що державний реєстратор, здійснюючи реєстраційні дії, діяв з перевищенням повноважень та всупереч покладених на нього обов'язків, оскільки подані ПАТ «Банк Камбіо» державному реєстратору договір іпотеки від 15.07.2008 укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Домашній птах» (а не з монастирем), постанова Вищого господарського суду України від 18.06.2013 у справі №35/444 не можуть бути підставою для здійснення реєстрації обтяження на майновий комплекс. Так, поданий разом із заявою договір іпотеки, укладений між банком та ТОВ «Домашній птах», а не між ПАТ «Банк Камбіо» та Свято-Николо-Тихвінським жіночим монастирем, а відтак, не дає можливості встановити правовий зв'язок між банком та монастирем, та відповідно не може бути основною підставою для реєстрації обтяження на спірний майновий комплекс за відсутності додаткових документів. Резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України від 18.06.2013 у справі №35/444 не містить обов'язку для державного реєстратора щодо реєстрації іпотеки, а мотивувальна частина не встановлює факт законності чи недійсності вищевказаного договору іпотеки.

Вищевикладені обставини досліджувались судами під час розгляду адміністративної справи №810/2194/14 та в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення.

Матеріалами справи підтверджується, що ПАТ «Банк Камбіо» 18.11.2013 звертався до Господарського суду міста Києва у справі №4/662 із заявою, в якій просив здійснити заміну боржника у виконавчому провадженні №22515445 іпотекодавця ТОВ «Домашній птах» на нового боржника - іпотекодавця Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи вказану заяву, банк посилався на те, що постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень виконавчої служби ГУЮ у Київській області від 03.11.2010 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного наказу суду; боржником визначено ТОВ «Домашній птах». Під час здійснення виконавчого провадження, боржник відчужив належне йому майно, шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_5, а саме: будівлі майнового комплексу загальною площею 21449,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. В подальшому, ОСОБА_5 продала вказане нерухоме майно Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви. Тобто, монастир набув право власності на вказане майно, що, також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що вказане майно знаходилось у іпотеці банку, то відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Навівши наведені обставини, банк просив суд замінити боржника (ТОВ «Домашній птах») у виконавчому провадженні з виконання наказу №4/662 на Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви.

Тобто, як на підставу для подання у справі №4/662 заяви про заміну сторони виконавчого провадження - боржника (ТОВ «Домашній птах») на Свято-Николо-Тихвінський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви, Банк послався на норми статті 23 Закону України «Про іпотеку». Аналогічна підстава заявлена Банком в обґрунтування позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 у справі №4/662, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014, відмовлено ПАТ «Банк Камбіо» у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні. Зазначені ухвала та постанова мотивовані тим, що 16.10.2012 - станом на момент укладання договору купівлі-продажу спірного майна між ТОВ «Домашній птах» та ОСОБА_5, спірний майновий комплекс не перебував в іпотеці, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва у справі №35/444 був визнаний недійсним договір іпотеки, укладений між банком та ТОВ «Домашній птах». У подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013 у справі №35/444 скасовані судові рішення судів попередніх інстанцій у вказаній справі, а саму справу передано на новий розгляд. 10.07.2013 ОСОБА_5 продала Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю Київської єпархії Української православної церкви спірне нерухоме майно. Однак, в будь-якому випадку, на момент відчуження спірного майна від ТОВ «Домашній птах» до ОСОБА_5, вказане спірне майно не перебувало в іпотеці, а тому, застосування у даному випадку статті 23 Закону України «Про іпотеку» щодо переходу до нового власника - Свято-Николо-Тихвінського жіночого монастиря Київської єпархії Української православної церкви, спірного майна прав іпотекодавця, не може бути застосована, оскільки, банком не доведено порушення його прав іпотекодержателя при відчуженні цього майна. Відмовляючи у задоволенні заяви, суди керувалися, зокрема, статтями 8, 11 Закону України «Про виконавче провадження», статтею 25 Господарського процесуального кодексу України, статтями 510, 575, 583, 655 Цивільного кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2015 ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 скасовано із направленням заяви ПАТ «Банк Камбіо» про заміну боржника у справі №4/662 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищий господарський суд України, скасовуючи судові рішення, прийняті за заявою ПАТ «Банк Камбіо» про заміну боржника у виконавчому провадженні, та направляючи вказану заяву на новий розгляд, зазначив, що згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Судами не враховано, що на момент звернення банку до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, договір іпотеки, укладений між банком та ТОВ «Домашній птах», був та є дійсним, що підтверджується судовими рішеннями у справі №35/444, якими ТОВ «Домашній птах» відмовлено у позові про визнання договору іпотеки недійсним, а тому новий власник майна, яке є предметом такого договору іпотеки, в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набуває прав та обов'язків іпотекодавця цього майна. Судом касаційної інстанції встановлено, що дійсно, на момент укладення договору купівлі-продажу спірного майна між ТОВ «Домашній птах» та ОСОБА_5, договір іпотеки, предметом якого було це майно, був визнаний недійсним згідно з рішеннями судів у справі №35/444, проте, в подальшому, за результатами нового розгляду справи №35/444, дійсність вказаного договору іпотеки була підтверджена рішенням суду у вказаній справі. Із вказаного слідує, що такий договір не міг бути недійсним, тобто таким, що не породжував жодних зобов'язань для його сторін, якийсь проміжок часу, а потім знову стати дійсним, це суперечило б положенням щодо презумпції правомірності правочину.

За результатами нового розгляду заяви Банку про заміну боржника у виконавчому провадженні ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №4/662 заяву ПАТ «Банк Камбіо» про заміну боржника у виконавчому провадженні залишено без задоволення. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 ухвалу Господарського суду міста Києва залишено без змін. Ухвалою від 06.07.2015 Вищий господарський суд України повернув ПАТ «Банк Камбіо» касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №4/662.

Господарський суд, приймаючи зазначену ухвалу, встановив, що Свято-Николо- Тихвінський монастир став належним власником майна, що перебувало у власності ОСОБА_5 без обтяження його іпотекою; суду не доведено факту наявності правонаступництва у справі щодо боржників, також суду не доведено факту заміни боржників у зобов'язанні, відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України, судове рішення у справі №4/662 набрало законної сили та підлягає виконанню у примусовому порядку, де боржниками є: ПП «Валмар» та ТОВ «Домашній птах», станом на час укладення договору про купівлю-продаж між ТОВ «Домашній птах» та ОСОБА_5 (16.10.2012) спірний майновий комплекс не був предметом іпотеки, у зв'язку із цим вказаний майновий комплекс станом на момент укладення між ОСОБА_5 та монастирем договору купівлі-продажу від 10.07.2013 також не був обтяжений іпотекою, у зв'язку із цим даний правочин засвідчений нотаріусом без будь-яких обтяжень.

Позивач, ПАТ «Банк Камбіо», посилаючись на те, що Вищим господарським судом України у постанові від 05.03.2015 встановлено факт дійсності іпотечного договору на час відчуження спірного майнового комплексу спочатку від ТОВ «Домашній птах» до ОСОБА_5, а потім від ОСОБА_5 до Свято-Николо-Тихвінського жіночого монастиря, а також на те, що іпотечне майно зазнало значних змін (часткове знесення, поділ, перебудова, добудова), про що свідчать дані залученої до матеріалів справи копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.12.2016 №75264846, просив суд звернути стягнення на новий предмет іпотеки, а саме:

- майновий комплекс загальною площею 3 322,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5, що складається з: складу «А» загальною площею 696,1 кв.м., ферми «Б» загальною площею 841,6 кв.м., ферми «В» загальною площею 801,4 кв.м., ферми «Г» загальною площею 982,9 кв.м.;

- будівлю адміністративного комплексу загальною площею 217,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- майновий комплекс загальною площею 1 247,0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, що складається з: будинку тваринника «А» загальною площею 10,6 кв.м., забійного пункту «Б» загальною площею 86,9 кв.м., плотні «В» загальною площею 57, 0 кв.м., ферми «Г» загальною площею 1 033,9 кв.м., погребу «Д» загальною площею 58,6 кв.м.;

- майновий комплекс загальною площею 6 636,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, що складається з: ферми «А» загальною площею 1 680,3 кв.м., ферми «Б» загальною площею 1 433,9 кв.м., ферми «В» загальною площею 1 452,7 кв.м., ферми «Г» загальною площею 1 455,8 кв.м., кормцеху «Д» загальною площею 613,6 кв.м.,

що належить Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю Київської Єпархії Української Православної Церкви як іпотекодавцю, шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою вартістю, що буде визначена в рамках виконавчого провадження.

Суд першої інстанції правомірно відхилив твердження відповідача про те, що провадження у справі слід припинити на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що у справі №4/662 судом вже прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 15.07.2008, зареєстрованим в реєстрі за №811. Так, суб'єктний склад сторін у справі №4/662 не є тотожним складу сторін у справі №911/462/17, відтак у суду відсутні підстави для висновку про те, що є рішення господарського суду, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Оскільки чинним законодавством не передбачено можливості повторного звернення стягнення на той самий предмет іпотеки (така ж позиція викладена, наприклад, у постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014 у справі №911/4095/13), зазначена обставина була б підставою для відмови позивачу у позові, якби позивачем на підставі належних та допустимих доказів було доведено суду той факт, що нерухоме майно, належне відповідачу Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю є предметом іпотеки за іпотечним договором від 15.07.2008, зареєстрованим в реєстрі за №811.

Разом із тим, як стверджує позивач, та вбачається з даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.12.2016 №75264846, спірне нерухоме майно, на яке банк просить суд звернути стягнення, значно відрізняється від майна, зазначеного в тексті іпотечного договору. Фактично, обґрунтовуючи повторне звернення до суду з даним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач зазначає, що на сьогоднішній день існують інші об'єкти, які утворено шляхом поділу, часткового знесення, перебудови, добудови іпотечного майна, що перебувало у власності іпотекодавця ТОВ «Домашній птах».

З приводу цього колегія суддів наголошує на наступному.

У порядку статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець як майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно частини 5 статті 33 Закону України «Про іпотеку» якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відтак, визначення у судовому рішенні детального опису та вартості спірного майна та всіх його частин є необхідною та обов'язковою (визначеною статтею 39 Закону України «Про іпотеку») складовою рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відтак, звертаючись до суду з позовом, позивач має довести належними та допустимими доказами наявність свого права та факт його порушення або невизнання з боку відповідача, при цьому наповнення доказової бази у справі є процесуальним обов'язком сторін, а не суду, а невиконання цього обов'язку позивачем тягне за собою відповідні наслідки, в тому числі відмову в позові у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.

До того ж, як вірно зазначав Господарський суд міста Києва в ухвалі від 13.03.2017, ціна позову у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки визначається вартістю предмета іпотеки, і з цієї суми має бути сплачений судовий збір. Відповідно до статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Відповідно до пункту 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» одним з реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку зазначає позивач і з якої обчислюється судовий збір. У разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абзацу першого частини другої статті 6 Закону і частин першої - четвертої статті 49 ГПК попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або достягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору.

Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, й суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього - шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні документи, які надали б можливість суду у судовому рішенні визначити детальний опис, склад та вартість нерухомого майна та всіх його частин, на яке позивач просить суд звернути стягнення, як то вимагає стаття 39 Закону України «Про іпотеку», а також визначити належний до сплати судовий збір, оскільки даний об'єкт нерухомого майна істотно змінився і не відповідає предмету іпотеки, зазначеному у договорі, про що вказує і сам позивач.

За відсутності зазначених документів у суду відсутня можливість також призначити судову експертизу, оскільки фактично в матеріалах справи відсутній предмет дослідження.

Позивач, зазначаючи про відсутність можливості самостійно надати докази, звертався до суду першої інстанції з клопотанням в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України про їх витребування.

Так, ухвалами від 24.03.2017, від 20.04.2017 місцевий господарський суд, за клопотанням позивача, витребовував від відповідача, Кагарлицької РДА, реєстраційної служби Кагарлицького РУЮ Київської області, комунального підприємства «Південне бюро технічної інвентаризації» технічну документацію на поділ, реконструкцію та знищення спірного нерухомого майна (нежитлового комплексу загальною площею 21 449,3 кв.м.), технічний паспорт на предмет іпотеки - нежитловий комплекс загальною площею 21 449,3 кв.м. - станом на 15.07.2008 та інформацію про підстави поділу зазначеного комплексу, технічні документи, на підставі яких відбулась реконструкція, знесення, дроблення, поділ чи перероблення названого комплексу; документи, що підтверджують право власності на всі складові частини комплексу станом на поточну дату та їх поштові адреси.

Витребувані судом документи подані не були. Від КП КОР «Південне БТІ» до суду надійшов лист від 03.05.2017 №864, з якого вбачається, що матеріали технічної інвентаризації спірного комплексу не збереглися.

У свою чергу, наданий позивачем висновок про технічний стан нерухомого майна №290 від 25.09.2015, виконаний ФОП ОСОБА_6, лише описує зміни відповідного майна та визначає, чи містять такі зміни ознаки самочинного будівництва. Водночас, до предмету дослідження не було віднесено питання того, чи є відповідне майно тим самим об'єктом нерухомості, що існував до проведених змін, а не новим об'єктом нерухомого майна.

У апеляційній скарзі позивач посилається на позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах №6-51828св12 від 24.04.2013, №5-47128св13 від 25.12.2013, №6-19140св14 від 08.10.2014, де зазначено, що неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об'єкт нерухомого майна, що створений з прив'язкою до вже існуючої заставленої нерухомості, з використанням її функціональних елементів.

Однак, таке посилання не приймається колегією суддів до уваги, оскільки висловлені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ висновки не є обов'язковими для врахування господарськими судами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, оскільки зроблені в межах іншого судочинства. Крім того, обставини справ, на які посилається позивач, не є аналогічними обставинам даної справи.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що належне відповідачу спірне майно є майном або його частиною, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відтак, право іпотеки, як речове право, похідне від права власності, на захист якого подано даний позов, підлягає державній реєстрації в порядку пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Саме з дати державної реєстрації в учасників спірних відносин виникають та підлягають судовому захисту права іпотекодержателя та обов'язки іпотекодавця.

Іпотека на спірне нерухоме майно, належне Свято-Николо-Тихвінському жіночому монастирю, в Державних реєстрах не зареєстрована, про що свідчить копія Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 08.12.2016 №75264846.

При цьому, адміністративними судами під час розгляду справи № 810/2194/14 визнано незаконними дії державного реєстратора щодо прийняття рішення про реєстрацію іпотеки, а рішення від 06.11.2013 №7655420 про реєстрацію іпотеки було скасоване.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що у постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2015 у справі №4/662 встановлено факт чинності іпотечного договору для нового власника майна - Свято-Николо-Тихвінського жіночого монастиря, а відтак факт переходу до нього обов'язків іпотекодавця в порядку статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, постанова Вищого господарського суду України від 05.03.2015 у справі №4/662 не встановлює у справі №911/462/17 в порядку статті 35 Господарського процесуального кодексу України жодних преюдиційних фактів, по-перше, в силу визначених законом меж касаційного перегляду (правильності застосування норм матеріального та процесуального права), а по-друге, у зв'язку з тим, що склад сторін у справі №4/662 не є тотожним складу сторін у справі №911/462/17.

Між тим, в порядку статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи

Відтак, вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2015 є обов'язковими для господарських судів нижчих інстанцій під час нового розгляду заяви ПАТ «Банк Камбіо» про заміну боржника, і в даному випадку вірно обраним способом захисту порушеного права було саме здійснення заміни боржника в порядку статей 25, 121-4 Господарського процесуального кодексу України у виконавчому провадженні з виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі №4/662, яке набрало законної сили та в порядку статті 115 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для виконання на всій території України, та виданого на його підставі наказу від 02.02.2010, який в порядку статті 117 Господарського процесуального кодексу України не визнано таким, що не підлягає виконанню, а не звернення до суду з новим позовом.

Як зазначалося вище, позивач вже скористався своїм правом та звернувся до суду із заявою про заміну боржника у справі №4/662, однак його доводи про набуття відповідачем статусу іпотекодавця за Іпотечним договором на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку», які також покладені в обґрунтування позову у справі №911/462/17, були розглянуті та відхилені ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №4/662, яка набрала законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу норм частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, враховуючи вищевстановлені обставини справи та обставини, встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2015 у справі №4/662, які є преюдиційними та не можуть бути поставлені під сумнів, правові підстави для задоволення позову ПАТ «Банк Камбіо» до Свято-Ніколо Тихвінського жіночого монастиря відсутні, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, заперечення скаржника, викладені Банком у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2017 у справі №911/462/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2017 у справі №911/462/17 залишити без змін.

Матеріали справи №911/462/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх