Рішення № 68159960, 03.08.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.08.2017 Справа № 904/7386/17

За позовом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", м.Жовті Води, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ПЛЮС", м. Дніпро

про стягнення 12 383,34 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Шевцова В.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, представник за довіреністю № 18/904 від 03.02.2015

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ПЛЮС" (далі - відповідач) про стягнення 12383,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі усної домовленості між сторонами і виставлених відповідачем рахунків-фактури № 0013/0000499 від 16.12.2016 на суму 5 000,00 грн., № 0013/0000498 від 16.12.2016 на суму 4 945,00 грн. позивач здійснив попередню оплату в розмірі 9 945,00 грн., однак відповідач не поставив товар і не повернув кошти за нього.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2017 порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 03.08.2017.

03.08.2017 повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 80).

Враховуючи зазначене, господарський суд дійшов висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи письмові пояснення щодо нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

У судовому засіданні 03.08.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з умовами усної угоди між сторонами, на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур № 0013/0000499 від 16.12.2016 на суму 5 000,00 грн., № 0013/0000498 від 16.12.2016 на суму 4 945,00 грн., позивач здійснив оплату за поставку дизельного палива і бензину на загальну суму 9 945,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 905 від 23.12.2016 на суму 5 000,00 грн., № 906 від 23.12.2016 на суму 4 945,00 грн.

Листами № 64-10/1536 від 27.12.2016, № 64-10/29 від 11.01.2017 позивач звернувся до відповідача, в яких просив відпустити бензин А-95 і дизельне паливо або повернути грошові кошти у сумі 9 945,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлено відповідачу претензію № 64-20/207 від 08.02.2017 про повернення попередньої оплати у розмірі 9 945,00 грн. Зазначена вимога отримана позивачем 13.02.2017, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Позивач зазначає про те, що вимога про повернення попередньої оплати у розмірі 9945,00 грн. залишена відповідачем без відповіді та задоволення, внаслідок чого, відповідач порушив покладене на нього грошове зобов'язання.

Крім того, позивач вказує, що сторонами підписаний та скріплений печатками акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2016 по 11.01.2017 на суму 9 945,00 грн. кінцевого сальдо. Таким чином, відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача.

За неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України були нараховані інфляційні втрати у розмірі 407,71 грн. та 3% річних у розмірі 101,36 грн.

Крім того, позивачем на підставі пункту 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України були нараховані пеня у розмірі 1 233,18 грн. і штраф у розмірі 696,15 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 9 945,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 407,71 грн., 3% річних у розмірі 101,36 грн., пеню у розмірі 1 233,18 грн. і штраф у розмірі 696,15 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За умовами статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як встановлено судом, виставлені відповідачем до сплати позивачу рахунки-фактури №0013/0000499 від 16.12.2016 на суму 5 000,00 грн., № 0013/0000498 від 16.12.2016 на суму 4 945,00 грн. (а.с. 11-12) містять усі необхідні відомості та реквізити, платіжні доручення №905 від 23.12.2016 на суму 5 000,00 грн., № 906 від 23.12.2016 на суму 4 945,00 грн. (а.с. 13-14) підтверджують оплату позивачем непоставленого відповідачем товару, що дає підстави вважати, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна норма міститься у статті 712 Цивільного кодексу України відповідно до якої, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено у статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 129 Конституції України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Як зазначено у статті 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 9 945,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним усним договором поставки.

- Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне здійснення відповідачем своєчасної поставки дизельного палива і бензину або повернення позивачу попередньої оплати у розмірі 9 945,00 грн. відповідачем господарському суду не надано.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою перед позивачем, що підтверджує акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.12.2016 по 11.01.2017, який був підписаний з боку відповідача та скріплений печаткою підприємства без будь-яких претензій та зауважень.

На підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 407,71 грн. і 3% річних у розмірі 101,36 грн.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Господарський суд звертає увагу, що в пункті 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1837/15 від 20.10.2015 "Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено про те, що ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. За своєю суттю обов'язок продавця щодо повернення покупцю суми попередньої оплати за непоставлений товар не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, оскільки він виникає з порушення строків поставки товару за договором, а не з прострочення грошових зобовязань сторін.

Таким чином, з урахуванням того, що повернення суми попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням, вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у розмірі 407,71 грн. та 3% річних у розмірі 101,36 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Дніпропетровського апеляційного суду від 09.06.2016 у справі № 904/10727/15 та в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2011.

У відповідності до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (пункт 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України).

На підставі вищезазначених норм чинного законодавства України позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару на суму 1 233,18 грн. за період з 20.02.2017 по 23.06.2017, розрахунок якої перевірений судом і визнаний таким, що зроблений невірно з таких підстав.

При здійсненні нарахування пені за період з 20.02.2017 по 23.06.2017 позивачем не враховано приписи статті 253 Цивільного кодексу України, які визначають, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як зазначалось вище, претензія щодо повернення попередньої плати № 64-20/207 від 08.02.2017 отримана відповідачем 13.02.2017, отже першим днем визначеного в частині 2 статті 530 Цивільного кодексу України семиденного строку для виконання обовязку боржником є 14.02.2017, останнім днем 20.02.2017. Отже прострочення виконання зобовязання починається з 21.02.2017.

Після перерахунку, проведеного господарським судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України, пеня за період з 21.02.2017 по 23.06.2017 (123 дні прострочення) складає 1 223,24 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 1 223,24 грн.

При цьому господарський суд зауважує, що зобов'язання продавця повернути покупцю попередню оплату за непоставлений товар має не грошовий характер, відповідно до спірних правовідносин не застосовуються приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" про обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.12.2015 у справі № 908/2605/15-г.

Крім того, на підставі пункту 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 696,15 грн., розрахунок якого перевірений судом і визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 253, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179, 181, 193, 218, 230, 231, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 48-49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ПЛЮС" (49051, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40-А, код ЄДРПОУ 39726851) на користь Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вулиця Горького, будинок 2, код ЄДРПОУ 14309787) суму попередньої оплати у розмірі 9 945,00 грн. (девять тисяч девятсот сорок пять гривень 00 коп.), пеню у розмірі 1 223,24 грн. (одна тисяча двісті двадцять три гривні 24 коп.), штраф у розмірі 696,15 грн. (шістсот девяносто шість гривень 15 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 532,95 грн. (одна тисяча пятсот тридцять дві гривні 95 коп).

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 08.08.2017

Суддя ОСОБА_3