Постанова № 68159909, 01.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 року Справа № 916/3870/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Струкова К.О. - за довір. від 05.01.17 відповідача Бута І.О. - за довір. від 10.01.16 третьої особи не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на постановувід 18.04.2017 Одеського апеляційного господарського суду у справі№916/3870/15 господарського суду Одеської області за позовомДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Євро Сервіс" Одеська міська радапростягнення 835697,52 грн. ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ДП "Одеський морський торговельний порт" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Євро Сервіс" про стягнення 835697,52 грн. збитків на підставі статей 11, 15, 22, 319, 322, 509, 525, 530, 610, 611, 612, 1166 Цивільного кодексу України, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14, статей 269, 270, 286, 287 Податкового кодексу України, статей 193, 222, 225 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що ним згідно з договором на право тимчасового користування землею №КД-145 від 23.12.1999 р. за період з 2012 по 2014 роки було сплачено орендну плату за земельну ділянку, площею 12941 кв.м, у м. Одеса на вул. Дача Ковалевського, 16. Втім, фактичне користування частиною вказаної земельної ділянки, а саме: земельною ділянкою, площею 0,3777 га, розташованою під нежитловими будівлями під літ. "А" та під літ. "Б", загальною площею - 198,8 кв.м, за яку позивач сплачує плату за землю у вигляді орендної плати, здійснює відповідач. Такі понесені портом витрати, на думку позивача, за своєю правовою природою є збитками, оскільки позивач несе витрати у формі плати за землю, якою, фактично, користується інший суб'єкт господарювання.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка у його користуванні не перебувала, він не мав доступу до неї, та шкоди позивачу не завдав.

Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2016 р. (суддя Нікіфорчук М.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2016 р. (судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Лисенко В.А.), у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016 р. (судді: Божок В.С., Полянський А.Г., Коробенко Г.П.) рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2016 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.04.2016 р. у цій справі було скасовано, а справу передано на розгляд господарському суду Одеської області у зв'язку з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Після нового розгляду справи, рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2016 р. (суддя Щавинська Ю.М.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

За апеляційною скаргою ДП "Одеський морський торговельний порт" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Ярош А.І., Гладишева Т.Я., Головей В.М.), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2016 р. постановою від 18.04.2017 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ДП "Одеський морський торговельний порт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2016 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 р., посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 83, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник не погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення спірних збитків та посилається на те, що судами неповно встановлені обставини справи та не надано оцінки зібраним у справі доказам.

Зокрема, він вказує на те, що суди не надали оцінки неправомірним діям відповідача в частині умисного неоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку з метою ухилення від сплати земельного податку та перекладання такого обов'язку на державне підприємство, що потягло за собою понесення позивачем збитків у заявленій до стягнення сумі.

Скаржник наголошує на наявності складу цивільного правопорушення в діях відповідача, доведеності та обґрунтованість розміру спірних збитків.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У письмових поясненнях відповідач наголошував на необґрунтованості вимог касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні в режимі відеоконференції представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.04.1999 р. №357 було надано ДП "Одеський морський торговельний порт" земельну ділянку по вул. Дача Ковалевського, 16, загальною площею 1,4572 га, для експлуатації дитячого оздоровчого табору "Юний моряк" (код УКЦВЗ - 1.12.5. - землі охорони здоров'я і соціальних послуг).

В подальшому, 23.12.1999 р. Одеською міською радою та ДП "Одеський морський торговельний порт" був укладений договір на право тимчасового користування землею №КД-145, за умовами якого Одеська міська рада на підставі статей 3, 10 Земельного кодексу України надала, а землекористувач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 14 572 кв. м по вул. Дача Ковалевського, 16.

Згідно з пунктом 1.2 договору земельна ділянка загальною площею 14 572 кв. м, в тому числі: земельна ділянка площею 12 941 кв. м по вул. Дача Ковалевського, 16, надається у тимчасове довгострокове користування, строком до 25 років для експлуатації дитячого оздоровчого табору "Юний моряк"; земельна ділянка площею 1 631 кв. м надається в тимчасове короткострокове користування строком до 3 років, але не пізніше початку розвитку реконструкції транспортних магістралей по вул. Дача Ковалевського (загальною площею 1 385 кв. м) і по вул. Довга (площею 246 кв. м) для експлуатації дитячого оздоровчого табору "Юний моряк".

05.12.2007 р. Дошкільним навчальним закладом - спеціалізованою загальноосвітньою школою I-III ступенів "ХАБАД" та Одеською міською радою був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна №363, відповідно до якого "Дошкільний навчальний заклад спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів "ХАБАД" придбала нежитлові будівлі по вулиці Дача Ковалевського, 16, в м. Одесі, загальною площею 198,8 кв.м, які розташовані на земельній ділянці 0,3777 га.

05.07.2012 р. Одеський приватний навчально-виховний комплекс "Дошкільний навчальний заклад спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів "ХАБАД" та ТОВ "Євро Сервіс" (відповідач) уклали договір купівлі-продажу №406, відповідно до якого ТОВ "Євро Сервіс" придбало та прийняло у власність нежитлові будівлі по вулиці Дача Ковалевського, 16, в місті Одесі, загальною площею 198,8 кв. м. Вказаний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень був зареєстрований 01.07.2015 р.

Господарські суди попередніх інстанцій також встановили, що нежитлові будівлі, які є предметом названого договору купівлі-продажу та належать ТОВ "Євро Сервіс" на праві власності, розташовані на земельній ділянці, яка входить до складу земельної ділянки, наданої в користування ДП "Одеський морський торговельний порт" за договором на право тимчасового користування землею №КД-145 від 23.12.1999 р. та за яку порт сплачує плату.

У зв'язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою, площею 0,3777 га під вказаними будівлями здійснюється відповідачем, а плата за неї вноситься позивачем, останній звертався до відповідача з пропозицією укласти договори компенсації плати за землю за 2012, 2013, 2014 роки та надсилав примірники таких договорів.

Втім, ці договори відповідачем підписані не були, плата за землю позивачу не компенсована, що і стало підставою для звернення позивача із позовом у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога ДП "Одеський морський торговельний порт" про стягнення з ТОВ "Євро Сервіс" 835697,52 грн. збитків, як витрат понесених позивачем у вигляді плати за землю, на якій розташоване нерухоме майно відповідача та фактичне користування якою здійснює відповідач.

Як вже зазначалося, за договором купівлі-продажу від 05.07.2012 р. відповідач придбав у продавця нежитлові будівлі по вулиці Дача Ковалевського, 16, в місті Одесі, загальною площею 198,8 кв. м, які розташовані на земельній ділянці, площею 0,3777 га, кадастровий номер 5110136900:41:019:0015.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду викладено у статті 120 Земельного кодексу України 2001 року. Правила визначення належності земельної ділянки у разі відчуження розташованих на ній будинків, будівель або споруд з часу прийняття Земельного кодексу України змінювалися неодноразово.

Зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 року № 1702-VI було внесені зміни до Земельного кодексу України, серед іншого, викладено статтю 120 Земельного кодексу України в новій редакції (яка набрала чинності з 01.01.2010 р.)

Згідно з частиною першою, другою статті 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час придбання позивачем нерухомості, розташованої на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні приписи закріплені і у статті 377 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції), згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У розумінні наведених приписів законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.

Водночас за приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Проте вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій не врахували наведених приписів законодавства, не дали відповідної правової оцінки зазначеним вище обставинам, не дослідили правовий механізм набуття відповідного права на земельну ділянку, не встановили момент переходу права на землю у даних спірних правовідносинах, не з'ясували правовий статус осіб щодо відчуження та набуття права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, як і не встановлювали на яких умовах, в якому обсязі і на яких підставах спірна земельна ділянка належала попередньому землекористувачу (продавцю нерухомого майна), що має значення для правильного вирішення даного спору.

Як вже зазначалося, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача збитків, як витрат понесених позивачем у вигляді плати за землю, на якій розташоване нерухоме майно відповідача та фактичне користування якою здійснював відповідач.

Відшкодування збитків є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відшкодування заподіяних збитків.

Водночас, відповідно до статті 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За приписами статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. №284, відшкодуванню підлягають, окрім іншого, збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Крім того, за приписами статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій обмежились лише посиланням на відсутність обов'язку у відповідача сплачувати будь-які кошти саме на користь позивача, проте при цьому суди помилково не врахували наведених положень законодавства, не дослідили та не надали оцінки правовій природі спірних коштів, відповідні обставини та підстави виникнення спірної суми суди не встановлювали.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, для правильного вирішення даного спору, судам необхідно врахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з встановленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до господарського суду Одеської області, а касаційна скарга задовольняється.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 р. у справі № 916/3870/15 та рішення господарського суду Одеської області від 31.10.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу задовольнити.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач