Рішення № 68155937, 01.08.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/27155/16-ц

Провадження № 2/127/1161/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 серпня 2017 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі Бедрак М.М.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,0997 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розміщена на території Котюжанської сільської ради Мурованокуриловецького району Вінницької області. Дана земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

1 січня 2006 року між позивачем та ТОВ «Богатир» було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Однак, за рішенням Мурованокуриловецького районного суду від 14.06.2016 року даний договір був визнаний недійсним.

Тому, з метою отримання доходу від використання власної земельної ділянки позивач в 2016 році вирішив засіяти на ній соняшник та отримати його урожай, який потім реалізувати. В зв'язку з цим, ним було укладено:

- договір про послуги (виконання робіт по дискуванню, культивації, боронуванню, внесення мінеральних добрив, сівбі, коткуванню, захисту рослин, збору урожаю);

- договір позики на отримання матеріальних цінностей для обробітку земельної ділянки та посіву соняшнику на суму 13 880 грн.

Вказані роботи по обробітку землі були проведенні з метою підготовки землі під посів соняшника, який позивач планував провести у квітні 2016 року. Проте, безпосередньо перед засіванням земельної ділянки 10 квітня 2016 року ОСОБА_3 виявив, що ТОВ «Богатир» вже засіяв його земельну ділянку. З приводу даних дій, позивач звернувся до поліції. Таким чином, незаконними діями відповідача було завдано збитків позивачу, оскільки він мав змогу засіяти власну земельну ділянку та отримати прибуток від його реалізації. Упущена вигода позивачем оцінена в 71 562,20 грн. З огляду на вищевказане, ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» на його користь 71 562,20 грн. в рахунок відшкодування завданих збитків у вигляді упущеної вигоди.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, надав письмові заперечення та пояснив, що позивачем не надано допустимого доказу розміру спричинених йому збитків. Дійсно відповідач тривалий час користувався і обробляв належну позивачеві земельну ділянку на підставі договору оренди, який рішенням суду було визнано недійсним. Протягом користування земельною ділянкою позивачу нараховувалася орендна плолата, яку останній отримував. Оскільки саме орендну плату мав отримувати позивач і відповідач її нараховував, можна було б вважати її упущеною вигодою в договірних правовідносинах, проте орендну плату ОСОБА_3 отримував. Таким чином, позивач не розцінює нараховану відповідачем орендну плату в якості неотриманих ним доходів, вимог про її стягнення за рішенням суду не заявляє, тому відсутні підстави для висновку про порушення його прав як орендодавця, так і для оцінки орендної плати як упущеної вигоди та стягнення її в якості збитків. Також позивачем не вказано в чому саме полягає порушення відповідачем його прав. Просила відхилити вимоги ОСОБА_3 та залишити позовну заяву без задоволення.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права.

Згідно із ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_3, виданого на підставі рішення Мурованокуриловецької районної державної адміністрації від 15.10.2002 року № 255, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,0997 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Котюжанівської сільської ради (а.с. 7). Дана обставина також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 8).

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Богатир», позивач надав останньому в строкове платне користування земельну ділянку № НОМЕР_4, загальною площею 3,0997 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території с. Котюжани Мурованокуриловецького району Вінницької області (а.с. 9). Зі змісту даного договору вбачається, що він укладався строком на 10 років. Строк закінчення - 31 грудня 2015 року. При закінченні терміну дії даного договору, при відсутності заперечень з боку сторін, договір автоматично продовжується на такий же термін.

До моменту закінчення договору позивачем на адресу відповідача та голови Котюжанівської сільської ради було надіслано 02.10.2015 року повідомлення про не бажання продовжувати та переукладати даний договір (а.с. 10).

З відповіді ТОВ «Богатир» від 20.10.2015 року, адресованої позивачу, встановлено, що договір оренди був зареєстрований у Мурованокуриловецькому відділі Вінницької регіональної філії «Центра державного земельного кадастру» 27.03.2007 року, тому 27.03.2017 рік є датою закінчення договору (а.с. 11).

Судом встановлено, що рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14 червня 2016 року по справі № 139/228/16-ц визнано недійсним договір оренди землі між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богатир», що зареєстрований Мурованокуриловецьким відділом Вінницької регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040783300101 від 27.03.2007 року. Також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» на користь ОСОБА_3 551 гривню 20 копійок судового збору (а.с. 23-24).

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, зі змісту даного рішення суду вбачається, що договір оренди землі між сторонами було визнано недійсним, в результаті цього позивач вирішив обробляти свою земельну ділянку самостійно.

Так, 4 лютого 2016 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про надання послуг № 2-О/16, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_5 зобов'язався надати позивачу з використанням власної техніки наступні послуги: дискування, культивація, боронування, внесення мінеральних добрив, сівби, коткування, захист рослин, збір урожаю. Дані послуги мали здійснюватися на спірній земельній ділянці, що перебуває у власності позивача (а.с. 14-15).

Матеріалами справи встановлено, що ФОП ОСОБА_5 було надано лише частину послуг, а саме: дискування (2480,00 грн.), культивація (1860,00 грн.), внесення мінеральних добрив (930,00 грн.), боронування (1240,00 грн.) (а.с. 17-20). Решта послуг надана не була через засіяння земельної ділянки відповідачем.

11 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до начальника Могилів-Подільського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області та прокуратури Могилів-подільської місцевої прокуратури з заявою про самовільне засіяння його ділянки 10 квітня 2016 року відповідачем та відкрити кримінальне провадження (а.с. 21). Проте йому було відмовлено (а.с. 22, 39-40).

Слід зазначити, що 26 березня 2016 року між приватним підприємством «Влад» та ОСОБА_3 було укладено договір позики матеріальних цінностей (а.с. 12). Відповідно до змісту даного договору, ПП «Влад» передало у власність позивачу на один рік наступні матеріальні цінності:

-насіння соняшнику НК КОНДІ на суму 6400,00 грн.;

-доброво азотно-фосфорно-калійне Діамофоска 10:26:26 на суму 3630,00 грн.;

-аміачна селітра на суму 3850,00 грн. Загальна сума становить 13 880,00 грн.

Факт передачі даних матеріальних цінностей підтверджується актом про приймання-передачу від 26.03.2016 року (а.с. 13). Таким чином, позивач взяв на себе зобов'язання повернути дану позику у тій самій формі та кількості, та з тим самим переліком матеріальних цінностей.

Таким чином позивач довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Суд звертає увагу, що представником відповідача не заперечується факт засіяння ним земельної ділянка, яка є власністю позивача. Він лише не погоджується з відшкодуванням суми упущеної вигоди.

Суд не приймавє до уваги надані представником відповідача відомості про оплату орендної плати за землю в 2009-2015 роках, оскільки вони не стосуються предмету спору. Позивачем не оспорюється факт отримання орендної плати та її розмір.

Свідкок ОСОБА_6, брат позивача, допитаний в судовому засіданні, пояснив, що в зв'язку з закінченням договору оредни земельної ділянки, ОСОБА_3 в 2016 році сам вирішив обробляти власну землю, а зібраний урожай планував продати. В позивача є власний трактор. Зі слів позивача, йому стало відомо, що спірна ділянка в 2016 році була засіяна відповідачем, який згодом і зібрав врожай.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_3 хотів сам займатися власною земельною ділянкою. Він чув, що ТОВ «Богатир» засіяв земельну ділянку позивача, хоча останній сам мав намір це зробити. Він бачив, що був посіяний соняшник та врожай збирав комбайн відповідача в першій половині вересня. Зі слів позивача, йому відомо, що останній винаймав трактор та співпрацював із ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що між ним та позивачем існувала домовленість про надання послуг з засівання соняшника. 10 квітня 2016 року він приїхав на спірну земельну ділянку для засіяння, однак побачив що вона вже засіюється ТОВ «Богатир», оскільки він знає трактористів та техніку відповідача. Про збір даного врожаю йому нічого не відомо. Додав, що позивач хотів вирощений урожай продати.

Згідно із статтею 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України також визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається зі ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З ч.ч. 3, 4 ст. 623 ЦК України вбачається, що збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до п.п. 7, 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК). У випадках самовільногозайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, що її заподіяли.

Також п. 16 вищевказаної постанови визначено, що при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення.

Отже, матеріалами справи встановлено, що позивачем було вчинено дії щодо одержання врожаю з метою подальшого його реалізації, а саме: підготовлено грунт для посіву, внесено мінеральні добрива, закуплено насіння соняшнику. Проте, в супереч дій позивача, відповідач здійснив самовільне засіяння його земельної ділянки, в результаті чого ОСОБА_3 був позбавлений можливості отримати дохід від свого врожаю, тобто йому завдані збитки у вигляді упущеної вигоди.

Щодо визначення розміру упущеної вигоди, позивачем було надано наступні документи.

Так, згідно довідки управління агропромислового розвитку Мурованокуриловецької районної державної адміністрації від 07.12.2016 року, згідно статистичних даних сг «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду», середня урожайність соняшнику по Мурованокуриловецькому району у 2016 році становить 27,2 ц/га (а.с. 25).

Як вбачається з відповіді Головногоуправління статистики у Вінницькій області від 15.12.2016 року (а.с. 26), середня реалізаційна ціна соняшника, яка склала 8487,8 грн. за тонну за січень-жовтень 2016 року та середню урожайність соняшника - 29,5 ц. з 1 га на 1 листопада 2016 року в сільськогосподарських підприємствах Мурованокуриловецького району Вінницької області.

На підставі вищевказаних даних позивачем було проведено розрахунок упущеної вигоди, яка становить 71 562,20 грн. (2,72 тон *3,0997га*8487,80 грн. = 71 562,20 грн.). З даним розрахунок суд погоджується так, як він є вірним та відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема виконаний відповідно п. 16 вищевказаного Пленуму.

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ № 284 від 19 квітня 1993 року, з огляду на наступне.

Так, п. 1 даного Порядку визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Таким чином, даний порядок до спірних правовідносин не застосовується через те, що матеріальна шкода завдана позивачу не у зв'язку з зайняття ділянки чи вилученням її, а -неправомірними діями відповідача.

Жодного доказу щодо спростування нанесення відповідачем збитків позивачу, ТОВ «Богатир» суду не надано. Ним лише піддається критиці виконаний позивачем розрахунок упущеної вигоди. Крім того, представник відповідача не заперечує факт зайняття ТОВ «Богатир» земельної ділянки позивача.

Статтею 58 ЦПК України, встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Тому суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_3 до ТОВ «Богатир» про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 715,63 грн. судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 22, 623, 1166, 1192 ЦК України, ст. 90 ЗК України, п.п. 7, 12, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди - задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» (21008, м. Вінниця, вул. Пирогова, 346 А, код ЄДРПОУ 31983680) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) 71562 грн. (сімдесят одну тисячу п'ятсот шістдесят дві гривні) 20 коп. в рахунок відшкодування завданих збитків у вигляді упущеної вигоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богатир» (21008, м. Вінниця, вул. Пирогова, 346 А, код ЄДРПОУ 31983680) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) судові витрати в сумі 715 грн. (сімсот п'ятнадцять гривень) 63 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні під час проголошення рішення - протягом десяти днів з дня його отримання.

Суддя О.О. Жмудь