Постанова № 68149083, 27.06.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2017 року № 826/17460/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., за розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"доНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послугпровизнання протиправним та скасування розпорядження №2652 На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі - Відповідач), в якому просить: визнати незаконним та скасувати Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.10.2016 року №2652.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що в діях Товариства відсутні порушення законодавства про фінансові послуги, зокрема пункту 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підстави для застосування заходів впливу передбачених спірним Розпорядженням відсутні, а тому оскаржуване розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню. Крім того, Позивач звертає увагу, що справу про правопорушення законодавства на ринку фінансових послуг не можливо було розглядати до вирішення пов'язаної з нею справи, що перебуває в проваджені суду та є підставою для зупинення розгляду за Скаргою.

Під час розгляду справи представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив Суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник Відповідача проти позову заперечив, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що до Нацкомфінпослуг надійшло звернення ОСОБА_1 вх. № К-3602 від 02.09.2016 щодо невиконання ПАТ "Київський страховий дім" (надалі - Товариство) зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та порушення вимог законодавства про фінансові послуги.

З метою належного розгляду питання, порушеного у зверненні ОСОБА_1, Нацкомфінпослуг 07.09.2016 р. надіслано вимогу щодо отримання від Товариства інформації та документів за вих. №5811/13-8.

Товариством на вимогу Нацкомфінпослуг листом від 16.09.2016 № 1445 (вх. № 7571/ск від 19.09.2016) надано пояснення та пакет документів.

За результатами перевірки складено акт про правопорушення вчинені Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" на ринку фінансових послуг від 03.10.2016 р. №653/13-14/13/6, в якому встановлено порушення абзаців першого - третього пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо невиконання страховиком зобов'язання протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідач зазначає, що Товариством на вимогу Нацкомфінпослуг не надано інформації, що підтверджує неправомірність володіння ОСОБА_2 забезпеченим ТЗ в момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилася 13.03.2014.

Дослідивши подані Товариством документи Відповідач прийшов до висновку, що Товариством невмотивовано відмовлено у здійсненні страхового відшкодування, що в свою чергу свідчить про порушення вимоги законодавства у сфері фінансових послуг, а саме: абзаців першого - третього пункту 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідачем 20.10.2016 р. прийнято Розпорядження №2652, яким застосовано до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" заходи впливу.

Позивач не погоджується з спірним рішенням, вважаючи його безпідставним, звернувся до суду з відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлені Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

У відповідності до статті 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Згідно з пункту першого частини першої статті 40 України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу, як зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" (Страховик), з однієї сторони, та ОСОБА_3 (Страхувальник), з іншої сторони, укладено (договір) Поліс №АС/4250378 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів від 02.06.2013 р. до 04.06.2014 р.

Відповідно до Договору забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ЗАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - забезпечений ТЗ).

Так, 13.03.2014 р. о 14 год. 50 хв. за участю забезпеченого ТЗ під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу Opel, держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1, відбулася дорожньо-транспортна пригода у м. Києві по вул. Жмаченка.

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 01.07.2014 р. дорожньо-транспортна пригода трапилася внаслідок порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху.

Так, 17.03.2014 р. з повідомленням про подію, що може бути визнана страховою, звернувся водій транспортного засобу ЗАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2.

В подальшому 16.07.2014 р. до Страховика із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся ОСОБА_1 водій транспортного засобу Opel, держаний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Листом від 26.09.2014 р. № 947 Страховик відмовив ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що станом на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилася 13.03.2016 р., ОСОБА_2 керував забезпеченим ТЗ без посвідчення водія, що свідчить про те, що він керував забезпеченим ТЗ без законних на те підстав, тобто неправомірно.

З матеріалів справи вбачається, що до Нацкомфінпослуг надійшло звернення ОСОБА_1 вх. № К-3602 від 02.09.2016 р. щодо невиконання ПАТ "Київський страховий дім" (надалі - Товариство) зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортник засобів та порушення вимог законодавства про фінансові послуги.

У зверненні ОСОБА_1 повідомив, що Листом від 26.09.2014 р. № 947 Товариство відмовило ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що станом на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилася 13.03.2016 р., ОСОБА_2 керував забезпеченим ТЗ без посвідчення водія, що свідчить про те, що він керував забезпеченим ТЗ без законних на те підстав, тобто неправомірно.

З метою належного розгляду питання, порушеного у зверненні ОСОБА_1, Нацкомфінпослуг 07.09.2016 р. надіслано вимогу щодо отримання від Товариства інформації та документів за вих. №5811/13-8.

Товариством на вимогу Нацкомфінпослуг листом від 16.09.2016 № 1445 (вх. № 7571/ск від 19.09.2016) надано пояснення та пакет документів: Копія листа ОСОБА_1 про відмову, вих. N947 від 26.09.2014р.; Копія відповіді Державтоінспекції від 06.10.2014 p.; Копія довідки № 9361142 про ДТП; Копія постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 01.07.2014 p.; Копія запитів до Дніпровського ДАІ м. Києва, вих. № 256 від 17.03.2014р. та вих.№ 946 від 26.09.2014р.; Копія Заяви на виплату ОСОБА_1 від 16.07.2014р.; Копія повідомлення ОСОБА_4 про подію, що може бути визнана страховою з додатками; Копія повідомлення ОСОБА_2 про подію, що може бути визнана страховою з додатками; Копія Повістки про виклик до суду від Шевченківського районного суду м. Києва.

Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затверджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 20.11.2012 N 2319, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 р. за N 2112/22424 (надалі - Положення №2319), розроблене з метою встановлення порядку та умов застосування заходів впливу за порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - заходи впливу), та забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг. Це Положення визначає порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - справи про правопорушення), механізм прийняття рішень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про застосування заходів впливу та їх оскарження.

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Положення №2319 Нацкомфінпослуг як колегіальний орган або уповноважені особи Нацкомфінпослуг обирають і застосовують заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та застосування таких заходів.

Дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися в: матеріалах, отриманих за результатами перевірок, проведених Нацкомфінпослуг; звітності, що подається до Нацкомфінпослуг; повідомленнях, отриманих від органів державної влади; повідомленнях, отриманих від міжнародних організацій, іноземних органів державної влади, неурядових організацій іноземних держав; зверненнях громадян; повідомленнях, отриманих від юридичних осіб; повідомленнях, опублікованих у засобах масової інформації; матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації.

Згідно із пунктом 1.6 розділу І розділу І Положення №2319 Нацкомфінпослуг, уповноважені та посадові особи Нацкомфінпослуг в межах своїх повноважень зобов'язані в кожному випадку виявлення порушення законодавства про фінансові послуги вжити всіх необхідних заходів для документального закріплення факту такого порушення, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи про правопорушення, а також своєчасно прийняти рішення за справою про правопорушення та застосувати передбачені законодавством заходи впливу.

Відповідно до пункту 1.8 розділу І розділу І Положення №2319 розгляд справ про правопорушення здійснюється виключно Нацкомфінпослуг або уповноваженими особами Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень.

Згідно із підпунктом 1 пункту 2.1 розділу ІІ Положення №2319 Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу, як зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення.

Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Положення №2319 розгляд справ про правопорушення та застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 9 пункту 2.1 розділу II цього Положення, належить до повноважень Нацкомфінпослуг як колегіального органу.

Відповідно до пункту 1.7 розділу І розділу І Положення №2319 рішення у справі про правопорушення повинно бути законним та обґрунтованим. Рішення повинно ґрунтуватися лише на тих доказах, які були досліджені під час розгляду справи про правопорушення. Доказами в справі про правопорушення є будь-які фактичні дані, отримані в установленому законом порядку, що свідчать про наявність чи відсутність порушення законодавства про фінансові послуги, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із пунктом 4.12 розділу IV Положення №2319 Уповноважена особа Нацкомфінпослуг при підготовці справи про правопорушення, за яке передбачено застосування заходу впливу, визначеного підпунктом 3 пункту 2.1 розділу II цього Положення, до розгляду повинна: з'ясувати, чи належить до її компетенції розгляд справи про правопорушення; з'ясувати, чи належить до її компетенції застосування відповідного заходу впливу; перевірити, чи дотримані вимоги законодавства при складанні акта про правопорушення; з'ясувати, чи є в наявності додатки, зазначені в акті про правопорушення; з'ясувати, чи застосовувалися раніше до особи заходи впливу за таким самим фактом; перевірити наявність обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність особи; визначити необхідність залучення до розгляду справи про правопорушення фахівців, експертів із питань ринку фінансових послуг, фахівців саморегулівних організацій та інших осіб; перевірити своєчасність повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до пункту 4.5 розділу IV Положення №2319 Нацкомфінпослуг як колегіальний орган приймає рішення про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 9 пункту 2.1 розділу II цього Положення, протягом 60 календарних днів з дня порушення провадження у справі про правопорушення.

Отже, обов'язковою передумовою для застосування Відповідачем заходу впливу є встановлення правопорушення у сфері фінансових послуг.

За результатами перевірки складено акт про правопорушення вчинені Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" на ринку фінансових послуг від 03.10.2016 р. №653/13-14/13/6, в якому встановлено порушення абзаців першого - третього пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо невиконання страховиком зобов'язання протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Позивач, надаючи пояснення Відповідачу зазначив, що за результатами розгляду наданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та зібраних страховиком документів, Страховик в ході перевірки встановив, що ОСОБА_2 - водій транспортного засобу ЗАЗ 110217, номерний знак НОМЕР_1 керував даним транспортним засобом без посвідчення водія.

Крім того, Позивач зазначав, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом будучи особою, яка взагалі не мала права на керування транспортними засобами.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно з п. 1.4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Підпунктами "а", "б" п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року N1306 (надалі - Правила N1306), визначено, що Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон).

Відповідно до п. 2.2 Правил N1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Позивач звертав увагу, як скаржника так і Відповідача надаючи пояснення, що Довідка ДАІ не містила відомостей про посвідчення водія ОСОБА_2 та листом управління ДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 06.10.2015 р. вих. № 10/21/48вх., яким підтверджено, що згідно даних автоматизованої інформаційно-пошукової системи УДАІ ГУМВС України в м. Києві та НАІС ДДАІ МВС України громадянин ОСОБА_2 02.05.1984 року не отримував посвідчення водія.

З аналізу вищезазначених норм права та отриманої інформації та вищезазначених документів Позивач прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не мав посвідчення водія, крім того і не міг його мати оскільки не отримував його, а тому в розумінні п. 1.4. ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідальність ОСОБА_2 не застрахована, оскільки експлуатація, як і володіння транспортного засобу здійснювалось не правомірно, з порушенням закону, зокрема Закону України «Про дорожній рух» та Правил дорожнього руху.

Прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком та порядок його виплати встановлено статтею 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У відповідності до п. 36.1, ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Листом від 26.09.2014 р. № 947 Страхувальник (Позивач) відмовив ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що станом на момент настання події, що має ознаки страхового випадку, яка трапилася 13.03.2016 р., ОСОБА_2 керував забезпеченим ТЗ без посвідчення водія, що свідчить про те, що він керував забезпеченим ТЗ без законних на те підстав, тобто неправомірно.

Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку (п. 36.7 ст. 36 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, що у липні 2015 р. ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням Страховика (від 26.09.2014 р. № 947), подав позов до Шевченківського районного суду м. Києва.

Суд звертає увагу, що в Скарзі ОСОБА_1 вх. № К-3602 від 02.09.2016 р., яка подана до Відповідача так і в поясненнях Страховика за вих. №1445 від 16.09.2015 р. повідомлялося Відповідача про те, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває справа №761/20928/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП.

В матеріалах справи міститься клопотання Позивача вих. №1676 від 19.10.2016 р. (зареєстроване Нацкомфінпослуг 20.10.2016 о 09:11 год.) про зупинення провадження у справі про порушення законодавства на ринку фінансових послуг Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" за актом від 03.10.2016 р. №653/13-14/13/6.

Відповідно до пункту 4.20 розділу IV Положення №2319, провадження у справі про правопорушення може бути зупинено, якщо: справу про правопорушення неможливо розглянути до вирішення пов'язаної з нею справи, що розглядається в суді, - до набрання рішенням суду в такій справі законної сили; призначається або проводиться експертиза (на час проведення експертизи); необхідно отримати додаткові докази у справі про правопорушення. Час зупинення розгляду справи про правопорушення не зараховується до строку розгляду цієї справи про правопорушення.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що в даному випадку Відповідачем було проігноровано клопотання та повідомлення учасників про наявність в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва справа №761/20928/15-ц, яка за своєю суттю вплине на прийняте Відповідачем рішення про застосування відповідних заходів впливу до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім».

Крім цього, відповідно до пункту 4.4 розділу IV Положення №2319 справу про правопорушення не може бути порушено, а наявна в провадженні справа про правопорушення підлягає закриттю в разі: якщо вирішення справи про правопорушення не належить до компетенції Нацкомфінпослуг.

Отже, враховуючи, що спір за позовом громадянки ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та стягнення страхового відшкодування вирішується у судовому порядку та враховуючи відсутність компетенції Відповідача, у даному випадку, Суд дійшов висновку, що розпорядження відповідача від 20.10.2016 року №2652 є протиправним та прийнято Відповідачем передчасно.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що Розпорядження Нацкомфінпослуг від 20.10.2016 року №2652 є неправомірним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного розпорядження з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПрАТ «СК «Форте Лайф» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 20.10.2016 року №2652.

3. Стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг за рахунок державних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (код ЄДРПОУ 25201716) судові витрати в сумі 1378,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук