Постанова № 681482, 23.03.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 215

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.03.2007

Справа №2-22/19105-2006А

За позовом - ТОВ “Міндальна роща”( м.Алушта, вул.В.Хромих, 21-А)

Довідповідача -ДПІ у м. Алушта ( м.Алушта, вул.Леніна, 22-а)

Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Суддя Яковлєв С.В.

За участю секретаря Дулімової В.І.

Представники:

Від позивача – Стиранко І.Є. – пред-к.дов. від 21.10.2006 р.

Від відповідача – Басикало Т.А. – пред-к, дов. від 06.10.2006 р.

Сутність спору: ТОВ “Міндальна роща”( далі позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкове повідомлення рішення ДПІ у м.Алушта (далі відповідач) від 22.11.2006 р. № 0006612301/0, яким донараховано податок на прибуток підприємств у розмірі 1017161 грн. і нараховано штрафні санкції у розмірі 1017161 грн., податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.11.2006 р. № 0006622301/0, яким донараховано податок на додану вартість у розмірі 41310 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 20655 грн., нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.11.2006 р. № 0006642301/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 57495 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1045 грн., податкове повідомлення-рішення відповідача №0001701701/0 , яким донараховано податок з доходів фізичних осіб(найманих працівників) у розмірі 15883,89 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 31767,78 грн. Вимоги мотивовані тим, що працівники відповідача під час проведення перевірки склали 09.11.2006 р. акт перевірки, в якому зробили помилкові висновки про порушення позивачем Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , “Про податок на додану вартість”. Позивач вважає, що висновки відповідача, викладені у зазначеному акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам справи.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позов ( вих.№ 3882/9/10 від 20.12.2006 р.) , в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що під час проведення перевірки позивача було встановлено необгрунтоване віднесення до валових витрат расходів, що призвело до заниження ним податку на прибуток, невірно визначені зобов’язання з податку на додану вартість.

Під час слухання справи представник відповідача наполягав на відсутністі підстав для задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд

встановив

Позивач зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 14.11.2001 р.

На підставі направлень № 699/23 від 29.09.2006 р. та № 738/23 від 26.10.2006 р. працівники відповідача провели виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.06.2006р. За результатами вказаної перевірки 09.11.2006 р. був складений акт № 1735/23/31395454, в якому зроблений висновок про порушення позивачем п.1.31.ст1, п.4.1 ст.4, п.п. 5.4.6. п.5.4. ст.5 , п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 1.4. ст.1, п.п.3.1.1. п. 3.1. ст. 3 , п. 4.1. ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість “, п.1.6, п.1.15 ст. 1, п.п. 3.1.3. п. 3.1. ст.3 , п.п. 4.3.36 п.4.3. ст.4., п.п. 9.12.2. п. 9.12. ст. 9 , п. 17.2., ст.17 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, п.1.15. ст.15, п.п. 4.2.9 “е” п.4.2. ст. 4 п. 7.1. ст. 7 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі вказаного акту відповідач 22.11.2006 р. прийняв податкове повідомлення-рішення № 0006612301/0 , відповідно до якого за порушення позивачем п.1.31 ст.1, п.4.1. ст.4, п.п. 5.4.6. п 5.4. ст. 5, п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” йому визнано суму податкового зобов’язання по податку на прибуток у сумі 2034322 грн., у тому числі 1017161 грн. – за основним платежем, 1017161 грн. – штрафних санкції.

Крім того, на підставі акту перевірки № 1735/23/31395454 відповідачем 22.11.2006р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 001701701/0 , згідно з яким внаслідок встановлення порушення позивачем п.1.15 ст. 1, п.п. 3.1.3. п. 3.1. ст.3 , п.п. 4.3.36 п.4.3. ст.4., п.п. 9.12.2. п. 9.12. ст. 9 , п. 17.2., ст.17 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та керуючись п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” йому нараховано податкове зобов’язання по податку з доходів найманих працівників у сумі 47651,67 грн. , з яких 15883,89 грн. – за основним платежем, 31767,78 грн. – штрафних санкції.

Відповідач 22.11.2006 р. на підставі акту перевірки № 1735/23/31395454 прийняв податкове повідомлення рішення № 0006642301/0 , в якому зафіксовано порушення позивачем п.п. 3.1.1, , п.3.1. ст. 3 та п.п. 4.4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” у зв’язку з чим йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 57495 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1045 грн.

На підставі акту перевірки № 1735/23/31395454 1 відповідачем 22.11.2006 р. прийнято податкове повідомлення-рішення , згідно з яким за порушення позивачем п.1.4,ст.1, п.п. 3.1.1 п.3.1. ст.3 , п.п. 4.1., ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” йому нараховано податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 61965 грн., у тому числі 41310 грн. – за основним платежем, 20655 грн. – штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Ст. 2 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встанавлює, що платниками податку з числа резидентів є суб’єкти господарської діяльності , бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку.

Відповідно до п.3.1 зазначеного закону об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податків та суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу не включаються суми коштів, визначені п.п. 4.2.1-4.2.16 п.4.2. ст. 4 Закону, а також інші надходження , прямо визначені нормами цього Закону.

В. 5.1 ст.5 вказаного закону визначає, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 1.8 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено поняття бюджетного відшкодування , яке є сумою,, яка підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках визначених у законі.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податкове зобов’язання це загальна сума податку , одержана ( нарахована) платнику податку у світному ( податковому0 періоді , визначена згідно з Законом, а податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону. Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті ( перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від’ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди , а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

У акті перевірки № 1735/23/31395454 відповідачем вказано, що внаслідок порушення позивачем порядку ведення податкового обліку ним за період, що перевірявся, занижено валові доходи на суму 7105881, 50 грн.

Відповідач включив до складу валових доходів позивача суму орендних платежів , передбачених договором про оренду цілісного майнового комплексу кліматопавільйону “Морський”, який був укладений між позивачем та ТОВ “Морський”.

Надані позивачем документи свідчать про те, що він 25.07.2005 р. уклав з ТОВ “Морський” договір оренди цілісного майнового комплексу , предметом якого було надання першому у користування майнового комплексу, розташованого за адресою :м.Алушта, вул. Набережна, 8. Сторонами термін дії договору був визначений з 25.07.2005 р. по 30.09.2005 р. Відповідно до п. 5.1. зазначеного договору розмір місячної орендної плати був встановлений у сумі 25000 грн.

Сторони уклали декілька додаткових угод до вказаного договору : від 25.07.2005 р. , в якій було передбачено продовження його дії до 30.05.2006 р.; від 26.07.2005 р. про скасування додаткової угоди від 25.07.2006 р.; від 30.08.2005 р. , в якій підтверджений намір сторін про дію договору до 30.09.2005 р.

Позивачем 20.04.2006 р , був укладений з ТОВ “Морський” договір оренди цілісного майнового комплексу, згідно з умовами якого останній передав в користування позивачу майновий комплекс, розташований за адресою :м.Алушта, вул. Набережна, 8, на термін з 20.04.2006 р. по 30.09.2006 р. Розмір орендної плати був встановлений у розмірі 35000 грн.

У акті перевірки відповідачем зроблений висновок про те, що позивач необгрунтовано зменьшив валові доходи на суму орендної плати .

Вивчивши надані сторонами документи , суд встановив, що відповідно до умов договорів оренди цілісного майнового комплексу від 25.07.2005 р. та 20.04.2006 р. позивач є орендарем та мав нести витрати по сплаті орендної плати ТОВ “Морський”.

За таких обставин, приймаючи до уваги поняття валових витрат, визначене у п.4.1. ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, суд вважає, що відповідач помилково зробив висновок про отримання позивачем будь-якого доходу від оренди вказаного майна.

Крім того, суд також приймає до уваги те, що відповідачем в порядку, передбаченому ст. 71 КАСУ, не надані докази того, що у період часу з 01.10.2005 р. по 30.05.2006 р. позивач використовував для здійснення підприємницької діяльності вказаний цілісний майновий комплекс.

У акті перевірки зафіксовані висновки відповідача про те, що ТОВ “Морський” поніс витрати на утримання цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою :м.Алушта, вул. Набережна, 8, та був орендований позивачем, у сумі 233332, 42 грн. в той час, як відповідно до умов договорів оренди ці витрати прийняв на себе позивач. За таких обставин відповідач, керуючись п.1.23 п.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначив, що у зазначеній сумі позивач отримав безоплатно надані послуги , у зв’язку з чим, він збільшив валові доходи ТОВ “Міндальна роща” за 4 квартал 2005 р. – 1 квартал 2006 р. на вказану вище суму.

Вивчивши надані сторонами матеріали, суд встановив, що позивач здійснював у повному обсязі виконання прийнятих на себе зобов’язань , передбачених договорами оренди, укладеними 25.02.2005 р. та від 20.04.2006 р. з ТОВ “Морський” , підписував укладав з останнім акти виконаних робіт, в яких фіксувались обсяги наданих останнім та отриманих першим послуг, їх загальна вартість. Позивачем також надані податкові накладні на всі отримані по зазначеним договорам послуги. Матеріали справи підтверджують перерахування ним ТОВ “Морський” вартості отриманих послуг.

Матеріали справи свідчать про те, що ТОВ “Морський” є згідно зі ст. 80

Цивільного кодексу України ( далі ЦК України) самостійною юридичною особою , яка зареєстрована Виконкомом Алуштинської міської ради 16.09.97 р. , перебуває на податковому обліку , відповідно до ст. 84 ЦК України на свій страх та ризик займається підприємницькою діяльністю. В силу викладеного суд вважає, що встановлені у договорах оренди 25.02.2005 р. та від 20.04.2006 р. розміри орендної плати та порядок компенсації витрат з експлуатації майна є результатом домовленості між позивачем та ТОВ “Морський” в наслідок досягнення ними згоди з усіх істотних умов договорів.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що вказані договори оренд не визнані недійсними повністю або у будь-який частині, суд, вивчивши обставини справи вважає, що відповідач ,зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що розмір орендної плати, узгоджений сторонами є нижчим, ніж звичайний, вважає, що відповідач необґрунтовано, посилаючись на порушення позивачем п.п.1.23.,1.31, чт. 1 , п.4.1. ст. 4, п.7.4. ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, зафіксував заниження позивачем валових доходів на суму 393451,41 грн.

Надані сторонами документи свідчать про те, що позивач володіє часткою ,яка дорівнює 99%, у статутному фонді ТОВ “Морський” . У період, що перевірявся , позивач здійснив внески до статутного фонду ТОВ “Морський” у безготівковій формі на суму 4338000 грн.

Сторони підтвердили , що позивач веде окремий бухгалтерський облік операцій з будівництва православної церкви у с. Малоріченське та пов’язаних з ним операцій.

За період часу з 01.04.2005 р. по 30.06.2006 р. загальна сума виконаних робіт по будівництву скала 2273648,67 грн. Вказані операції по об’єкту “Будівництво православної церкви у с. Малоріченське” обліковуються по рахунку 155 на загальну суму 2273648,67 грн.

Відповідач у акті перевірки № 1735/23/31395454 визначає, що засновники позивача не приймали рішення про участь в статутному фонді ТОВ “Морський” , він вважає, що ці кошти не використані для власного розвитку підприємства , для отримання прибутку.

Крім того, відповідач у зазначеному акті перевірки відобразив, що у статутних документах , інвестиційному проекті позивача відсутні посилання на будівництво церкви, загальними зборами це будівництво також не затверджено. Він також вважає, що споруду церкви неможна використовувати в комерційних цілях. Зважаючи на наведене , відповідач приходить до висновку, що кошті, направлені в перевіряємий період на формування статутного фонду ТОВ “Морський” в сумі 4338000 грн., та на будівництво церкви в сумі 2273648,67 грн. , отримані позивачем з невстановлених джерел, підпадають під визначення доходу і підлягають включенню до валових доходів на загальних підставах у сумі 6611648,67 грн.

Але суд вважає, що зазначені висновки не відповідають діючому законодавству, матеріалам справи.

У матеріалах справи є копія Статуту ТОВ “Міндальна роща” , який затверджений Зборами учасників Протокол № 8 від 06.12.2002 р. Згідно з п. 4.3 зазначеного статуту товариство має право набувати та здійснювати усі майнові та немайнові права і нести обов’язки, що відповідають меті його діяльності. У п. 4.6 Статуту визначені права товариства, до яких відноситься право брати участь у різноманітних об’єднаннях , спілках та товариствах. Ст.6 Статуту визначає, що товариство є власником майна , яке воно набуло під час здійснення діяльності , в тому числі такого, що передано йому учасниками. Статутний фонд товариства становить 26770511,36 грн. (п.6.2).

Відповідно до ст.9 Статуту одноособовим виконавчим органом товариства є директор, який вирішує усі питання діяльності останнього .Згідно з п.9.4.2. статуту директор товариства в межах наданих йому повноважень розпоряджається майном та коштами товариства, виступає розпорядником кредитів.

Позивачем також надана копія нової редакції Статуту ТОВ “Міндальна роща”, яка затверджена зборами учасників Протокол № 15 від 07.04.2005 р. У зазначеному статуті також вказано , що товариство є власником майна, в тому числі такого , що передано йому учасниками (п. 6.1). Статутний фонд товариства становить 77504878,71 грн. ( п. 6.2). Згідно з п.9.4.2.нової редакції статуту директор товариства в межах наданих йому повноважень розпоряджається майном та коштами товариства, виступає розпорядником кредитів.

І позивач і відповідач підтвердили те, що кошти у сумі 4338000 грн., використані для формування статутного фонду ТОВ “Морський”, і 2273648,67 грн., витрачені на будівництво церкви, являлись коштами, яки були внесені учасниками до статутного фонду товариства.

Як вказано вище, відповідно до статуту товариство розпоряджається коштами уставного фонду шляхом укладання відповідних договорів, здійснення необхідних операцій його директором.

Матеріали справи, сторони підтверджують те, що саме так були використані зазначені кошти.

Вивчвивши вказані документи, суд приходить до висновку , що питання про фінансування будівництва церкви та внесення вкладів до статутного фонду ТОВ “Морський” були вирішені позивачем згідно з діючим законодавством та його статутом , у зв’язку з чим вважає включення відповідачем до складу валових витрат на загальних підставах суми 6611648,67 грн., приходить до висновку , що питання про фінансування будівництва церкви та внесення вкладів до статутного фонду ТОВ “Морський” були вирішені згідно з діючим законодавством та статутом позивача .

Матеріали справи свідчать про те, що згідно договору № 3167 від 07.12.2005 р. позивач продав Камакіну В.В. квартиру № 66 у будинку №14 по вул. Ювілейній у м.Алушта . Продаж вчинений за ціною , що встановлена сторонами у розмірі 93882,00 грн. у т.ч. ПДВ 15647 грн. Продаж здійснено у розмірі інвентаризаційній вартості з урахуванням вартості об’єктів житлового фонду на момент відчуження , що складала 78234,47 грн.

У акті перевірки відповідачем зроблений висновок про те, що ціна продажу квартири за договором № 34167 у розмірі 93882 грн. не може бути звичайною , оскільки не відповідає визначенню справедливої ринкової ціни. У зв’язку з чим він вважає, що позивачу підлягає додатковому включенню до валових доходів за 4 квартал 2005 р. сума 100775,42 грн. , як різниця між звичайною ціною і ціною продажу об’єкта нерухомості.

Згідно зі ст.7 Закону України “Про ціни та ціноутворення” вільні ціни та тарифи встановлюються на усі види продукції , товарів та послуг , за винятком тих , по яких здійснюється державне регулювання цін та тарифів. Відповідно до п. 1 ст. 23 Закону України “Про підприємства в Україні” , який діяв на час укладення договору № 3167, підприємства реалізують свою продукцію , майно за цінами (тарифами) , яки встановлені самостійно або на договірних засадах.

У п. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звичайною вважається ціна товарі (робіт, послуг) , визначена сторонами договору. Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадку, визначених законом, покладається на податковий орган у порядку встановленому законом ( п. 120.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

На час проведення перевірки такий порядок не встановлений.

Відповідач для встановлення звичайної ціни на квартиру , яка була об’єктом купівлі-продажу по договору № 3167 , використовує інформацію нібито отриману від агенцій нерухомості. Але з цим погодитись не можна, оскільки відсутні докази того, що під час визнання цін брались до уваги усі необхідні умови, а саме стан квартир, термін експлуатації, наявність ремонту , та не були включені вартість послуг агенцій, оформлення документів та інше.

За таких обставин, беручи до уваги те, що по договору купівлі-продажу № 3167 квартира була продана за ціною , яка не відрізнялась від ціни її придбання, не була нижче балансової вартості об’єкту та його інвентарної вартості, суд вважає, що відповідач зробив помилкові висновки про заниження ціни, необґрунтовано донарахував позивачу доходи за 4 квартал у сумі 100775, 42 грн. та нарахував податок на додану вартість у сумі 20155,08 грн. та застосував штрафні санкції по зазначеним податкам. У зв’язку з наведеним суд вважає, що у Камакина В.В. додаткових доходів не виникло , тому неправомірно буде нарахування йому 15720, 97 грн. податку на доходи фізичних осіб, застосування до позивача фінансових санкції за неутримання зазначеної суми податку.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач укладав з Європейським страховим альянсом договори страхування відповідальності перед третіми особами.

П.п. 5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає, що до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платнику податків, цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів; екологічної та ядерної шкоди , що може бути завдана платником податку іншим особам, майна платника податку , кредитних та інших ризиків платника податків, пов’язаних із здійсненням ним господарської діяльності, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку або будь-які витрати зі страхуванням сторонніх фізичних осіб.

Вивчивши договори страхування, укладені позивачем з Європейським страховим альянсом, суд прийшов до висновку, що відповідно до їх умов предметом страхування є відповідальність відповідача за шкоду , спричинену третім особам під час їх перебування на території останнього. Відповідно до зазначених договорів об’єктом страхування був майнові інтереси позивача, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну третіх осіб , в результаті страхових випадків, а не страхування життя, здоров’я або інших ризиків сторонніх фізичних осіб. За таких обставин суд вважає неправомірним висновки відповідача про завищення суми валових витрат позивача на суму його витрат по сплаті страхових внесків по зазначеним договорам у розмірі 191364,00 грн.

Вивчивши надані сторонами документи, пояснення сторін , суд вважає, що висновки, які зроблені відповідачем у акті перевірки № 1735/23/31395454 від 09.11.2006 р. не відповідають дійсним обставинам справи, в силу чого згідно зі ст. 70 КАСУ цій акт не може бути доказом виявлення відповідачем порушень позивачем Законів України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість” , “Про податок з доходів фізичних осіб”.

За таких обставин, беручи до уваги те, що податкові повідомлення - рішення від 22.11.2006 р. № 0006612301/0, № 0006622301/0, № 0006642301/0, №0001701701/0 прийняти відповідачем на підставі акту № 1735/23/31395454, суд вважає , що вони не можуть бути визнані правомірними, тому підлягають задоволенню позовні вимоги по визнанню їх нечинними.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.03.2007 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 28.03.2007 р.

Керуючись ст. 94,98 160-163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Алушта ( м.Алушта, вул.Леніна, 22-а) від 22.11.2006 р. № 0006612301/0 , яким донараховано ТОВ “Міндальна роща”( м.Алушта, вул.В.Хромих, 21-А, ЗКПО 31395454) податок на прибуток підприємств у розмірі 1017161 грн. і нараховані штрафні санкції у розмірі 1017161 грн. , всього на суму 2034322 грн.

3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Алушта ( м.Алушта, вул.Леніна, 22-а) від 22.11.2006 р. № 0006622301/0, яким донараховано ТОВ “Міндальна роща”( м.Алушта, вул.В.Хромих, 21-А, ЗКПО 31395454)податок на додану вартість у розмірі 41310 грн. та штрафних санкції у розмірі 20655 грн. , всього на суму 61965 грн.

4. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Алушта ( м.Алушта, вул.Леніна, 22-а) від 22.11.2006 р. № 0006642301/0 , яким зменшено ТОВ “Міндальна роща”( м.Алушта, вул.В.Хромих, 21-А, ЗКПО 31395454) суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 57495 грн. і нараховано штрафні санкції у розмірі 1045 грн., всього на суму 58540 грн.

5. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Алушта ( м.Алушта, вул.Леніна, 22-а) від 22.11.2006 р. № 0001701701/0, яким донараховано ТОВ “Міндальна роща”( м.Алушта, вул.В.Хромих, 21-А, ЗКПО 31395454) податок з доходів фізичних осіб (найманих працівників) у розмірі 15883,89 грн. і нараховано штрафних санкції у розмірі 31767,78 грн., всього на суму 47651,67 грн.

6.Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ “Міндальна роща”( м.Алушта, вул.В.Хромих, 21-А, ЗКПО 31395454, п/р 260090230054 МФО 320627 в ЗАТ “Банк НРБ” м. Київ) 3,40 грн. судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження , апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Яковлєв С.В.