Постанова № 68148069, 28.07.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2017 р. Справа № 804/4357/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддівІлькова В.В., Бондар М.В., Врони О.В., при секретаріДраготі С.А., за участю: позивача представника відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 згідно копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_2, доданої до позову) з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому позивач просить (заява про уточнення позовних вимог від 28.07.2017 року не бралась судом до уваги, у зв'язку з відмовою позивача від уточнення):

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суму страхового відшкодування в розмірі 66654 гривень;

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суму інфляційних збитків від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в розмірі 127975,68 гривень;

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суму 3% річних компенсацій за користування чужими грошовими коштами в розмірі 30794,09 гривень;

- стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 106000 грн. - компенсації за понесені моральні страждання.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.04.2004 року ОСОБА_5 працювала в Покровській міжрайонній державній податковій інспекції та відповідно до діючого на той час законодавства України як посадова особа органу державної податкової служби відповідно до положень Закону України «Про державну податкову службу» та постанови КМУ від 03.06.1994 року №349 «Про затвердження Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби» підлягала обов'язковому державному особистому страхуванню. Перебуваючи на посаді начальника юридичного відділу, під час виконання службових обов'язків вона втратила 70 % працездатності, в результаті чого отримала II групу інвалідності по зору. Так, 04.02.2008 року позивачкою до ДПА у Дніпропетровській області були подані всі необхідні документи та оформлено заяву на ім'я страховика. Однак, в липні 2008 року працівниками ДПА у Дніпропетровській області їй було повідомлено про необхідність подання ще однієї заяви, в зв'язку зі зміною страховика по знов укладеному договору страхування. Так, 28.07.2008 року вона з'явилася за викликом до ДПА в Дніпропетровській області та оформила заяву на ім'я Страхової компанії «Брокбізнес». Однак, страхові виплати так і не були виплачені, а у відповіді ДФС України від 17.05.2016 року підтверджено звернення ОСОБА_5 з заявою про виплату страхової суми за встановленою формою у визначений строк та подання всіх необхідних документів, відповідно до п. 5 Порядку та зазначено, що договором про закупівлю послуг із обов'язкового соціального страхування №029-1 від 20.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес» і Державною податковою інспекцією України, зобов'язання Страховика з виплати страхового відшкодування розповсюджується на проміжок часу з 20.06.2005 року по 31.12.2008 року, тобто в період втрати нею працездатності, що підтвержено довідкою обласної МСЕК від 06.11.2007 року. Позивачка звернулась за захистом своїх законних прав до суду з позовом до ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування. Однак, рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 року по справі №189/928/16-ц у задоволенні позову відмовлено, а ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 року - залишено без змін. Отже, як зазначила позивачка, за результатами розгляду вищезазначеної справи дізналась про порушення її права на отримання страхового відшкодування саме ДПА України, у зв'язку з чим звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за захистом своїх порушених прав. Крім того, затягування, та як наслідок не виплата страхового відшкодування, душевні хвилювання впродовж 9 років, перебування під емоційною напругою призвели до погіршення стану здоров'я позивачки через неможливість проведення вчасного термінового лікування. Таким чином, відповідач фактично позбавив її права на отримання страхового відшкодування, за рахунок якого розраховувала провести необхідне лікування, можливість поліпшити стан здоров'я та спробувати налагодити своє життя, оскільки не маючи роботи єдиним джерелом існування є пенсія, якої не вистачає навіть на життя.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, обставини викладені у позовній заяві підтвердила та просила позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що ДПА України належним чином виконала свої зобов'язання з передачі матеріалів для можливості одержання страхового відшкодування за наявності відповідних підстав, оскільки заяву позивачки від 28.07.2008 року про виплату страхової суми до ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» було підписано головою ДПА у Дніпропетровській області, скріплено печаткою та направлено до страховика. Крім того, зазначено, що ДПА Укаїни не може відповідати за неналежне виконання ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» умов договору. Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 року №85/96-ВР та «Порядком та умовами обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби», затвердженого постановою КМУ від 03.06.1994 року №349 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачений обов'язок саме страховика здійснити виплату страхового відшкодування, страхові суми має сплачувати виключно страховик. ДПА України не має ліцензії на проведення страхування та не уповноважена здійснювати страхові виплати застрахованим, обов'язок ДПА України відповідно до вимог Порядку №349, вичерпується виключно сплатою страхових платежів у розмірі та порядку, передбачених нормами чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, колегія суддів встановила таке.

З 01.04.2004 року ОСОБА_5 працювала в Покровській міжрайонній державній податковій інспекції та відповідно до діючого на той час законодавства України, як посадова особа органу державної податкової служби, підлягала обов'язковому державному особистому страхуванню.

01.08.2007 року ОСОБА_5 було звільнено з посади згідно з п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (а.с. 29).

Згідно довідки МСЕК від 06.11.2007р. №006888 «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого» позивачці було визначено ІІ групу інвалідності і встановлено 70 (сімдесят) відсотків по одноразовому страхуванню працівників податкової інспекції, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.11).

Цей факт відображений у рішенні Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року по справі №189/928/16-ц встановлено, що страховий випадок стався саме у зв'язку із втратою 70 % професійної дієздатності у зв'язку з захворюванням, що сталося під час виконання службових обов'язків ( а.с.25-26).

На час виникнення страхової події, умови та порядок обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби визначалися Законом України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон № 509-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 1994 року № 349, якою затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби (далі - Порядок).

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органу державної податкової служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічної заробітної плати за їх останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, - у розмірі від шестимісячної до п'ятирічної заробітної плати за їх останньою посадою (залежно від ступеня втрати працездатності). Порядок та умови страхування посадових осіб органів державної податкової служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку та умов обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби встановлено, що обов'язкове державне особисте страхування (далі - обов'язкове страхування) посадових осіб органів державної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

У пункті 5 зазначеного вище Порядку зазначено, що страховик виплачує страхові суми: а) у разі загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов'язків його спадкоємцям - у розмірі десятирічної заробітної плати застрахованого за останньою посадою, яку він займав; б) у разі втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов'язків, - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Виплата страхових сум, зазначених у підпунктах "а" і "б" цього пункту, в зв'язку з загибеллю (смертю) або втратою працездатності (далі - страхова подія) провадиться з урахуванням раніше виплачених страхових сум за цю страхову подію. При цьому страхова сума виплачується незалежно від виплат за іншими видами страхування і виплат у порядку відшкодування збитків.

Виплата страхових сум провадиться у семиденний термін з дня одержання страховиком всі необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців (п.7 Порядку).

Згідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховик зобов'язаний, зокрема, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом (п.3 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про страхування»).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов'язаний, зокрема, своєчасно вносити страхові платежі.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2008 року ОСОБА_5 звернулась із заявою до ДФ «Страхова компанія «Брокбізнес» про виплату страхової суми, підписаної керівником органу державної податкової служби, скріплена печаткою та направлена до страховика (а.с. 13).

Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено (зворотній бік а.с. 25), що ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» від 12.08.2009 року за вих. № УВ 46/09 було надіслано лист позивачці, в якому зазначено, що 20 червня 2008 року між ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» та Державною податковою інспекцією України укладено договір №029-1 про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування. Відповідно до укладеного договору страхування, на рахунок страхової компанії було перераховано страхові платежі, з яких здійснювалась виплата страхових сум застрахваним особам. Станом на 31.12.2008 року, страхові платежі, що були перераховані ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес», були повністю використані для виплат страхових сум застрахованим особам. У зв'язку з цим, «Страхова компанія «Брокбізнес», немає змоги здійснити позивачці виплату страхової суми.

Крім того, у вищезазначеному листі зазначено, що відповідно до п. 4 Порядку, кошти, яких не вистачає на виплату страхових сум, доплачується Страхувальником (Державною податковою адміністрацією України) та зазначено, що ОСОБА_7 (позивач ОСОБА_5 по справі) може звернутись до Державної податкової адміністрації України для вирішення даного питання.

Так, 24.09.2010 року на адресу ОСОБА_5 надійшов лист ДПА у Дніпропетровській області за вих.№26153/10/01-221, у якому повідомлено про необхідність з'явитися для написання заяви про надання реквізитів для перерахування страхових сум.

Відповідну заяву було подано позивачем 05.11.2010 року на ім'я Голови правління ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» ОСОБА_8

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 так і не було виплачено страхову суму, а в листі ДПА у Дніпропетровській області «про передачу справ» від 03.02.2011 року за вих. №3296/10/01-221 повідомлялось, що договір між страховою компанією та ДПА України припинив свою дію та втратив чинність. Також було зазначено, що справи по яким не було здійснено виплати страхових сум повернуті та знаходяться в ДПА у Дніпропетровській області. Крім того, також повідомлялось, що після укладення нового договору зі страховою компанією-переможцем конкурсних торгів, справи за якими не було здійснено виплати страхових платежів, будуть передані до страхової компанії (а.с. 17).

ОСОБА_5 так і не отримавши протягом тривалого часу страхової суми, звернулась за захистом своїх законних прав до Покровського районного суду Дніпропетровської області.

Крім того, як зазначила позивачка, затягування, та як наслідок не виплата страхового відшкодування, душевні хвилювання впродовж 9 років, перебування під емоційною напругою призвели до погіршення стану здоров'я ОСОБА_5 через неможливість проведення вчасного термінового лікування. Внаслідок моральних страждань та порушення душевного спокою, позивачка неодноразово лікуватися в Українському державному науково-дослідному інституті медико-соціальних проблем інвалідності, КУ «Дніпровській клінічній психоневрологічній лікарні», Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова, та як наслідок лікування, зокрема, пентоксифілін, пірацетам, Т-тріомакс, рибоксін, цинаризін, гідазепам, лазерна стимуляція сітчатки та зорового нерву, магнітотерапія на обл. глаз, нейротрофічна терапія, офтальмофізіотерапія.

Отже, відповідач фактично позбавив її права на отримання страхового відшкодування, на яке розраховувала провести необхідне лікування, можливість поліпшити стан здоров'я та спробувати налагодити своє життя, оскільки не маючи роботи єдиним джерелом існування є пенсія, якої не вистачає навіть на життя.

22.02.2017 року Покровським районним судом Дніпропетровської області було прийнято рішення по цивільній справі №189/928/16-ц за позовом ОСОБА_7 до Закритого акціонерного товариства Страхова компанія «Брокбізнес» про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди.

У задоволенні позову ОСОБА_7 було відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.06.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилено, а рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2017 року - залишено без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Отже, рішення у справі №189/928/16-ц набрало законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, із зазначених рішень, достовірно встановлено судом, що 20 червня 2008 року між ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» та Державною податковою інспекцією України укладено договір на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-1, за яким страховик виплачує страхові суми, зокрема у разі втрати застрахованим працездатності в результаті захворювання, що сталося під час виконання службових обов'язків - у розмірі, що залежить від ступеня втрати працездатності в результаті захворювання, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку він займав до встановлення втрати працездатності, але не може бути меншим шестимісячної заробітної плати за зазначеною посадою.

Відповідно до п.7.1 вказаного договору «Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання», цей договір набуває чинності з 20 червня 2005 року і діє по 31 грудня 2008 року.

Так, 22 червня 2008 року між ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» та ДПА України укладено додаткову угоду про зміну Договору обов'язкового соціального страхування № 029-1, якою страховик та страхувальник внесли зміни в 7.1 договору на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-1, виклавши його у наступній редакції «сторони можуть встановити, що відносини між ними, які виникли до його укладання» зобов'язання страховика по виплаті страхового відшкодування згідно Договору на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-1 від 20 червня 2008 року розповсюджується на проміжок з 20 червня 2005 року по 31 грудня 2008 року або до повного виконання страховиком вимог п.3.2.5 договору. Договір набуває чинності з моменту надходження першої частини страхового платежу на рахунок страховика.

Так, 04 червня 2009 року між ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» та Державною податковою інспекцією України укладено договір на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-2, за яким зобов'язання страховика з виплати страхового відшкодування розповсюджується на страхові випадки, що сталися в період з 20 червня 2005 року до 31 грудня 2009 року.

12 серпня 2009 року між ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» та Державною податковою інспекцією України укладено договір на закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування № 029-000004, за яким зобов'язання страховика з виплати страхового відшкодування розповсюджується на страхові випадки, що сталися в період 20 червня 2005 року до 31 грудня 2010 року.

Також, Апеляційним судом Дніпропетровської області встановлено, що висновком МСЕК від 06.11.2007 року ОСОБА_7 встановлено 70 % втрати професійної дієздатності у зв'язку з захворюванням, що сталося під час виконання службових обов'язків.

28.07.2008 року ОСОБА_7 звернулася до ЗАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» із заявою про виплату страхової суми.

Листом-повідомленням від 17 березня 2010 року ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» повідомила ДПА України про те, що станом на 16 березня 2010 року страховик повністю виконав свої зобов'язання за укладеною додатковою угодою №2 до договору та відповідно до п.3.2.5 страховик зобов'язаний припинити прийом документів на виплату страхових сум у разі використання сплачених страхових платежів, визначених п. 4.1 вказаного договору, про що й повідомили страхувальника.

Аналогічні листи були направлені 13 квітня 2010 року та 31 грудня 2010 року, в яких було повідомлено, що страховик припинив прийом документів на виплату страхових сум у зв'язку з повним використанням сплачених страхових платежів та виконанням зобов'язань перед страхувальником за вказаними договорами про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування у повному обсязі; при цьому страховик повернув справи, у тому числі справу ОСОБА_7, за якими не було здійснено виплат страхових сум у зв'язку з недостатністю отриманих страхових платежів.

Отже, враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції не вбачає вини відповідача у не виплаті ОСОБА_7 страхової суми через відсутність коштів, необхідних для здійснення такої виплати у зв'язку з повним використанням страховиком сплачених страхувальником страхових платежів за договорами про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування.

Страховик зобов'язаний, зокрема, при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом (п.3 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про страхування»).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов'язаний, зокрема, своєчасно вносити страхові платежі.

Пункт 4 Порядку встановлює, що страхові платежі, невикористані в поточному році на виплату страхових сум, зараховуються до чергових платежів, а кошти, яких не вистачає на виплату страхових сум, доплачуються страхувальником.

Одже, сума страхового відшкодування була не виплачена у зв'язку з тим, що страховою компанією, з якою було укладено договір про закупівлю послуг з обов'язкового соціального страхування повністю була використана та виплачені страхові платежі, а ДПА України не було перераховано кошти, яких не вистачало на виплату страхових сум страховику.

З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про бездіяльність ДПА України, правонаступником якої є Державна фіскальна служба України - відповідач по справі, оскільки кошти, яких не вистачало на виплату страхових сум не було перераховано страховику, а рішення про відмову у відшкодуванні страхової суми ОСОБА_5 у строки визначені договором та Порядком не приймалось.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми інфляційних збитків від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, то суд зазначає таке.

Згідно довідки Покровської МДПІ від 06.12.2007 року №6789/8/04-13 заробітна плата позивача на час звільнення складала: 1587,00 гривень.

Розмір страхової суми, що залежить від ступеня втрати працездатності, який визначається у відсотковому відношенні до суми п'ятирічної заробіпюї плані за останньою посадою, яку займала ОСОБА_5 до встановлення втрати працездатності становить : 66654,00 грн. (1587х60х70/100=66654 грн., де:

1587грн. - заробітна плата за останньою посадою згідно довідки:

60 місяців - кількість місяців для визначення п'ятирічної заробітної плати:

70% - ступінь втрати працездатності згідно довідки МСЕК.

Крім того, як вказано в п.7 Порядку, виплата страхових сум проводиться у семиденнии термін з дня одержання страховиком всіх необхідних документів від застрахованого або його спадкоємців.

Проте, станом на дату подання цього позову страхова сума не виплачена хоча виплата повинна була бути здійснена 20.08.2008 року, так як документи до страхової компанії ДФ «Страхова компанія «Брокбізнес» надійшли 13.08.2008 року за вх.№1826, що підтверджується відміткою штампеля на заяві на виплату страхової суми ОСОБА_5

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 18 постанови пленуму Вищою спепіалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року №5 передбачено, що за змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Індексації підлягають суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (п.4 ч. 1 ст.2 Закон України №1282-XII).

Розрахунок витрат від інфляції становить з 21.08.2008 року по 07.07.2017 року та становить 106 місяців прострочення.

Так за період з 21.08.2008 року по 07.07.2017 року приріст індексу споживчих цін, розрахований шляхом множення місячних індексів споживчих цін за даними Держкомстату України складає 2,92.

Отже, сума заборгованості з урахуванням індексу інфляції становать 66654х2,92=194629,68 гривень.

Таким чином, сума компенсації від інфляційних збитків становить 194629,68-66654=127975,68 гривень.

Щодо стягнення моральної шкоди в сумі 106000,00 гривень суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно ст. 1167 ЦК Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

Затягування відповідачем процесу виплати відшкодування, порушення ним своїх зобов'язань за договором страхування, спричинили позивачу значні душевні хвилювання впродовж 9 років. Оскільки ОСОБА_5 глибоко переживала те, що її позбавили законного права на відшкодування завданому її здоров'ю шкоди.

Крім того, позивач зазначила, що заподіяння моральної шкоди полягає також в перенесеному психічному стресі, що негативно позначилось на реабілітації її здоров'я в період проходження курсів нейротрофічної терапії, з'явились хронічні супутні захворювання, а також головний біль, слабкість, стомлюваність, тривожність, напруга, у зв'язку з депресією. Внаслідок моральних страждань та порушення душевного спокою, позивач вимушена була неодноразово лікуватись, у зв'язку з чим переносила додатковий фізичний біль, понесла додаткові матеріальні витрати на ліки, транспорт та їжу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що протягом судового розгляду справи позивачем підтверджено та доведено належними доказами заподіяння їй моральної шкоди у сумі невиплачених страхових коштів, яка становить 66654 грн. (66654/106), де 66654 грн. - сума невиплачених страхових коштів та 106 місяців (з 21.08.08р. по 07.07.17р.), тобто 629 гривень щомісячно.

Ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).

Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.

Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суми страхового відшкодування в розмірі 66654 гривень; стягнення з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суми інфляційних збитків від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в розмірі 127975,68 гривень; стягнення з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 66654 грн. - компенсації за понесені моральні страждання.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної фіскальної служби України визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суму страхового відшкодування в розмірі 66654 гривень.

Стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) суму інфляційних збитків від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в розмірі 127975,68 гривень.

Стягнути з відповідача - Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_5 (ін. НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 66654 грн. - компенсації за понесені моральні страждання.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 28 липня 2017 року.

Головуючий Судді В.В Ільков М.В. Бондар О.В. Врона