Постанова № 68138171, 02.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2017 року Справа № 904/9647/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Куровського В.С.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017та постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017у справі№ 904/9647/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомпрокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис" 2) Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Південне" Дніпропетровської міської радипровитребування майназа участю представників сторін: від Генеральної прокуратури України - Гудименко Ю.В.

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради із позовом про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" (далі - ТОВ "ТУЛС") на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлового приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017 у справі № 904/9647/16 (суддя - Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги прокурора Дніпропетровської області задоволено, витребувано у ТОВ "ТУЛС" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради нежитлове приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55121712101). Стягнуто з ТОВ "ТУЛС" на користь прокуратури Дніпропетровської області 1378 грн судового збору.

Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2017 у справі № 904/9647/16 (суддя - Мельниченко І.Ф.) стягнуто з ТОВ "ТУЛС" на користь прокуратури Дніпропетровської області 689,00 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9647/16 (головуючий суддя: Євстигнеєв О.С., суддя Кощеєв І.М., суддя Науменко І.М.) апеляційну скаргу ТОВ "ТУЛС" залишено без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017 у справі № 904/9647/16 залишено без зміни.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9647/16, ТОВ "ТУЛС" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017 у справі № 904/9647/16, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 215, 257, 258, 261, 267, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 74, 78, 219 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. ст. 23, 25, 26, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до 19.01.2013, ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції з 19.01.2013, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. ст. 12, 16, 33, 35, 43, 65, 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення прокурора Генеральної прокуратури України Гудименко Ю.В., дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст.ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ст.ст. 319, 321, 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

При цьому, чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - шляхом проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно постанови від 03.10.2011 у справі № 51/232 та постанови від 17.10.2011 у справі № 5002-8/5447-2010.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 60 вказаного Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до ст. ст. 22, 23 Закону про банкрутство (в редакції до внесення змін 19.01.2013), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

Статтею 26 Закону про банкрутство передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, рішенням Дніпропетровської міської ради № 35/7 від 26.02.2003 "Про прийняття майна у комунальну власність територіальної громади міста та подальше його використання" та рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19.11.2003 "Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств "Південне", "Центральний", "Лівобережжя", до комунальної власності прийнято комунальне житлово-експлуатаційне підприємство "Південне" Дніпропетровської міської ради (далі - КЖЕП "Південне" ДМР) з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (п.1. рішення міської ради).

Спірне нежитлове приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро, перебувало на балансі КЖЕП "Південне" ДМР, яке було зареєстровано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 08.08.1997.

На підставі вказаних вище рішень, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 26.04.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55121712101).

На виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП "Південне" ДМР передано на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю".

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2012 відкрито провадження у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП "Південне" Дніпропетровської міської ради на підставі ст. 51 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"

. На час відкриття провадження у вказаній вище справі про банкрутство, рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 КЖЕП "Південне" ДМР в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно продовжувало обліковуватися на балансі підприємства.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2012 у справі № 34/5005/4591/2012 КЖЕП "Південне" Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Місцевим господарським судом встановлено, що ліквідатором підприємства, призначено арбітражного керуючого Барановського О.В., яким всупереч нормам чинного законодавства та рішенням Дніпропетровської міської ради з питань управління об'єктами комунальної власності, нежитлове приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів, оформлених протоколом № 39 від 27.12.2012, та визнано переможцем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Солярис" (далі - ТОВ "Солярис").

17.05.2013 між КЖЕП "Південне" ДМР та ТОВ "Солярис", на підставі вказаного вище протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 608, про що внесено відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

02.12.2013, спірне нерухоме майно, а саме, нежитлове приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро, за договором купівлі-продажу № 5731, посвідченого приватним нотаріусом Батовою Л.Г., було відчужено на користь ТОВ "ТУЛС".

Як встановлено судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство КЖЕП "Південне" ДМР, задоволено скаргу Прокуратури Дніпропетровської області про визнання неправомірними дій ліквідатора КЖЕП "Південне" Дніпропетровської міської Ради - арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі нежитлового приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро, та продажу його з відкритих біржових торгів; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення № 155 в блоці 3, що розташоване за адресою: вул. Савкіна, 4 в м. Дніпро, загальною площею 73,6 кв.м., а також визнано недійсним договір купівлі-продажу № 608 від 17.05.2013, укладений між ліквідатором - арбітражним керуючим КЖЕП "Південне" ДМР та ТОВ "Солярис".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2017, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012 залишено без змін.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2011 у справі № 9/5005/14871/2011 було задоволено позов Дніпропетровської міської ради до КЖЕП "Південне" Дніпропетровської міської ради, треті особи: КП Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю Дніпропетровської міської ради та КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради про зобов'язання передати на баланс об'єкти нерухомого майна та зобов'язано КЖЕП "Південне" Дніпропетровської міської ради передати шляхом підписання ліквідаційною комісією КЖЕП "Південне" в особі голови ліквідаційної комісії Пересунька Богдана Богдановича авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією).Зазначене рішення в повному обсязі виконано не було.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій прийняли до уваги преюдиціальний характер обставин , встановлених зазначеними рішеннями судів у справі № 34/5005/4591/2012, та дійшли правомірних та обгрунтованих висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза волею власника, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство), а тому - позивач має право на витребування цього майна у відповідача на підставі статті 388 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, судом першої інстанції зазначено, що статтею 131-1 Конституції України та пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" зазначено, що в Україні діє прокуратура, яка зокрема здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках, що визначені законом.

Згідно зі статтею 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення Інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як визначено статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Місцевим господарським судом обгрунтовано зазначено, що незважаючи на те, що первинна угода визнана недійсною на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2016 у справі № 34/5005/4591/2012, будучи залученою до участі у розгляді вказаної справи та достовірно знаючи про існування вказаного рішення суду, Дніпропетровською міською радою не вжито належних заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею.

Зазначене, на думку господарського суду, свідчить про бездіяльність Дніпропетровської міської ради, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим, перший заступник прокурора області звертається з даним позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством, саме ст. 23 Закону України " Про прокуратуру".

Доводи заявника касаційної скарги про те, що в ході провадження у справі про банкрутство припиняються повноваження Дніпропетровської міської ради, як власника майна боржника та органу управління майном територіальної громади, відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що суперечать положенням ст. ст. 16, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 19, 143 Конституції України, оскільки в даному випадку провадження у справі про банкрутство здійснювалося щодо комунального підприємства, якому орган місцевої влади передав частину майна територіальної громади в господарське відання, та правовий статус такого майна повинен визначатися з врахуванням норм законодавства про місцеве самоврядування, які є спеціальними до правовідносин, що склалися.

Щодо доводів ТОВ "ТУЛС" про те, що недійсність правочину, на виконання якого було передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно не з її волі, з посиланням на рішення Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011 № 40/14 та від 28.03.2012 № 41/22, на підставі яких судам на думку скаржника належало встановити, що була воля власника на передачу майна у володіння іншій особі (ТОВ "Солярис"), колегія суддів Вищого господарського суду України вважає їх необґрунтованими відповідно до ст. 1117 ГПК України як такі, що спрямовані на переоцінку доказів у справі. Посилання скаржника на подібну судову практику касаційного суду у постанові від 11.04.2012 року у справі № 5002-16/2989-2011 є необґрунтованими, оскільки у справі, на яку посилається скаржник, здійснювалося відчуження військового майна, правовий статус якого відрізняється від статусу комунального майна, а отже,право відносини не є подібними.

Доводи скаржника про необхідність власного дослідження у даній справі обставин відчуження спірного майна КЖЕП "Південне" Дніпропетровської міської ради в ході ліквідаційної процедури, обставин обтяження спірного майна боржника, які перешкоджали виконанню рішення Дніпропетровської міської ради про передачу майна №16/9 від 02.03.2011, та скасування їх тільки в ході провадження у справі про банкрутство, що на думку скаржника перешкоджало ліквідатору вчинити дії з передачі комунального майна третій особі (Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю"), колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими як такі, що суперечать вимогам ст. ст. 35, 54, 22, 82, 1117 ГПК України про преюдиціальність судових рішень та виходять за межі предмета спору у даній справі.

Твердження скаржника, що суди попередніх інстанцій, розглянувши спір по суті, не надали належної правової оцінки заявленому клопотанню ТОВ "ТУЛС" про застосування строків позовної давності, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, господарський суд в оскаржуваному рішенні від 28.03.2017, керуючись вимогами ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, дійшов висновку, що заява ТОВ "ТУЛС" про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки, про недійсність правочину на підставі якого відбулося вибуття спірного нерухомого майна з володіння територіальної громади міста поза її волею, як Дніпропетровській міській раді, так і прокуророві стало відомо лише 28.07.2016, після винесення господарським судом Дніпропетровської області ухвали у справі № 34/5005/4591/2012 щодо задоволення скарги прокурора на дії ліквідатора по включенню вказаного майна до ліквідаційної маси та визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Господарським судом зазначено, що право на звернення з цим позовом до суду та початок перебігу строку позовної давності, у межах якого заступник прокурора та Дніпропетровська міська рада могли звернутися з позовом до суду розпочався 28.07.2016, а заступник прокурора звернувся з цим позовом до суду 24.10.2016 (тобто в межах строку, встановленого статтею 257 ЦК України).

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що Дніпропетровська міська рада була залучена до участі у справі № 34/5005/4591/2012 ухвалою суду від 26.07.2016, що також, на думку господарського суду, свідчить про те, що позивач раніше не міг дізнатися про порушення його прав у вигляді включення належного йому нерухомого майна до ліквідаційної маси третьої особи-2 та подальшого продажу такого майна.

До того ж, судом першої інстанції зазначено про те, що відповідно до вимог ст.ст. 330, 388, 658 Цивільного кодексу України, право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, бо це майно може бути в нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, воно підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

При цьому, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.10.2016 року у справі № 3-604гс16.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на зазначене та відхилення доводів заявника касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 справі № 904/9647/16 прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому, правові підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТУЛС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.03.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 у справі № 904/9647/16 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді О.В. Білошкап

С.В. Куровський