Ухвала суду № 68137841, 01.08.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11-кп/775/169/2017(м)

266/2331/15-к

Категорія: п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України

Суддя 1-ої інстанції: Хараджа О.О.

Доповідач: Преснякова А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

та справах про адміністративні правопорушення

Апеляційного суду Донецької області

у складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Куракової В.В., Свіягіної І.М.

при секретарі Чепіги Н.В., Болдовській К.В.

за участю прокурора Заіки О.В.

потерпілої ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника Здор К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12015050780000433 від 31.03.2015 року за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2, захисника адвоката Здор К.С. та прокурора Маріупольської місцевої прокуратури №1 Севальникова В.В. на вирок Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13.12.2016 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Южно-Сахалінськ Сахалінської області Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, визнано винним за п.6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187, ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України та призначено покарання: за п.6 ч.2 ст.115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.4 ст.187 КК України - 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України - 10 років позбавлення волі. На підставі ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_2 31 березня 2015 року приблизно о 14.00год., діючи з користі, з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині та заволодіння її майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя, а саме мобільним телефоном «Нокіа-808», прийшов до свого знайомого ОСОБА_6, 1948 року народження, особи похилого віку, інваліда першої групи, тобто особи, що знаходиться в безпорадному стані, про що ОСОБА_2 було достовірно відомо, в квартиру АДРЕСА_1 в Приморському районі м.Маріуполя, принісши із собою знаряддя для вчинення злочину, а саме металеву кухонну сокиру для розділки м'яса та розкладний ніж.

В той же день, 31 березня 2015 року приблизно о 15.30год. ОСОБА_2, знаходячись у квартирі АДРЕСА_1 в Приморському районі м.Маріуполя, з метою заволодіння чужим майном шляхом вчинення розбійного нападу, та умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, діючи з користі та бажаючи настання смерті ОСОБА_6, застосовуючи насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я останнього, на виконання протиправного умислу, взяв у руки ніж та підійшов до ОСОБА_6, який сидів у кріслі в зальній кімнаті, після чого умисно, з метою заподіяння смерті останньому, наніс удар ножем в шию ОСОБА_6, а потім, продовжуючи свої дії, став наносити множинні удари сокирою в область голови та обличчя, яких було не менше 17, внаслідок чого спричинив потерпілому ОСОБА_6 тілесні ушкодження у вигляді відкритої проникаючої черепно-мозкової травми, яка виразилися множеними рубленими ранами тім'яної та потиличної області голови зліва, з ушкодженнями тім'яної та потиличної кісток зліва, ушкодженнями оболонок та речовини головного мозку, які утворилися від дії предмету який рубить, яким могла бути рубляча частина кухонної сокири, незадовго до смерті, та у своїй сукупності, стосовно до живих осіб мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент їх спричинення, які привели до смерті. Також у ОСОБА_6 були виявлені наступні тілесні ушкодження: рублена рана на підборідді справа, яка доходить до центра нижньої губи з ушкодженням фронтального відділу нижньої щелепи, що утворилися від дії предмету який рубить, яким могла бути рубляча частина кухонної сокири, незадовго до смерті і у своїй сукупності стосовно живих осіб мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості; рублені рани в області обличчя, тильної поверхні правої кисті, колото-різана рана шиї, що утворилися від дії предмету який рубить, яким могла бути рубляча частина кухонної сокири, колото-різана рана задньої поверхні шиї, яка утворилася від дії колюче-ріжучого предмету, яким міг бути клинок ножа незадовго до смерті та стосовно живих осіб як кожне окремо так і усієї сукупності мають ознаки легких тілесних ушкоджень, які тягнуть за собою короткочасний розлад здоров'я на строк більше 6, але менше 21 дня; синці на правій тильній поверхні лівої кисті, підключичної області зліва, які утворилися від дії тупих предметів незадовго до смерті та стосовно живих осіб мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

В результаті отриманих тілесних ушкоджень смерть ОСОБА_6 настала на місці вчинення злочину, причиною його смерті стала відкрита проникаюча черепно-мозкова травма, яка виразилася рубленими ранами в тім`яно-потиличній області голови з переломом тім`яної та потиличної кісток зліва та ушкодженнями головного мозку. Між даними тілесними ушкодженнями та настанням смерті потерпілого є прямий причинно-наслідковий зв'язок.

Після вчинених дій ОСОБА_2 заволодів мобільним телефоном ОСОБА_6, спричинивши потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 7370,38 гривень.

Він же, 31 березня 2015 року приблизно о 15.40год., знаходячись у квартирі АДРЕСА_1 в Приморському районі м.Маріуполя, безпосередньо після того, як вчинив умисне вбивство ОСОБА_6, з метою його приховання, а саме недопущення викриття сторонніми особами, вирішив вчинити умисне вбивство ОСОБА_7, яка здійснювала догляд за ОСОБА_6 та несподівано увійшла до вказаної квартири саме в той момент, коли ОСОБА_2 вчинив протиправні дії щодо ОСОБА_6 і могла свідчити проти ОСОБА_2 Останній, тримаючи у правій руці сокиру, зайшов до коридору, де знаходилась ОСОБА_7, і умисно, з метою заподіяння смерті останній, наніс їй удар сокирою в область голови, в результаті чого ОСОБА_7 впала на підлогу, а ОСОБА_2 наніс їй ще три удари сокирою по голові та попав по виставленій для захисту правій руці останньої, після чого затяг її за волосся у ванну кімнату, де наніс один удар кулаком руки по голові останньої, а також декілька раз ударив її головою об пластикову кришку унітазу, після чого затяг у зальну кімнату. Знаходячись у залі, ОСОБА_7 почала чинити опір та спромоглася вирватися від ОСОБА_2 і вибігти з квартири до під`їзду, де стала голосно звати на допомогу. В результаті протиправних дій ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку з багатоосколковими переламами правої тім`яної кості та перелому лобної кості справа, які утворилися від 4-х кратної дії предмету, що рубить, якій діяв зі значною силою, та які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх спричинення; рана правої кісті основної фаланги 3-го пальця, яка могла утворитися від дії тупого предмету при самозахисті.

Після цього ОСОБА_2, не довівши всіх дій, спрямованих на спричинення смерті ОСОБА_7 до кінця з причин, що не залежали від його волі, а саме, розуміючи, що може бути затриманим сторонніми громадянами внаслідок активного спротиву ОСОБА_8, яка голосно кричала, вибіг з квартири та з місця вчинення кримінального правопорушення зник.

Не погодившись з судовим рішенням, прокурор Маріупольської місцевої прокуратури №1 В.В.Севальников, обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник адвокат Здор К.С. подали апеляційні скарги.

Обвинувачений просить скасувати вирок суду першої інстанції та призначити йому покарання не пов`язане з довічним позбавленням волі, взяти до уваги, що він не судимий в силу ст.89 КК України, співпрацював зі слідством при проведенні досудового розслідування, вину визнав, розкаявся у скоєному, вибачився перед потерпілими, фактично є інвалідом, оскільки у нього плохий зір. Також просить повернути йому брюки та светр з речових доказів.

Апелянт вказує, що з ОСОБА_6 вони тривалий час приятелювали, майже щодня він приходив до нього у гості, а 31.03.2015 року він у своїх справах знаходився у місті, необхідно було заточити кухонну сокиру на Центральному ринку, про що він ще напередодні домовився, приблизно о 14.00год. йому зателефонував ОСОБА_6 і попросив прийти, оскільки у нього виникли труднощі з телефоном, і о 14.10год. він вже прийшов до останнього, сокиру не став заносити додому, щоб не гаяти час, в квартирі на той час знаходилась ОСОБА_7, яка доглядала за ОСОБА_6

Вони спілкувались, ОСОБА_7 вийшла покурити, а що було далі, він погано пам`ятає, у нього було запаморочення, коли прийшов до тями, побачив багато крові, у паніці схопив телефон, який перший попався під руку і вийшов з квартири, і тільки наступного дня виявив, що приніс додому телефон ОСОБА_6

Звертає увагу, що не задоволено клопотання про допит свідка ОСОБА_9, не проведена дактилоскопічна експертиза кухонної сокири на наявність відбитків пальців, а також його дії кваліфіковані, як повторне вбивство за п.13 ч.2 ст. 115 КК України, тоді як він засуджувався за вбивство іншою державою, тому це не повинно враховуватися на території України.

Вказує, що сума 500 тисяч гривень, які суд стягнув з нього на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди, занадто велика, а з суми стягнутої матеріальної шкоди необхідно відрахувати суму 7000грн. за телефон, оскільки він за вироком суду повернутий потерпілій.

Вважає, що проведенні судово-психіатричні експертизи не надали відповідь на основне питання, а саме, чи страждав він на момент скоєння кримінального правопорушення тимчасовим розладом психіки, який позбавив його можливості передбачити суспільно-небезпечні наслідки його дій і керувати ними.

Також звертає увагу суду на те, що при проведенні досудового розслідування слідчий Філін В.О. та оперативні працівники Приморського районного відділу міліції здійснювали на нього фізичний тиск та психологічний вплив, щоб скоріше розкрити справу, як умисне вбивство з корисних мотивів, що суперечить істині.

Захисник в апеляційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з неповнотою судового розгляду, провести повторну судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_2, за її результатами постановити новий вирок.

Вважає, що суд постановив вирок за відсутності висновків судово-психіатричних експертиз і дослідження питань щодо наявності у ОСОБА_2 будь-якого тимчасового розладу психіки та наявності у нього шизоїдного розладу особистості, одноособове твердження експерта ОСОБА_11 про відсутність у останнього шизоїдного розладу особистості, що визначено у класифікації МКБ-10 з наведених у вироку підстав є недостовірним і не підтвердженим позицією інших експертів, які приймали участь у стаціонарній експертизі. Відповідність діагнозу про наявність у ОСОБА_2 ознаків шизоїдного розладу особистості міжнародній класифікації хвороб (МКБ-10) свідчить про недостовірність висновків стаціонарної експертизи щодо відсутності у нього психічних захворювань.

Прокурор в апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, просить оскаржуване судове рішення змінити у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, при остаточному призначенні покарання застосувати вимоги ч.2 ст. 70 КК України та вважати ОСОБА_2 засудженим за п.6 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.4 ст.187 КК України до 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України до 10 років позбавлення волі. На підставі ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення довічним позбавленням волі покарань, призначених за ч.4 ст.187 КК України та ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України остаточно призначити покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора; прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого та захисника задоволенню не підлягають з таких підстав.

Обвинувачений ОСОБА_2 визнав вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, проте пояснив, що частину подій не пам'ятає, у нього було запаморочення, він чув голоси.

В апеляційній скарзі обвинувачений оскаржує як призначену йому міру покарання, вважаючи її суворою, так і доведеність його вини за інкримінованими злочинами, не погоджуючись з мотивами вчинення ним злочинів, а також свій психічний стан під час скоєння злочинів, а його захисник в апеляційній скарзі ставить під сумнів висновки судово-психіатричних експертиз, не оскаржуючи вирок в частині доведеності вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень. Крім того, обвинувачений вважає необгрунтованим задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 тисяч гривен, а також просить зі стягнутої з нього матеріальної шкоди відрахувати вартість телефону, який повернуто потерпілій ОСОБА_10.

Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд першої інстанції перевіряв в судовому засіданні доводи обвинуваченого та його захисника, у тому числі і зазначені ними в апеляційних скаргах, які свого підтвердження не знайшли.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині з корисливих мотивів, у розбійному нападі, спрямованому на заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також у незакінченому замаху на умисне вбивство, тобто на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з метою приховати інший злочин, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

Апеляційні доводи ОСОБА_2 про відсутність у нього корисного мотиву при умисному вбивстві ОСОБА_6 спростовуються матеріалами кримінального провадження та добутими по кримінальному провадженню доказами, а саме показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_2, який в судовому засіданні показував, що коли прийшов до ОСОБА_6, при собі мав сокиру та ніж, після вбивства ОСОБА_6 взяв два телефони, свій та його, через деякий час телефон ОСОБА_6 продав, а гроші витратив, показаннями потерпілої ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_2 викрав мобільний телефон «Нокіа», належний її чоловіку, раніше він казав їй, що телефон йому дуже подобається, показаннями потерпілої ОСОБА_7, показаннями свідка ОСОБА_12, який купив у ОСОБА_2 мобільний телефон вбитого ОСОБА_6, при цьому ОСОБА_2 стверджував, що телефон належить йому, протоколами слідчих дій та іншими письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції.

Так, в ході проведення слідчого експерименту 07.04.2015 року ОСОБА_2, за участю захисника Кравченка В.І., експерта СМЕ ОСОБА_14, перекладача ОСОБА_15 та в присутності двох понятих, добровільно відтворив обставини скоєних ним злочинів щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7, давав показання про механізм нанесення ним ударів. Між іншим показав, що після усвідомлення факту неможливості доведення своїх дій по вбивству ОСОБА_7 до кінця, через крик останньої, з метою забрати мобільні телефони, з коридору пішов до зальної кімнати, після чого вибіг з квартири.

Таким чином, колегія суддів вважає, що перевіряючи кваліфікацію дій обвинуваченого, суд першої інстанції дав повну оцінку тим обставинам, що ОСОБА_2 прийшов додому до ОСОБА_6 з кухонною сокирою та ножем, які були при ньому, знаходячись в квартирі ОСОБА_6 тривалий час, він не виклав сокиру, яка була у нього за поясом, а потім застосував вказану сокиру та ніж як знаряддя вбивства, після вбивства ОСОБА_6 заволодів його телефоном, що свідчить про корисний мотив вбивства ОСОБА_6 При цьому суд обґрунтовано критично поставився до показань ОСОБА_2, що він помилково взяв телефон вбитого, оскільки ОСОБА_2 не міг переплутати телефони, він знався на телефонах, допомагав ОСОБА_6 розібратися в телефоні, йому подобався телефон ОСОБА_6, вибігаючи він взяв два телефони, що спростовує його показання в цій частині.

Вважати наведені докази недостатніми для обґрунтування винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за п. 6 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України на думку колегії суддів підстав немає.

Стосовно апеляційних доводів обвинуваченого про не доведеність його винуватості у вчиненні злочину за ч.3 ст.15, п.13 ч.2 ст.115 КК України колегія суддів вважає їх неспроможними.

Обвинувачений ОСОБА_2 визнав, що намагався вбити ОСОБА_7 з метою приховати вбивство ОСОБА_6, але вважає, що він засуджувався за вбивство іншою державою, тому ця судимість не повинна враховуватися на території України.

Однак, дії ОСОБА_2 кваліфіковані як незакінчений замах на умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, з урахуванням умисного вбивства ОСОБА_6, а не судимість ОСОБА_2 за вироком Кировського районного суду м. Ярославля від 22.12.1988 року за ст. 103 КК Російської Федерації.

Апеляційні доводи обвинуваченого про неповноту судового розгляду, що виразилося у відмові в задоволенні клопотань про допит свідка ОСОБА_9, яка є цивільною дружиною ОСОБА_2 та в проведенні дактилоскопічної експертизи кухонної сокири на наявність відбитків пальців, не заслуговують на увагу, оскільки вказана неповнота не вплинула на висновки суду, свідок ОСОБА_9 не є очевидцем події, вона допитувалася в ході досудового слідства, їй нічого не відомо з приводу вчинених ОСОБА_2 кримінальних правопорушень. Стосовно дактилоскопічної експертизи, то кухонну сокиру та ніж обвинувачений залишив на місці злочину, вказані знаряддя злочину оглядалися в ході судового розгляду та ОСОБА_2 підтвердив, що це саме ті ніж та сокира, з якими він прийшов до ОСОБА_6 та наносив удари, потерпіла описала вигляд сокири та підтвердила, що вказаною сокирою ОСОБА_2 наносив їй удари, а ніж лежав на дивані, тому відсутні підстави для сумніву, що саме кухонна сокира та ніж, що належать ОСОБА_2 є знаряддям вбивства.

Також є безпідставними апеляційні доводи обвинуваченого про не вирішення судом питання про речові докази та повернення йому брюк та светра з речових доказів, оскільки судом першої інстанції на підставі ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів у справі, пакунок із вмістом кишень піджаку ОСОБА_2, а саме флеш-носієм, презервативом, лінзами, речі ОСОБА_2: чоловічий піджак, брюки, кофта, кросівки за вироком суду належить повернути засудженому ОСОБА_2

Що стосується апеляційних доводів обвинуваченого та захисника про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, у зв'язку з суперечливістю висновків судово-психіатричних експертиз з питання щодо наявності у ОСОБА_2 будь-якого тимчасового розладу психіки та наявності у нього шизоїдного розладу особистості, а також, що проведенні судово-психіатричні експертизи не надали відповідь на основне питання, а саме, чи страждав ОСОБА_2 на момент скоєння кримінального правопорушення тимчасовим розладом психіки, який позбавив його можливості передбачити суспільно-небезпечні наслідки його дій і керувати ними, то колегія суддів також вважає їх неспроможними.

Згідно вимог ч.1, 10 ст.101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Крім того, як вбачається з роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.97 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», з наступними змінами, при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обгрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Так, висновки амбулаторної судово-психіатрична експертизи №221 від 15.04.2015 року та стаціонарної судово-психіатричної експертизи №125 від 16.06.2016 року не суперечать один одному в тій частині, що ОСОБА_2 в період скоєння інкримінованих йому злочинів міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, він не перебував у тимчасово-хворобливому стані, яке б позбавляло його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом в теперішній час він може усвідомлювати свої дії та керувати ними, не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.

Крім того, в ході судового розгляду експерт КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ОСОБА_11 підтвердила висновки стаціонарної судово-психіатричної експертизи та пояснила, що органічний емоційно-лабільний розлад, наявний у обвинуваченого ОСОБА_2, не є психічним захворюванням.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано прийняті до уваги висновки вказаних судово-психіатричних експертиз, судом з'ясовані при перевірці й оцінці експертних висновків повнота відповідей на порушені питання та обгрунтованість експертних висновків, які узгоджуються з

іншими матеріалами провадження, а саме відсутністю даних про перебування ОСОБА_2 на обліку у психіатра та відсутність медичних документів про наявність у ОСОБА_2 розладу психічної діяльності або психічного захворювання, поведінка ОСОБА_2 під час вчинення кримінальних правопорушень та після цього, який діяв послідовно, обмірковано, надавав пояснення про механізм нанесення ударів, тому до його посилань на запаморочення, голоси, порушення пам'яті суд першої інстанції поставився критично та належно обґрунтував свій висновок.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у суду першої та апеляційної інстанцій були відсутні підстави для призначення повторної судово-психіатричної експертизи, оскільки відсутні сумніви у правильності висновків експертів, які б були пов'язані з недостатньою обґрунтованістю, висновки не суперечать іншим матеріалам справи, а також не вбачається істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертиз, незгода з експертними висновками обвинуваченим та захисником в апеляційних скаргах не вмотивована, не наведені підстави для сумніву у висновках експертів.

Також не знайшли підтвердження апеляційні доводи обвинуваченого про неправильну оцінку судом доказів, набутих при проведенні досудового розслідування про визнання ним провини, які отримані під фізичним впливом та психологічним тиском, оскільки апеляційним судом перевірено у встановленому порядку заяву ОСОБА_2 про застосування до нього під час досудового слідства незаконних методів.

З даного приводу 21.07.2017 року старшим слідчим другого слідчого відділу СУ прокуратури Донецької області винесена постанова про закриття кримінального провадження № 42017050000000426 від 13.05.2017 року за ч. 2 ст.365 КК України, у зв'язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки показаннями потерпілих, свідків, наданими ними під час судового слідства, дав оцінку показанням обвинуваченого, також наданим ним в судовому засіданні, а стосовно інших слідчих дій, то вони проводилися з підозрюваним за участю адвоката, без зауважень щодо впливу на підозрюваного, а також матеріали провадження містять заяву ОСОБА_2 про вчинення ним злочину, в якій він зізнається у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції не містять протиріч, по встановленим судом фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з сукупності вказаних та інших досліджених в судовому засіданні доказах, яким надана відповідна правова оцінка у вироку, в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції обґрунтовано та правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_2 за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ОСОБА_6) з корисливих мотивів, за ч. 4 ст. 187 КК України, як розбійний напад, спрямований на заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також за ч.3 ст. 15, п.п. 9, 13 ч.2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ОСОБА_7) з метою приховати інший злочин, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство.

Також не знайшли підтвердження апеляційні доводи обвинуваченого про суворість призначеного покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчиненні злочину, суди зобов'язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, дані про особу винного та обставини справи, що обтяжують чи пом'якшують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначив відповідно до загальних правил призначення покарання, у межах санкції частини відповідної статті кримінального закону, що передбачає відповідальність за вчинені злочини, враховуючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про призначення обвинуваченому покарання, його виду та розміру, суд першої інстанції належним чином врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться, відповідно до вимог ст.12 КК України, до особливо тяжких злочинів, в тому числі злочинів, які посягають на життя людини, яке серед інших соціальних благ відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю, особливо тяжких наслідків, що настали, ОСОБА_2 вчинив особливо тяжкі злочини відносно особи похилого віку, що перебуває у безпорадному стані, оскільки ОСОБА_6, 1948 року народження, був інвалідом 1 групи, міг пересуватись тільки за допомогою інвалідного візка через ампутовану ногу, дані про його особу, який за місцем проживання характеризується посередньо, нетовариський, потайливий, до затримання не працював, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не значиться, страждає на захворювання очей, а саме міопію високого ступеню обох очей, дистрофічна форма, ускладнена катаракта зліва, не судимий в силу ст. 89 КК України, визнавши обставиною, що обтяжує покарання вчинення обвинуваченим злочинів щодо особи похилого віку, яка перебувала у безпорадному стані та дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки ОСОБА_2 становить вкрай підвищену небезпеку для суспільства, та не вважає за можливе застосувати до нього позбавлення волі на певний строк, як такий що не буде відповідати меті покарання.

При цьому суд першої інстанції критично поставився до заяви ОСОБА_2 про вчинення злочину та стосовно його щирого каяття у вчиненні злочинів, не визнав вказані обставини, як пом'якшуючі покарання, обґрунтувавши свої висновки, з якими погоджується колегія суддів.

Колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_2 покарання, оскільки судом вірно та обґрунтовано визначено обвинуваченому вид та розмір покарання, з урахуванням усіх обставин справи, наявності у діях обвинуваченого декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства, що є обставинами, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливої суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, а також дані про особу ОСОБА_2, який становить виключну небезпеку для суспільства, саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудження та попередження вчинення ним нових злочинів.

Стосовно апеляційних вимог обвинуваченого в частині не обґрунтованого стягнення з нього на користь потерпілої моральних збитків та вартості повернутого телефону, то колегія суддів не може з ними погодитися.

Відповідно до вимог ст. 129, 374 КПК України та роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року, з наступними змінами, постановляючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав та розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому.

У мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

При цьому, приймаючи рішення з цього питання на грунті ретельно досліджених законних підстав та розміру заявленого цивільного позову, суд має керуватися відповідним матеріальним законом.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру відшкодування за цивільним позовом потерпілої ОСОБА_10, виходив з доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчинені злочинів, передбачених п.6 ч.2 ст.115 КК України та ч.4 ст.187 КК України, підстав для відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди, врахувавши також і визнання обвинуваченим заявлених позовних вимог та дійшов висновку про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн., матеріальної шкоди - 27 895,60 грн., яка складається з витрат на поховання в сумі 18645,60, витрат на виготовлення пам'ятника в сумі 9200 грн. та вартості майна, яким заволодів ОСОБА_2, в сумі 50 грн. - грошові кошти, які перебували на рахунку телефону.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до вимог діючого законодавства задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди та стягнуто з обвинуваченого на її користь моральну шкоду в розмірі 500 тисяч грн., враховуючи, що в результаті дій ОСОБА_2 потерпіла втратила близьку людину - свого чоловіка, у зв'язку з чим їй завдані моральні страждання, які важко оцінити в грошовому еквіваленті.

Колегія суддів вважає неспроможними апеляційні доводи обвинуваченого про необхідність відрахування зі стягнутої матеріальної шкоди 7000грн. за повернутий потерпілій телефон, оскільки вказана сума за вироком суду не стягувалась, потерпіла в позові не просила стягнути вартість телефону, яким заволодів ОСОБА_2 в ході розбійного нападу та вбивства ОСОБА_6

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.

Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, колегія судів вважає, що вони заслуговують на увагу.

Так, оскаржуваним вироком ОСОБА_2 засуджено за п.6 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.4 ст.187 КК України до 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України до 10 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Згідно вимог ч.2 ст. 70 КК України, при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

За таких обставин, при остаточному призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 за вчинення інкримінованих йому злочинів, за один із яких призначено довічне позбавлення волі, необхідно застосувати вимоги ч.2 ст. 70 КК України.

Судом першої інстанції ухвалою від 29.12.2016 року виправлено, як описку в резолютивній частині вироку частину статті 70 КК України на «2», відповідно до вимог статті 379 КПК України, але колегія суддів вважає, що у даному випадку призначення остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим не є опискою, а неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 408, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність знайшли підтвердження, вирок суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого, необхідно призначити остаточне покарання ОСОБА_2 з застосуванням вимог ч.2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора.

Керуючись статями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника адвоката Здор К.С. залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Маріупольської місцевої прокуратури №1 задовольнити.

Вирок Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 13.12.2016 року щодо ОСОБА_2 змінити.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за п.6 ч.2 ст.115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.4 ст.187 КК України до 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.3 ст.15, п.п.9,13 ч.2 ст.115 КК України до 10 років позбавлення волі.

На підставі ч.2 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі, остаточно призначити покарання ОСОБА_2 у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

В решті частини вирок суду щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим - в той самий строк з дня вручення копії судового рішення.

Судді:

Преснякова А.А. Куракова В.В. Свіягіна І.М.