Постанова № 68135972, 02.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2017 р. Справа№ 910/1416/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.08.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 (повне рішення складено 17.03.2017)

у справі №910/1416/16 (суддя С.О.Чебикіна)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1)Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

2)Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"

3)Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1)Державне підприємство "Енергоринок"

2)Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва (суддя Цюкало Ю.В.) від 21.04.2016 у справі №910/1416/16 позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним договір №23 про відступлення права вимоги від 12.02.2015, укладений між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на користь Національного антикорупційного бюро України грошові кошти: 459,33грн судового збору; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Національного антикорупційного бюро України грошові кошти: 459,33грн судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на користь Національного антикорупційного бюро України грошові кошти: 459,33грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 (головуючий суддя - Дикунська С.Я., судді - Руденко М.А., Чорна Л.В.), у справі №910/1416/16 рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 скасовано та прийнято нове рішення; в задоволенні позову Національного антикорупційного бюро України до Приватного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство "Енергоринок", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання недійсним Договору №23 про відступлення права вимоги від 12.02.2015 відмовлено; визнано недійсним Договір №25 від 12.02.2015 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" грошові кошти в сумі 41866367,52грн; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" грошові кошти в сумі 49367,52грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 21.04.2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2016 року справу №910/1416/16 передано на розгляд судді Чебикіній С.О.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Гаврилюк О.М. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/1416/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Справа розглядалася різними складами суду. Розгляд справи неодноразово відкладався.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.07.2017, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, для розгляду справи №910/1416/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Михальська Ю.Б.

Вказана судова колегія розпочала розгляд справи спочатку і прийняла постанову у даній справі.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-3 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

20.06.2017, через канцелярію суду, представником третьої особи-2 подано додаткові пояснення у справі, які долучено до матеріалів справи.

21.06.2017 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-3 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Представники позивача приймали участь у судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення, підтримували доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідачів-1,-2,-3 приймали участь у судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення, заперечували проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Представники третіх осіб-1,-2 приймали участь в судових засіданнях, надали свої пояснення, просили задовольнити апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України, а рішення господарського суду міста Києва - скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 29.08.2007 між ДП "Енергоринок" (ДПЕ) та ВАТ "Запоріжжяобленерго" (ЕК) укладено договір №4243/02 купівлі-продажу електроенергії (далі договір купівлі-продажу), за умовами п.2.1. якого ДПЕ зобов'язався продавати, а ЕК - купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.

01.12.2012 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (постачальником) та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (в подальшому змінено організаційно-правову форму ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат") (споживачем) укладено договір про постачання електричної енергії №76/223 (далі договір поставки), за умовами п.1 якого постачальник електроенергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач - оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно п.2.1. договору поставки під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язались керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ).

Відповідно до п.2.3.4. договору поставки споживач зобов'язався оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії за умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії".

Умовами п. 7.2. договору поставки сторони погодили, що розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються за діючими тарифами та у відповідності до діючого законодавства.

Розрахунки за електричну енергію на підставі п.1 порядку розрахунків за активну електричну енергію (додаток №4 до договору поставки) проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок постачальника електричної енергії, вказаний у п.10 договору поставки - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - для сплати за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, кошти за недораховану електричну енергію та ін. №260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363 (з урахуванням додаткової угоди №5 до договору поставки).

ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" допущено неналежне виконання зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії, в зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" в розмірі 42366367,52 грн.

12.02.2015 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (первісним кредитором), ПрАТ "ХК "Енергомережа" (новим кредитором) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржником) укладено договір №23 про відступлення права вимоги (надалі договір уступки), за умовами п.п.1.1., 1.2. якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про стягнення заборгованості за договором поставки, яка утворилася за грудень 2014 року на загальну суму 42 366 367,52 грн; до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договору та акта звірки розрахунків.

У відповідності до умов п. 2.1. договору уступки первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника та інформацію, яка є важливою для його здійснення за договором поставки, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання договору, а новий кредитор згідно п.2.5. договору уступки за відступлення права вимоги сплачує суму в розмірі 42 366 367,52 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2015.

За умовами п.2.4. договору уступки у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором (договором поставки) після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора.

Положеннями п.2.7. договору уступки встановлено, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору уступки.

За умовами п.2.8. договору уступки первісний кредитор відступає новому кредиторові право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3% річних, які можуть бути нараховані по вказаній у п.1.1. договору заборгованості.

12.02.2015 між ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" укладено договір №25 про порядок проведення розрахунків по договору уступки (надалі договір №25) за умовами п.п.3.1., 3.2., 3.3., 3.4. якого ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язався сплатити ПрАТ "ХК "Енергомережа" у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок останнього борг в сумі 41 866 367,52 грн впродовж 10 днів з моменту підписання договору уступки. Залишок суми боргу за основним договором (договором поставки) зі сплати вартості спожитої в грудні 2014 року електроенергії в розмірі 500 000,00 грн, а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені згідно з ст.605 ЦК України, припиняються новим кредитором прощенням боргу на згадану суму.

ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перераховано на користь ПрАТ "ХК "Енергомережа" грошові кошти у розмірі 41 866 367,52 грн.

Доказів виконання ПрАТ "ХК "Енергомережа" на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язань зі сплати грошових коштів, як цього вимагають положення п. 2.5. договору уступки, під час розгляду справи не надано.

Так, Національне антикорупційне бюро України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №23 від 12.02.2015.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 та прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд приймаючи рішення дійшов помилкового висновку про те, що Національним антикорупційним бюро України, як позивачем, не доведено у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу. Крім того, нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" надання Національному антикорупційному бюро України права на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави не передбачено. Апелянт зазначає, що місцевим господарським судом помилково ототожнено таку підставу позову як "суперечність договору інтересам держави" з правом Національного бюро на подання до суду позову про визнання недійсною угоди.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Як визначено пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Закон України "Про електроенергетику", як зазначено у його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" термін "поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії" визначає як рахунки суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін "алгоритм оптового ринку електричної енергії" - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється.

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Приписами частини 2 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Згідно з Переліком поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих в установах уповноваженого банку - AT "Ощадбанк" оптовому постачальнику електричної енергії, енергопостачальним компаніям (ліцензіати НКРЕ з постачання електричної енергії за регульованим тарифом) та їх структурним підрозділам, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 27.12.2011 №112 (далі - Перелік поточних рахунків), Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" для проведення розрахунків за спожиту електроенергію відкрито поточний рахунок із спеціальним режимом використання №260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT Ощадбанк".

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Аналогічний припис міститься у пункті 6.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3 вказаних Правил встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Відповідно до частини третьої 3 статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії".

Аналогічний порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію із застосуванням поточних рахунків із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії стаття 1-1 Закону України "Про електроенергетику" передбачає і для енергопостачальників, підприємств, що здійснюють передачу електричної енергії, та всіх підприємствами, що здійснюють розподіл електричної енергії.

Частиною восьмою статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 10 договору поставки визначено розрахункові рахунки для оплати активної електроенергії, для оплати реактивної енергії та для оплати підвищеної плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, пені, прихованої потужності.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями договору поставки передбачалось отримання постачальником оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання, вказаним у пункті 10 договору поставки.

На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові кошти за електричну енергію не можуть бути сплачені споживачем на будь-який інший рахунок.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання вказаних правових норм, сторонами у пункті 1 Порядку розрахунків за активну електричну енергію (додаток № 4 до договору поставки) визначено, що розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання № 260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, внаслідок укладення договору відступлення права вимоги відбувається заміна сторони у зобов'язанні і може змінюватися обсяг прав, які переходять до первісного кредитора, якщо це встановлено договором або законом.

В той же час, умовами договору відступлення права вимоги та договору про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - Приватному акціонерному товариству "Холдингова компанія "Енергомережа".

На виконання договору відступлення права вимоги відповідачем-3 було перераховано кошти за спожиту електроенергію відповідачу-1 відповідно до умов договору №25 про порядок проведення розрахунків по договору уступки від 12.02.2015.

При цьому, виконання споживачем свого зобов'язання за договором №25 про порядок проведення розрахунків по договору уступки від 12.02.2015 не є тотожним виконанню зобов'язання за договором постачання електричної енергії, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок укладання спірного договору відступлення права вимоги та договору про порядок розрахунків за договором відступлення права вимоги, кошти за спожиту електроенергію були отримані третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за Договором відступлення права вимоги, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

Такі умови виконання зобов'язань по оплаті електричної енергії суперечать положенням ст. 15-1 Закону України Про електроенергетику" та п. 6.3. ПКЕЕ.

Отже, відповідачами при укладенні спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства як в частині обов'язку боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику, так в частині обов'язку сплатити кошти на рахунок, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії. У зв'язку з чим, договір про відступлення права вимоги від 12.02.2015 № 23, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго", Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» є недійсним в силу норм частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Проте, місцевий господарський суд приймаючи рішення дійшов висновку про те, що позивач не зазначав у позовній заяві жодних доказів, які б підтверджували порушення чи оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірного договору. Крім того, позивач не є стороною спірного договору купівлі-продажу, а також не зазначив, які саме його права або охоронювані законом інтереси порушені оспорюваним договором.

Загальні підстави недійсності правочинів, вчинених з метою, що суперечать інтересам держави і суспільства, встановлені приписами частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статей 207, 208 Господарського кодексу України.

Під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

На підставі вищевикладеного місцевий суд дійшов висновку про те, що з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та Конвенції ООН проти корупції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі шляхом подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України, і саме факт виявлення таких ознак у відповідних правовідносинах свідчить про порушення інтересів держави. Проте, Національним антикорупційним бюро України, як позивачем, не доведено у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

Так, за висновком місцевого господарського суду нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" надання Національному антикорупційному бюро України права на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави не передбачено, а тому у задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити з підстав необґрунтованості позову.

Колегія апеляційного суду не погоджується з вищезазначеними висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Завданням Національного бюро є протидія кримінальним корупційним правопорушенням, які вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та становлять загрозу національній безпеці.

За визначенням корупції, наданим в статті 1 Закону України "Про запобігання корупції", корупція - це використання особою, згаданою у частині 1 статті 3 цього Закону (тобто, особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування), наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб або, відповідно, обіцянка чи надання неправомірної вигоди особі, вказаній у частині 1 статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.

Статтею 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро" визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо: здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів; здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проводить досудове розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V, зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (частини 1 статті 5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (частини 2 статті 6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (пункт d частини 2 статті 12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а, відтак, наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це, суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Так, слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Враховуючи те, що в пункті 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" міститься пряма вказівка щодо права за наявності підстав, передбачених законом, подавати Національним антикорупційним до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України, в межах прав, які надано йому статтею 17 цього Закону, для виконання покладених на нього обов'язків, колегія суддів приходить до висновку, що Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні у кримінальному провадженні № 52015000000000001 від 04.12.2015 (яке в подальшому об'єднано у кримінальне провадження № 12015000000000200) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України (том 1, арк. спр. 9).

Крім того, підслідність Національного бюро визначено частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі, а висновок місцевого господарського суду про те, що НАБУ не доведено правомірність свого звернення з позовом про визнання недійсною угоди є помилковим та спростовуються вищезазначеними правовими нормами.

Враховуючи вищевикладене, у даному випадку немає необхідності у доведенні Національним антикорупційним бюро України порушення своїх особистих цивільних (господарських) прав та інтересів, оскільки НАБУ звернулось до суду із даним позовом не для захисту своїх особистих, як юридичної особи, цивільних (господарських) прав та інтересів, а для захисту інтересів держави і суспільства як державний орган, уповноважений на це пунктом 13 статті 17 Закону України "Про національне антикорупційне бюро України", що кореспондується із частиною 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначено у пункті 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Так, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини: наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги; правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин; відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільному кодексу України та Господарському кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

Із змісту Закону України "Про електроенергетику" випливає, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства.

Отже, порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наведене питання безпосередньо віднесено до безпеки держави України в цілому.

Частина перша статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, встановлено, що у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, як вбачається з вище викладеного, завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення правочину щодо відступлення права вимоги і його наслідки полягала у тому, щоб порушити встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і, як наслідок, уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Положеннями ч. 3 ст. 509 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням правом слід розуміти передбачену нормами права поведінку управомоченої особи по здійсненню свого суб'єктивного цивільного права, якою може бути завдано шкоди іншим особам.

Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір про відступлення права вимоги є таким, що вчинений з порушенням принципу справедливості, суперечить нормам чинного законодавства, а саме ч. 8 ст. 26 і ч. 2 ст. 15-1 ЗУ "Про електроенергетику" та п. 6.3. Правил користування електричною енергією, відтак суперечить інтересам держави, а тому підлягає визнанню недійсною.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи наведені вище обставини, колегія вважає, що спір судом першої інстанції розглянуто з дотриманням правил підсудності. Позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому доводи апеляційної скарги є повністю спростованими, підстав для скасування рішення не вбачається.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів.

Згідно пункту 4.4 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 21 лютого 2013 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Таким чином, судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції також покладаються на відповідачів.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/1416/16 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення. Позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №23, укладений між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12; ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 грн. 33 коп. за подання позовної заяви, витрати по сплаті судового забору 505, 27 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 грн. 33 коп. за подання позовної заяви, витрати по сплаті судового забору 505, 27 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (69600, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 18 ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вул. Василя Сурикова, буд. 3; ідентифікаційний код 39751280) витрати по сплаті судового збору у розмірі 459 грн. 33 коп. за подання позовної заяви, витрати по сплаті судового забору 505, 27 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 12; ідентифікаційний код 32113410) на користь Державного підприємства "Енергоринок" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, індентифікаційний код 21515381) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14; ідентифікаційний код 00130926) на користь Державного підприємства "Енергоринок" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, індентифікаційний код 21515381) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Теплична, будинок 18 ідентифікаційний код 38983006) на користь Державного підприємства "Енергоринок" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, індентифікаційний код 21515381) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 551,20 грн.

5.Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.

6.Матеріали справи № 910/1416/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

Ю.Б. Михальська