Постанова № 68135968, 27.07.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2017 р. Справа№ 910/5394/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Куксова В.В.

Гончарова С.А.

За участю представників:

Прокурор: Винник О.О.

Від позивача-1: Безносик А.О.

Від позивача-2: Касперчик З.В.

Від відповідача : Козуб Б.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г (суддя Сівакова В.В.)

За позовом Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "М.Д.Групп"

про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г у задоволенні позову Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "М.Д.Групп", про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 9,33 га (у тому числі площею 5,29 га під водною акваторією) на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва, укладений 20.10.2005 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів за № 82-6-00322, та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 9,33 га (у тому числі площею 5,29 га під водною акваторією) кадастровий номер 8 000 000 000:90:109:0009, яка розташована на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивовано тим, що прокуратурою належними та допустимими доказами не доведено факту порушення орендарем умов договору, які в розумінні положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" можуть бути підставою для розірвання спірного договору, вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.10.2005 задоволенню не підлягають. Вимога про зобов'язання ТОВ "Славутич" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 9,33 га (у тому числі площею 5,29 га під водною акваторією) на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва, є похідною від вимоги про розірвання договору оренди земельної ділянки, тому в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню. Нормативно суд першої інстанції послався в оскаржуваному рішенні на приписи ст. 141 Земельного кодексу України, ст.32 Закону України "Про оренду землі" , ст.ст. 15 ч. 1, 16 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, апелянт (Заступник прокурора міста Києва) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.

Так, апелянт посилався на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 526, 530, 610, 611,629, 651, 782 Цивільного кодексу України, ст. ст. 96, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі») та процесуального права (ст. 43 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення про відмову у задоволенні позову та прийняття нового рішення про задоволення позову прокурора у повному обсязі. Прокурор вказував на те, що згідно ст.ст. 526, 530, 610, 611,629, 651, 782 Цивільного кодексу України, ст. ст. 96, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі» та виходячи з умов договору, підставою для розірвання договору оренди є систематична несплата орендних платежів, а матеріалами справи підтверджується допущення відповідачем систематичної несплати орендної плати. Крім того, прокурор вказував на те, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.04.2015 у справі № 826/4841/15, яка набрала законної сили, стягнуто з ТОВ «Славутич» заборгованість з орендної плат за землю у розмірі 1 255 257,79 грн., яка обліковувалась станом на березень 2015 року, що свідчить про її сплату відповідачем не у добровільному порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/5394/15-г за апеляційною скаргою Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2017 апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 06.07.2017.

05.07.2017 через відділ документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Славутич» надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г - без змін, посилаючись на його відповідність нормам матеріального та процесуального права.

Відповідач в обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу посилався на те, що судом першої інстанції зроблено вірні висновки про відсутність заборгованості відповідача з орендної плати за землю до прийняття рішення по справі, а отже, і про відсутність законних підстав для задоволення позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 розгляд справи № 910/5394/15-г відкладено до 27.07.2017.

26.07.2017 через відділ документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Славутич» надійшли додаткові пояснення на апеляційну скаргу, в яких відповідач наголошував на тому, що при вирішенні спору необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13. Крім того, відповідачем надано деталізований розрахунок щодо здійсненої оплати орендної плати, а також вказано про повну оплату по договору оренди за увесь час судових спорів.

27.07.2017 через відділ документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від прокурора у справі надійшла додаткова Інформація (лист) ДПІ у Печерському районі м.Києва ГУ ДФС у м.Києві від 25.07. 2017 № 1602/9/26-55-12-01 щодо оплати ТОВ «Славутич» орендної плати за земельну ділянку.

В судовому засіданні 27.07.2017 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача (Київської міської ради) в судовому засіданні 27.07.2017 підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.07.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник третьої особи в судовому засіданні 27.07.2017 надав пояснення по суті спору, а також просив суд апеляційної інстанції скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Цивільного кодексу України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

У пункті 2 статті 121 Конституції України зазначено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Пунктом 3 частини 2 статті 20 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів і їх заступників, які звертаються до господарського суду на користь держави. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що в позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність його захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель".

Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб (ч. 1 ст. 29 ГПК України).

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Частиною 6 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурора, який звертається до господарського суду в інтересах держави, наділено правом в позовній заяві самостійно визначати, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також вказувати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Ч. 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об"єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Згідно зі ст. 9 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у власність чи користування громадян чи юридичних осіб відноситься до повноважень ради.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ", місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку щодо права власності на земельну ділянку є державний акт. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, заступником прокурора Печерського району міста Києва вірно визначено в якості позивача Київську міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В свою чергу, Заступник прокурора Печерського району міста Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" про:

- розірвання договору оренди земельної ділянки площею 9,33 га (у тому числі площею 5,29 га під водною акваторією) на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва, укладений 20.10.2005 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич", зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів за № 82-6-00322;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 9,33 га (у тому числі площею 5,29 га під водною акваторією) кадастровий номер 8 000 000 000:90:109:0009, яка розташована на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до рішень Київради № 809/2219 від 18.11.2004 та № 168/2744 від 17.03.2005 Товариству з обмеженою відповідальністю "Славутич" було передано в оренду земельну ділянку площею 9,43 га (у тому числі площею 5,29 га від водною акваторією) для будівництва, експлуатації та обслуговування зони відпочинку з громадським центром у складі культурно-видовищних установ, фізкультурно-оздоровчих, спортивних та інших підприємств обслуговування на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва. На підставі зазначених рішень між Київрадою та відповідачем був укладений договір оренди земельної ділянки від 20.10.2005 загальною площею 9,4315 га (кадастровий номер 8000000000:90:109:0009) на 49 років, що був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 20.10.2005 за № 82-6-00322. На підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 30/428 від 19.11.2007 була укладена додаткова угода про внесення змін до договору оренди, якою внесено зміни до п. 8.4. вказана угода зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2007 за № 82-6-00472. У відповідача існує заборгованість з травня 2014 року по теперішній час з плати за землю, яка станом на 24.02.2015 становить 1 101 408, 80 грн. Наявність заборгованості та несплати орендної плати понад 10 місяців свідчить про істотне порушення умов договору та є підставою для розірвання договору в судовому порядку, а земельна ділянка підлягає поверненню Київській міській раді.

Додатково прокурор в обґрунтування позову наголошував на тому, що відповідно до листа Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12.04.2017 у ТОВ "Славутич" обліковується заборгованість з орендної плати за землю в розмірі 991245,84 грн. Вважає. що ТОВ "Славутич" отримавши в оренду земельну ділянку зобов'язався щомісячно сплачувати Київській міській раді орендну плату за користування нею, проте свої зобов'язання систематично не виконує, а саме не сплатив орендну плату як на момент звернення прокурора з позовом до суду так і на даний час, а отже істотно порушено умови договору, що є підставою для його розірвання та повернення земельної ділянки.

Відповідач в обгрунтування заперечень на позов посилався на те, що до ухвалення у справі судового рішення відповідач в повному обсязі погасив заборгованість із сплати орендної плати за землю згідно платіжного доручення № 1 від 15.03.2017, призначення платежу: орендна плата за землю згідно договору оренди від 20.10.2005 року за № 82-6-00322 із змінами та доповненнями. Також, відсутність у ТОВ "Славутич" заборгованості саме із сплати орендної плати доводиться листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25.04.2017. Зазначена в листі ДПІ у Печерському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві сума 991 245,84 грн. є нарахованою пенею, а не заборгованістю із сплати орендної плати за землю, що доводиться роздруківкою з Електронного кабінету платника податків - ТОВ "Славутич" (остання колонка таблиці), отриманої станом на 24.04.2017. Умовами договору та чинним законодавством передбачена можливість розірвання договору саме у разі систематичної несплати орендних платежів, а не у разі наявності нарахованих санкцій. Отже, у відповідача відсутня заборгованість зі сплати орендної плати, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, а отже, відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки та, відповідно, повернення такої земельної ділянки позивачу. Крім того, відповідач просив врахувати при вирішенні спору і правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13.

Так, за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності з обставинами справи, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Відповідно до рішень Київської міської ради № 809/2219 від 18.11.2004 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Славутич" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування зони відпочинку з громадським центром у складі культурно-видовищних установ, фізкультурно-оздоровчих, спортивних та інших підприємств обслуговування на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва» та № 168/2744 від 17.03.2005 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 18.11.2004 N 809/2219» Товариству з обмеженою відповідальністю "Славутич" було передано в довгострокову оренду на 49 років земельну ділянку площею 9,43 га (у тому числі площею 5,29 га від водною акваторією) для будівництва, експлуатації та обслуговування зони відпочинку з громадським центром у складі культурно-видовищних установ, фізкультурно-оздоровчих, спортивних та інших підприємств обслуговування на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва.

На підставі зазначених рішень Київської міської ради № 809/2219 від 18.11.2004 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Славутич" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування зони відпочинку з громадським центром у складі культурно-видовищних установ, фізкультурно-оздоровчих, спортивних та інших підприємств обслуговування на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва» та № 168/2744 від 17.03.2005 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 18.11.2004 N 809/2219», 20.10.2015 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Славутич" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, що був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20.10.2005 за № 82-6-00322 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору об'єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

місце розташування - Набережно-Печерська дорога, 2 у Печерському районі м. Києва;

розмір - 9,4315 га, в тому числі під водною акваторією площею 5,2900 га;

цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування зони відпочинку з громадським центром у складі культурно-видовищних установ, фізкультурно-оздоровчих, спортивних та інших підприємств обслуговування;

кадастровий номер - 8000000000:90:109:0009.

Згідно з п. 3.1 договору, договір укладено на 49 (сорок дев'ять) років.

На підставі рішення Господарського суду м. Києва від 19.11.2007 у справі № 30/428 була укладена додаткова угода про внесення змін до п. 8.4 договору, яка зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.12.2007 за № 82-6-00472.

Відповідно до п 4.2 договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 2,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з п. 4.3 договору, розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесенням змін до цього договору.

Відповідно до п. 4.5 договору орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно рівними частинами протягом тридцяти календарних днів, наступним за календарним днем звітного (податкового) місяця. Питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням договору, вирішуються орендарем у установленому законодавством України порядку.

Відповідно до довідки від 26.02.2015 за № 057026-2967 Департаменту земельних ресурсів виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 307 696 555,28 грн.

Пунктом 8.4. договору передбачений обов'язок орендаря своєчасно вносити орендну плату.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно із ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ( ст. 13 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Статтею 25 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендар земельної ділянки має право:

самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;

за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;

отримувати продукцію і доходи;

здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.

Орендар земельної ділянки зобов'язаний:

приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Пунктом 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У відповідності до ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючим органом щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно із ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Отже, відповідно до чинного законодавства розірвання договору оренди в судовому порядку може бути здійснено тільки у встановленому законом порядку.

У відповідності до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позов заступника прокурора Печерського району міста Києва мотивований наявністю заборгованості відповідача та несплатою орендної плати понад 10 місяців, що свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору, що згідно його умов є підставою для розірвання договору та повернення земельної ділянки.

Прокуратурою в якості доказів порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки до матеріалів справи додано копію довідки ДПІ у Печерському району ГУ Міндоходів в м. Києві № 1730/9/26-55-25-01 від 27.02.2015 та податкових декларацій позивача, відповідно до яких станом на 24.02.2015 у відповідача існувала заборгованість з плати за землю, починаючи з травня 2014 року.

Проте, на спростування позовних вимог прокуратури у даній справі та в якості відсутності заборгованості зі сплати орендної плати за землю відповідачем надано до матеріалів справи копію платіжного доручення № 1 від 15.03.2017, відповідно до якого позивач сплатив 2547 815,01 грн. в якості орендної плати за землю згідно договору оренди від 20.10.2005 за № 82-6-00322 із змінами та доповненнями, а отже, погасив існуючу заборгованість до ухвалення Господарським судом міста Києва оскаржуваного рішення у цій справі.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відсутність у ТОВ "Славутич" заборгованості саме зі сплати орендної плати підтверджується листом ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві № 3878/10/26-50-08-10 від 25.04.2017. Зазначена в листі ДПІ у Печерському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві № 1206/9/26-55-12-04 від 20.04.2017 сума 991 245,84 грн. є нарахованою пенею, а не заборгованістю зі сплати орендної плати за землю, і правова природа вказаної суми 991 245,84 грн. є штрафною санкцією за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Також, відсутність у ТОВ "Славутич" заборгованості саме зі сплати орендної плати підтверджується листом ДПІ у Печерському районі м.Києва ГУ ДФС у м.Києві від 25.07. 2017 № 1602/9/26-55-12-01, який наданий прокурором під час апеляційного провадження і який приймається судом апеляційної інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки підтверджує додатково обставини, які існували і на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку та перевірки обставин справи належними та допустимими доказами, умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством передбачена можливість розірвання договору саме у разі систематичної несплати орендних платежів, а не у разі наявності нарахованих санкцій.

Крім того, наявність виконавчого провадження з примусового виконання попередніх судових рішень, які скасовані Вищим господарським судом України. жодним чином не спростовує обов'язку суду апеляційної інстанції оцінити правовідносини сторін в контексті предмету спору та встановлення у визначеному процесуальним законом порядку обставин справи щодо наявності та/або відсутності підстав для розірвання договору оренди.

Вищий господарський суд України у постанові від 16.03.2017 у даній справі, скасовуючи рішення господарських судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, і вказівки якого в силу приписів ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими під час нового розгляду справи, зазначив: що стосується посилання у касаційній скарзі на порушення судами норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 141 Земельного кодексу України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі", невзяття до уваги правової позиції Верховного Суду України (постанова від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13) про те, що, якщо на дату ухвалення судом рішення орендарем погашено заборгованість зі сплати орендних платежів слід відмовляти в позові про розірвання договору оренди земельної ділянки, обґрунтованому наявністю у орендаря заборгованості із сплати орендної плати за землю, колегія суддів зазначає, що касаційна інстанція в силу ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України не вправі встановлювати коло прав і обов'язків учасників спору, їх правовідносини між собою без з'ясування та оцінки обставин, на яких ґрунтується касаційна скарга, та відповідно робити висновки про правильність застосування норм права. Саме при новому розгляді справи суди мають всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення учасників судового процесу, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до закону та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України.

Пунктом 2.20 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі" у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно із п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку встановлено, що відповідачем було погашено заборгованість з орендної плати по договору до винесення рішення у даній справі, а факт сплати сторонами не заперечувався. При цьому, згідно з положеннями частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. За змістом частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що прокурором не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України завдання шкоди територіальній громаді в особі органу місцевого самоврядування, чим спростовується довод прокурора щодо істотності порушення умов договору оренди. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор не позбавлений права звернутися до орендаря у встановленому законом порядку з вимогами про відшкодування такої шкоди, з поданням належних та допустимих доказів наявності такої та обґрунтованим розрахунком, як і орган місцевого самоврядування, як особа, яка здійснює представлення інтересів територіальної громади, заявити до відповідача вимоги щодо застосування відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати орендної плати.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 910/16306/13 зазначено зокрема наступне: «Залишаючи без змін постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову щодо розірвання договору з підстав заборгованості з орендної плати, суд касаційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідачем погашено заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 98 913 грн. 28 коп. Так, згідно з довідкою Державної податкової інспекції в Солом'янському районі м. Києва від 11 вересня 2013 року на час ухвалення судом рішення у справі у відповідача відсутня заборгованість перед бюджетом з орендної плати. Цю обставину не заперечували під час розгляду справи ані прокурор, ані позивач.»

Довод прокурора в обгрунтування підстав скасування оскаржуваного рішення про те, що постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.04.2015 у справі № 826/4841/15, яка набрала законної сили, стягнуто з ТОВ «Славутич» заборгованість з орендної плат за землю у розмірі 1 255 257,79 грн., яка обліковувалась станом на березень 2015 року, що свідчить про її сплату відповідачем не у добровільному порядку - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки наявність судового рішення з адміністративного спору про стягнення боргу жодним чином не спростовує факту сплати відповідачем заборгованості з орендної плати по договору до винесення судом рішення у даній справи, а лише встановлює факт безспірності присудженої до стягнення суми.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокуратурою в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами не доведено факту наявності порушення орендарем умов договору станом на момент винесення оскаржуваного судового рішення, як не доведено і наявність шкоди, а тому в силу вищенаведених положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" відсутні підстави для розірвання договору оренди землі, у зв'язку з чим вимога прокурора про розірвання договору оренди земельної ділянки від 20.10.2005 - не є законною та обгрунтованою і задоволенню не підлягає.

Також, оскільки обумовлені законом та договором підстави для розірвання договору оренди від 20.10.2005 - відсутні і судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку таких підстав не встановлено, а тому вимога прокурора про зобов'язання ТОВ "Славутич" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 9,33 га (у тому числі площею 5,29 га під водною акваторією) на Набережно-Печерській дорозі, 2 у Печерському районі м. Києва, - не була доведена належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, і задоволенню також не підлягає.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності та з правильним застосуванням норм матеріального (ст.ст. 526, 530, 610, 611,629, 651, 782 Цивільного кодексу України, ст. ст. 96, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 15, 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі») та процесуального права (ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України), доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №910/5394/15-г - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5394/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Куксов

С.А. Гончаров