Рішення № 68135062, 04.08.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2017Справа №910/4502/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО"

до Приватного акціонерного товариства "F & CREALTY"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С.

про стягнення 88 806 581,86 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Лебідь О.П. за дов.;

від відповідача - Барсук О.О. за дов.;

від третьої особи - не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "F & CREALTY"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. про стягнення 88 806 581,86 грн. з яких:

- заборгованість за кредитом, прострочена - 7 097 176,80 грн.;

- заборгованість по простроченими процентами - 1 941 581,55 грн.;

- пеня у розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченого кредиту та відсотків - 443 765,89 грн.;

- 3% річних від суми простроченого кредиту та відсотків - 47 546,35 грн.;

- інфляційні втрати від суми простроченого кредиту та відсотків - 136 568,64 грн.

- штраф згідно п.7.3 за несвоєчасне подання фінансової звітності, порушено п.п.4.4, 5.3-5.6 кредитного договору - 52 759 961,75 грн.;

- штраф згідно п.7.4 за не укладання договору іпотеки нерухомості у м. Києві, порушено п.5.1, п.7.4 кредитного договору - 4 396 663,48 грн.;

- штраф за несанкціоноване відкриття поточних рахунків у інших банках, порушено п.8.3 кредитного договору - 21 983 317,40 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором про невідновлювальну кредитну лінію від 27.03.2007 № 639v-01-07, право вимоги за яким у позивача виникло на підставі договору про відступлення прав вимоги від 10.02.2017.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності на підставі ст.ст.257, 261 ЦК України щодо заявлених Позивачем позовних вимог, у зв'язку з тим, що позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу (Верховний Суд України у своїх постановах від 19.03.2014 р. №6-20цс14, від 01.07.2015р.№ 6-331цс15, від 29.06.2016 р. № 6-272цс16). Також, Відповідачем вказується, що оскільки Позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва лише 21.03.2017 року, до стягнення може бути заявлено лише ті платежі, строк виконання яких настав не пізніше 22.03.2014 року. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач також окремо зауважив, що відповідачем повністю виконано своє зобов'язання по сплаті зокрема процентів за користування кредитними коштами, навіть наявна переплата в розмірі 273 723,31 грн.

Також, на підставі вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України відповідач звернувся до суду з клопотанням, викладеним у додаткових письмових поясненнях щодо зменшення штрафних санкцій, оскільки останні непомірно великі.

В процесі розгляду справи Відповідач неодноразово подавав до суду докази сплачених коштів за Договором про невідновлювальну кредитну лінію від 27.03.2007 № 639v-01-07 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО".

03.08.2017 Відповідач остаточно подав докази сплати коштів за спірним Договором та письмові пояснення, в яких зазначив, що після набуття позивачем прав вимоги за договором про не відновлювану кредитну лінію від 27.03.2007 № 639v-01-07 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО", Відповідачем сплачено в якості погашення заборгованості за кредитом загалом 966 674,82 грн. про що не заперечив і сам Позивач.

Проте, Позивач заперечив проти тверджень викладених у відзиві відповідачем. Зокрема зазначив, що в даному випадку строк позовної давності не підлягає застосуванню оскільки має місце переривання перебігу строку позовної давності внаслідок часткового погашення відповідачем заборгованості за процентами за користування кредитом, які нараховувались Банком окремо щомісяця за період до 25 березня 2014 року, шляхом зарахування переплат. Позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позові.

Третя особа надала письмові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 04.08.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав усні пояснення по суту спору.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві та письмових поясненнях.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, проте через загальний відділ діловодства суду третя особа раніше подала клопотання про розгляд справи без їх участі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», банк) та Закритим акціонерним товариством «F & CREALTY» (далі - Приватне акціонерне товариство «F & CREALTY» (далі - позичальник, відповідач) було укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію №639v-01-07 (далі - кредитний договір, основний договір), який включає в себе додаткові угоди, які є невід'ємною частиною кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору (у відповідності до додаткової угоди від 04.02.2008) банк відкриває позичальнику не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 626 819,00 доларів США.

До кредитного договору були укладені додаткові угоди: від 02.04.2007, від 10.06.2007, від 10.10.2007, від 10.01.2008, від 04.02.2008, від 10.04.2008, від 10.06.2008, від 10.10.2008, від 08.01.2009, від 10.04.2009, від 17.06.2009, від 30.06.2009, від 10.07.2009, від 26.08.2009, від01.10.2009, від 02.10.2009, від 10.02.2011, від 19.12.2011, від 14.11.2012, від 05.10.2015

Так, 17.06.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит» та Закритим акціонерним товариством «F & CREALTY» було укладено додаткову угоду до договору про невідновлювальну кредитну лінію №639v-01-07 від 27.03.2007, відповідно до п.1. якої, було змінено назву договору і викладено в наступній редакції: «Договір про мультивалютну кредитну лінію №639v-01-07 від 27.03.2007» та викладено договір в новій редакції.

Додатковою угодою від 05.10.2015 встановлено, що сума ліміту загальної заборгованості за кредитом становить 8 569 550,88 грн., зі сплатою за користування кредитними коштами відсотків згідно п.п. «а» п. 3.1. даного договору, а за користування кредитними коштами з моменту укладення в п.п. «б», «в» п. 3.1. даного договору, виплатити відсотки в збільшеному розмірі.

Згідно додаткової угоди від 01.02.2011 внесено зміни до кредитного договору та встановлено наступні процентні ставки: а) - по кредиту в національній валюті України - гривні: 18% відсотків річних за користування траншами в період з дня видачі до 25.08.2009 включно; 15,15% відсотків річних за користування траншем в період з 26.08.2009 включно по 28.02.2011 включно; 10,25% річних за період з 01.03.2011 до строку повернення кредиту, зазначеного в п. 2.5. даного договору. По кредиту в доларах США: 11% відсотків річних за період з дня видачі по 28.02.2011 включно; 10,25 % відсотків річних за період з 01.03.2011 до строку повернення кредиту, зазначеного в п. 2.5. даного договору. б) в випадку порушення позичальником установленого п. 2.5. даного договору: - по кредиту в національній валюті Україні - гривні - 20,5% річних від суми невикористаного своєчасного зобов'язання по кредиту згідно вищевказаного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення основної заборгованості; по кредиту доларах США - 20,5% річних від суми невикористаного своєчасного зобов'язання по кредиту згідно вищевказаного графіку, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення основної заборгованості; в) по кредиту в національній валюті Україні - гривні - 20,5% річних за період з дати, зазначеної в п. 2.5. даного договору до дня фактичного погашення основної заборгованості; по кредиту доларах США - 20,5% річних за період з дати, зазначеної в п. 2.5. даного договору до дня фактичного погашення основної заборгованості.

Відповідно до п. 6.1. основного договору, банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів і виплату відсотків за весь період користування кредитом до наступного терміну, вказаного в п. 2.4. даного договору, я боржник зобов'язаний повернути отриманий кредит і виплатити всі відсотки протягом 1 дня з моменту отримання вимоги банку.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом, свої зобов'язання за договором кредитор (Банк) виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами №412 від 27.03.2007, №1589 від 02.04.2007, №414 від 04.02.2008.

17.09.2015 на підставі постанови Правління Національного банку України за №612 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 за № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит», згідно з яким з 18 вересня 2015 запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Постановою НБУ №898 від 17.12.2015, відкликано банківську ліцензію та розпочато процедура ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

14.12.2016 листом вих. №3-243100/12874 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси і Кредит» звернулась до ПАТ «F & CREALTY» з повідомленням про усунення порушених умов договору про мультивалютну кредитну лінію №639-01-07 від 27.03.2007, що зумовлене порушенням позичальником основного зобов'язання за кредитним договором, що порушує права та інтереси банку та всіх наступних кредиторів (боржник отримав вимогу 16.12.2016).

Також в повідомленні уповноважена особа заявила, що термін погашення основної заборгованості відповідача перед банком за кредитним договором є таким, що настав.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.07.2016 №1153 затверджено ліквідаційну масу АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає перепродажну підготовку та реалізацію майна банку, за найвищою вартістю у найкоротший строк.

Згідно із ч.6 ст. 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізований у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціонах); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Продаж майна може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Порядок реалізації майна банку підчас проведення ліквідаційної процедури регламентується Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 №388.

Відповідно до вимог п.4 розділу VII зазначеного Положення у разі якщо відкриті торги (аукціон) відбулися, банк зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу активу (майна).

У відповідності до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за №2724 від 08.12.2016 «Про затвердження умов продажу активів АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 18.01.2017 відбулися електроні торги за лотом №Q3919625218b967, за результатом яких переможцем визнано позивача, а також сформовано протокол електронних торгів №UA-EA-2016-12-19-000050.

За результатами електронних торгів 10.02.2017 АТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено з переможцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЛОКО» (далі - новий кредитор або позивач) договір про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення).

Відповідно до п. 1 договору відступлення, за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - боржник, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників, за договором про кредитну лінію у формі овердрафту, договором про відновлювальну кредитну лінію, договором іпотеки, договором застави товарів в обороті, договором поруки, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору, надалі за текстом - основні договори, надалі за текстом - права вимоги. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Згідно до п. 2 договору відступлення, за цим договором новий кредитор в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього договору, набуває всі права кредитора за основними договорами, включаючи: право вимагати виконання боржниками зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних у додатку №1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань, тощо. Розмір права вимог, які переходять до нового кредитора, вказаний в додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основним договором переходить до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів.

Додатком №1 до договору відступлення, було складено реєстри договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами. Відповідно до зазначеного реєстру договорів ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЛОКО» право вимоги до Приватного акціонерного товариства «F & CREALTY» за договором про не відновлювальну кредитну лінію №639v-01-07 від 27.03.2007 з усіма додатковими угодами до договору, які є його невід'ємною частиною, сума заборгованості за кредитним договором становить: основного боргу 7 097 176,80 грн., проценти 1 941 581,55 грн. - разом 9 038 758,35 грн.

Таким чином, з дати укладання договору відступлення права вимоги від 10.02.2017 подальше виконання зобов'язань за кредитним договором №639v-01-07 від 27.03.2007 стосується виключно правовідносин між позивачем як новим кредитором та відповідачем, як боржником.

Спір виник внаслідок того, що позичальник свої зобов'язання за основним договором не виконав, а тому відповідач як позичальник має сплатити наявну заборгованість новому кредитору (позивачу).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як було зазначено раніше Банк виконав своє зобов'язання щодо надання відповідачу кредиту, про що свідчать меморіальні ордери №412 від 27.03.2007, №1589 від 02.04.2007, №414 від 04.02.2008.

Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором Кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і умов Кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 14 грудня 2016 року претензії (вимоги) боржнику та поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів (боржник отримав вимогу 16.12.2016).

Таким чином, пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, яке відбулося 16.12.2016 є зміною строку виконання зобов'язання.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов, тобто з 17.12.2016 року.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 8.1 договору від 27.03.2007 про не відновлювальну кредитну лінію №639v-01-07 у разі, якщо сплачені Позичальником Банку грошові кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то погашення заборгованості проводиться в такому порядку: в першу чергу погашаються відсотки за користування кредитними коштами, в другу чергу погашається основний борг по кредиту, а в третю чергу погашається неустойка (штраф, пеня).

Відповідно до п. 8.1 договору від 27.03.2007 про не відновлювальну кредитну лінію № 639v-01-07 (в редакції додаткової угоди від 17.06.2009), у разі, якщо сплачені позичальником банку грошові кошти є недостатніми для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то черговість та об'єми погашення встановлюються на розсуд банку.

Як вбачається з детального розрахунку нарахованих процентів за користування кредитом та зведеної довідки (виписка з рахунків) (міститься в матеріалах справи), позивачем нараховувалися проценти за користування кредитом за період часу з 26 червня 2009 року по 18 січня 2017 року (загальний період нарахувань процентів). Також з вказаних виписок вбачається, що протягом вказаного періоду відповідачем систематично порушувалися зобов'язання зі сплати щомісячних платежів процентів, тобто сплаченої Відповідачем суми не завжди вистачало для погашення щомісячного платежу у повному обсязі, нарахованого банком за відповідний період, у зв'язку із чим кожне наступне нарахування цих несплачених процентів додавалося до поточної заборгованості, що призвело до виникнення заборгованості за процентами в сумі 1 941 581,55 грн.

Отже, враховуючи такі умови кредитного договору, у разі якщо сума, сплачена відповідачем, покривала у повному обсязі щомісячне поточне нарахування суми процентів, то решта коштів, якщо така мала місце, зараховувалася у рахунок наявної заборгованості, яка виникла раніше.

Тобто, якщо мала місце переплата процентів у певному періоді, то сума такої переплати зараховувалася у рахунок часткового погашення заборгованості, яка виникла внаслідок несплати кожного окремого щомісячного платежу, які нараховувалися з початку загального періоду нарахувань, а саме з 26.06.2009, що у свою чергу, переривало строки позовної давності кожного щомісячного платежу за процентами.

Однак, як вбачається з таблиці, наведеної у відзиві від 31.05.2017 та від 29.06.2017, відповідач зробив витяг нарахувань процентів за користування кредитом та їх сплати лише за період часу з 25 березня 2014 року по 18 січня 2017 року

Проте, станом на 25.03.2014 відповідач вже мав перед позивачем заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 2 155 334,76 грн.

Тобто, станом на початок періоду, який наведено відповідачем у таблиці, сальдо складало мінус 2 155 334,76 грн., а тому усі наступні платежі, зроблені відповідачем у рахунок оплати процентів, зараховувалися не лише у рахунок поточних нарахованих банком процентів, а й у рахунок погашення заборгованості в сумі 2 155 334,76 грн., яка виникла до періоду часу, який береться до уваги відповідачем у таблиці, наведеної у відзивах.

Таким чином, виходячи з вищевикладених фактичних обставин, твердження відповідача про те, що має місце переплата процентів за період часу з 25.03.2014 по 18.01.2017 є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо строку позовної давності, суд вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починаються заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

За п.4.4.1. вказаної постанови, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору, письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Як зазначено вище, здійснені часткові погашення процентів, переривало строки позовної давності кожного щомісячного платежу за процентами.

Отже, судом встановлено, що заявлена відповідачем позовна давність до позовних вимог про стягнення з відповідача суми кредиту та процентів за користування кредитом є безпідставною, оскільки має місце переривання перебігу строку позовної давності внаслідок часткового погашення відповідачем заборгованості за процентами за користування кредитом, які нараховувалися банком окремо щомісяця за період до 25.03.2014, шляхом зарахування переплат.

Крім того, судом встановлено, що між банком та ПрАТ «F & С REALTY» з моменту укладення кредитного договору до жовтня 2015 року укладено ряд додаткових угод до кредитного договору, а саме такі угоди укладалися у 2007, 2008, 2009, 2011, 2012 та 2015 роках (угоди містяться у матеріалах справи)

Такими додатковими угодами вносились зміни, зокрема до положень щодо суми кредитної лінії, строку та графіку її повернення, строку та графіку повернення процентів за користування кредитними коштами за кожний із періодів.

Окрім того, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов, тобто з 17.12.2016 року.

У зв'язку з невиконанням вимоги від 14 грудня 2016 року Кредитор звернувся до суду 21.03.2017 з позовними вимогами до Відповідача.

Отже, твердження відповідача про пропуск строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення з відповідача суми боргу за кредитом та процентами визнається судом необґрунтованими.

За вставлених обставин справи суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 097 176,80 грн. основної заборгованості зі сплати кредиту.

В частині стягнення з відповідача 796 814,82 грн. відсотків за користування кредитом провадження у справі необхідно припинити відповідно до п.1.1. ст. 80 ГПК України, оскільки відповідач вказану суму коштів сплатив позивачу, після порушення провадження у справі, що підтверджується платіжними дорученнями: 28.03.2017 на суму 115 761,82 грн., від 27.04.2017 на суму 59 081,71 грн., від 27.04.2017 на суму 110 778,29 грн., від 29.05.2017 на суму 56 209,36 грн., від 29.05.2017 на суму 113 650,64 грн., від 26.06.2017 на загальну суму 169 860,00 грн., від 26.07.2017 на загальну суму 171 473,00 грн. 00 коп.

В частині 169 860 грн. відсотків за користування кредитом суд відмовляє у зв'язку зі сплатою вказаних кошів відповідачем 28.02.2017, тобто ще до звернення позивача з вказаним позовом та порушенням провадження у даній справі, у зв'язку з чим суд відмовляє позивачу в цій частині стягнення відсотків з відповідача, за відсутності порушення прав позивача в цій частині.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 974 906,73 грн. відсотків за користування кредитними коштами.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 47 546,35 грн. 3% річних та 136 568,64 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням свого грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що їх розмір є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. У зв'язку чим за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 47 517,93 грн. та 99 426,34 грн. інфляційних втрат.

У задоволенні заяви про пропуск строку позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд відмовляє, оскільки судом встановлено факт переривання позовної давності до основного боргу (заборгованості з кредиту та відсотків) у зв'язку з чим позовна давність перервана і до похідних вимог, окрім того, судом встановлено зміну строку виконання основного зобов'язання (до 17.12.2016 року), а 3% річних та інфляційні втрати нараховані правомірно з 18.12.2016.

Також, позивачем нарахована пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків в розмірі 443 765,89 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.1. Договору від 27.03.2007 про не відновлювальну кредитну лінію №639v-01-07 (в редакції додаткової угоди від 17.06.2009), за прострочу повернення кредитних коштів або сплати відсотків боржник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочи.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши перерахунок пені, взявши до уваги, що наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, позивачем нарахована пеня лише за місяці, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру, а період стягнення визначений із урахуванням меж, передбачених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, суд, врахувавши часткові проплати здійсненні позивачем дійшов до висновку про часткове задоволення стягнення пені у розмірі 443 500,66 грн.

У задоволенні заяви про пропуск строку позовної давності до вимог позивача про стягнення пені суд відмовляє, оскільки судом встановлено зміну строку виконання основного зобов'язання (до 17.12.2016 року), а пені позивачем нарахована правомірно з 18.12.2016.

Також, позивачем нарахований штраф згідно з п.7.3 за несвоєчасне подання фінансової звітності, (порушено п.п.4.4, 5.3-5.6 кредитного договору) в розмірі 52 759 961,75 грн.; штраф згідно п.7.4 за не укладання договору іпотеки нерухомості у м. Києві (порушено п.5.1, п.7.4 кредитного договору) в розмірі 4 396 663,48 грн.; штраф за несанкціоноване відкриття поточних рахунків у інших банках (порушено п.8.3 кредитного договору) в розмірі 21 983 317,40 грн.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.7.3 Кредитного договору за ненадання Позичальником Банку в передбачені дійсним Договором строки будь-яких документів, обов'язок щодо надання яких передбачений цим Договором (в тому числі, документів за вимогою Банку, вказаних в п.п. 4.4., 5.3., 5.4., 5.5. цього Договору, а також в будь-яких інших випадках обов'язкового надання документів Банку), а також за несвоєчасне повідомлення Позичальником Банку про факти, вказані в п. 5.6. цього Договору, Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 10% (десять відсотків) від загальної суми отриманих кредитних коштів.

Згідно з п. 7.3. Договору від 27.03.2007 про не відновлювальну кредитну лінію № 639v-01-07 (в редакції додаткової угоди від 17.06.2009), за не надання боржником банку в зазначений договором строк будь-яких документів, зобов'язання яких надання передбачена даним договором (в тому числі документів на вимогу банку, зазначених в п.п. 4.4., 5.3., 5.4., 5.5., даного договору, а також в будь-яких інших випадках обов'язкового пред'явлення документів), а також за несвоєчасне повідомлення боржником банку про факт, вказаний в п. 5.6. даного договору, боржник виплачує банку штраф в розмірі 10% від фактичної суми заборгованості (від суми виданих, але не повернутих на дату порушення умов договору коштів).

Відповідно до п.5.3 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний надавати Банку квартальну та річну бухгалтерську та статистичну звітність в обсязі, передбаченому для надання органам статистики (а саме Форму №1, Форму №2, Звіти про рух грошових коштів, Форму 1-Б термінову (місячну) "Звіт про фінансові результати і дебіторську і кредиторську заборгованість), у визначені строки: квартальна звітність надається щоквартально до 25 числа поточного місяця, наступного за звітним періодом, річна звітність надається до 15 лютого поточного року, наступного за звітним.

Як було зазначено раніше Договір про невідновлювальну кредитну лінію № 639v-01-01 від 27.03.2007 року був викладений в новій редакції відповідно до додаткової угоди від 17 червня 2009 року. Окрім зміни самої назви договору на «Договір про мультивалютную кредитну лінію № 639м-01-07 від 27 березня 2007 року», було суттєво змінено ряд умов договору, в тому числі щодо штрафних санкцій за його порушення.

При цьому, вимагаючи стягнення штрафу за ненадання Позичальником Банку звітності, посилається на п. 7.3 Договору у попередній редакції.

По-перше, Позивач не наводить, у чому полягає порушення, Відповідачем обов'язків, визначених в п. 5.3. Договору, а саме: не зазначено, які звіти не було надано взагалі, а які надано невчасно. По-друге, Позивач розраховує штрафні санкції від суми 1 626 819 доларів США. Саме така гранична сума кредитних коштів, що могли бути надані Відповідачу, викладена в п. 1.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 04.20.2008 року, проте Позивачем не враховано, що штраф в розмірі 10 % (десять відсотків), відповідно до п. 7.3. Кредитного договору у редакції з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 17 червня 2009 року, має відраховуватись від фактичної суми заборгованості (від суми виданих, але не повернених на дату порушення умов договору коштів), а не від загальної суми кредитної лінії, що відкрита Відповідачу.

Більше того, додатковою угодою від 17 червня 2009 року п. 1.1.1 Кредитного договору, де визначено ліміт максимальної заборгованості, викладено в редакції: « 12 396 360,00 гривень», а додатковою угодою від 05 жовтня 2010 року: « 8 569 550,88 гривень».

Судом встановлено, що у матеріалах кредитної справи наявні відповідні фінансові звіти, а жодних посилань на вимогу банку щодо їх примусового надання немає, це свідчить про те, що відповідачем належно та своєчасно виконувалися обов'язки щодо надання фінансової звітності.

При цьому, сам факт надання фінансової звітності також підтверджується наявними у справі доказами, а саме Додатком № 2 до акту приймання та передачі кредитних справ від 21.02.2017 року (даний документ доданий до позовної заяви), пункти 89-120, 125-126, 134- 135, 138-139, 142-143, 145-146.

Отже, за висновком суду Позивач не довів фактів несвоєчасності ненадання фінансової звітності Відповідачем та не обґрунтував підстав та розміру для їх нарахування.

Посилання на квитанції щодо направлення фінансової звітності до Центру обробки електронних звітів Держстату України судом не беруться до уваги, в зв'язку з наступним.

Зазначені квитанції стосуються виключно виконання Відповідачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 p. N 419 «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності», а не договору, тому посилання Позивача на виконання відповідачем свого обов'язку щодо надсилання Відповідачем фінансової звітності до Центру обробки електронних звітів Держстату України не стосуються предмету спору.

Отже, суд відмовляє позивачу у задоволенні штрафу в розмірі 52 759 961,75 грн., нарахованого на підставі п.7.3 Договору.

Щодо штрафу, нарахованого позивачем на підставі п. 7.4 Договору, суд вказує наступне.

Позивач, обґрунтовуючи своє право на стягнення штрафних санкцій, посилається на п. 7.4. Договору.

Відповідно до п. 7.4 Договору за порушення умов п. 5.1 Договору, Позичальник сплачує Банку штраф в розмірі 10 відсотків від загальної суми отриманих кредитних коштів за даним договором.

Зокрема, додатковою угодою від 17 червня 2009 року п. 5.1 кредитного договору викладено в такій редакції: «Позичальник зобов'язується протягом 10 (десяти) днів після введення в експлуатацію приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Р. Окіпної, 10, забезпечити укладення договору іпотеки, за яким Банку передається в заставу в якості забезпечення зобов'язань до даному договору дана нерухомість.

Приміщення за адресою м. Київ, вул. Р. Окіпної, 10 в експлуатацію введено не було, в свою чергу, банку було передано в заставу (договір застави № 2129ИП-0507 від 31.05.2007 р.) майнові права на придбання нерухомості згідно умов інвестиційного договору № ИД-4РОН-2 від 21.03.2007 року. Це договір, після відступлення права вимоги, було передано Позивачу.

Таким чином, на відміну від тверджень Позивача, Відповідач умов п. 5.1 Кредитного договору не порушив, а тому позовні вимоги в частині штрафних санкцій за його порушення судом, згідно умов п. 7.4 Договору визнаються необґрунтованими, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволені вимоги про стягнення штрафу, нарахованого на підставі п.7.4 Договору в розмірі 4 396 663,48 грн.

Відповідно до 8.3 Договору від 27.03.2007 про не відновлювальну кредитну лінію №639v-01-07, боржник зобов'язується не переводити раніше відкриті рахунки в банку в установи інших банків і без письмової згоди банку: не відкривати в інших установах банків поточні рахунки (в національній та в іноземній валюті), не отримувати нових позик і кредитів, не виступати гарантом або поручителем по зобов'язанням третіх осіб до моменту повернення кредиту і виконання інших обов'язки в по даному договорі.

17 червня 2009 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Відповідачем було укладено додаткову угоду до договору про невідновлювальну кредитну лінію №639-01-07 від 27 березня 2007 року. Даною додатковою угодою було змінено розмір штрафних санкцій за порушення пункту 8.3. Договору, і розмір штрафу відповідно до даної додаткової угоди становить 1000,00 грн. за кожен факт порушення.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Локо» були базовані на положенням, що втратили чинність у зв'язку зі зміною умов договору.

Окрім того, відповідач повідомив суду, що рахунок відповідно до Договору комплексного банківського обслуговування № 2674288 від 28.07.2015 з ПАТ «Райффайзен Банк АВАЛЬ» Відповідачем було відкрито у зв'язку з ситуацією, що склалася з обслуговуванням його платежів у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та впровадженням у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» тимчасової адміністрації 17 вересня 2015 року, що створює неможливість проведення будь-яких банківських операції через рахунки, відкриті у AT «Банк «Фінанси та Кредит». Більш того, за несвоєчасне обслуговування платіжних доручень, тобто через дії АТ «Банк «Фінанси та Кредит», було накладено ряд штрафних санкцій за порушення строків оплати обов'язкових платежів.

За встановлених обставин, доводи позивача щодо стягнення штрафів відповідно до умов договору є не доведеними та безпідставними, у зв'язку з чим суд відмовляє в частині стягнення штрафів відповідно до п.п. 7.3., 7.4, 8.3 Договору від 27.03.2007 про невідновлювальну кредитну лінію № 639v-01-07.

У зв'язку з відмовою по суті вимог про стягнення з відповідача штрафів, строк позовної давності до вказаних вимог про стягнення штрафів судом не застосовується, оскільки право позивача на захист якого він просить відповідачем в цій частині не порушено.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У зв'язку з відмовою у задоволенні вимог позивача про стягнення штрафів та часткового задоволення вимоги про стягнення пені, за відсутності доведення винятковості обставин, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, за встановлених обставин справи позов підлягає частковому задоволенню судом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. ст. 33, 34, 49, п.1-1 ст. 80 ГПК України, ст.ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "F & CREALTY" (01103, м. Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 18-А, код ЄДРПОУ 23496142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЛОКО" (03150, м. Київ, вулиця Червоноармійська, 129, код ЄДРПОУ 39827930) основний борг по кредиту в розмірі 7 097 176 (сім мільйонів дев'яносто сім тисяч сто сімдесят шість) грн. 80 коп., 974 906 (дев'ятсот сімдесят чотири тисячі дев'ятсот шість) грн. 73 коп. відсотків за користування кредитом, 443 500 (чотириста сорок три тисячі п'ятсот) грн. 66 коп. пені, 47 517 (сорок сім тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 93 коп. 3% річних, 99 426 (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста двадцять шість) грн. 34 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в розмірі 23 410 (двадцять три тисячі чотириста десять) грн. 50 коп.

В частині стягнення з відповідача 796 814,82 грн. відсотків за користування кредитом, провадження у справі припинити.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяІ.І. Борисенко