Ухвала суду № 68134615, 02.08.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/215/17

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Крусяна А.В.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор Плюс» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор Плюс», Служба у справах дітей Миколаївської міської ради, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення від 29.04.2015 року, індексний номер 21026230,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є., як державного реєстратора, про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса як державного реєстратора від 29.04.2015 року №21026230 про реєстрацію права власності на квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Свої позовні вимоги, позивач обґрунтував, по-перше, тим, що у приватного нотаріуса відсутні повноваження на здійснення реєстраційних дій поза межами вчинення нотаріальних дій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а по-друге, забороною здійснення таких дій Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідач в судове засідання не з'явився, заперечень не надав.

Третя особа - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» проти позову заперечувала. По-перше, на думку факторингової компанії, зазначений спір взагалі не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства (постанова ВСУ від 14.06.2016 року по справі № 21-41а16), по-друге, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус є державним реєстратором, і його повноваження як державного реєстратора не обмежені лише проведенням нотаріальних дій. По-третє, третя особа, послалася на те, що обмеження встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не застосовуються до цього випадку, оскільки не йде мова про примусове стягнення предмета іпотеки. Свого часу, позивач добровільно підписав іпотечне застереження щодо можливості кредитора переоформити право власності на спірну квартиру. Тому, у цьому випадку, стягнення відбулося не примусово, а на підставі згоди позивача, яку він надав під час укладання договору.

Третя особа ОСОБА_4, виконавчий комітет Миколаївської міської ради та Служба у справах дітей Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явились, заперечень проти позову не надали.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни від 29.04.2015 року, індексний номер 21026230, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195). Присуджено з Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 640,00 гривень (шістсот сорок гривень).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор Плюс» звернулося до суду з апеляційною скаргою на вказану постанову, просить її скасувати та закрити провадження по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.06.2008 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір №1406/0608/45-004 з ВАТ «Сведбанк» у сумі 41 000 доларів США на строк до 2038 року для купівлі житлової нерухомості.

26.08.2008 року ОСОБА_2 уклав іпотечний договір №1406/0608/45-004-Z-1 з ВАТ «Сведбанк» про забезпечення належного виконання кредитного договору, відповідно до якого в заставу банка було передано придбану за кредитні кошти двокімнатну квартиру загальною площею 51,40 за адресою: АДРЕСА_3.

Умовами іпотечного договору передбачено, що вимоги іпотекодержателя можуть бути задоволені шляхом прийняття іпотекодержателем іпотеки у власність в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

28.11.2012 року ВАТ «Сведбанк» уклав договір факторингу з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та передав право вимоги за зазначеними кредитним та іпотечним договором факторинговій компанії.

В подальшому, у зв'язку з погіршенням економічної ситуації та зміною курсу національної валюти, у ОСОБА_2 виникли труднощі щодо подальшого обслуговування валютного кредиту.

29.04.2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулась на підставі іпотечного договору №1406/0608/45-004-Z-1 від 26.08.2008 року до приватного нотаріуса Єгорової М.Є. та на підставі рішення про державну реєстрацію №21026230 зареєструвало право власності на двокімнатну квартиру загальною площею 51,40 за адресою: АДРЕСА_3 за собою.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що зазначений спір стосується цивільного права особи, а також те, що спірні правовідносини виникли на підставі договірних зобов'язань, що, на думку апелянта, такі правовідносини не є публічно-правовими, а тому повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами статті 1 КАС цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 3 КАС).

Згідно висновку, зробленому у Постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року в адміністративній справі № 21-41а16, на який посилається апелянт, не є подібним у цій справі, оскільки там позивачем оспорювалось саме право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку», у якого, на думку апелянта, таке право не виникло.

Тобто, по справі № 21-41а16 вирішувався спір, що виник з договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не оспорює права іпотекодержателя, які виникли з кредитного, іпотечного та факторингових договорів, а лише оспорює повноваження державного реєстратора на проведення реєстраційних дій, де держреєстратор є суб'єктом, наділеним владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав.

Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії Держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 11.04.2017 року та 25.04.2017 року (справи №21-3746а16 та №21-3197а16 відповідно).

До того ж, мораторій, встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», має виключно публічно-правовий характер.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що зазначений спір необхідно розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Щодо повноважень нотаріуса, як державного реєстратора, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до державних реєстраторів відноситься у тому числі і нотаріус.

Відповідно до вимог ч.1 ст.9 Закону до повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить: 1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ.

Акредитовані суб'єкти можуть здійснювати визначені у частині першій цієї статті повноваження в повному обсязі або здійснювати їх виключно в частині забезпечення прийняття та видачі документів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі договору з суб'єктом державної реєстрації прав та/або нотаріусом.

Отже, у нотаріуса, є повноваження на здійснення функцій державного реєстратора, у тому числі тих, які не виникають у результаті вчинення нотаріальних дій.

Частиною 1 ст.37 Закону «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

07.06.2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п.1 ст.1 якого, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Зазначений мораторій застосовується у разі дотримання наступних умов:

1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника;

2) що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

3) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку;

4) нерухоме майно виступає предметом застави, саме за кредитом наданим в іноземній валюті.

В рамках даного адміністративного провадження дотримані всі вищезазначені чотири умови: відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ОСОБА_2 відсутня будь-яка житлова нерухомість, окрім спірної квартири; позивач разом зі своєї сім'єю зареєстрований та проживає в спірній квартирі; площа квартири дорівнює 51,4 кв.м.; спірна квартира є предметом застави саме за кредитом, виданим в доларах США, тобто в іноземній валюті.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що мораторій, запроваджений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на позивача.

Доводи апелянта про те, що у цьому випадку неможливо застосувати мораторій, оскільки відсутнє примусове (відчужене без згоди власника), а відбувається добровільне відчуження на підставі згоди боржника, наданої ще 26.06.2008 року під час укладання іпотечного договору, колегія суддів вважає неспроможними.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є спеціальним тимчасовим законом, мета якого захист прав позичальників за кредитними договорами, які забезпечені єдиним житлом, та не змогли виконати свої зобов'язання перед кредитною установою внаслідок економічної кризи, різкого та значного зміну курсу національної валюти - гривні по відношенню до валюти кредитного договору.

Під згодою власника на відчуження житлової нерухомості, необхідно розуміти таку згоду, яку він надав вже після набуття чинності цього Закону.

Мораторій, застосований Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не скасовують зобов'язання позивача щодо повернення отриманих за кредитним договором від 26.06.2008 року коштів, а лише тимчасово забороняють задовольняти їх за рахунок житла, за винятком добровільної згоди на це з боку боржника.

Відповідно до вимог ст.4, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за наявності заборони, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідач не мав право здійснювати реєстрацію права власності на двокімнатну квартиру загальною площею 51,40 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», без згоди позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позову.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія» «Вектор Плюс» залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 04.08.2017 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: Н.В.Вербицька

Суддя: А.В.Крусян