Постанова № 68133654, 03.08.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/1529/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Скорика С.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача-1 - Сиромятнікова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

позивача ОСОБА_1до відповідачів 1.Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, 2.Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області 3. Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській областіпро визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

12.09.2016 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - УМВС України в Полтавській області, відповідач-1), Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди (з урахуванням усних уточнень позовних вимог, зазначених у судовому засіданні 03.08.2017) просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України в Полтавській області від 06.11.2015 № 625 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за підпунктом "г" пункту 64 (через скорочення штатів) ОСОБА_1 з 06.11.2015;

- зобов'язати УМВС України в Полтавській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Лубни та Лубенського району УДАІ УМВС з 07.11.2015;

- стягнути з УДАІ УМВС України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по час поновлення на роботі;

- стягнути з УМВС України в Полтавській області області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн;

- вставити судовий контроль за виконання рішенням суду шляхом зобов'язання УМВС України в Полтавській області подати у встановлений судом строк з моменту набрання законної сили, звіт про виконання рішення суду;

- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань УМВС України в Полтавській області судовий збір у розмірі 580,00 грн.

В обгунтування адміністративного позову ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується із оскаржуваним наказом про звільнення, оскільки шляхом подання рапорту виявив бажання працювати в органах поліції. Водночас відповідачем протиправно прийнято наказ від 06.11.2015 № 625 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 залучено до участі у справі №816/1529/16 у якості відповідача - Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (надалі - УДАІ УМВС України в Полтавській області, відповідач-3).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.06.2017 визнано причини пропуску строку звернення до суду позивачем поважними.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 03.08.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував.

У письмових заперечення відповідач-1 вказав, що від позивача жодних рапортів чи заяв про бажання проходити службу в органах поліції до УМВС України в Полтавській області не надходило. Водночас відповідач-1 зазначив, що всі посади УМВС України в Полтавській області є скороченими з 06.11.2015. Також, за твердженням відповідача-1, позивач був належним чином повідомлений про звільнення через скорочення штатів відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" /т.1 а.с. 54-56/.

Відповідач-2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач-3 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі /т. 1 а.с. 206/. У письмових запереченнях на адміністративний позов зазначив щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1, оскільки всі посади УМВС України в Полтавській області є скороченими з 06.11.2015 та позивач належним чином попереджений щодо скорочення штатів /т. 1 а.с. 136-138/.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01.09.1993 проходив службу в органах внутрішніх справ /т. 1 а.с. 124/.

Наказом УМВС України в Полтавській області № 625 о/с від 06.11.2015 майора міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_2) начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Лубни та Лубенського району УДАІ УМВС звільнено згідно з пунктами 10 та 11 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) /а.с. 59/.

Позивач не погодився з вказаним наказом, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 10 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02.07.2015 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 885 від 28.10.2015, чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, вищезазначені норми (пункт 10 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та пункт 64 "г" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ), на які йдеться посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: 1) при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; 2) неприйнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; 3) при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється та виявила бажання проходити службу в поліції.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 8 зазначеного Розділу ХІ вказаного Закону з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

У пункті 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 06.08.2015), таким чином пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015; відповідно, 3-х місячний термін з дня опублікування сплинув 06.11.2015.

Водночас законодавець визначив, що працівник міліції може реалізувати своє право на проходження служби в поліції за умови виявлення такого бажання в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто, починаючи з 06.08.2015 по 06.11.2015 включно.

Позивач у позовній заяві зауважив, що мав намір проходити службу в поліції, про що подав рапорт.

Суд звертає увагу, що з аналізу пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліції" випливає, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.

Отже, визначальною умовою для проходження служби в поліції є згода на це самого працівника, водночас пунктом 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" форму такої згоди не визначено. У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що така згода може бути визначена в довільній формі. При цьому, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється та виявила бажання проходити службу в поліції.

Матеріали справи не містять документальних доказів подання позивачем рапорту до УМВС України в Полтавській області з приводу бажання бути прийнятим на службу до поліції.

Відповідачем-1 до суду надано лист відділу управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 28.09.2016 № 1334/115/20/04-2016, згідно з яким станом на 07.11.2015 до відділу управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області та управління ДАІ УМВС України в Полтавській області рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби в органах внутрішніх справ у зв'язку із переходом на роботу в інші міністерства і відомства не надходив та до ГУНП в Полтавській області рапорт про згоду та призначення до підрозділів ГУНП ОСОБА_1 не подавався /т.1 а.с. 58/.

Також відповідачем -3 надано до суду копії журналу вхідної кореспонденції УДАІ УМВС України в Полтавській області за листопад 2015 року, з яких вбачається, що протягом листопада 2015 року жодних рапортів або інших заяв від ОСОБА_1 відповідачем-3 не зареєстровано /т. 2 а.с. 46-67/.

Водночас допитаний у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_4 зазначив, що, перебуваючи на стаціонарному лікуванні разом із позивачем, знаходився в одній лікарняній палаті Лубенської ЦЛМ. У період з 03.11.2015 по 05.11.2015 до Лубенської ЦРЛ прийшов ОСОБА_5, який у вказаний час працював у відділі кадрів МРВ Лубенського УМВС України в Полтавській області. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були написані рапорти про виявлення бажання проходити служби в поліції, які ОСОБА_5 забрав та помістив у конверт. Крім того, свідок вказав, що ОСОБА_5 зазначив, що відвезе рапорти до УДАІ УМВС України в Полтавській області разом з рапортами підлеглих ОСОБА_1

Також у судовому засіданні 03.08.2017 допитаний у якості свідка ОСОБА_5 вказав, що у період з 03.11.2015 по 06.11.2015, працювавши у відділі кадрів МРВ Лубенського УМВС України в Полтавській області, прибув до Лубенської ЦРЛ забрати рапорт зокрема від ОСОБА_1, який знаходився на лікуванні у зв'язку з отриманням тілесних ушкоджень у результаті ДТП. Після того як позивач написав рапорт свідок помістив його до конверту та відвіз до УДАІ УМВС України в Полтавській області, де передав його працівникові кадрового відділу, проте, кому саме не пам'ятає.

Суд зазначає, що відповідно до Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 341, Державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно з пунктом 6 вказаного Положення Департамент державної автомобільної інспекції підпорядковується МВС, управління (відділи) державної автомобільної інспекції - відповідним головним управлінням, управлінням МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, а відділи (відділення) Державтоінспекції з обслуговування адміністративних територій міст, районів, районів у містах - відповідним управлінням (відділам) державної автомобільної інспекції головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Отже, фактично показання свідків підтверджують обставини написання позивачем у період з 03.11.2015 по 05.11.2015 рапорту щодо прийняття на службу в поліцію та передачу його до УДАІ УМВС України в Полтавській області.

З огляду на пояснення позивача та показання зазначених свідків судом встановлено, що позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, що відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, якщо він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Однак із незалежних від позивача причин його рапорт щодо проходження служби в поліції не надійшов до органу внутрішніх справ, у якому працював позивач, та не був розглянутий у встановленому порядку.

При цьому, оскільки вищезгаданий рапорт не був належно зареєстрований та розглянутий уповноваженим органом, то були відсутні підстави для прийняття наказу від 06.11.2015 № 625 о/с у частині звільнення з посади начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Лубни та Лубенського району УДАІ УМВС ОСОБА_1, у звязку з чим спірний наказ підлягає скасуванню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення прийнятий передчасно, за відсутності всіх необхідних наведених вище правових підстав, який згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є протиправним, та підлягає скасуванню з огляду на приписи частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до листка непрацездатності серія АГЧ № 073837 /т. 1 а.с. 171/, який виданий Комунальною Лубенською ЦМЛ, ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в Комунальній Лубенській ЦМЛ з 04.11.2015 по 17.11.2015.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Водночас позивача було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на підставі оскарженого наказу в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1, а саме: 06.11.2015.

Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

За таких обставин з урахуванням вказаного пункту Положення, позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме: на посаді начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Лубни та Лубенського району УДАІ УМВС з 07.11.2015.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пунктів 5, 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку №100 передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 23.01.2012 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21355291).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судоми законодавства про оплату праці", справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з УДАІ УМВС в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 03.08.2017 з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 стягнути з УМВС України в Полтавській області області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн, суд зазначає таке.

Так, статтею 56 Конституція України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до пунктів 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди внаслідок дій відповідачів.

Враховуючи викладене, позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене, відповідачі як суб'єкти владних повноважень, на яких частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довели суду правомірності своїх рішень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Також у судовому засіданні 03.08.2017 позивач зазначив, що стосовно встановлення судового контролю за виконання рішенням суду шляхом зобов'язання УМВС України в Полтавській області подати у встановлений судом строк з моменту набрання законної сили, звіт про виконання рішення суду покладаєть на розсуд суду.

Розглянувши зазначене питання, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині постанови зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Як вбачається з вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду.

Виходячи з обставин цієї справи, суд не вбачає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач-1 ухилятиметься від виконання рішення суду.

Розглянувши питання щодо повернення судового збору, сплаченого позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Водночас пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи те, що позивач звернувся до суду із адміністративним позовом щодо поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, сплачена сума судового збору може бути повернута з Державного бюджету України ухвалою суду за клопотанням ОСОБА_1

Пунктом 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Лубенського міського відділу (з обслуговування м. Лубни та Лубенського району) Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Управляння державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 06.11.2015 № 625 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з 06.11.2015.

Поновити ОСОБА_1 (НОМЕР_2) на посаді начальника відділення державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Лубни та Лубенського району УДАІ УМВС з 07.11.2015.

Стягнути з Управляння державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 08682677) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 по 03.08.2017 у розмірі 67137,90 грн (шістдесят сім тисяч сто тридцять сім гривень дев'яносто копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 07.08.2017.

Суддя Т.С. Канигіна