Ухвала суду № 68121191, 03.08.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/361/17 Справа № 201/14224/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Черновськой Г. В. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

за участі секретаря: Куць О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 липня 2016 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Таврійська будівельна компанія», про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

04 листопада 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с. 3-5).

12 квітня 2016 року до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 101-105).

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень, представник позивача у судовому засіданні посилався на те, що 10 лютого 2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Таврійська будівельна компанія» було укладено кредитний договір № 010/Р2-01-03-3-0/003, відповідно до умов якого ПАТ «Таврійська будівельна компанія» отримано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в сумі 5 544 800,00 грн. строком дії лімітної операції до 30.04.2016 року зі сплатою 19,0% річних за користування кредитними коштами на рефінансування існуючої кредитної заборгованості в РБА в євро в національну валюту України по кредитному договору № 010/03-022/019 від 21.03.2008 року.

Також, 10 лютого 2004 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №12/Р2-01-03-3-0/005, за умовами якого останній виступив поручителем ПАТ «Таврійська будівельна компанія» і взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов'язанням позичальника, які виникають з умов кредитного договору.

Станом на 23.03.2016 року прострочена заборгованість по кредиту становить 5 268 608, 72 грн., з яких прострочена сума - 4 578 824,52 грн., заборгованість по відсоткам 1 650 408,74 грн., пеня по кредиту, нарахована за порушення умов кредитного договору - 113 638,03 грн., пеня по відсотках становить - 24 566,52 грн., пеня за несвоєчасне повернення процентів - 24 566,52 грн., а разом 7 057 222,01 грн.

У зв'язку з чим, представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_2 достроково на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість в сумі 7 057 222,01 грн., як поручителя у відносинах за договором поруки №12/Р2-01-03-3-0/005 від 10.02.2014 року, яким забезпечено зобов'язання ПАТ «Таврійська будівельна компанія» перед позивачем за кредитним договором № 010/Р2-01-03-3-0/003 від 10.02.2014 року, що укладений в рамках Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/Р2-01-03-3-0/002 від 10.02.2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 липня 2016 року позов - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/Р2-01-03-3-0/003 від 10 лютого 2014 року - 6 557 222,01 (шість мільйонів п'ятсот п'ятдесят сім тисяч двісті двадцять дві гривні одна копійка) грн., яка складається з: - заборгованості по кредиту в сумі 4 768 608,72 грн.; - заборгованості по процентам - 1 650 408,74 грн., - пені за несвоєчасне повернення кредиту - 113 638,03 грн., - пені за несвоєчасне повернення процентів - 24 566,52 грн.

Також судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З таким рішенням,не погодився ОСОБА_2, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з'ясування, порушення норм матеріального та процесуального права, просили його скасувати та затвердити мирову угоду укладену між сторонами 30.06.2016 року та закрити провадження у справі.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарги необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін за наступних підстав.

Цивільно-процесуальним законодавством України, а саме: ст.179 ЦПК України, передбачено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з'ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (ст.ст. 58,59 ЦПКУ), окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, передбаченому ст.ст.185,187,189,212 ЦПК України, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215, 303, 315-316 ЦПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено місцевим судом, 10 лютого 2014 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Таврійська будівельна компанія» укладено Генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 01/Р2-01-03-3-0/002.

В рамках даної Генеральної угоди між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Таврійська будівельна компанія» укладено кредитний договір № 010/Р2-01-03-3-0/003 від 10.02.2014 року, відповідно до умов якого ПАТ «Таврійська будівельна компанія» отримано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в сумі 5 544 800,00 грн. строком дії лімітної операції до 30.04.2016 року зі сплатою 19,0% річних за користування кредитними коштами на рефінансування існуючої кредитної заборгованості в РБА в євро в національну валюту України по кредитному договору № 010/03-022/019 від 21.03.2008 року.

Пунктом 2 кредитного договору передбачено, що на взаємовідносини сторін за цим договором поширюються положення Генерального договору та умов. Умови проведення кредитних операцій - документ, який є додатком № 1 до Генерального договору та його невід'ємною частиною, в якому визначено порядок та особливості здійснення кредитором кожного виду кредитних операцій, а також додаткові до визначених цим Генеральним договором права та обов'язки кредитора та постачальника, особливі умови та вимоги при здійсненні кредитних операцій відповідно до типу.

Надання кредитних коштів проводилось Херсонською обласною дирекцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно пунктів 4.1, 4.2 Умов пунктів 1.1, 1.2 кредитного договору на підставі письмової заяви позичальника від 13.02.2014 року, шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1, що підтверджується копіями документів наявними в матеріалах справи.

Також, судом встановлено, що 10 лютого 2004 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №12/Р2-01-03-3-0/005, за умовами якого останній виступив поручителем ПАТ «Таврійська будівельна компанія» і взяв на себе зобов'язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов'язанням позичальника, які виникають з умов кредитного договору, укладеного в рамках Генерального договору на здійснення кредитних операцій.

Відповідно до п. 7.2 договору сторони узгодили, що договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін. Порука встановлена договором припиняється через сім років від дня закінчення строку/настання терміну виконання забезпеченого зобов'язання.

Пунктом 3.3. Генерального договору, п.п. 2.1, 2.3 Умов, п. 1.9 кредитного договору встановлено, що за користування кредитом позичальник щомісячно сплачує проценти, які розраховуються на основі визначеної договором процентної ставки.

Відповідно до п. 1.1.11 кредитного договору, п. 5.1 Умов, позичальник здійснює погашення кредиту в безготівковій формі шляхом переказу відповідних сум на позичковий рахунок в строки відповідно до графіку.

Проте, ПАТ «Таврійська будівельна компанія» порушені умови щодо своєчасного погашення кредиту і сплати відсотків. У зв'язку з тим, що ПАТ «Таврійська будівельна компанія» свої зобов'язання за кредитним договором у частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за використання кредиту не виконала, утворилась заборгованість.

Так, станом на 23.03.2016 року загальна заборгованість ПАТ «Таврійська будівельна компанія» за вказаним кредитним договором становить 7 057 222,01 грн., а саме:

-заборгованість по кредиту в сумі 5 268 608,72 грн., з яких прострочена сума - 4 578 824,52 грн.;

-заборгованість по процентам - 1 650 408,74 грн.,

-пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 113 638,03 грн.,

-пеня за несвоєчасне повернення процентів - 24 566,52 грн.

Крім того, судом встановлено, що 07.08.2014 року на адресу відповідача позивачем направлено вимогу-претензію про погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 5 385 900,39 грн., з пропозицією розглянути дану вимогу та у тридцятиденний строк погасити заборгованість. Зазначена вимога отримана ОСОБА_2 14.08.2014 року.

За час розгляду даної цивільної справи у суді ОСОБА_2 погасив заборгованість по тілу кредиту в сумі 500 000,00 грн., що підтверджується копіями меморіальних ордерів: № 1 від 16 червня 2016 року на суму 200 000,00 грн., № 10 від 30 червня 2016 року на суму 100 000,00 грн. та № 1 від 01 липня 2016 року на суму 200 000,00 грн., а також не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні.

Судом встановлено, що дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_5 дізнавшись про наявність договору поруки, який було укладено між її чоловіком та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про визнання договору поруки недійсним.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року у цивільній справі № 201/15218/14 позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання договору поруки недійсним задоволено та визнано недійсним договір поруки від 10.02.2014 року № №12/Р2-01-03-3-0/005, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2.

Проте, не погодившись з таким рішенням ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось з апеляційною скаргою до апеляційного суду Дніпропетровської області, який рішенням від 18 січня 2016 року задовольнив апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», скасував рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2015 року та ухвалив нове, яким відмовив у задоволенні позову про визнання договору поруки недійсним.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно керувався положеннями ст.ст. 526, 527, 553, 554, 610, 629, 1054 ЦК України та виходив з того, що ПАТ «Таврійська будівельна компанія» свої зобов'язання за кредитним договором не виконала належним чином, а відповідач є поручителем, відповідно до договору поруки та несе зобов'язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов'язанням позичальника, а тому суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 010/Р2-01-03-3-0/003 від 10 лютого 2014 року, яка станом на час винесення рішення по справі, з урахуванням відсотків та пені, а також часткового погашення боргу, складала 6 557 222,01 грн..

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як з таким, що зроблений у відповідності до норм матеріального та процесуального права, підтверджуються матеріалами справи, та доводами апеляційної скарги не спростований, які також не містять посилань на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення.

Доводи апеляційної скарги Апелянта, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання представника Відповідача щодо залучення до справи в якості третьої особи позичальника за кредитним договором ПАТ «ТБК», чим порушена норма, передбачена ч.1. ст. 33 ЦПК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, вказане вище клопотання представника відповідача задоволено судом. Позичальник кредитним договором - ПАТ «ТБК» залучений до справи в якості третьої особи на стороні Відповідача, що підтверджується матеріалами справи та вбачається з вступної частини судового рішення.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що доводи скарги щодо обов'язку місцевого суду щодо залучення боржника до участі у справі, є безпідставними виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 19 грудня 2011 р. у справі № 6-84цс11, Згідно із ч. 1 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. За законом у цьому випадку немає так званої обов'язкової процесуальної співучасті, тобто законом передбачено право позивача звернутися в суд з позовом до кожного з боржників окремо. Крім того, предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником - за кредитним договором; між кредитором і поручителем - за договором поруки, або ж ці відносини можуть врегульовуватись одним кредитним договором, що не змінює суті окремих договірних відносин.

Апелянт не звернув уваги на зазначені вимоги закону та на те, що кредитор у даному випадку має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому у разі пред'явлення вимоги кредитора про виконання обов'язку лише до поручителя останній відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не виконані вимоги процесуального законодавства щодо сприяння сторонам по врегулюванню спору між сторонами.

Дані ствердження апелянта також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки як місцевий суд та і суд апеляційної інстанції неодноразово надавали можливість сторонам у справі врегулювати спір мирним шляхом, що підтверджується клопотаннями відповідача та відкладеними судовими засіданнями дату саме з цих підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, AT «Райффайзен банк Аваль» двічі намагався врегулювати спір з відповідачем шляхом укладання мирової угоди. Так, 14.06.2016 р. (а.с.137) між позивачем та відповідач було укладено мирову угоду, однак відповідач не виконав свої зобов'язання щодо погашення заборгованості у строки передбачені згодою, в зв'язку з чим 30.06.2016 р. між позивачем та відповідачем у даній справі знову була підписана мирова угода, за умовами якої відповідач строк до 01.07.2016 р. зобов'язаний був сплатити на користь позивача 1000 000,00 грн. тіла кредиту та відшкодування витрат по судовому збору в сумі 26 195,34 грн., проте відповідач знову зобов'язання по сплаті боргу в установлений термін не виконав.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повіло про це суд, зробивши спільну заяву тобто заяву, яка підписана обома сторонами. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін заява приєднується до справи.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не виконав умови мирової угоди, Позивач дійшов висновку, що подавати до суду спільні заяву про затвердження мирової угоди, яка одразу ж після її підписання не виконувалась Відповідачем не доцільно.

Саме тому AT «Райффайзен банк Аваль» наполягав на ухваленні судового рішення з врахуванням часткового погашення боргу відповідачем в сумі 500 000,00 грн., що і було здійснено місцевим судом під час ухвалення рішення.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що сторони не позбавлені права на укладення мирової угоди на стадії виконання судового рішення про стягнення заборгованості.

Посилання апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції цих норм, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Окрім того, за ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б стали підставо для скасування рішення суду першої інстанції, особами, які подали апеляційні скарги, не надано.

Суд 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірив та надав їм належну оцінку, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308,315,317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 29 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров