Ухвала суду № 68116057, 13.07.2017, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/2137/17

Провадження №4-с/463/50/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2017 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», на постанову старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області, -

в с т а н о в и в:

Скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою про визнання неправомірною постанови старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_2 від 26.04.2017р. ВП № 51380569 про арешт майна боржника.

В обґрунтування скарги покликається на те, що 04.02.2011р. Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 2-з5068 про стягнення з нього на користь ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 2225013,32 грн. Державним виконавцем відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим документом, та в подальшому, винесено постанову про арешт майна боржника, якою заборонено вчинення реєстраційних дій щодо ТзОВ «Надія-2», засновником якого є ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 2449716,65 грн. Вважає таку постанову неправомірною, оскільки державний виконавець не звертався в межах даного виконавчого провадження з поданням про визначення частки майна боржника в товаристві. Натомість, таке подання скеровано до суду в межах іншого виконавчого провадження, хоча звернення стягнення на частину майна товариства пропорційно частці учасника повинно вирішуватись шляхом предявлення позову. Відтак вважає, що державний виконавець не наділений повноваженнями виконувати рішення суду за рахунок корпоративних прав боржника, що відповідно, виключає підстави для накладення арешту на ці права. Також, в державного виконавця відсутні повноваження щодо заборони вчинення реєстраційних дій, однак в оскаржуваній постанові така заборона наявна. Тому, таку постанову вважає неправомірною з приводу чого подав дану скаргу.

В судове засідання скаржник не зявився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. Скерував до суду клопотання про підтримання скарги та розгляд справи у його відсутності.

Державний виконавець, а також представник стягувача в судове засідання не зявились, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили. Враховуючи обсяг зібраних доказів, який є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, копії матеріалів виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що в задоволенні скарги належить відмовити виходячи з наступного.

Згідно з ст.383 ЦПК України, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи.

04.02.2011р. Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 2-з5068 про стягнення з нього на користь ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс банк», заборгованості за кредитним договором в розмірі 2225013,32 грн.

Постановою державного виконавця від 04.07.2016р. (а.с.5) відкрито виконавче провадження щодо виконання такого виконавчого листа.

Постановою державного виконавця від 26.04.2017р. заборонено вчинення реєстраційних дій щодо ТзОВ «Надія-2» ЄДРПОУ 19337512, засновником якого є ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 2449716,65 грн.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як зазначено в п. 2 ст. 2 цього Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням в тому числі засади обовязковості виконання рішень.

Виконавець, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Заходами примусового виконання рішень, відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» є в тому числі звернення стягнення на корпоративні права.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», якою керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація обтяжень, згідно п. 2 ч. 2 ст. 27 цього Закону проводиться на підставі рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Натомість, підставою для відмови в державній реєстрації прав згідно п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону є наявність зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно.

За змістом зазначених норм, арешт майна є лише заходом забезпечення виконання судового рішення, який відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» повинен вжити державний виконавець. Заборона вчинення реєстраційних дій в такому випадку не є реалізацією повноважень державного виконавця, а є обмеженням в подальшій державній реєстрації прав.

Тому, скаржник помилково вважає оскаржувану постанову неправомірною з підстав відсутності у державного виконавця повноважень заборони вчинення реєстраційних дій, оскільки така заборона є наслідком накладеного арешту.

Так само, скаржник помилково покликається на висновки Верховного Суду України, викладені під час розгляду цивільної справи № 6-31цс14, оскільки предметом розгляду цієї справи є виділ частки майна товариства та звернення стягнення на неї.

Накладення арешту є лише заходом для виконання рішення суду в майбутньому, і не може ототожнюватись з самим виконанням.

Відтак, скаргу належить визнати необґрунтованою і в її задоволенні відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. ст. ст. 10, 14, 210, 212, 383-387 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,

у х в а л и в:

В задоволенні скарги ОСОБА_1, заінтересована особа Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», на бездіяльність старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м. Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 294,296 ЦПК України.

Суддя: Леньо С. І.