Ухвала суду № 68113377, 27.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2017 року м. Київ К/800/20401/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Черпака Ю.К., Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:

зобов'язати Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03 червня 2013 року по 01 грудня 2014 року;

зобов'язати Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука надати до суду звіт про виконання судового рішення на протязі одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили;

стягнути з Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03 червня 2013 року по 11 лютого 2015 року в сумі 63609 грн 36 коп.

В обґрунтування позову ОСОБА_4, посилався на те, що відповідач не виплатив йому всіх сум, що належали при звільнені, а саме: матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009 та 2010 роки виплачено в розмірі окладу, а не в розмірі середньомісячної заробітної плати працівника. Просив застосувати до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03 червня 2013 року по 01 грудня 2014 року. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування скарги відповідач посилається на відсутність його вини, оскільки виплата працівнику матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не є обов'язком, а правом підприємства відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006оку. Окрім того вказав, що такі виплати проводяться у разі наявності коштів у підприємства.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу відхилити, разом з тим, касаційну скаргу на судові рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що позивач з 07 квітня 2008 року працював у Виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука, а з 03 червня 2013 року звільнився із займаної посади. При звільненні позивачу здійснена виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009, 2010 рік не в повному розмірі.

29 вересня 2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області, розглянувши справу № 524/3027/14-а за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив, що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2010 році мала обов'язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати; суд зобов'язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука обрахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2010 рік, з урахуванням виплачених сум.

30 вересня 2014 року Харківський апеляційний адміністративний суд, розглянувши справу № 524/3023/14-а за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, встановив, що виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в 2009 році мала обов'язковий характер та повинна була проводитися у розмірі середньомісячної заробітної плати; зобов'язав Виконавчий комітет Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2009 рік.

Отже, вищевказаними судовими рішеннями підтверджено факт невиплати позивачу всіх сум, належних йому на час звільнення - 03 червня 2013 року.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що вина роботодавця відсутня, оскільки позивачу виплачено матеріальну допомогу у розмірі посадового окладу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006оку. Пунктом 1 Постанови визначено, що право на дану виплату (чи не виплату) визначає своїм рішенням керівник установи, організації. Обставини, якими позивач обґрунтовував позов, - встановлені судовими рішеннями право на виплату матеріальної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати за 2009 та 2010 роки, стали відомі після звільнення позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позові вимоги в частині зобов'язання Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03 червня 2013 року по 01 грудня 2014 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вина відповідача доведена судовими рішеннями. Тому є підстави для застосування положень ст.ст. 116 і 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 33 Закону України "Про державну службу" заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Законом України "Про оплату праці" визначено структуру заробітної плати, до якої входять основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Тобто, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є складовою заробітної плати.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що вина відповідача щодо невиплати ОСОБА_4 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009, 2010 роки в тому розмірі, що належали йому під час звільнення, доведена іншими судовими рішеннями, колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2013 року по 01 грудня 2014 року.

Таким чином доводи відповідача у касаційній скарзі про відсутність його вини у виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в повному обсязі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони перевірялися апеляційним судом і їм дана належна оцінка.

Оскільки під час вирішення справи по суті судом апеляційної інстанції не допущені порушення норм матеріального та процесуального права, то скаргу Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук Ю.К. Черпак І.В. Штульман