Ухвала суду № 68113205, 27.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2017 року м. Київ К/800/51099/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головчук С.В. (суддя-доповідач), Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до начальника Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Ковальової Наталії Андріївни, Державного реєстратора Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Жбадинського Олега Михайловича, третя особа - ОСОБА_7, про визнання незаконною та протиправною бездіяльності, скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позову, просила:

визнати незаконною та протиправною бездіяльність Ковальової Н.А. - начальника Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області по не наданні відповіді на звернення ОСОБА_4 від 22 квітня 2015 року;

зобов'язати Ковальову Н.А. - начальника Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області надати відповідь на звернення ОСОБА_4 невідкладно, але не пізніше двох робочих днів від дня проголошення рішення суду;

визнати незаконним рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Жбадинського О.М. від 12 лютого 2014 року №10852109 (10:20:15) про реєстрацію переходу права власності індексний номер рішення 10852109 щодо об'єкту нерухомості - житловий будинок загальною площею 623,4 кв.м., житлова площа 194,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача скасувати зазначене рішення;

визнати незаконним видачу Державним реєстратором Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Жбадинським О.М. свідоцтва про право власності, серія та номер 17685402 від 12 лютого 2014 року, що видано на цей об'єкт нерухомого майна;

зобов'язати Начальника Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Ковальову Н.А. та державного реєстратора Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Жбадинського О.М. вилучити з реєстраційної справи № 173092663220 заяви ОСОБА_8 від 11 лютого 2014 року, що зареєстрована у РС Дергачівського районного управління юстиції від 12 лютого 2014 року вхід. №1/1/04.01-17.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що відповідачем порушено її право на інформацію, оскільки жодного листа на звернення від 22 квітня 2015 року від відповідача не надходило, а дії та рішення, що є предметом оскарження цього позову порушують її право на нерухоме майно - згаданий житловий будинок.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 звернулася до Реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області із заявою від 22 квітня 2015 року в порядку Закону України «Про звернення громадян» , яка отримана відповідачем 27 квітня 2015 року.

У вказаному зверненні ОСОБА_4 просила: повідомити реквізити документа (номер, дата реєстрації в МЮУ), яким передбачено подання заяви та реквізити документа (закон, положення, інструкція), яким посадовим особам Державної реєстраційної служби України надано повноваження приймати заяви від батьків повнолітніх дієздатних осіб щодо надання згоди на реєстрацію нерухомого майна; повідомити підстави скасування права власності та реквізити документів, на підставі якого державним реєстратором реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Жбадинським О.М. прийнято рішення про скасування права власності (номер запису про право власності 3076794), зареєстроване 26 жовтня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Шудріковим І.О. за ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого тим же нотаріусом 26 жовтня 2013 року; надати належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких державним реєстратором реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області Жбадинським О.М. прийнято рішення про скасування права власності (номер запису про право власності 3076794), зареєстроване 26 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Шудріковим І.О. за ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого тим же нотаріусом 26 жовтня 2013 року.

Відповідно до листа-відповіді реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції Харківської області вих. №290/04-01.17 від 22 травня 2015 року повідомила ОСОБА_4 про нормативно-правові акти, які регулюють порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Одночасно ОСОБА_4 повідомлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_7 від 12 лютого 2014 року для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, державним реєстратором прийняте рішення про державну реєстрацію права власності; рішення про скасування права власності (номер запису про право власності: 3076794) державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Дергачівського районного управління юстиції Харківської області не приймалося.

12 червня 2015 року реєстраційною службою Дергачівського районного управління юстиції Харківської області на адресу позивача направлений лист № 333/04-01.17, яким повідомлено ОСОБА_4 про те, що її звернення було розглянуте, а відповідь направлена на її адресу. Разом з вказаним листом ОСОБА_4 направлено копію листа-відповіді вих. № 290/04-01.17 від 22 травня 2015 року.

Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідача, ОСОБА_4 заявила цей позов.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії державного реєстратора повністю узгоджуються з положеннями чинного законодавства України, а реєстрацією права власності на нерухоме майно за ОСОБА_7 ніяким чином не порушують прав та інтересів позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, виходячи з такого.

Статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що відповідь на запит надсилалась позивачу, дійшли правильного висновку про відсутність у діях відповідача порушень приписів Закону України "Про звернення громадян".

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що зазначені відповіді є неповними та не містять інформації по суті запиту, не впливають на правильні висновки судів, оскільки такі виходять за межі позовних вимог та суперечать принципу диспозитивності, який полягає у тому, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, і не може виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не змінювала предмет або підставу позову, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано розглянули спір в межах позову.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій і рішень, що пов'язані з реєстраційними діями, та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як встановлено судами, між ОСОБА_4, яка вважає себе співвласником житлового будинку та ОСОБА_7, - власником цього житлового будинку, що оформлене свідоцтвом про право власності, вбачається наявність цивільно-правового спору, який направлений на захист права власності.

Отже, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що позивач під час звернення до суду обрав спосіб захисту порушеного права, який не призведе до його захисту, оскільки між сторонами виник спір про право.

Тобто, саме по собі оскарження дій та рішення відповідача не є ефективним захистом прав позивача, оскільки правовідносини, що фактично пов'язані із скасуванням реєстраційних дій не призведуть до повернення спірного майна.

На думку колегії суддів, правова оцінка таким діям та актам відповідачів, може бути дана при розгляді спору про право.

Враховуючи, що під час вирішення справи по суті судами обох інстанцій не допущені порушення норм матеріального та процесуального права, то скаргу ОСОБА_4 слід відхилити.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, та оскарженню не підлягає.

Судді С.В. Головчук М.І. Мойсюк Ю.К. Черпак