Ухвала суду № 68112716, 27.07.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27 липня 2017 року м. Київ К/800/25520/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Черпак Ю.К., розглянувши матеріали касаційної скарги Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 15 травня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 15 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року, позов задоволено. Визнано неправомірними дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та зобов'язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 з 19 вересня 2016 року до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання половину строку навчання за денною формою з 01 вересня 1990 року по 31 травня 1995 року у Національній юридичній академії України, що становить 2 роки 4 місяці 15 днів. Зобов'язано відповідача здійснити з 19 вересня 2016 року перерахунок довічного грошового утримання позивачу у розмірі 84 % суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 19 лютого 1996 року призначений на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області, 17 квітня 2001 року обраний суддею Рубіжанського міського суду Луганської області безстроково, 10 квітня 2006 року відповідно до постанови Верховної Ради України від 16 березня 2006 року № 3564-IV обраний на посаду судді Апеляційного суду Луганської області та 16 вересня 2016 року згідно з постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1513-VIII відрахований зі штату Апеляційного суду Луганської області у звязку зі звільненням з посади судді за його заявою про відставку.

Із розрахунку Апеляційного суду Луганської області від 19 вересня 2016 року видно, що стаж роботи позивача на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання, складає 20 років 06 місяців 24 дні, з яких: 10 років 01 місяць 18 днів на посаді судді Рубіжанського міського суду Луганської області, 10 років 05 місяців 06 днів на посаді судді апеляційного суду Луганської області.

За інформацією трудової книжки з 01 вересня 1990 року позивач зарахований студентом першого курсу денного факультету Харківського юридичного інституту та 31 травня 1995 року відрахований, у зв'язку із закінченням Національної юридичної академії України за спеціальністю правознавство.

Із пенсійної справи позивача вбачається, що він перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області з 21 вересня 2016 року та отримує довічне грошове утримання у розмірі 80 % від заробітку судді.

14 лютого 2017 року позивач до управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області подав заяву про перерахунок розміру щомісячного довічного утримання, в якій просить здійснити розрахунок та призначити щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 84 % від суми суддівської винагороди, що працює на відповідній посаді із зарахуванням до стажу роботи на посаді судді, половини строку навчання в Національній юридичній академії України з 01 вересня 1990 року по 31 травня 1995 року, тобто 2 роки 04 місяці 15 днів. Однак, 28 лютого 2017 року відповідач відмовив позивачу у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді 2 років 04 місяців 15 днів навчання в Національній юридичній академії України, посилаючись на статтю 135 діючого Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої період навчання не зараховується до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач має право на призначення йому довічного грошового утримання в розмірі 84% суддівської винагороди, оскільки до стажу позивача на посаді судді, який складає 20 років 06 місяців 24 дні, необхідно зарахувати половину строку навчання в Національній юридичній академії України з 01 вересня 1990 року по 31 травня 1995 року, тобто 2 роки 04 місяці 15 днів.

Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-Х11 (в редакції чинній станом на час набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI в редакції від 7 липня 2010 року) до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Відповідно до вимог пункту 11 Прикінцевих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 07 липня 2010 року № 2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Однак, таке право не підлягає обмеженню, якщо воно вже набуте, ще до набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI.

Конституційний суд України в рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 визначив, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У зв'язку з ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" визнано неконституційними окремі норми статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Зокрема, частиною четвертою резолютивної частини Конституційний Суд України вказав наступний порядок виконання рішення: частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, тобто у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, а саме: Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 % заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Отже судді, стаж роботи яких на момент набрання чинності Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" надавав право на певний розмір щомісячного довічного грошового утримання із набуттям чинності вказаним законом право на отримання такого грошового утримання не втрачають, тому, відповідно, позивач має право отримувати грошове утримання у відставці в розмірі 84 % заробітної плати судді із урахуванням його стажу роботи та без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

У касаційній скарзі Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що Конституційним Судом України не приймалось рішення щодо стажу, який зараховується до стажу судді, а тому вимоги статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VI не змінились і є чинними.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга має містити обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права та як вони вплинули на правильність вирішення справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень, в яких надана відповідна оцінка доказам, у тому числі доводам касатора, які він зазначав також у судах попередніх інстанцій, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній аргументи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не навів підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 15 травня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.К. Черпак