Постанова № 68111369, 02.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2017 р. № 820/2647/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання дій незаконними ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд : визнати дії Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо несвоєчасного надання інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 р. незаконними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, відповідачем у строк, встановлений Законом України "Про доступ до публічної інформації" не було надано відповідь на його запит. Затребувану інформацію ГУ ДКСУ у Харківській області було надано значно пізніше, а тому, є правові підстави для оскарження дій відповідача, як розпорядника публічної інформації, котрі, на думку позивача є незаконними. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, які у ньому викладені.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на доводи наданих суду письмових заперечень, оскільки фактично відповідачем було надано затребувану інформацію. Крім того, відповідач вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду та безпідставність стягнення витрат на правову допомогу на користь позивача.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Так, 11.10.2016 року позивач звернувся до відповідача з запитом на отримання публічної інформації - належним чином завіреної копії наказу Головного управління ДКСУ в Харківській області від 27.11.2015 р. № 137 (а.с.11).

Відповідач листом від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581 повідомив позивача, що затребуваний наказ не є публічною інформацією в розумінні Закону України "Про доступ до публічної інформації" та виданий для службового користування ( а.с.12).

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що зазначений лист надійшов позивачеві простою кореспонденцією та 30.12.2016 року був отриманий позивачем, останній знайшов листа у своїй поштовій скриньці.

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що вказаний лист було направлено позивачеві простою кореспонденцією 19.10.2017 р. ( а.с.55-58).

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, викладеною в листі від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581, звернувся у червні 2017 року до суду з відповідним адміністративним позовом в рамках справи № 820/2647/17.

При цьому, первинними вимогами ОСОБА_3 просив суд визнати дії Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області, щодо відмови у наданні доступу до публічної інформації на запит ОСОБА_3, від 11.10.2016 року незаконними; зобов'язати Головне Управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 р., а саме: зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області надати ОСОБА_3 або представнику позивача завірену належним чином копію наказу Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 27.11.2015 р. №137.

У свою чергу, в подальшому, після відкриття 27.06.2017 р. провадження по даній справі, ГУ ДКСУ в Харківській області було відкликано листа від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581, про що позивача повідомлено листом від 05.07.2017 р. № 12-20/711-4230 ( а.с.59).

У додаток до листа від 05.07.2017 р. № 12-20/711-4230 відповідачем було надано затребувану позивачем інформацію, що підтвердив у судовому засіданні представник позивача.

Представник відповідача пояснив, що відкликання листа від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581 та надання позивачеві копії наказу Головного управління ДКСУ в Харківській області від 27.11.2015 р. № 137 "Про затвердження Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів" було обумовлено тим, що зазначений наказ було визнано таким, що втратив чинність, на підставі наказу ГУ ДКСУ в Харківській області від 20.03.2017 року № 27. Зазначене підтверджується матеріалами справи ( а.с. 62).

Отже, оскільки фактично позивачеві було надано затребувану інформацію, відповідач вважав, що відсутній предмет спору.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача, посилаючись на положення Наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958, Закон України "Про поштовий зв'язок" та Постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 вказував що оскільки фактично, первинна відповідь на запит позивача листом від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581 була передана до поштового відділення 19.10.2016 р., тоді позивач, вимагаючи надання відповіді у п'ятиденний термін, повинен був одержати зазначений лист, з яким, в подальшому, пов'язував подання позову до суду 24.10.2016 р. та саме з цієї дати повинен відліковуватись строк, унормований ст. 99 КАС України, для звернення до суду. Позивач, у свою чергу, відповідний шестимісячний строк пропустив, оскільки звернувся до суду у червні 2017 року.

Представник позивача, у свою чергу, зазначив, що дійсно, копія наказу Головного управління ДКСУ в Харківській області від 27.11.2015 р. № 137 "Про затвердження Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів" була отримана позивачем, проте, зазначене не свідчить про відсутність спірних правовідносин, оскільки позивач, отримавши даний наказ вважав, що має місце правопорушення з боку відповідача, яке полягало у недодержанні ним строків надання відповіді на запит на інформацію, які унормовані Законом України "Про доступ до публічної інформації", що в силу приписів п.5 ч.2 ст.23 вказаного закону, є самостійною підставою для оскарження дій розпорядника інформації. А тому позивач, користуючись правом, зазначеним у даній нормі, уточнив позовні вимоги та просив суд визнати дії Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо несвоєчасного надання інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 р. незаконними.

Щодо строків звернення позивача до суду, слід зазначити, що в силу приписів ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, суд зазначає, що оцінку фактам щодо дотримання або недотримання позивачем строку, унормованого ч.2 ст. 99 КАС України у межах позовного провадження, у розрізі повідомлення позивачем обставин коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, наділений виключно суд, а міркування відповідача, щодо того що відповідь на запит позивача була передана до поштового відділення 19.10.2016 р., тоді позивач, вимагаючи надання відповіді у п'ятиденний термін, повинен був одержати зазначений лист, з яким, в подальшому, пов'язував подання позову до суду, 24.10.2016 р. та саме з цієї дати повинен відліковуватись строк, унормований ст. 99 КАС України, для звернення до суду є припущенням. Водночас, суд при вирішенні справи не може керуватись припущеннями.

Суд зауважує, що зазвичай момент коли особа дізналась про порушення своїх прав збігається з моментом, коли особа повинна була дізнатись про зазначене, проте це не є обов'язковим. Отже, при визначенні початку цього строку передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідного порушення. Йдеться не про те, коли особа з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням, а про те, коли вона дізналася про ці рішення, дії чи бездіяльність. В подальшому, необхідно зважити, чи мала особа реальну можливість дізнатися про наявність порушення раніше.

У цьому аспекті, суд зазначає, що норми Наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 р. № 958, Закону України "Про поштовий зв'язок", Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 не встановлюють обов'язку позивача отримувати просту поштову кореспонденцію у конкретні строки.

Отже, у спірних правовідносинах вирішальним є встановлення обставин, коли саме особа дізналась про порушення своїх прав та наявність доказів, на підтвердження зазначеного.

Такими доказами, у разі якщо б позивачеві листа від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581 було направлено рекомендованою кореспонденцією, є відповідне поштове повідомлення.

Проте, позивачу листа, з наявністю якого останній пов'язував виникнення спірних правовідносин, було направлено простою кореспонденцією, отже, якихось письмових належних та допустимих доказів щодо дати його отримання не має та бути не може, водночас, позивач зазначав, що отримав первинну відповідь на запит від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581 саме 30.12.2016 р. Таким чином, беручи до уваги відсутність обов'язку останнього, в силу перелічених вище норм, отримання простої кореспонденції у конкретні строки, суд не піддає сумніву правдивість доводів позивача у зазначеному аспекті. Отже, ОСОБА_3, подавши позовну заяву до суду засобами поштового зв'язку 20.06.2017 р. ( а.с.44) дотримався строку, встановленого ст. 99 КАС України.

Щодо розгляду даної справи по суті, в частині оскарження позивачем дій Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо несвоєчасного надання інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 р., суд зазначає наступне.

Приписами ст. 1 Закону України Про доступ до публічної інформації встановлено, що публічна інформація- це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, під публічною інформацією розуміється вся інформація, якою володіє субєкт владних повноважень та яка є відображеною та задокументованою будь-якими засобами та на будь-яких носіях.

Детально аналізуючи наявну у справі копію наказу від 27.11.2015 р. № 137 "Про затвердження Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів", суд зазначає, що запитувана позивачем інформація є саме публічною, доступ до якої регулюється Законом України Про доступ до публічної інформації, який містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження в доступі до такої інформації.

Відповідно до ст. 22 зазначеного Закону, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону. Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У свою чергу, Закон України Про доступ до публічної інформації визначає також інформацію з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до інформації.

Статтею 6 вищезазначеного Закону визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Слід зазначити, що відповідність одному із зазначених пунктів не створює обов'язку автоматичного віднесення інформації до службової.

Статтею 9 Закону визначено, що відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Стаття 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачає, що така інформація може бути віднесена до службової. Тобто інформація, що міститься у будь-якій доповідній записці, не повинна автоматично мати статус «для службового користування». Це можливо у разі, якщо застосування «трискладового тесту» засвідчило наявність підстав для обмеження доступу до неї.

Під внутрівідомчою службовою кореспонденцією слід розуміти будь-який документ незалежно від його назви та реквізитів, який підготовлений будь-якою особою (службовцем) всередині субєкта владних повноважень та адресатом якого є інша особа чи структурний підрозділ цього субєкта владних повноважень.

Таким чином, листування з іншим субєктом владних повноважень чи будь-якими іншими фізичними або юридичними особами не можна вважати внутрівідомчою кореспонденцією. При цьому цей документ повинен мати службовий характер, тобто бути повязаним з роботою субєкта владних повноважень. Водночас під відомством слід розуміти не тільки центральний апарат органу влади, але і його територіальні підрозділи.

Відмовляючи у доступі до інформації з мотивів того, що вона є службовою, розпорядник має вказати, до якої з визначених частиною першою статті 9 Закону категорій належить ця інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цим положенням категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

Вказана позиція викладена в Постанові Пленуму ВАСУ № 10 від 29.09.2016р. Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації.

Суд зазначає, що наказ від 27.11.2015 р. № 137 "Про затвердження Порядку здійснення безспірного списання коштів державного бюджету з рахунків боржника та за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів", який був чинним на час звернення позивача з запитом на його одержання в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», не містить гриф «Для службового користування» чи «службовий», тобто не містить службову інформацію, яка належить до категорії інформації, визначеної ч. 1 ст. 9 Закону України Про доступ до публічної інформації.

Відповідач у листі від 18.10.2016 р. № 12-20/797-7581 не вказав на належність інформації до вказаних категорій.

Також, з листа відповідача не вбачається, яким саме законним інтересам буде завдано шкоду у разі надання позивачу інформації і чому обмеження доступу до інформації відповідає таким інтересам; в чому саме ця шкода полягає і в чому полягає її істотність; не зазначено причинно-наслідкового звязку між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Отже, відповідач не застосував при наданні відповіді вимоги трискладового тесту.

Крім того, суд зазначає, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» встановлює конкретні строки для розгляду запитів про надання публічної інформації.

Згідно зі ст. 20 вказаного Закону, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Судом встановлено, що запитувана 11.10.2016 р. позивачем інформація фактично була йому надана відповідачем у липні 2017 року, тобто, с порушенням вимог ст. 20 Закону.

У свою чергу, несвоєчасне надання інформації є самостійною підставою для оскарження дій розпорядника інформації, у відповідності до норм пункту 5 частини 2 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки судовим розглядом встановлено та матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем вимог ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині несвоєчасного надання інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 р.

Щодо розподілу судових витрат в даній справі, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 та п.1 ч.3 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на правову допомогу.

Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом ч.1 ст.90 КАС України до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат до суду надано договір про надання правової допомоги від 16.06.2017 р., диплом магістра , виписку про види діяльності, калькуляції-рахунки вартості наданої правової допомоги № 1 від 21.06.2017 р. та № 2 від 21.07.2017 р., акти виконаних робіт від 21.06.2017 р. та від 21.07.2017 р., які підписані замовником та виконавцем за договором про надання правової допомоги від 16.06.2017 р, квитанції до прибуткового касового ордеру від 21.06.2017 р. на суму 7040 грн. та від 21.07.2017 р. на суму 1280 грн., а загалом - 8320,00 грн. ( а.с.21-31, 92-94).

Зазначені документи є належними доказами підтвердження надання правових послуг позивачу адвокатом повязані з розглядом справи. Невідповідності визначеного часу складності та обсягу справи судом не встановлено.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Враховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі : з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 640 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

У відповідних калькуляціях - рахунках чітко вказано види та загальну вартість послуг, яка виходить з кількості годин участі особи, яка надавала правову допомогу позивачеві помножених на 640 грн. ( 40 відсотків від 1600 грн).

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 8320,00 грн.

Щодо прохання позивача встановлення судового контролю за виконання зазначеного судового рішення в частині стягнення судових витрат, суд зазначає, що, в силу приписів ст.267 КАС України, це є правом а не обов'язком суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання дій незаконними задовольнити.

Визнати неправомірними дії Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області щодо несвоєчасного надання інформації на запит ОСОБА_3 від 11.10.2016 р.

Стягнути з Головного Управління Державної казначейської служби України у Харківській області ( код ЄДРПОУ 37874947, вул. Бакуліна, 18, м. Харків) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати за надання правової допомоги на користь ОСОБА_3 у розмірі 8320,00 грн. ( вісім тисяч триста двадцять гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 04 серпня 2017 року.

СуддяЗаічко О.В.