Постанова № 68110258, 31.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2017 р. Справа № 917/650/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Ногіна О.М.,

першого відповідача - не з'явився,

другого відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2188 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.06.17 у справі

за позовом Кобеляцької місцевої прокуратури, м. Кобеляки,

до

1) Карлівської міської ради, м. Карлівка,

2) Приватного підприємства "Бурякрадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна", с. Мартинівка,

про визнання недійсним рішення та визнання недійсною додаткової угоди

ВСТАНОВИЛА:

Господарським судом Полтавської області розглянуто позовну заяву прокурора про визнання недійсним рішення сорок першої позачергової сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 26.12.2013 року "Про внесення змін до договору на створення та розвиток інженерно - транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013 року" та Додаткової угоди до договору на створення, розвиток інженерно - транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013 року, укладену 10.01.2014 року між Карлівською міською радою та приватним підприємством "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна".

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.06.2017 року (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено частково.

Відмовлено в позові в частині визнання недійсним рішення сорок першої позачергової сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 26.12.2013р. Про внесення змін до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013р..

Визнано недійсною Додаткову угоду від 10.01.2014р. до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013р. укладену між Карлівською міською радою Полтавської області та Приватним підприємством "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна".

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у цій частині у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник другого відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Прокурор у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник першого відповідача в судове засідання не з'явився, направив на адресу суду клопотання, в якому просить розглянути справу за його відсутності за наявними у справі доказами, вказане клопотання задовольняється колегією суддів.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, субєктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням тридцять четвертої позачергової сесії Карлівської міської ради шостого скликання від 27.06.2013 року затверджено рішення виконавчого комітету від 12.06.2013 року № 100 "Про укладення договорів пайової участі з замовниками будівництва об'єктів містобудування у розвитку інфраструктури м. Карлівка", пунктом 2 якого приватне підприємство "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна", яке здійснило реконструкцію об'єкта містобудування кошторисною вартістю 2 906 000 грн., зобов'язано укласти договір пайової участі в розвитку інфраструктури м. Карлівка, з виплатою пайового внеску в розмірі 5 % від загальної кошторисної вартості об'єкта містобудування 145 300 грн. Згідно умов договору пайовий внесок повинен був сплачуватись у грошовій формі рівними частинами протягом 6 місяців на бюджетний рахунок цільового спеціального фонду міського бюджету м. Карлівка.

Рішенням сорок першої позачергової сесії Карлівської міської ради шостого скликання від 26.12.2013 року "Про внесення змін до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013 року надало дозвіл приватному підприємству "Буряко-радгосп цукрокомбінату імені Халтуріна" внести зміни до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівка від 12.06.2013 року, в частині зміни внеску пайової участі в грошовій формі на виконання робіт у 2014 році з ремонту доріг по вул. Полтавська-Радевича, вул. Короленка орієнтовною вартістю 145 300 грн.

Прокурор у справі посилається на те, що рішення сорок першої позачергової сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 26.12.2013 року " Про внесення змін до договору на створення та розвиток інженерно - транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013 року" та Додаткової угоди до договору на створення та розвиток інженерно - транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013 року, яка укладена 10.01.2014 року між Карлівською міською радою та приватним підприємством "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна", суперечать Конституції України та Законам України, а тому прокурор звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора про визнання недійсною спірної додаткової угоди та відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Карлівської міської ради від 26.12.2013 року, місцевий господарський суд зазначив, що зміст додаткової угоди від 10.01.2014р. суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, що є підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, в свою чергу рішення першого відповідача є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Другий відповідач в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що господарським судом Полтавської області не було надано належної оцінки Договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013 року та Додаткової угоди до вказаного договору від 10.01.2014 року, оскільки прокурором не подано належних та допустимих доказів того, що Карлівська міська рада вимагала від Приватного підприємства «Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна» надати будь-які послуги.

Окрім того, на думку другого відповідача, господарським судом Полтавської області не було надано належної оцінки рішенню сорок четвертої позачергової сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 10.04.2014 року «Про розгляд клопотання «Фонду «Добробут, Благодійність, Розвиток» щодо передачі об'єкта (стадіону «ФК Машинобудівник») у власність територіальної громади м. Карлівка».

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Згідно п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. N 7-рп/2009 органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, вони є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Як вірно зауважено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні, прийняте Карлівською міською радою рішення про внесення змін до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для сторін договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури, оскільки наявність підстав для недійсності додаткової угоди до вказаного договору має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо внесення змін до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури, тобто ненормативного акту, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволена, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію фактом виконання.

Викладена правова позиція, на яку посилався місцевий господарський суд, знайшла своє відображення у Постанові Верховного суду України від 11.11.2014р. № 21-405а14.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також, відповідно до положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

За викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Карлівської міської ради від 26.12.2013р.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсною спірної додаткової угоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, підставою недійсності правочину є недодержання сторонами в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вказаними нормами визначено, що вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсними на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В справі, що розглядається ставиться питання про визнання недійсною додаткової угоди до договору від 12.06.2013 року на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки.

Згідно до ч. 1, 2, 3 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що ОСОБА_1 аналізу вищезазначених норм вбачається, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту можлива лише шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності). Додатковою угодою від 10.01.2014р. до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013р. сторони договору змінили форму сплати пайового внеску, а саме: замість перерахування відповідачем-2 грошових коштів в бюджет м. Карлівки погодили виконання ним ремонту доріг міста.

Так, відповідно до п. 1 Угоди пункт 4.1 Договору викладено в такій редакції: пайовий внесок сплачується у формі створення соціально-важливої інфраструктури міста власними силами Приватного підприємства «Бурякорадгосп цукрокомбіпату імені Халтуріна» з ремонту доріг по вулиці Полтавська-Радевича, вулиці Короленка орієнтовною вартістю 145300,00 гри.

Згідно з п. 2 Угоди Договір доповнено п. 4.3, 4.4, відповідно до яких розмір пайового внеску при створенні необхідної інфраструктури власними силами Приватного підприємства «Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна» орієнтовно визначається в обсязі, що є еквівалентними грошовій формі, визначеної пунктом 3.1 Договору; у разі створенні інфраструктури на суму меншу за визначену пунктом 3.1 Договору, Приватне підприємства «Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна» має право сплатити решту суми пайового внеску в грошовій формі на бюджетний рахунок цільового спеціального фонду міського бюджету м. Карлівки або додатково виконати роботи по створенню інфраструктури на решту суми пайового внеску за погодженням Карлівської міської ради та відповідними змінами до договору

Оскільки, відповідно до ч. З ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Згідно з ч. 7 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті ЗО цього Закону.

Відповідно до п. 3.5 Порядку пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної структури населених пунктів Карлівської міської ради, затвердженого рішенням восьмої сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 14.07.2011 року, забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої чинним законодавством.

Таким чином, відповідно до вимог Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, а посилання відповідача-2 на ґрунтуються на невірному тлумачення норм закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

За викладеного, колегія суддів вважає, що місцевим господарським суд за наслідками розгляду справи вірно встановлено, що зміст додаткової угоди від 10.01.2014р. до договору на створення та розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Карлівки від 12.06.2013р. суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, що є підставою недійсності правочину згідно ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідачем всупереч власній правовій позиції про дійсність оспорюваної додаткової угоди подано до суду апеляційної інстанції заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якого зазначає, що органи прокуратури, з урахуванням наданих їм повноважень, мали об'єктивну можливість з грудня 2012 року дізнатись про внесення змін до Договору.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення заяви про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, колегія суддів констатує, що наведена норма не передбачає подання заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності після винесення рішення по суті спору.

Дана правова позиція закріплена у постанові ВСУ від 02 березня 2016 року №6-2307цс15, а саме: «Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не взяв до уваги, що рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, а враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності».

За викладеного, правові підстави для задоволення заяви позивача про застосування наслідків спливу строку позовної давності - відсутні.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27.06.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України протягом.

Повний текст постанови складено 03.08.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.