Постанова № 68110237, 31.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2017 р. Справа № 917/158/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Істоміна О.А.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 19.12.2016 р. б/н;

відповідача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2193 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2017 р. у справі № 917/158/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", м. Обухів Київської області,

до Селянського (фермерського) господарства "Доля", с. Бобрівник Зінківського району Полтавської області

про стягнення 9 277 193,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Доля" 9277193,70 грн., в тому числі: 6748850,54 грн. основного боргу за товар поставлений за договором поставки № 9/16-Ж від 17.02.2016 р., 6892,26 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 475806,64 грн. пені, 475806,64 грн. 28 % річних, 1387618,66 грн. штрафу та 182218,96 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.03.2017 р. у справі № 917/158/17 (суддя Семчук О.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Доля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро 6728093,28 грн. основного боргу, 6892,26 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 473489,68 грн. пені, 473856,33 грн. 28 % річних, 1387618,66 грн. штрафу, 182218,96 грн. 96 коп. інфляційних втрат, 138782,54 грн. 54 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що отриманий за Договором на загальну суму 9 068 015,88 грн. товар відповідачем сплачено частково, а саме, на суму 1 941 469,80 грн. (з урахуванням неправомірно віднесених позивачем оплат в рахунок погашення відсотків, рахунки за якими відповідач на момент оплати не отримав), відповідно до накладної № 553 від 18.02.2016р. частина товару на суму 398 452,80 грн. повернута відповідачем, у звязку з чим сума основного боргу складає 6 728 093,28 грн., а не 6 748 850,54 грн., як стверджує позивач.

Щодо вимог про стягнення 6 892,26 грн. відсотків за користування товарним кредитом, господарський суд першої інстанції зазначив, що позивач відповідно до ч. 1 ст. 694 ЦК України та пункту 2.6. Договору нарахував відповідачу відсотки за користування товарним кредитом на загальну суму 67 023,82 грн. , яка сплачена частково в розмірі 39 374,30 грн., у звязку з чим заборгованість з їх оплати складає 27 649,52 грн., проте позивач у позові просить суд стягнути частину цієї суми у розмірі 6 892,26 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 475 806,64 грн. пені, господарський суд першої інстанції зазначив, що позивач нарахував її на суму боргу 6938093,28 грн. за період з 02.11.2016р. по 01.12.2016р. включно, тоді як 01.12.2016р. відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу в сумі 136085,79 грн. і на цю суму нарахування пені з 01.12.2016р. вже не здійснюється та крім цього, при нарахуванні пені позивачем не враховано частину здійснених відповідачем оплат основного боргу 01.12.2016р. та 09.12.2016р., у звязку з чим розмір пені, який підлягає стягненню при здійсненні відповідного перерахунку становить 473 489,68 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 475 806,64 грн. 28 % річних, господарський суд першої інстанції зазначив, що позивачем невірно визначено періоди прострочення із врахуванням дат часткових оплат відповідача та не враховано частину здійснених відповідачем оплат основного боргу 01.12.2016р. та 09.12.2016р., у звязку з чим стягненню підлягає сума річних, визначена при здійсненні відповідного перерахунку -473 856,33 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 1 387 618,66 грн. штрафу, господарський суд першої інстанції зазначив, що позивачем правомірно на підставі п.п. «Б» п. 7.2. Договору нараховано штраф на суму боргу 6 938 093,28 грн. в розмірі 20 % від суми боргу.

Щодо позовних вимог про стягнення 182 218,96 грн. індексу інфляції, господарський суд першої інстанції зазначив, що при його нарахуванні позивачем не враховано частину здійснених відповідачем оплат основного боргу 01.12.2016р. та 09.12.2016р . з урахуванням, яких інфляційні необхідно нараховувати на суму боргу 6 728 093,28 грн. Згідно з відповідним перерахунком індексу інфляції за період з листопада по грудень 2016 року його сума більший розмір ніж заявлено позивачем, у зв'язку з цим позов в частині стягнення індексу інфляції підлягає задоволенню повністю в сумі 182 218,96 грн. і т. ін..

Відповідач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення в частині суми стягнутого індексу інфляції норм матеріального права, просить це рішення в зазначеній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити суму стягнутого індексу інфляції до 61092,84 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом при визначенні суми інфляційних втрат прийнято розрахунок позивача, яким всупереч рекомендаціям Вищого господарського суду України, викладеним в п. 3 постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» здійснено нарахування інфляційних на заборгованість за наростаючим підсумком, а не на суми, що існували на кінець кожного місяця.

При цьому відповідач зазначив власний розрахунок інфляційних втрат за грудень 2016 р., згідно з яким їх сума складає 61092,84 грн., до якої він і просить зменшити заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу(вх. № 7700 від 24.07.2017 р.) та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін, посилаючись, зокрема на те, що нарахування інфляційних втрат на суму 182218,96 грн. ним у відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України здійснено на суму існуючої на день звернення до суду заборгованості за період прострочення листопадгрудень 2016 року, проте відповідач в апеляційній скарзі розраховує інфляційні лише за листопад 2016 року, не враховуючи, що прострочення розпочалося з 02 листопада 2016 року, а не з грудня 2016 року.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, не скористався своїм правом на участь в ньому, у звязку з чим справа розглядається за відсутності його представника.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

17.02.2016р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 9/16-Ж (далі Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору в строки, визначені договором, постачальник зобовязався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі товар), а покупець зобовязався прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки та базис поставки, порядок та термін оплати товару та нарахованих відсотків, інші умови, визначені в додатках до договору, які є його невідємною частиною.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар відповідно до видаткових накладних:

1) № 552 від 18.02.2016р. на суму 724 866,00 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000001209 від 17.02.2016р., яким встановлено строк оплати до 17.02.2016р. (передоплата);

2) № 553 від 18.02.2016р. на суму 2 899 464,00 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000001208 від 17.02.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

3) № 1084 від 02.03.2016р. на суму 436 285,44 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000002156 від 01.03.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.03.2016р. (передоплата);

4) № 1086 від 02.03.2016р. на суму 965 266,56 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000002173 від 01.03.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

5) № 1266 від 04.03.2016р. на суму 779 875,20 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000002173 від 01.03.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

6) № 5393 від 08.04.2016р. на суму 14 552,64 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000002156 від 01.03.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.03.2016р. (передоплата);

7) № 5401 від 08.04.2016р. на суму 58210,56 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000002173 від 01.03.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

8) № 5405 від 08.04.2016р. на суму 99 975,24 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000005832 від 08.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 08.04.2016р. (передоплата);

9) № 5407 від 08.04.2016р. на суму 399 900,96 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000005829 від 08.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

10) № 5418 від 08.04.2016р. на суму 78 079,68 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000005905 від 08.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 08.04.2016р. (передоплата);

11) № 5421 від 08.04.2016р. на суму 305 812,08 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000005906 від 08.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

12) № 5857 від 12.04.2016р. на суму 262 512,00 грн. згідно з додатком, до договору № 1/СА000006226 від 12.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 12.04.2016р. (передоплата);

13) № 5858 від 12.04.2016р. на суму 1 050 048,00 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000006232 від 12.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

14) № 8933 від 29.04.2016р. на суму 59 036,64 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000008592 від 29.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 29.04.2016р. (передоплата);

15) № 8934 від 29.04.2016р. на суму 236 146,56 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000008591 від 29.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

16) № 9524 від 06.05.2016р. на суму 56 162,16 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000008592 від 29.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 29.04.2016р. (передоплата);

17) № 9526 від 06.05.2016р. на суму 243 369,36 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000008591 від 29.04.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.;

18) № 12889 від 03.06.2016р. на суму 398 452,80 грн. згідно з додатком до договору № 1/СА000012068 від 03.06.2016р., яким встановлено строк оплати до 01.11.2016р.

Всього поставлено за Договором товару на загальну суму 9 068 015,88 грн.

Згідно з п. 2.4. Договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної з урахуванням вимог п.п. 2.2.-2.3., у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах вказаних в додатках до договору, шляхом перерахуваня коштів в національній валюті на банківський рахунок постачальника. Оплата вважається проведеною після зарахування коштів на рахунок постачальника.

Позивач у позові зазначає, що відповідач оплатив отриманий товар частково на суму 1 920 712 грн. 54 коп., а саме:

- 17.02.2016р. сплатив 724866,00 грн.;

- 01.03.2016р. 450 838,08 грн.;

- 08.04.2016р. 99 975,24 грн. та 78 079,68 грн.;

- 12.04.2016р. 262 512,00 грн.;

- 29.04.2016р. 115 198,80 грн.;

- 01.12.2016р. 136 085,79 грн.;

- 09.12.2016р. 53 156,95 грн.

Відповідач у відзиві на позов підтвердив факт поставок, проте зазначив, що позивачем при здійсненні розрахунку не були включені у повному обсязі суми коштів сплачених відповідачем 01.12.2016р. в розмірі 150 000,00 грн. та 09.12.2016р. в розмірі 60 000,00 грн., у зв'язку з чим, сума основного боргу вирахувана з помилками та відповідачем не визнається.

Позивач у поясненні від 14.03.2017р. за вих. № 1403/14 зазначив, що зарахував частину оплат відповідача в рахунок погашення відсотків за користування товарним кредитом, а саме:

- 21.09.2016р. 39 374,30 грн.;

- 01.12.2016р. 13 914,21 грн.;

- 09.12.2016р. 6 843,05 грн.

Згідно з п. 2.10. Договору у випадку недостатності коштів, отриманих від покупця на виконання в повному обсязі його зобовязань по цьому договору, постачальник має право провести зарахування коштів в першу чергу в рахунок оплати нарахованих відсотків за користування товарним кредитом, передбачених п. 2.5. договору.

Проте п. 2.5. Договору не передбачено нарахування відсотків за користування товарним кредитом. Згідно із зазначеним пунктом договору передбачена оплата товару переданого без укладення додатків, лише згідно з накладними. Нарахування ж відсотків за користування товарним кредитом передбачено п. 2.6. договору.

Нарахування відповідачу відсотків за користування товарним кредитом позивач, згідно з п. 2.11 Договору оформив актами надання послуг: № 18346 від 05.09.2016р., № 20276 від 03.10.2016р., № 21683 від 02.11.2016р., № 22592 від 05.12.2016р., № 42 від 04.01.2017р. на загальну суму 67 023,82 грн. Один із зазначених актів, а саме № 18346 від 05.09.2016р. підписано представником відповідача та скріплено печаткою. Всі інші акти надання послуг надсилались позивачем на адресу відповідача для підписання, але відповідачем не повернуті. На підтвердження факту надіслання актів про нарахування відсотків, позивачем надано фіскальний чек пошти від 24.01.2017р. з описом вкладення.

Пунктом 2.11. Договору встановлено порядок нарахування відсотків за корис тування товарним кредитом, а саме шляхом складання акту про надання послуг товарного кредитування, який надсилається постачальником на адресу покупця, що зазначена в тексті цього договору. Покупець зобов'язується підписати акт та повернути його протягом 1 робочого дня з дати отримання. У разі, якщо підписаний акт не повертається постачальнику акт вважається схваленим та підписаним покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається одночасно з оплатою вартості товару.

Отже зазначені акти, відповідно до яких позивачем нараховано відсотки за користування товарним кредитом є схваленими відповідачем і у нього виник обовязок з оплати таких відсотків з моменту отримання цих актів.

Як вбачається з матеріалів справи, останні чотири акти були надіслані на адресу відповідача тільки 24.01.2017р., а тому, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, на момент здійснення відповідачем оплат 01.12.2016р. та 09.12.2016р. у відповідача були відсутні ці акти, у звязку з чим частина сплачених відповідачем коштів була безпідставно, на порушення п. 2.10 Договору зарахована позивачем в рахунок погашення відсотків за користування товарним кредитом, а саме:

- 01.12.2016р. 13 914,21 грн.;

- 09.12.2016р. 6 843,05 грн.

Крім цього, згідно з наданими позивачем копіями банківських виписок від 01.12.2016р. та від 09.12.2016р. в графі "призначення платежу" на суму 150000,00 грн. та на суму 60000,00 грн. відповідно, відповідачем було зазначено: "За ЗЗР зг. накл. № 553 від 18.02.2016р.", а не "відсотки за договором товарного кредиту", як зазначено у виписці за 21.09.2016р.

Таким чином, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, відповідачем сплачено отриманий товар частково, на суму 1 941 469,80 грн. (з урахуванням неправомірно віднесених позивачем оплат в рахунок погашення відсотків).

Також позивачем зазначено, що відповідно до накладної № 553 від 18.02.2016р. частина товару на суму 398 452,80 грн. повернута відповідачем, у звязку з чим

Отже, з врахуванням цього, сума основного боргу складає 6 728 093,28 грн., а не 6 748 850,54 грн., як стверджує позивач.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. ст. 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього кодексу.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Виходячи з викладеного, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення основного боргу підлягає задоволенню частково в сумі 6 728 093,28 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 6 892,26 грн. відсотків за користування товарним кредитом, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про їх задоволення, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абз. 2 ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Пунктом. 2.6. Договору встановлено, що за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачено додатком до договору. Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня наступного за днем отримання товару покупцем, та закінчується в день повного розрахунку покупцем за поставлений товар.

Додатками до договору встановлено річну ставку відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 1 %; нарахування відсотків починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем.

Як зазначено вище, згідно з актами надання послуг № 18346 від 05.09.2016р., № 20276 від 03.10.2016р., № 21683 від 02.11.2016р., № 22592 від 05.12.2016р., № 42 від 04.01.2017р. позивач у відповідності до п. 2.6., 2.11 Договору нарахував відповідачу відсотки на загальну суму 67 023,82 грн. Один з вище перелічених актів, а саме № 18346 від 05.09.2016р. підписано відповідачем. Всі інші акти надсилались на адресу відповідача для підписання та оплати лише 24.01.2017р.

Відповідач нараховану у відповідності до умов Договору суму відсотків за користування товарним кредитом сплатив частково, а саме, 21.09.2017р. відповідач оплатив відсотки в розмірі 39 374,30 грн. згідно з актом виконаних робіт № 18346 від 05.09.2016р. (банківська виписка від 21.09.2016р.), у звязку з чим заборгованість зі сплати відсотків за користування товарним кредитом складає 27 649,52 грн., проте позивач у позові просить суд стягнути частину зазначеної суми у розмірі 6 892,26 грн.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За порушення виконання грошового зобовязання позивач просить стягнути з відповідача 475 806,64 грн. пені, 475 806,64 грн. 28 % річних, 1 387 618,66 грн. штрафу та 182 218,96 грн. індексу інфляції.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобовязань за договором. За порушення даних умов договору покупець:

А) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

Б) сплачує штраф у розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобовязання;

В) сплачує на користь постачальника 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь період прострочення.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 14) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Виходячи з вищевикладеного, позивач правомірно нарахував відповідачу разом зі штрафом, пеню за невиконання умов Договору, проте при здійсненні розрахунку позивачем не вірно визначено періоди прострочення із врахуванням дат часткових оплат відповідача.

Відповідно до п. 1.9. Постанови Пленуму ВГСУ № 14, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Так, позивач нараховує пеню на суму боргу 6938093,28 грн. за період з 02.11.2016р. по 01.12.2016р. включно, тоді як 01.12.2016 р. відповідачем здійснено часткову оплату основного боргу в сумі 136085,79 грн. і на цю суму нарахування пені з 01.12.2016р. вже не здійснюється.

Також, при нарахуванні пені позивачем не враховано частину здійснених відповідачем оплат основного боргу 01.12.2016р. та 09.12.2016р.

При здійсненні відповідного перерахунку господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню становить 473 489,68 грн.

Таким чином, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню частково, в сумі 473 489,68 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Як зазначено вище, підпунктом «В» п. 7.2. Договору сторони відповідно до зазначеної статті погодили інший розмір процентів з простроченої суми, а саме 28 %.

При розрахунку 28 % річних позивачем так само не вірно визначено періоди прострочення із врахуванням дат часткових оплат відповідача та не враховано частину здійснених відповідачем оплат основного боргу 01.12.2016р. та 09.12.2016р.

При здійсненні відповідного перерахунку господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що розмір річних, який підлягає стягненню становить 473 856,33 грн.

Таким чином, позов в частині стягнення 28 % річних підлягає задоволенню частково, в сумі 473 856,33 грн.

Щодо стягнення штрафу, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем у відповідності до підпункту «Б» п. 7.2. Договору нараховано штраф на суму боргу 6 938 093,28 грн. в розмірі 20 %, що становить 1 387 618,68 грн., у звязку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню повністю.

Щодо нарахованого позивачем індексу інфляції за період прострочення з листопада по грудень 2016р. на суму боргу 6748850,54 грн., розмір якого склав 182 218,96 грн., господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення зазначених вимог в повному обсязі, з наступних підстав

При нарахуванні індексу інфляції позивачем не враховано частину здійснених відповідачем оплат основного боргу 01.12.2016р. та 09.12.2016р. З врахуванням оплат відповідача, інфляційні необхідно нараховувати на суму боргу 6 728 093,28 грн.

При здійсненні відповідного перерахунку індексу інфляції, його розмір за період з листопада по грудень 2016 року становить182 748,47 грн., тобто більший за суму, яку просить стягнути позивач-182 218,96 грн., у зв'язку з цим позов в частині стягнення індексу інфляції підлягає задоволенню повністю в сумі 182 218,96 грн.

Доводи апеляційної скарги про нарахування позивачем індексу інфляції наростаючим підсумком суперечать матеріалам справи, оскільки з розрахунку позивача цього не вбачається.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р

Відповідно до зазначених Рекомендацій, якщо індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, треба враховувати, що сума внесена у період з 1 по 15 відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Оскільки прострочення почалося з 02 листопада 2016 р., тобто до 15 числа цього місяця, позивачем правомірно здійснено нарахування індексу інфляції за листопадгрудень 2016 року, проте відповідач в апеляційній скарзі безпідставно розраховує інфляційні лише за листопад 2016 року.

Крім цього, відповідач в апеляційній скарзі безпідставно просить зменшити належні до сплати штрафні санкції на підставі статті 233 Господарського кодексу України, посилаючись на те, що їх розмір є надмірно великим, порівняно зі збитками кредитора, оскільки відповідне питання ним не ставилося під час розгляду справи в суді першої інстанції, й відповідно судом не досліджувались обставини, які відповідно до зазначеної статті, статті 551 Цивільного кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами для зменшення неустойки(штрафу, пені), обовязок доведення яких відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на відповідача, що унеможливлює відповідне часткове скасування рішення місцевого господарського суду за відсутності допущених судом порушень, які передбачені статтею 103 Господарського процесуального кодексу України в якості підстав для скасування рішення.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2017 р. у справі № 917/158/17 залишити без змін, а апеляційну скаргубез задоволення .

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Істоміна О.А.