Постанова № 68110120, 01.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа№ 911/1006/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Вишнюк Т.С., довіреність б/н від 31.07.2017 року,

від відповідача1 - Попова Ю.В., довіреність №б/н від 24.04.2017 року,

від відповідача2 - Попова Ю.В., довіреність №б/н від 30.05.2017 року,

розглядає апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл"

на рішення господарського суду Київської області від 31.05.2017 року

у справі №911/1006/17 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гараж Мобайл Груп"

про стягнення 26923,73 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" подало до господарського суду Київської області позов до Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гараж Мобайл Груп" про стягнення 26923,73 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 31.05.2017 року у справі №911/1006/17 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" 13461,87 грн. боргу та 800,00 грн. судового збору та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гараж Мобайл Груп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компарекс Україна" 13461,87 грн. боргу та 800,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 31.05.2017 року у справі №911/1006/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права. Зокрема, скаржник стверджує, що після здійснених остаточних платежів за ліцензійним договором 26.06.2015 року, у відповідачів не залишилось невиконаних перед позивачем зобов`язань, в тому числі з оплати курсової різниці, так як не виникло обов`язку, передбаченого п. 3.6., 3.7. договору, оскільки позивач не виконав свого обов`язку, передбаченого п. 3.7. договору, та не направив станом на дату повного виконання зобов`язання з оплати винагороди за договором, зазначені в п. 3.7. договору акти узгодження ліцензій, ліцензійний договір припинив свою дію відповідно до п. 7.1. договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року у справі №911/1006/17 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл" на рішення господарського суду Київської області від 31.05.2017 року у справі №911/1006/17 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Власов Ю.Л., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 01.08.2017 року.

31.07.2017 року до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 01.08.2017 року представник відповідача1 та відповідача2 надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено та підвтверджується матеріалами справи, що 01.02.2014 року між ТОВ "Компарекс Україна" як Субліцензіаром з однієї сторони, ПАТ "Фоззі Рітейл" як Клієнтом з другої сторони, ТОВ "Гараж Мобайл Груп" як Афілійованою особою Клієнта з третьої сторони було укладено ліцензійний договір № 1249/02-14. (а.с. 14-18).

Відповідно до п. 2.1. договору субліцензіар зобов'язується в рамках ліцензійної угоди надати клієнту та афілійованим особам ліцензії (тимчасові або постійні) на право користування програмними продуктами Microsoft, тимчасові ліцензії Software Assurance.

Згідно з п. 2.2. договору список базових програмних продуктів, на які надаються ліцензії, зазначено у „Формі вибору продуктів", повний перелік програмних продуктів вказується в додатку № 1 до даного договору.

Відповідно до п. 2.10. договору клієнт та афілійовані особи зобов'язується прийняти право користування програмними продуктами, що зазначені в додатку № 1 й оплатити їх в строки й на умовах, установлених у розділі 3 даного договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що вартість даного договору складається з суми коштів, що сплачується як винагорода клієнтом та афілійованими особами субліцензіату за надання права користування програмними продуктами, зазначеними в додатку № 1. Порядок та строки виплати винагороди за ліцензії зазначені в додатку № 2 до цього договору.

Клієнт та афілійовані особи сплачують субліцензіару за передачу права користування програмними продуктами, які перераховані в додатку № 1 до даного договору, винагороду - РОЯЛТІ. Відповідно до абзацу другого підпункту 196.1.6. статті 196 Податкового кодексу України виплата роялті не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Розмір винагороди визначається й встановлюється за домовленістю сторін, виходячи з кількості ліцензій, що надаються за даним договором і суми винагороди за кожну таку ліцензію. У випадку зміни кількості ліцензій або зміни кількості програмних продуктів розмір винагороди за даним договором змінюється в порядку, встановленому сторонами у відповідній додатковій угоді до даного договору. (п. 3.2. договору).

Як встановлено у п. 3.3. договору загальна сума винагороди за постійні та тимчасові ліцензії, що сплачується клієнтом та афілійованими особами по даному договору, на дату його укладення, виходячи з розміру винагороди за кожну ліцензію, що встановлений в додатку № 2, та кількості ліцензій для кожної зі сторін договору по кожному виду програмного продукту, зазначеного в додатку № 1 до даного договору, складає: 3 726 128, 00 грн., що є еквівалентом 466 173, 90 доларів США за офіційним курсом НБУ національної валюти України стосовно долара США відповідно до продажу доларів США на дату підписання даного договору що дорівнює 799, 30 грн. за 100 доларів США.

Згідно з п. 3.4. договору винагорода за ліцензії сплачується клієнтом та кожною з афілійованих осіб у порядку та на умовах, передбачених у додатку № 2 до даного договору.

Відповідно до п. 3.5. договору датою платежу за даним договором вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок субліцензіара. Роялті сплачується клієнтом та афілійованими особами банківським переказом на поточний рахунок субліцензіара № 2600017063 в AT „Райффайзен Банк Аваль" МФО 300335 на підставі рахунку, виставленого субліцензіаром.

Сторони обумовили у п. 3.6. договору, що у випадку зміни (збільшення/зменшення) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору більш ніж на 2% порівняно з курсом НБУ на дату платежу, сума несплаченого роялті підлягає перерахунку по наступній формулі: С = В х (К2/К1) де -

- В - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України на дату підписання даного договору або відповідної додаткової угоди про продовження терміну дії даного договору, що підлягає сплаті;

- С - сума винагороди за одну тимчасову ліцензію в національній валюті України, що має бути сплачена згідно з умовами даного договору після перерахунку;

- К1 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату підписання даного договору;

- К2 - вартість 1 (одного) долара США в національній валюті України згідно з офіційним курсом НБУ на дату платежу або на дату укладання відповідного акту узгодження ліцензій згідно п. 3.6 договору.

Згідно п. 3.7. договору у випадку зміни суми винагороди за ліцензії в порядку, передбаченому п. 3.6 договору, субліцензіар зобов'язаний направити клієнту акт узгодження ліцензій, а клієнт зобов'язаний не пізніше 10 (десяти) календарних днів від дня одержання акту узгодження ліцензій здійснити таку оплату. Відповідні Акти є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 3.8. договору на суму сплаченого клієнтом та афілійованими особами роялті податкова накладна не виписується.

Пунктом 7.1. договору визначено строк його дії, згідно з яким даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами.

В матеріалах справи також наявні додаток № 1 - Перелік програмних продуктів (а.с. 19-24), додаток № 2 - Порядок оплати винагороди за постійні ліцензії та тимчасові ліцензії Software Assurance (зворот а.с. 24), додаток № 3 - Заява про оновлення реєстраційної форми Enterprise (зворот а.с. 25), додаток № 4 (а.с. 26) та додаток № 5 (зворот а.с. 26-27), які підписані та скріплені печатками сторін.

В матеріалах справи наявна відповідь №90 ПрАТ «Фоззі Рітейл» від 11.03.2016 року на вимогу ТОВ «Компарекс Україна» в якій відповідач1 зазначив, що договір є виконаним та таким, що припинив свою дію. (а.с. 29).

Також, в матеріалах справи наявна заява позивача №132 від 20.05.2016 року направлена 24.05.2016 року (а.с. 32) ТОВ «Гараж Мобайл Груп» в якій ТОВ «Компарекс Україна» просило відповідача2 оплатити борг у розмірі 26 923,73 грн. (а.с. 30-31). Як зазначає позивач, вказана вимога залишена без задоволення.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. 1, ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. (п.2 ст. 1109 ЦК України).

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. (п.3 ст. 1109 ЦК України).

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. (п.4 ст. 1109 ЦК України).

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. (п.5 ст. 1109 ЦК України).

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. (п.6 ст. 1109 ЦК України).

У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. (п.7 ст. 1109 ЦК України).

Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. (п.8 ст. 1109 ЦК України).

Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними. (п.9 ст. 1109 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи також наявні акт узгодження цін ліцензій №160000129VR до акту 5/6_1 від 17.05.2016 року, №160000130VR до акту 5/6_2 від 17.05.2016 року, №160000062VR до акту 4/6_1 від 16.05.2016 року та №160000063VR до акту 4/6_2 від 16.05.2016 року (а.с. 128-131), які були складені позивачем у зв`язку зі зміною курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долара США, а саме перераховано суму роялті на дату проведення розрахунків за надані послуги.

Колегією суддів перевірено наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості відповідачів перед позивачем відповідно до якого борг становить 26 923, 73 грн. (а.с. 136).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі обов`язку щодо виплати виплати винагороди за ліцензії (доплата у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору) у повному обсязі не виконали, у зв`язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 26 923, 73 грн.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги твердження скаржника, що на даний момент у нього відсутній обов'язок по виплаті винагороди за ліцензії (доплата у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору) за ліцензійним договором № 1249/02-14 від 01.02.2014 року у зв'язку із тим, що вказаний договір припинив свою, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2015 року, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань сторонами, у тому числі, зобов'язання по виплаті винагороди за ліцензії (доплати у зв'язку із зміною (збільшенням) курсу НБУ національної валюти України по відношенню до долару США на дату підписання даного договору).

Колегія суддів звертає увагу на те, що розмір винагороди за ліцензійним договором від 01.02.2014 року № 1249/02-14 був збільшений у межах строку дії договору.

Такої ж правової позиції з аналогічних правовідносин дотримується й Вищий господарський суд, зокрема, у своїй постанові від 14.02.2017 року по справі № 911/2027/16.

Посилання скаржника на постанову Верховного суду України у справі №908/1138/15-г колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.

Згідно правової позиція Верховного суду України у справі №908/1138/15-г неможлива зміна остаточної ціни, чітко погодженої сторонами у спірному договорі та за умови своєчасної оплати виставленої позивачем остаточної (відкоригованої на курс відповідної валюти) суми платежу. Внаслідок чого зобов'язання припиняється.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному спорі наявні відмінні правові та фактичні обставини та підстави для стягнення з відповідачів суми несплаченого роялті за право користування ліцензійним програмним забезпеченням шляхом оплати сум коригування, яке мало було здійснюватись на момент оплати з врахуванням прострочення відповідача. Таким чином, в наслідок неналежного (неповного, несвоєчасного) виконання зобов'язання - припинення зобов'язання не відбулося.

Стосовно посилань апелянта на порушення місцевим судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції щодо порушення місцевим судом норм процесуального права, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 31.05.2017 року у справі №911/1006/17.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фоззі-Рітейл" на рішення господарського суду Київської області від 31.05.2017 року у справі №911/1006/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 31.05.2017 року у справі №911/1006/17 залишити без змін.

3. Справу №911/1006/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Ю.Л. Власов

М.Г. Чорногуз