Рішення № 68109338, 31.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2017Справа №910/9828/17

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар»

До відповідача-1 товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат-Захист»

До відповідача-2 приватного підприємства «Укрєвробудпроект»

Про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №19.08.1.2014 від 21.08.2014

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача не прибув

від відповідача-1 не прибув

від відповідача-2 Добродуб О.Я. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» до товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат- Захист» (відповідача-1) та приватного підприємства «Укрєвробудпроект» (відповідача-2) про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 19.081.2014 від 21.08.2014, укладеного між відповідачами.

За твердженням позивача, спірний договір є недійсним тому, що:

- було відступлено право вимоги недійсного зобов'язання, оскільки строк договору № 28/07 поставки сільськогосподарської плодоовочевої продукції, право за яким було відступлено, закінчився 31.12.2011, та сплила позовна давність;

- оспорюваний договір є договором факторингу, оскільки грошова вимога відступлена безкоштовно, отже послуга за ним є фінансовою послугою, яка могла бути надана тільки фінансовою установою. Сторони за оскаржуваним договором до таких не належать.

До початку розгляду справи по суті позивач змінив підстави позову, подавши відповідну заву, доповнивши їх додатковими підставами. Суд прийняв дану заяву до розгляду. Зокрема, крім наведених вище підстав, позивач вважає, що:

- оскільки сума відступленого боргу включає податок на додану вартість (далі - ПДВ), відповідач-2 не мав право відступати таку вимогу в зв'язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ;

- відповідач-1, який на момент укладення оспорюваного договору був зареєстрований як платник податку 4 групи, всупереч вимогам Податкового кодексу України не перейшов на загальну систему оподаткування, що повинен би був зробити, оскільки відступлене право перевищує 5000000 грн..

Відповідач-1 позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. За твердженням відповідача-1 договір не передбачає фінансування під відступлення права вимоги, а тому він не є договором факторингу. За договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату.

Відповідач-2 проти задоволення позову також заперечив. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач-2 вказав, що:

- закінчення строку договору на припиняє зобов'язальних відносин сторін;

- наміри сторін були спрямовані на укладення договору відступлення права вимоги, а не договору факторингу;

- сплив позовної давності не припиняє зобов'язання;

- невиконання обов'язку щодо сплати податків не є підставою для недійсності договору. Крім того, операції з права вимоги не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Поставки, право вимоги за яким відступлено, здійснювались в період, коли відповідач-2 був зареєстрований платником ПДВ, і даний податок було сплачено до бюджету.

Під час розгляду справи позивач подав клопотання про витребування доказів:

- у Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві - декларації платника єдиного податку товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат-Захист» на ІІІ квартал 2014 року та за 2014 рік; інформацію про те, на якій групі єдиного податку перебувало товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокат-Захист» станом на день укладення оспорюваного договору;

- у Державній податковій інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві - декларації на прибуток приватного підприємства «Укрєвробудпроект» за ІІІ квартал 2014 року та за 2014 рік; фінансовий звіт за 2014 рік відповідача-2; інформацію щодо перевірок у період з 01.08.2011 по 31.12.2014 відповідача-2.

Клопотання судом відхилені з підстав, зазначених нижче.

У судове засідання, призначене на 31.07.2017, представник позивача не прибув, подавши клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що він не встиг підготувати додаткові пояснення. Враховуючи, що доводи, на яких ґрунтується позов, позивачем озвучені у судовому засіданні, перерва у засіданні до 31.07.2017 судом оголошена саме за клопотанням представника позивача, який визначив даний час достатнім для підготовки своїх пояснень, суд клопотання позивача про відкладення оцінює як намір затягування розгляду справи, у зв'язку з чим його відхиляє.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив:

28.07.2011 приватне підприємство «Укрєвробудпроет» (продавець) та Хмельницька філія товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 28/07 (далі - Договір № 28/07), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупця сільськогосподарську плодоовочеву продукцію.

21.08.2014 приватне підприємство «Укрєвробудпроект» (первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокат-Захист» (новий кредитор) уклали договір № 19.08.1.2014 про відступлення права вимоги (далі - Договір). Предметом даного Договору є передача первісним кредитором новому кредитору права вимоги за Договором № 28/07 за поставлений товар у розмірі 6123737,81 грн..

Зокрема, як зазначено у п. 2 Договору, від первісного кредитора до нового кредитора переходить право вимагати від боржника належного та реального виконання зобов'язань по сплаті заборгованості за поставлений товар у розмірі 6123737,81 грн. та по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3-ох процентів річних.

При цьому, згідно п. 6 Договору, відступлення права вимоги здійснюється безкоштовно.

Передання кредитором своїх прав іншій осіб за правочином є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язання (п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України).

Правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України), які поширюються на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Виходячи з того, що майнові права є самостійним об'єктом цивільних прав (ст. 177 ЦК України), норми про відступлення права вимоги містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про правочин, за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. З огляду на це, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні цивільно-правові договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

При цьому, предметом вимоги може бути право вимоги, яке не існує на момент передачі, але виникне у кредитора у майбутньому.

Загальні підстави звернення до господарського суду визначені ст. 1 ГПК України - захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснювати (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та влив на порушника.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на його зміст, у зв'язку з чим останній наділений правом висувати проти нового кредитора ті заперечення, які він мав проти первісного (ст. 518 ЦК України). З огляду на це закон не вимагає згоди боржника на заміну кредитора. Винятком з цього правила є випадки, які встановлені договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦКУ України).

З цього слідує, що у випадку відсутності визначеної договором або законом обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, правочин про заміну кредитора у зобов'язанні не порушує права боржника.

Положення Договору № 28/07 не містять застереження щодо заборони уступати право вимоги за ним без згоди позивача. Відсутні відповідні і законодавчі приписи.

Натомість, обираючи такий спосіб захисту як визнання недійсним Договору, позивачем не враховано, що майнове право, яке є предметом відступлення за ним, виникло на підставі іншого правочину - Договору №28/07, на чинність та існування якого не впливає дійсність Договору. Обґрунтованість вимог за відступленим правом залежить не від правомірності Договору, а від чинності Договору № 28/07 та фактичного стану виконання зобов'язань за ним, надавати заперечення щодо яких позивач наділений правом незалежно від особи суб'єкта кредитора.

Отже, при наявності порушених прав позивача за відступленою вимогою, відновлення останніх неможливо шляхом визнання недійсним спірного Договору, з огляду на що відсутні підстави для захисту прав обраним позивачем способом.

Недійсність переданої вимоги, у томі числі у зв'язку з її необґрунтованістю чи спливом позовної давності, відповідно до ст. 519 ЦК України, є підставою для виникнення відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором, та жодним чином не є підставою для недійсності відступлення права вимоги.

Крім того, є хибними висновки позивача щодо оцінки Договору на відповідність положенням розділу глави 73 «Факторинг».

Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одно сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Тобто, за договором факторингу законодавець закріплює можливість передачі факторові вимог з метою забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором, у зв'язку з чим договір факторингу слід розглядати як забезпечувальне зобов'язання.

Водночас, як зазначено судом вище, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні цивільно-правові договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

На підставі ст. 191 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

Оскільки за умовами Договору (п. 6) відступлення права вимоги здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості заборгованості, права вимоги якої відступаються, правова конструкція, яка втілена у ньому, є даруванням, що врегульована главою 55 ЦК України. Положення даної глави не містять тих застережень, на відповідність яким позивач оцінює Договір.

Доводи позивача про те, що відповідачі порушили норми податкового законодавства щодо обліку операції за Договором та сплати податків, не є тими доводами, які слід розглядати в контексті ст. 1 ГПК України як такі, що порушують права позивача.

Зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс). Даний Кодекс визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 6 Кодексу податком визначено як обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Дані відносини, відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України, не є предметом регулювання цивільного законодавства, оскільки вони не засновані на юридичній рівності та вільному волевиявленні, а носять характер адміністративного, владного підпорядкування.

Органи, які здійснюють контроль за дотриманням вимог податкового законодавства, їх функції та права визначає Податковий кодекс України (ст. 41, ст. 19-1, ст. 20 Кодексу). Позивач до таких не віднесений.

З цих підстав судом відхилено клопотання позивача про витребування доказів у Державній податковій інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві та у Державній податковій інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, оскільки дані щодо правомірності врахування у податковому обліку операцій за Договором жодним чином не вплине на правомірність самого Договору.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, не доведені та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення підписано 04.08.2017

СуддяС. А. Ковтун