Рішення № 68109133, 27.07.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2017 Справа № 910/7547/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1) ОСОБА_1;

2) Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дегтярьова Ангеліна Володимирівна

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача:Масюк О.В.- представник за договором від 08.12.2016 р. від відповідача:не з'явився від третьої особи -1:не з'явився від третьої особи -2:не з'явивсяВ С Т А Н О В И В:

До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" (далі - ТОВ ІЦ "Енергомаш") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен" (далі - ТОВ "Тімсен") про визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.01.2015 р. недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір між ТОВ ІЦ "Енергомаш" та ТОВ "Тімсен", був укладений з метою виведення майна із власності позивача, а також без наміру створення правових наслідків, а отже, в силу ст. 234 ЦК України є фіктивним правочином та має бути визнаний судом недійсним.

У позові ТОВ ІЦ "Енергомаш" просить суд визнати фіктивний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.01.2015 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дєгтярьовою А.В., реєстровий № 22, недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2017 р. до розгляду у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дегтярьову Ангеліну Володимирівну (далі - Дегтярьова А.В.).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, визначених у позові.

Представники відповідача та третіх осіб-1, 2 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Позиція відповідача з приводу заявленого позову суду невідома.

Третя особа-1 - ОСОБА_1 через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі, а також відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що позивачем не надано належних доказів того, що оспорюваний договір купівлі-продажу є фіктивним. Також зазначив, що вказаний договір був спрямований на реальне його виконання, про що свідчать дії сторін та передача майна. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа-2 - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Дегтярьова А.В. у судове засідання не прибула, надіслала письмові пояснення стосовно заявленого позову та витребувані судом докази, вважала, що позов задоволенню не підлягає.

Розглянувши справу по суті, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У судовому засіданні позивач (ТОВ ІЦ "Енергомаш") на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 07.10.2010 р. набуло права власності на нежитлові приміщення - антресолі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 279,1 кв.м. в літ. « 3А-1», розташовані за адресою: АДРЕСА_1, про що 19.07.2013 р. до Державного реєстру речових прав був внесений запис № 1737432.

У подальшому, 26.12.2014 р. загальними зборами учасників ТОВ ІЦ "Енергомаш" було прийнято рішення, оформлене протоколом № 02/12 від 26.12.2014 р., про продаж належного товариству нерухомого майна - антресолей НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 279,1 кв.м. в літ. « 3А-1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та уповноважено директора товариства - ОСОБА_5 на укладення та підписання відповідного договору.

Судом встановлено, що 06.01.2015 р. між ТОВ "Інженерний центр "Енергомаш" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тімсен" (покупець) був укладений договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В., реєстровий № 22 (далі - спірний правочин, договір купівлі - продажу). Відповідно до цього договору продавець передає у власність покупця нежитлові приміщення - антресолі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 279,1 кв.м. в літ. « 3А-1», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а покупець набуває у власність та зобов'язується сплатити за них оговорену суму.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продаж нежитлових приміщень вчинено за загальною ціною 52 311,65 грн., які покупець зобов'язується сплатити на розрахуноковий рахунок продавця за згодою сторін 06.06.2015 р.

Відповідно до п. 4.1 договору передача вищевказаних приміщень продавцем у користування покупця відбувається шляхом підписання акту прийому-передачі нежитлових приміщень та підписується уповноваженими на це представниками сторін упродовж 3 днів з дня підписання цього договору.

Відповідно до п. 5.1 договору право власності на вищезазначені нежитлові приміщення покупець набуває після державної реєстрації договору.

Сторони підтверджують, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови купівлі-продажу зазначених вище приміщень (п. 7.1 договору).

Як свідчать матеріали справи, вказаний договір купівлі-продажу від продавця (ТОВ ІЦ "Енергомаш") був підписаний директором підприємства ОСОБА_5, а від імені покупця (ТОВ "Тімсен") - директором ОСОБА_6, та у подальшому був посвідчений та зареєстрований нотаріусом у державному реєстрі договорів за № 22.

Отже, з умов зазначеного договору купівлі-продажу від 06.01.2015 р. вбачається, що позивач передав, а відповідач набув права власності на нежитлові приміщення (антресолі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3), про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 8347628 від 06.01.2015 р.

У подальшому, нерухоме майно, що є предметом спірного договору було відчужено відповідачем фізичній особі - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 23.02.2016 р., реєстровий № 188, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (запис № 13453560).

Позивач вважає, що спірний договір є фіктивним, оскільки: 1) у сторін був відсутній намір створити правові наслідки за цим договором; 2) умисел був направлений на ухилення товариства від звернення стягнення на нерухоме майно, яке перебувало під обтяженням іпотекою (заставою).

Вирішуючи спір по суті та перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, господарський суд м. Києва керувався наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору вільно обирати контрагента. Однак під час укладення договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству.

Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам законодавства України, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Так, положеннями ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Дослідивши зміст спірного договору купівлі-продажу, суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет, ціну, порядок розрахунків, строки та порядок передачі майна, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами ст.ст. 638, 647, 655, 656 Цивільного кодексу України. У подальшому, як вже зазначалось, договір купівлі-продажу був скріплений підписами представників сторін і печатками підприємств.

Отже, на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у відповідності із вимогами законодавства.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При цьому Верховний Суд України у постанові № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети та реального настання наслідків за договором.

Як вже встановлено судом, за умовами договору купівлі-продажу від 06.01.2015 р. позивач (ТОВ ІЦ "Енергомаш") передав у якості продавця відповідачу (ТОВ "Тімсен") нерухоме майно, а останній, будучи покупцем за цим договором, набув на це майно право власності. Отже, умовами спірного договору було передбачено перехід права власності на нерухоме майно, з чого можна зробити висновок, що спірний договір мав правову мету та його юридичним наслідком стала купівля-продаж антресолей НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3. Про вказане свідчить внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 8347628.

У п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. При цьому позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

При цьому Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс/14 зазначив, що оформлення права власності на майно свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Указану правову позицію суд приймає до уваги відповідно до ст. 128-11 ГПК України та застосовує у обов'язковому порядку до спірних правовідносин.

Отже, суд приходить до висновку, що укладаючи спірний договір, сторони мали на меті саме відчуження нерухомого майна, а не якусь іншу ціль. Проте, позивач вказує, що під час укладення договору купівлі-продажу у сторін була мета, направлена на ухилення від виконання кредитних та податкових зобов'язань підприємства шляхом незаконного виведення майна із власності товариства.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України

підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України).

Як вбачається з пояснень представника позивача, здійснюючи свою діяльність ТОВ ІЦ "Енергомаш" отримав кредити, уклавши з АТ "Укрексімбанк" генеральну кредитну угоду на розвиток підприємства, на модернизацію виробництва, його переоснащення, на впровадження науково та енергоефектифних технологій. Майже все нерухоме майно підприємства було передано банківській установі в іпотеку.

У той же час, наявні у матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави свідчать, що станом на час укладення оспюрюваного договору купівлі-продажу від 06.01.2015 р., нерухоме майно (антресолі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 279,1 кв.м. в літ. « 3А-1», розташовані за адресою: АДРЕСА_1), ні у податковій заставі, ні під обтяженням за іпотекою (заставою) у банку не перебувало. При цьому у самому договорі сторони зазначили, що на момент укладення цього договору вказані вище нежитлові приміщення під арештом та під забороною не перебувають, щодо них не ведуться судові спори, вони не перебувають у податковій заставі, щодо них не укладено будь-яких договорів з відчуження з іншими особами, як вклад до статутного фонду юридичних осіб вони вносились, спорів щодо них у третіх осіб як в Україні, так і за її межами немає (п. 1.3 договору). Також вказані обставини були перевірені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А.В. при посвідченні цього договору, про що він вказав у своїх письмових поясненнях.

Отже, вказане майо відчужувалось на загальних підставах, оскільки не перебували в обтяженні інших осіб.

Посилання позивача на акт опису майна ТОВ ІЦ "Енергомаш" про передачу його у податкову заставу від 28.04.2015 р., складений Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у місті Києві, суд не приймає в якості належного та допустимого доказу у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, оскільки вказаний акт не містить інформації, яке саме майно позивача було передано у податкову заставу органам податкової інспекції, і як видно з дати цього акту, обтяження у формі податкової застави накладено було вже після укладення договору купівлі-продажу.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. При цьому ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін та виникнути до моменту укладення правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Водночас, позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами, що обидві сторони, вчиняючи оспорюваний договір купівлі-продажу, заздалегідь одночасно мали намір та умисел його не виконувати, а також не доведено того, що сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків за ним.

Посилання позивача на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 11.05.2015 р. про накладення арешту на зазначене нерухоме майно у кримінальному провадженні, порушеному за ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 388, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 172, ч. 1 та ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, зокрема, щодо розтрати майна товариства, захоплення приміщень, заволодіння злочинним шляхом майном підприємств, за ознаками кримінальних правопорушень, вчинених відносно ТОВ "Тімсен", ТОВ ІЦ "Енергомаш", ТОВ "Інженерний центр "Енергомаш" та ТОВ «Завод енергетичного машинобудування», суд відхиляє, оскільки вказана ухвала не підтверджує умисне, незаконне відчуження керівними особами цих підприємств майна, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, а будь-які судові рішення (вироки) щодо притягнення вказаних осіб до відповідальності за вчинення фіктивного правочину, відсутні.

Щодо посилань позивача на ухвалу Комінтернівського районного суду міста Харкова від 13.10.2015 р. у кримінальній справі № 641/10283/15-к про накладення арешту на майно (антресолі НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 279,1 кв.м. в літ. « 3А-1»), суд зазначає, що вона також не є доказом наявності умислу сторін в укладенні спірного договору купівлі-продажу, оскільки такий арешт був накладений у кримінальному провадженні, порушеному за іншими фактами, а 12.02.2016 р. арешт на зазначене майно був скасований, як пояснив сам позивач.

Натомість, з оспорюваного договору вбачається, що під час укладення договору купівлі-продажу сторони (ТОВ ІЦ "Енергомаш" та ТОВ "Тімсен") підтвердили, що даний договір не носить характеру фіктивного відповідно до ст. 234 ЦК України (розділ 7 договору).

Доводи позивача про пов'язаність директора ТОВ ІЦ "Енергомаш" ОСОБА_5 з учасниками органу управління ТОВ "Тімсен", що на думку позивача підтверджує наявність умислу у виведенні нерухомого майна із власності ТОВ ІЦ "Енергомаш", суд до уваги не приймає, як не підтверджені належними та допустимими доказами обставини, при цьому факт пов'язаності вказаних осіб не свідчить про одночасне виникнення умислу у сторін до укладення фіктивного договору.

Отже, з урахуванням викладеного суд зазначає, що для визнання договору фіктивним, позивач не довів, того, що: метою укладення спірного договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором; у сторін наявна вина, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел виник у сторін до моменту укладення договору.

Отже, судом встановлено, що жодна з ознак фіктивності оспорюваного правочину не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, тому й відсутні підстави, передбачені ст. 234 Цивільного кодексу України, в силу яких спірна угода має бути визнана недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Зазначене положення стосується позивача, який мав би довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами, що ним зроблено не було.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені у позові вимоги є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а, відтак, суд відмовляє у задоволенні позову ТОВ ІЦ "Енергомаш" про визнання договору недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд м. Києва

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімсен", за учстю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дегтярьової Ангеліни Володимирівни про визнання договору недійсним.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 27 липня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 3 серпня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.